Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/24653/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/24653/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору. 13 серпня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплати грошового забезпечення в повному обсязі) за період з 15 травня 2025 року по 16 липня 2026 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100);

-зобов`язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплати грошового забезпечення в повному обсязі) за період з 15 травня 2025 року по 16 липня 2026 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку № 100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), а згодом - у військовій частині НОМЕР_1 . Зі списків особового складу та всіх видів забезпечення якої його виключено з 15 травня 2025 року. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 360/1367/25 визнано протиправним розрахунок його грошового забезпечення за період з 29.01.2020 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018. На виконання цього рішення 16.07.2026 позивачу виплачено суму перерахованого грошового забезпечення, однак середній заробіток за час затримки її виплати не нараховано та не виплачено.

На думку позивача, сума перерахованого грошового забезпечення належала йому на день виключення зі списків особового складу, а її невиплата в цей день є затримкою остаточного розрахунку при звільненні, за яку статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки, але не більш як за шість місяців. Позивач наголошує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 116, 117 КЗпП України, оскільки спеціальне законодавство не регулює відповідальності за несвоєчасний розрахунок із військовослужбовцем при звільненні, а обов`язок провести остаточний розрахунок покладається на ту військову частину, у якій військовослужбовець перебував на день виключення зі списків особового складу. Невиплату звільненому працівникові належних йому сум позивач вважає триваючим правопорушенням, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012. Розмір середнього заробітку, на думку позивача, має визначити відповідач відповідно до Порядку № 100, до якого представник позивача звернувся з адвокатським запитом про видачу відповідної довідки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

31.08.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач зазначає, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 06.07.2024 до 15.05.2025, а нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 здійснювала військова частина НОМЕР_2 . Саме на військову частину НОМЕР_2 рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 360/1367/25 покладено обов`язок провести перерахунок, і саме вона здійснила виплату на виконання цього рішення. На думку відповідача, факт виключення особи зі списків особового складу певної військової частини не означає, що ця військова частина відповідає за нарахування, здійснені іншою військовою частиною.

Крім того, відповідач вказує, що конкретний розмір доплати визначено лише після проведення перерахунку на виконання судового рішення, тому сума, виплачена позивачу 16.07.2026, не була визначеною та належною до виплати на день його звільнення. Рішенням у справі № 360/1367/25 не встановлено ані факту затримки остаточного розрахунку при звільненні, ані вини військової частини НОМЕР_1 . Відповідач наголошує, що преюдиційне значення рішення суду у справі №360/1367/25 не може бути розширене за межі встановлених у ньому обставин. Відповідач наголошує на відсутності причинно-наслідкового зв`язку між його діями (бездіяльністю) та несвоєчасною виплатою спірної суми, а отже, і підстав для застосування до нього статті 117 КЗпП України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не зверталися.

З урахуванням викладеного суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ).

З 06.07.2024 позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.05.2025 № 783-ОС головного сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом від 02.05.2025 № 706-ОС за підпунктом «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 15.05.2025.

Цим самим наказом визначено виплатити позивачу премію, надбавку за особливості проходження служби та надбавку за вислугу років за період з 01.05.2025 до 15.05.2025, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Ці обставини сторони не заперечують, і вони підтверджуються матеріалами справи.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 360/1367/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018, та зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивача за цей період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року. Військова частина НОМЕР_1 участі в зазначеній справі не брала.

16.07.2026 на картковий рахунок позивача зараховано 95 253,11 грн.

Згідно з відомостями про платіж кошти надійшли від військової частини НОМЕР_2 з призначенням платежу щодо перерахунку грошового забезпечення та інших виплат на виконання рішення у справі № 360/1367/25.

Ці обставини підтверджуються випискою про надходження коштів на картковий рахунок позивача та знімком екрана мобільного застосунку «Приват24».

Позивач вважає, що відповідач як військова частина, зі списків особового складу якої його виключено, зобов`язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 15.05.2025 до 16.07.2026, але не більш як за шість місяців.

Відтак, ключовим у цій справі є з`ясування наявності чи відсутності у відповідача обов`язку виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з тим, що грошове забезпечення за період з 29.01.2020 до 18.07.2022, перераховане за рішенням суду, виплачено позивачу лише 16.07.2026, тобто після виключення його зі списків особового складу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок і умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558.

Ці нормативно-правові акти не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку (грошового забезпечення) у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому при звільненні виплат.

Непоширення на військовослужбовців норм КЗпП України стосується порядку та умов визначення розміру оплати праці (грошового забезпечення) і порядку вирішення спорів щодо неї, зокрема спорів щодо розміру посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премій, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Натомість питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку) спеціальним законодавством не врегульовані, тому до цих правовідносин застосовуються статті 116, 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 240/10575/22, зокрема, Верховний Суд визнав статтю 117 КЗпП України застосовною й до сум грошового забезпечення, перерахованих і виплачених військовослужбовцю за рішенням суду після звільнення з військової служби.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню, якщо нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на день звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, чинній на день звільнення позивача) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо своєчасного отримання ними всіх належних їм виплат.

Аналіз наведених норм свідчить, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, настає за сукупності таких умов: 1) працівника звільнено; 2) йому не виплачено суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, з якою припинено правовідносини; 3) ці суми не виплачено у строки, визначені статтею 116 КЗпП України; 4) невиплата сталася з вини роботодавця.

Отже, суб`єктом цієї відповідальності є роботодавець, від якого працівникові належать невиплачені суми і з вини якого їх не виплачено своєчасно.

Повертаючись до обставин справи.

Сума, з несвоєчасною виплатою якої позивач пов`язує свої вимоги, є грошовим забезпеченням за період з 29.01.2020 до 18.07.2022.

У цей період позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка й здійснювала його нарахування.

Обов`язок провести перерахунок і виплату цієї суми покладено рішенням суду у справі № 360/1367/25 саме на військову частину НОМЕР_2 , яка була відповідачем у зазначеній справі, і саме вона здійснила виплату.

Військова частина НОМЕР_2 і військова частина НОМЕР_1 є самостійними суб`єктами, кожен з яких здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять у ньому службу.

Відповідач не був стороною у справі № 360/1367/25, не нараховував позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 і не був зобов`язаний його перераховувати чи виплачувати.

Отже, сума 95 253,11 грн не є сумою, що належала позивачу від відповідача в розумінні статті 116 КЗпП України, а її несвоєчасна виплата не може бути поставлена у вину відповідачу.

Обов`язок провести остаточний розрахунок із позивачем у відповідача виник щодо сум, які належали позивачу від військової частини НОМЕР_1 за період проходження в ній служби, зокрема, виплат, визначених наказом від 15.05.2025 № 783-ОС.

Позивач не стверджує, що ці суми виплачено несвоєчасно або не в повному обсязі.

Суд враховує також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24, відповідно до якого виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у зв`язку з переведенням до іншої військової частини не є завершенням проходження військової служби, а тому на такі правовідносини не поширюється дія статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності із затримкою остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника.

Отже, переведення позивача з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 не змінило суб`єкта, зобов`язаного виплатити заборгованість за період служби у військовій частині НОМЕР_2 , і не поклало на військову частину НОМЕР_1 обов`язку щодо виплати цієї заборгованості.

Доводи позивача про те, що остаточний розрахунок проводить військова частина, з якої військовослужбовця виключено зі списків особового складу, суд відхиляє.

Цей обов`язок стосується сум, що належать військовослужбовцю від такої військової частини, і не передбачає її відповідальності за заборгованість іншого суб`єкта за попередні періоди служби.

Посилання позивача на правові позиції Верховного Суду щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України до правовідносин, пов`язаних зі звільненням з військової служби, суд враховує, однак ці висновки не спростовують того, що відповідальність за статтею 117 КЗпП України покладається на роботодавця, від якого працівникові належали невиплачені суми.

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 стосується тривалості порушення та визначення обсягу вимог працівника і не впливає на визначення суб`єкта відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що позов пред`явлено не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може до ухвалення рішення у справі за клопотанням позивача допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі у справі співвідповідача.

Позивач такого клопотання не заявив, тому суд вирішує спір щодо відповідача, визначеного в позовній заяві.

Суд звертає увагу, що визначення відповідача у справі є правом позивача, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач довів відсутність у нього обов`язку виплатити позивачу суму 95 253,11 грн, а отже, і відсутність протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки її виплати.

Встановивши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд не досліджує інших обставин справи, зокрема наявності спору про розмір належних позивачу сум, розміру середнього грошового забезпечення та періоду затримки, і не надає оцінки іншим доводам сторін.

Отже, позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача, тому підстави для їх задоволення відсутні.

Відмова в позові з цієї підстави не позбавляє позивача права звернутися за захистом своїх прав до належного суб`єкта.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподіляються залежно від результату розгляду справи. Позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідач є суб`єктом владних повноважень і не поніс витрат, пов`язаних із залученням свідків чи проведенням експертиз. Тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон