Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/20317/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/20317/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” після досягнення мною віку 60 років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зарахувати до стажу робіт якій надає право на призначення пенсії за віком, період роботи з 30.01.1991 року по 28.02.1993 року, коли працювала перукарем у Вільногірському міському побутовому комбінаті, періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1994 року по 31.12.2008 року, та повторно розглянути заяву від 12.05.2026 року, про призначення пенсії за віком після досягнення мною віку 60 років.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення встановленого законодавством пенсійного віку 12.05.2026 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю необхідного страхового стажу. У спірному рішенні пенсійним органом зазначено, що на дату звернення вік позивача становив 60 років 09 місяців 22 дні, необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становив 32 роки, тоді як страховий стаж позивача визначено у розмірі 11 років 11 місяців 09 днів. Водночас страховий стаж для визначення права на пенсію з урахуванням пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено у розмірі 12 років 09 місяців 00 днів. Позивач із таким рішенням не погоджується та вважає його протиправним, оскільки при визначенні тривалості її страхового стажу пенсійним органом не в повному обсязі враховано наявні періоди трудової та підприємницької діяльності, які підтверджуються належними документами. Позивач зазначає, що вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 12.03.1993 року, а державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності проведено 22.12.2016 року. Основним видом її підприємницької діяльності було надання послуг перукарнями та салонами краси. На підтвердження фактичного здійснення підприємницької діяльності позивачем надано документи про державну реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності, відомості щодо перебування на податковому обліку, застосованої системи оподаткування, а також інші документи, які, на переконання позивача, у своїй сукупності підтверджують наявність підстав для зарахування відповідних періодів до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком. При цьому з документів щодо обчислення страхового стажу вбачається, що пенсійним органом враховано період навчання позивача з 01.09.1981 року по 20.07.1983 року тривалістю 1 рік 10 місяців 20 днів та період трудової діяльності з 21.07.1983 року по 30.01.1991 року тривалістю 7 років 6 місяців 10 днів, однак наступні періоди здійснення підприємницької діяльності зараховано лише частково, окремими проміжками. Позивач вважає, що неврахування в повному обсязі періодів здійснення нею підприємницької діяльності призвело до неправильного визначення загальної тривалості страхового стажу та, як наслідок, до безпідставного висновку про відсутність у неї необхідного стажу для призначення пенсії за віком. Також позивач наголошує, що при зверненні із заявою про призначення пенсії нею було надано наявні документи, які підтверджують відповідні періоди її діяльності. За таких обставин орган Пенсійного фонду повинен був здійснити повну та всебічну перевірку поданих документів та відомостей, а в разі виникнення сумнівів або недостатності інформації - вжити заходів щодо її перевірки та отримання додаткових відомостей, а не покладати негативні наслідки неповноти інформації на позивача. Крім того, неможливість отримання окремих архівних документів щодо трудової діяльності позивача, з огляду на відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах, на думку позивача, не може сама по собі бути підставою для неврахування відповідного періоду за наявності інших документів, які підтверджують обставини її трудової діяльності. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем не забезпечено повного та об`єктивного розгляду заяви від 12.05.2026 року, не надано належної оцінки сукупності поданих документів та неправильно визначено тривалість її страхового стажу, внаслідок чого прийнято протиправне рішення від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову у призначенні пенсії за віком. Вважаючи вказаним рішенням порушеним своє право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду з цим позовом та просить захистити її порушені права шляхом визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання пенсійного органу вчинити відповідні дії щодо належного обчислення страхового стажу і вирішення питання про призначення пенсії за віком.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 15.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.08.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що 12.05.2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Розгляд заяви позивача здійснювався за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів прийнято рішення від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач зазначив, що на момент звернення вік позивача становив 60 років 09 місяців 22 дні. Водночас необхідний для призначення пенсії за віком страховий стаж відповідно до статті 26 Закону №1058-IV становив 32 роки. За даними документів, поданих позивачем, та індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб, страховий стаж ОСОБА_1 визначено у розмірі 11 років 11 місяців 09 днів, а страховий стаж для визначення права на пенсію з урахуванням пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV - 12 років 09 місяців 00 днів, що, на переконання відповідача, є недостатнім для набуття права на призначення пенсії за віком. Відповідач зауважив, що відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 24 Закону №1058-IV страховим стажем є період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачувалися страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. При цьому страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними системи персоніфікованого обліку, а за періоди до її запровадження - на підставі документів та у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV. За результатами перевірки документів, поданих позивачем для призначення пенсії, відповідачем не зараховано до страхового стажу, зокрема, період роботи з 30.01.1991 року по 28.02.1993 року згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 22.07.1983 року. Відповідач послався на те, що запис №4 про звільнення з роботи внесено до трудової книжки з порушенням установлених вимог щодо оформлення записів про трудову діяльність. Головне управління вказало, що відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях при звільненні працівника всі записи про роботу, внесені до трудової книжки за час роботи на відповідному підприємстві, повинні бути належним чином засвідчені підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства чи відділу кадрів. У зв`язку з цим відповідач вважає, що для зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивачу необхідно було надати уточнюючі довідки про роботу, видані на підставі первинних документів, а також відповідні документи щодо реорганізації підприємства в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637. За твердженням відповідача, належних документів для підтвердження цього періоду позивачем не надано. Окремо відповідач навів доводи щодо неврахування періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності. Так, до страхового стажу позивача не зараховано періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1994 року по 31.12.1998 року, з 01.12.1999 року по 31.12.1999 року та з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року. Відповідач зазначив, що згідно з довідкою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.07.2025 року №64060/6/04-36-24-15-12 позивач у відповідні періоди здійснювала підприємницьку діяльність із застосуванням загальної та спрощеної систем оподаткування. Водночас, на думку пенсійного органу, сам факт державної реєстрації фізичної особи-підприємця та перебування особи на податковому обліку не є безумовною підставою для зарахування всього періоду підприємницької діяльності до страхового стажу. Відповідач наголосив, що зарахування періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу можливе за умови їх належного документального підтвердження, зокрема документами про сплату страхових внесків, платіжними дорученнями, квитанціями банківських установ, документами щодо поштового переказу коштів або інформацією органів Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Щодо періодів здійснення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку або спеціального торгового патенту відповідач зазначив про необхідність підтвердження таких обставин відповідними документами про сплату єдиного чи фіксованого податку, спеціальним торговим патентом, платіжними дорученнями, банківськими квитанціями або іншими передбаченими законодавством документами. Оскільки інформація про сплату позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України за спірні періоди підприємницької діяльності відсутня, відповідач вважає, що правові підстави для включення таких періодів до страхового стажу відсутні. Також відповідач послався на положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій №22-1, зазначивши, що право особи на одержання пенсії встановлюється органом, що призначає пенсію, на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих особою документів. На переконання відповідача, під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.05.2026 року пенсійним органом досліджено подані нею документи та відомості Реєстру застрахованих осіб, після чого обґрунтовано встановлено відсутність необхідних 32 років страхового стажу. Крім того, Головне управління заперечило проти покладення на нього обов`язку безпосередньо призначити позивачу пенсію, зазначивши, що вирішення питання про призначення пенсії належить до повноважень органів Пенсійного фонду України, а перебрання судом таких повноважень, на думку відповідача, становило б втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та виходило б за межі завдань адміністративного судочинства. Щодо вимоги про стягнення судових витрат відповідач зазначив, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансовою структурою, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України та мають використовуватися виключно на цілі, визначені законодавством про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. З огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вважає рішення від 20.05.2026 року №047050032937 законним та обґрунтованим, оскільки на дату звернення позивач не мала необхідного та належним чином підтвердженого страхового стажу, у зв`язку із чим просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі та відмовити у стягненні судових витрат.

07.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.05.2026 року, після досягнення 60-річного віку, звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності була передана для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У вказаному рішенні зазначено, що станом на дату звернення вік позивача становив 60 років 09 місяців 22 дні, а необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено у розмірі 32 років.

За результатами здійсненого пенсійним органом розрахунку страховий стаж позивача визначено у розмірі 11 років 11 місяців 09 днів, тоді як страховий стаж для визначення права на пенсію з урахуванням пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV становив 12 років 09 місяців 00 днів.

З матеріалів справи встановлено, що при визначенні страхового стажу позивача пенсійним органом, зокрема, враховано період навчання з 01.09.1981 року по 20.07.1983 року тривалістю 1 рік 10 місяців 20 днів та період трудової діяльності з 21.07.1983 року по 30.01.1991 року тривалістю 7 років 6 місяців 10 днів.

Водночас до страхового стажу позивача не зараховано період її роботи з 30.01.1991 року по 28.02.1993 року згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 22.07.1983 року.

Підставою для неврахування зазначеного періоду пенсійним органом визначено те, що запис №4 про звільнення позивача внесений до трудової книжки, на думку відповідача, з порушенням установленого порядку її оформлення. У зв`язку із цим відповідач виходив із необхідності подання позивачем уточнюючої довідки про відповідний період роботи, складеної на підставі первинних документів.

Разом із тим матеріали справи містять трудову книжку позивача, в якій наявні записи про її трудову діяльність, а також документи, отримані позивачем з метою додаткового підтвердження спірного періоду роботи.

Зокрема, з інформаційної довідки виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 23.04.2026 року вбачається, що документи з особового складу Вільногірського міського комбінату побутового обслуговування населення до архівного відділу виконавчого комітету Вільногірської міської ради на зберігання не надходили, у зв`язку із чим підтвердити стаж роботи ОСОБА_1 та видати відповідну архівну довідку неможливо.

Крім того, Комунальний заклад «Верхньодніпровський трудовий архів» Верхньодніпровської міської ради листом від 29.04.2026 року №105 повідомив позивача, що документи з кадрових питань (особового складу) по Верхньодніпровському райпобуткомбінату на зберігання до архіву не надходили, тому підтвердити стаж роботи ОСОБА_1 за період з 21.07.1983 року по 30.01.1991 року архів не має можливості; місцезнаходження відповідних документів невідоме.

Також судом установлено, що позивач протягом тривалого часу здійснювала підприємницьку діяльність.

Згідно з відомостями про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності 12.03.1993 року. Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проведено 22.12.2016 року за рішенням власника.

Основним видом підприємницької діяльності позивача було надання послуг перукарнями та салонами краси.

Матеріалами справи також підтверджується перебування позивача на податковому обліку як фізичної особи-підприємця. Зокрема, за відомостями податкового органу ОСОБА_1 у період здійснення підприємницької діяльності застосовувала різні системи оподаткування.

З наданої податковим органом інформації вбачається, що з 01.01.1994 року по 30.09.2001 року позивач здійснювала підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування, з 01.10.2001 року по 31.12.2008 року - на спрощеній системі оподаткування, а з 01.10.2009 року по 22.12.2016 року - на загальній системі оподаткування.

При цьому при обчисленні страхового стажу пенсійним органом періоди підприємницької діяльності позивача враховані не в повному обсязі, а лише окремими проміжками.

Зокрема, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1994 року по 31.12.1998 року, з 01.12.1999 року по 31.12.1999 року та з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року.

Підставою для неврахування зазначених періодів відповідач визначив відсутність інформації про сплату позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України за відповідні періоди.

Водночас матеріали пенсійної справи містять індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, у яких наявні відомості щодо позивача як страхувальника та відображені окремі періоди здійснення нею підприємницької діяльності, суми доходу та відомості щодо сплати внесків.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що спір між сторонами фактично виник у зв`язку з неврахуванням відповідачем при визначенні права ОСОБА_1 на пенсію за віком окремого періоду її трудової діяльності, зазначеного у трудовій книжці, а також низки періодів здійснення підприємницької діяльності, що, у свою чергу, вплинуло на визначення загальної тривалості страхового стажу позивача та стало підставою для прийняття рішення від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення особою 60 років залежить від наявності страхового стажу встановленої законом тривалості.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає державному соціальному страхуванню, яким передбачена сплата страхових внесків, та за який сплачено страхові внески.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Водночас відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Отже, під час вирішення питання про наявність у особи необхідного страхового стажу пенсійний орган зобов`язаний дослідити не лише відомості системи персоніфікованого обліку, а й документи про трудову та іншу діяльність особи за періоди, які передували впровадженню такого обліку, із застосуванням законодавства, чинного у відповідний період.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.05.2026 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду цієї заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу.

За розрахунком відповідача страховий стаж позивача становив 11 років 11 місяців 09 днів, а страховий стаж для визначення права з урахуванням пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV - 12 років 09 місяців 00 днів.

Разом із тим суд вважає висновки відповідача щодо тривалості страхового стажу позивача передчасними та такими, що ґрунтуються на надмірно формальному застосуванні положень пенсійного законодавства.

Щодо періоду роботи з 30.01.1991 року по 28.02.1993 року.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне положення закріплено пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Таким чином, законодавством саме трудовій книжці надано значення основного документа, який підтверджує трудовий стаж особи.

Застосування інших документів для підтвердження стажу передбачено насамперед у тих випадках, коли трудова книжка відсутня або коли в ній відсутні відповідні записи.

Судом встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 містить записи про трудову діяльність позивача.

Водночас відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 30.01.1991 року по 28.02.1993 року, пославшись на порушення вимог щодо оформлення запису №4 про звільнення.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача.

Недотримання роботодавцем установленого порядку ведення трудової книжки саме по собі не може нівелювати відомості про фактичну трудову діяльність працівника та спричиняти для останнього негативні наслідки у сфері пенсійного забезпечення.

Працівник не здійснює ведення власної трудової книжки, не вносить до неї записи про прийняття на роботу, переведення чи звільнення та не відповідає за правильність засвідчення таких записів.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 сформулював правову позицію, відповідно до якої на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та кадрових документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, відповідно до якого певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути самостійною підставою для неврахування відповідного періоду роботи при визначенні стажу для призначення пенсії.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17 наголосив, що визначальним для вирішення питання про зарахування періоду роботи до страхового стажу є встановлення самого факту трудової діяльності, а не формальна відповідність усіх записів трудової книжки вимогам інструкцій щодо її ведення.

У постанові від 11.11.2020 року у справі №677/831/17 Верховний Суд також виходив із того, що формальні недоліки документів про трудову діяльність, допущені не з вини працівника, не повинні позбавляти його права на врахування фактично набутого трудового стажу.

Подібна правова позиція простежується й у подальшій практиці Верховного Суду, відповідно до якої основним документом для підтвердження трудового стажу є трудова книжка, а вимога про надання уточнюючих довідок не може застосовуватися формально за наявності в трудовій книжці записів, достатніх для встановлення факту роботи.

Суд також ураховує, що позивач вживала заходів з метою отримання додаткових документів про свою трудову діяльність.

Однак відповідними архівними установами повідомлено, що документи з особового складу підприємств, на яких працювала позивач, на архівне зберігання не надходили, у зв`язку із чим видати додаткові довідки про стаж роботи неможливо.

Отже, неможливість отримання позивачем уточнюючої довідки обумовлена обставинами, які від неї не залежали.

Перекладення на позивача негативних наслідків незбереження роботодавцем первинних документів або не передання їх до архівної установи суперечило б принципу правової визначеності та сутності конституційного права особи на соціальний захист.

При цьому відповідачем не наведено жодного доказу того, що записи у трудовій книжці позивача є недостовірними, підробленими або такими, що не відповідають фактичним обставинам її трудової діяльності.

Саме по собі неналежне оформлення роботодавцем запису про звільнення за відсутності обґрунтованих сумнівів щодо самого факту роботи не може бути достатньою підставою для виключення відповідного періоду зі страхового стажу.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 30.01.1991 року по 28.02.1993 року.

Щодо підприємницької діяльності позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності 12.03.1993 року.

Державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності проведено 22.12.2016 року.

Крім документів про державну реєстрацію підприємницької діяльності, матеріали справи містять відомості податкового органу щодо перебування позивача на податковому обліку та систем оподаткування, які застосовувалися нею протягом відповідних періодів.

Таким чином, обставина здійснення позивачем підприємницької діяльності протягом спірних періодів підтверджується сукупністю належних офіційних документів.

При цьому відповідачем не зараховано до страхового стажу, зокрема, періоди підприємницької діяльності з 01.01.1994 року по 31.12.1998 року, з 01.12.1999 року по 31.12.1999 року та з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року, мотивуючи це відсутністю інформації про сплату страхових внесків.

Оцінюючи такі доводи відповідача, суд зазначає, що порядок зарахування підприємницької діяльності до стажу не може визначатися без урахування законодавства, яке було чинним у кожному конкретному періоді такої діяльності.

Відповідно до пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року включно - підтверджені довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 01.07.2000 року по 31.12.2017 року включно - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру, крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску.

Наведене свідчить про те, що законодавець запровадив спеціальний механізм урахування підприємницької діяльності при визначенні права на пенсію, спрямований на недопущення втрати особою відповідних періодів стажу лише через особливості правового регулювання сплати внесків у попередні роки.

Разом із тим положення Закону №1058-IV повинні застосовуватися у взаємозв`язку із законодавством, чинним у період фактичного здійснення підприємницької діяльності, а також із документами податкових органів, відомостями системи персоніфікованого обліку та іншими доказами.

Тому застосований відповідачем підхід, за якого спірні періоди фактичної підприємницької діяльності виключені із розрахунку лише внаслідок відсутності окремої інформації в інформаційних ресурсах Пенсійного фонду, без належного дослідження документів про реєстрацію позивача підприємцем, перебування її на податковому обліку та сплату обов`язкових платежів, не може бути визнаний обґрунтованим.

Суд зауважує, що відсутність певних відомостей в інформаційній системі державного органу сама по собі не є тотожною встановленому факту нездійснення підприємницької діяльності або несплати передбачених законодавством платежів.

У цій справі факт державної реєстрації позивача як суб`єкта підприємницької діяльності, тривалість такого статусу та перебування її на податковому обліку підтверджені офіційними документами державних органів.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на необхідності оцінювати питання про зарахування періодів до страхового стажу не формально, а з урахуванням усієї сукупності документів та законодавства, чинного у відповідний період.

Правова природа страхового стажу передбачає оцінку фактичної участі особи у відповідній системі соціального страхування, а не механічне ототожнення відсутності окремого запису в інформаційній базі з відсутністю права особи на відповідний стаж.

При цьому суд враховує, що недоліки функціонування державних інформаційних систем, неповнота перенесення до них історичних відомостей, незбереження окремих документів або неможливість їх отримання через значний проміжок часу не повинні автоматично покладатися на особу, якщо іншими належними доказами підтверджуються юридично значимі обставини.

Щодо повноважень органу Пенсійного фонду під час розгляду заяви.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що саме на позивача покладається безумовний обов`язок надати всі додаткові документи, а їх відсутність є достатньою підставою для відмови у призначенні пенсії.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій №22-1 органам Пенсійного фонду надано повноваження перевіряти зміст і належне оформлення документів, вимагати від підприємств, установ та організацій додаткові документи, необхідні для призначення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Водночас право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Таким чином, на пенсійний орган покладається не пасивна функція констатації відсутності певного документа, а обов`язок належним чином перевірити надані особою відомості та, у разі необхідності, використати передбачені законом повноваження для отримання додаткової інформації.

У спірному випадку відповідач не довів, що ним було вжито всіх можливих заходів для повного з`ясування страхового стажу позивача.

Натомість відповідальність за відсутність окремих документів фактично покладено на ОСОБА_1 , незважаючи на наявність трудової книжки, документів про державну реєстрацію підприємницької діяльності, відомостей податкового органу, форми ОК-5 та інших документів.

Такий підхід не відповідає принципу належного урядування та критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо правомірності оскаржуваного рішення

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Критерій обґрунтованості вимагає від суб`єкта владних повноважень урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, та надання їм належної правової оцінки.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах цієї справи відповідач не довів, що рішення від 20.05.2026 року №047050032937 прийнято після повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх документів позивача.

Навпаки, матеріалами справи підтверджено, що при визначенні страхового стажу відповідачем не враховано частину трудової та підприємницької діяльності позивача, а мотиви такого неврахування переважно зведені до формальних недоліків документів та відсутності окремих відомостей у відповідних інформаційних системах.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що формальні неточності у документах, які виникли не з вини особи, не повинні бути підставою для позбавлення її соціального права, якщо факт відповідної трудової діяльності підтверджується сукупністю доказів.

Такий підхід відповідає самій природі пенсійного забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.05.2026 року №047050032937.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що задоволення заявлених позивачем вимог становитиме втручання у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження передбачають можливість суб`єкта владних повноважень обрати один із декількох юридично допустимих варіантів рішення.

Натомість у випадку, коли законом чітко визначено умови, за яких відповідний період підлягає зарахуванню до страхового стажу, а матеріалами справи підтверджено наявність таких умов, у суб`єкта владних повноважень відсутня свобода розсуду щодо можливості зарахувати або не зарахувати відповідний період.

Завдання адміністративного судочинства полягає не лише у формальному встановленні протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, а у забезпеченні ефективного поновлення порушеного права особи.

Саме тому у випадку встановлення протиправності відмови пенсійного органу суд вправі обрати такий спосіб захисту, який виключить необхідність повторного звернення особи до суду з того самого питання.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження у випадку, коли закон не передбачає можливості діяти на власний розсуд після встановлення відповідних юридичних фактів.

З огляду на встановлені судом обставини, наявні у справі документи та наведене нормативно-правове регулювання суд доходить висновку, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача є не лише скасування рішення від 20.05.2026 року №047050032937, а й покладення на пенсійний орган обов`язку врахувати підтверджені матеріалами справи періоди страхового стажу позивача та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.05.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням зарахованих судом періодів страхового стажу та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

При цьому суд наголошує, що право позивача на належне пенсійне забезпечення не може ставитися у залежність від неналежного виконання роботодавцем обов`язків щодо ведення трудової книжки, непередання підприємствами документів на архівне зберігання, а також неповноти історичних відомостей, що містяться в інформаційних системах державних органів, за умови підтвердження юридично значимих обставин іншими належними доказами.

Сукупність установлених у справі обставин свідчить про те, що відповідач при прийнятті рішення від 20.05.2026 року №047050032937 не забезпечив повного та об`єктивного дослідження страхового стажу ОСОБА_1 , неправомірно не врахував підтверджені періоди її трудової та підприємницької діяльності та, як наслідок, дійшов передчасного висновку про відсутність необхідного страхового стажу.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, положення Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Порядку №637, Порядку №22-1, а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1331,20 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1331,20 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 20.05.2026 року №047050032937 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 30.01.1991 року по 28.02.1993 року згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1994 року по 31.12.1998 року, з 01.12.1999 року по 31.12.1999 року та з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.05.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням зарахованих судом періодів страхового стажу та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник