Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/20682/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/20682/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 15.07.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 14.05.2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 14.05.2026 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії. Згідно з матеріалами пенсійної справи страховий стаж позивача становить 45 років. 14.05.2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії шляхом її збільшення на 1 % заробітку за кожний повний рік роботи понад 20 років стажу відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII, без застосування при її обчисленні двоскладової формули, передбаченої частиною другою статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. Проте листом від 10.06.2026 року відповідач відмовив позивачу у проведенні заявленого перерахунку, посилаючись на те, що розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII з урахуванням положень частини другої статті 27 Закону №1058-IV, є меншим за розмір пенсії, яку позивач фактично отримує, у зв`язку із чим проведення такого перерахунку є недоцільним. Позивач із такою позицією пенсійного органу не погоджується та зазначає, що пенсію йому призначено у 2014 році, тобто до набрання чинності змінами, внесеними Законом №2148-VIII, якими реалізацію права на збільшення пенсії за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII було пов`язано із призначенням пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV. На переконання позивача, оскільки пенсію йому призначено до зміни відповідного правового регулювання, при визначенні доплати за понаднормовий стаж підлягає застосуванню пункт 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, яка діяла на час призначення пенсії та передбачала збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад установлений для чоловіків 20-річний стаж без додаткової умови щодо призначення пенсії на підставі частини другої статті 27 Закону №1058-IV. Позивач наголошує, що право на відповідне пільгове обчислення понаднормового стажу було набуте ним під час призначення пенсії, а тому подальші зміни законодавства не можуть застосовуватися таким чином, щоб погіршувати його становище та звужувати зміст і обсяг уже набутого права. При цьому Закон №2148-VIII не містить застережень про поширення внесених ним змін до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII на осіб, яким пенсія була призначена до набрання такими змінами чинності. Крім того, позивач зазначає, що застосування механізму обчислення пенсії, передбаченого частиною другою статті 27 Закону №1058-IV, законодавцем поставлено в залежність від бажання застрахованої особи. Звертаючись 14.05.2026 року із заявою про перерахунок пенсії, позивач просив застосувати саме пункт 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній до внесення змін у 2017 році, та волевиявлення щодо обчислення пенсії за двоскладовою формулою не висловлював. За таких обставин позивач вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні відповідного перерахунку протиправними та такими, що порушують його право на належний розмір пенсійного забезпечення. У зв`язку із наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті пенсії зі збільшенням на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 20 років стажу та зобов`язати відповідача, починаючи з 14.05.2026 року, здійснити такий перерахунок і виплату відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом №2148-VIII, без застосування частини другої статті 27 Закону №1058-IV, тобто без застосування двоскладової формули при обчисленні пенсії.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 16.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

07.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та є одержувачем пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії.

Пенсію позивачу призначено у 2014 році, тобто до внесення Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII змін до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що загальний страховий стаж позивача становить 45 років.

Таким чином, страховий стаж позивача перевищує встановлений пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII мінімальний стаж для чоловіків у 20 років, з яким у редакції цієї норми, чинній на час призначення позивачу пенсії, пов`язувалося право на збільшення пенсії за кожний повний рік роботи понад установлений стаж.

14.05.2026 року позивач через свого представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії. У поданій заяві позивач просив провести перерахунок пенсії шляхом її збільшення на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 20 років стажу відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом №2148-VIII, без застосування положень частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, тобто без застосування двоскладової формули при обчисленні пенсії.

За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 10.06.2026 року повідомило позивача про відсутність підстав для проведення заявленого перерахунку.

Відмовляючи у перерахунку пенсії, відповідач виходив із того, що відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у чинній редакції право на збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад установлений цією нормою стаж пов`язане з призначенням пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV.

При цьому пенсійним органом було здійснено відповідний розрахунок із застосуванням зазначеного механізму та встановлено, що розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII з урахуванням положень частини другої статті 27 Закону №1058-IV, є меншим за розмір пенсії, яку позивач отримує на час звернення, у зв`язку із чим відповідач дійшов висновку про недоцільність проведення такого перерахунку.

Водночас із заяви позивача від 14.05.2026 року вбачається, що останній просив здійснити перерахунок пенсії саме відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, яка діяла до внесення змін у 2017 році, та без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною другою статті 27 Закону №1058-IV.

Отже, фактично підставою виникнення спірних правовідносин стала відмова відповідача застосувати при перерахунку пенсії позивача пункт 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній на момент призначення йому пенсії, та провести збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний повний рік роботи понад установлений для чоловіків 20-річний стаж без застосування двоскладової формули.

Не погодившись із такою відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та вважаючи, що відповідачем порушено його право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та встановлює особливості їх соціального, у тому числі пенсійного, забезпечення, є Закон України від 28.02.1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796-XII).

Статтею 55 Закону №796-XII передбачено право осіб, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. При цьому призначення та виплата пенсій таким категоріям громадян здійснюються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону №796-XII.

Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, яка діяла на час призначення позивачу пенсії, право на пенсію в повному розмірі мали громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1: чоловіки – 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

Отже, у редакції пункту 2 статті 56 Закону №796-XII, яка діяла на час призначення позивачу пенсії, законодавець передбачав спеціальний, пільговий порядок урахування понаднормового стажу для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: для чоловіків відповідне збільшення пенсії здійснювалося за кожний повний рік роботи понад 20 років.

Таким чином, на відміну від загального порядку визначення доплати за понаднормовий страховий стаж, передбаченого Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), Закон №796-XII встановлював для відповідної категорії осіб спеціальну соціальну гарантію.

Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11.10.2017 року, пункт 2 статті 56 Закону №796-XII було змінено та доповнено умовою про збільшення пенсії за понаднормовий стаж «у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"».

Разом із тим суд звертає увагу, що пенсію позивачу було призначено у 2014 році, тобто до набрання чинності Законом №2148-VIII.

Вказана обставина має визначальне значення для вирішення цього спору.

Закон №2148-VIII не містить положень, відповідно до яких внесені ним зміни до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII мають зворотну дію в часі та поширюються на порядок визначення розміру пенсій осіб, яким пенсії вже були призначені до набрання такими змінами чинності.

При цьому застосування нової редакції пункту 2 статті 56 Закону №796-XII до особи, яка набула право на відповідне пенсійне забезпечення до 11.10.2017 року, фактично призводило б до встановлення додаткової умови реалізації права, якої не існувало на момент призначення пенсії.

Такий підхід не узгоджується із принципом незворотності дії нормативно-правових актів у часі та конституційною забороною звуження змісту й обсягу вже існуючих прав.

Аналогічний підхід до застосування пункту 2 статті 56 Закону №796-XII сформовано Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 року у справі №300/3435/21 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно з пунктом 2 статті 56 цього Закону за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії - 15 років для жінок та 20 років для чоловіків - шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, відповідна норма повинна застосовуватися у редакції, яка діяла на час призначення пенсії, крім випадків, коли подальші законодавчі зміни покращують становище особи.

Верховний Суд у наведеній справі виходив із того, що поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, запроваджених Законом №2148-VIII, призводило б до звуження змісту та обсягу існуючих прав, що суперечить статті 22 Конституції України.

Таким чином, визначальним для застосування відповідної редакції пункту 2 статті 56 Закону №796-XII є не дата звернення пенсіонера із заявою про перерахунок пенсії, а дата призначення йому пенсії та правове регулювання, чинне на цей момент.

Отже, сам факт звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії 14.05.2026 року не створює нових пенсійних правовідносин щодо первинного призначення пенсії та не може бути підставою для застосування до нього менш сприятливого правового регулювання, запровадженого після призначення пенсії.

Перерахунок уже призначеної пенсії та первинне призначення пенсії є різними за своїм юридичним змістом процедурами. Під час перерахунку не відбувається нового призначення пенсії, а змінюється її розмір у межах пенсійних правовідносин, які вже виникли.

Тому встановлена Законом №2148-VIII умова щодо призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV не може бути ретроспективно застосована до позивача, пенсію якому призначено у 2014 році.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 06.02.2018 року у справі №560/675/17, щодо особливого порядку збільшення пенсії за понаднормовий стаж особам, на яких поширюється дія Закону №796-XII. Зміст такого правового регулювання полягає в тому, що для цієї категорії осіб Закон №796-XII є спеціальним щодо визначення стажу, понад який виникає право на відповідне збільшення пенсії.

Суд виходить із того, що спеціальний характер Закону №796-XII обумовлений необхідністю надання підвищених соціальних гарантій особам, які зазнали негативного впливу внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому передбачені ним гарантії не можуть нівелюватися шляхом застосування загальних норм пенсійного законодавства всупереч змісту спеціального правового регулювання.

Щодо застосування частини другої статті 27 Закону №1058-IV суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону №1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

Отже, безпосередньо зі змісту цієї норми вбачається, що застосування відповідного способу обчислення пенсії законодавець пов`язав із волевиявленням застрахованої особи, використавши конструкцію «за бажанням застрахованої особи».

У спірних правовідносинах позивач такого бажання не висловлював.

Навпаки, у заяві від 14.05.2026 року позивач прямо просив провести перерахунок пенсії на підставі пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній до законодавчих змін 2017 року, без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною другою статті 27 Закону №1058-IV.

Відтак відповідач не мав правових підстав підміняти волевиявлення позивача та здійснювати оцінку його права на перерахунок виключно виходячи з розміру пенсії, розрахованого із застосуванням частини другої статті 27 Закону №1058-IV.

Посилання відповідача на те, що обчислений за двоскладовою формулою розмір пенсії є меншим за фактично одержуваний позивачем, суд оцінює критично, оскільки така обставина не вирішує питання, порушеного позивачем у заяві від 14.05.2026 року.

Позивач не просив перевести його на інший порядок пенсійного забезпечення чи визначити пенсію за двоскладовою формулою. Предметом його звернення було застосування пільгового механізму збільшення пенсії за понаднормовий стаж, передбаченого пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, яка діяла на момент призначення йому пенсії.

Тому висновок відповідача про «недоцільність» проведення перерахунку не може вважатися належною правовою підставою для відмови у реалізації права, гарантованого законом. Суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, і не наділений правом відмовляти у реалізації законодавчо встановленого права з мотивів власної оцінки доцільності його реалізації.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.03.2024 року у справі №580/1367/21, щодо необхідності врахування спеціального правового регулювання пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у взаємозв`язку з положеннями Закону №1058-IV.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.06.2025 року у справі №400/783/23 при вирішенні спору щодо застосування пункту 2 статті 56 Закону №796-XII Верховний Суд підтримав підхід, за яким правове регулювання пенсійних прав особи має визначатися з урахуванням моменту виникнення відповідного права та неприпустимості погіршення становища пенсіонера внаслідок подальшої зміни законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведених правових висновків суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії.

Як встановлено судом, страховий стаж позивача становить 45 років, тоді як пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII у відповідній редакції мінімальний стаж для чоловіків визначено тривалістю 20 років.

Таким чином, позивач має понаднормовий стаж, який підлягає врахуванню відповідно до спеціального правила пункту 2 статті 56 Закону №796-XII шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний повний рік роботи понад установлений законом 20-річний стаж з дотриманням установленого цією нормою граничного розміру.

При цьому суд наголошує, що йдеться саме про застосування механізму, передбаченого пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, а не про застосування загального механізму доплати за понаднормовий страховий стаж, установленого статтею 28 Закону №1058-IV.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відмова відповідача у проведенні перерахунку пенсії позивача зазначеним критеріям не відповідає, оскільки ґрунтується на застосуванні до позивача законодавчих умов, запроваджених після призначення йому пенсії, та не враховує правового режиму пенсійного забезпечення, за якого позивач набув відповідне право.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах спірних правовідносин відповідачем не доведено існування правових підстав для поширення на позивача умови щодо призначення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону №1058-IV, яка була включена до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII лише після призначення позивачу пенсії.

Суд також не приймає як належне обґрунтування відмови твердження відповідача про недоцільність перерахунку через отримання позивачем пенсії у більшому розмірі за іншим варіантом розрахунку, оскільки предметом звернення позивача є реалізація конкретного права, встановленого спеціальною нормою закону, а не вибір пенсійним органом на власний розсуд іншого способу обчислення пенсії.

Щодо дати, з якої має бути проведений перерахунок, суд враховує, що із відповідною заявою про реалізацію права на перерахунок пенсії позивач звернувся до відповідача 14.05.2026 року, а саме з цієї дати позивач просить відновити порушене право. З огляду на предмет та межі заявлених позовних вимог, а також встановлені обставини справи, суд вважає належним способом захисту порушеного права зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок з 14.05.2026 року.

Відповідно до статті 5 КАС України особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист у встановлений законом спосіб.

При цьому спосіб судового захисту повинен бути не формальним, а таким, що забезпечує реальне поновлення порушеного права та не створює необхідності для особи повторно звертатися до суду з питання, правова оцінка якому вже надана.

З огляду на встановлений судом характер порушення прав позивача належним та ефективним способом їх відновлення є не лише констатація протиправності дій пенсійного органу, але й покладення на відповідача обов`язку провести належний перерахунок та виплату пенсії.

Таким чином, враховуючи, що пенсію позивачу призначено у 2014 році, тобто до набрання чинності Законом №2148-VIII; позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії; його страховий стаж становить 45 років; пункт 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній на момент призначення пенсії, передбачав збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний повний рік роботи понад 20 років стажу без умови призначення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону №1058-IV; позивач не висловлював бажання щодо застосування двоскладової формули, суд доходить висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачу у проведенні заявленого перерахунку пенсії.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії зі збільшенням на 1 % заробітку за кожний повний рік роботи понад 20 років стажу відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом №2148-VIII, без застосування частини другої статті 27 Закону №1058-IV, а також зобов`язання відповідача з 14.05.2026 року здійснити такий перерахунок і виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожний повний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII, без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 14.05.2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 , починаючи з 14.05.2026 року, перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожний повний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII, без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (двоскладової формули при її обчисленні), з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник