Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/20305/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/20305/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно – 25.06.2026 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно – 25.06.2026 року за весь час затримки виплати.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та на теперішній час виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексація його грошового забезпечення була нарахована та виплачена не в повному обсязі. У зв`язку із неналежним нарахуванням та виплатою належної йому індексації грошового забезпечення позивач був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/15791/25 військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено нарахування належної позивачу індексації грошового забезпечення, а 25.06.2026 року відповідні кошти зараховано на банківський рахунок позивача. Водночас позивач вказує, що належні йому суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року фактично були виплачені лише 25.06.2026 року, тобто зі значним порушенням установлених строків їх виплати. При цьому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено не було. На переконання позивача, така бездіяльність відповідача суперечить вимогам Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Позивач наголошує, що передбачена Законом №2050-III компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, а до доходів, на які поширюється дія зазначеного Закону, належить, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). При цьому Порядком №159 прямо передбачено, що компенсації підлягають відповідні грошові доходи разом із сумою індексації. Також позивач посилається на те, що абзацом восьмим пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, передбачено проведення компенсації відповідно до законодавства у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян. Позивач вважає, що право на компенсацію втрати частини доходів не залежить від того, чи були належні суми доходу первісно нараховані роботодавцем, чи їх нарахування та виплата відбулися в подальшому на виконання судового рішення. Визначальним для виникнення права на таку компенсацію є сам факт порушення встановленого строку виплати належного особі доходу. На підтвердження зазначеної правової позиції позивач посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду України від 11.07.2017 року у справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20, а також постанову Верховного Суду від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20. Позивач зауважує, що виплата належної йому індексації грошового забезпечення лише на виконання судового рішення не усуває факту тривалого порушення строків її виплати та, відповідно, не звільняє військову частину НОМЕР_1 від установленого законом обов`язку компенсувати втрату частини доходу внаслідок інфляційних процесів за період прострочення. За таких обставин позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної індексації грошового забезпечення та просить суд зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації - 25.06.2026 року, за весь час затримки виплати.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 15.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що питання виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Відповідач послався на положення статті 2 Закону №2050-III, відповідно до яких компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам, а під доходами у розумінні цього Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України та які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення). Також відповідач зазначив, що відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але своєчасно не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, після утримання податків та обов`язкових платежів, на індекс інфляції у період невиплати такого доходу, при цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться. Крім того, військова частина НОМЕР_1 послалася на пункт 3 Порядку №159, відповідно до якого компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які громадяни одержують у гривнях на території України та які не мають разового характеру, у тому числі заробітна плата (грошове забезпечення). Водночас, на переконання відповідача, наведені положення законодавства не створюють у спірних правовідносинах правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 заявленої компенсації, у зв`язку із чим вимога позивача про нарахування та виплату компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення є необґрунтованою та безпідставною. Окремо відповідач звернув увагу на бюджетний характер фінансування військової частини НОМЕР_1 . Посилаючись на частину четверту статті 48 Бюджетного кодексу України, відповідач зазначив, що зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, установлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов`язаннями та не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Також відповідач послався на положення Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року №228, відповідно до яких розпорядники бюджетних коштів мають право здійснювати свою діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами та відповідними планами асигнувань. Військова частина НОМЕР_1 наголосила, що є установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, та як розпорядник бюджетних коштів відповідно до положень статей 48, 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та здійснювати видатки на утримання персоналу виключно в межах бюджетних асигнувань, установлених відповідним кошторисом. За твердженням відповідача, видатки військової частини НОМЕР_1 на грошове забезпечення у 2016-2018 роках здійснювалися на підставі затверджених кошторисів, а взяття бюджетних зобов`язань за відсутності відповідних бюджетних асигнувань становило б порушення бюджетного законодавства. Відповідач також зазначив, що можливість здійснення відповідних виплат перебуває у залежності від наявності належного обсягу бюджетних асигнувань, на розмір яких військова частина як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня самостійно впливати не може. На думку відповідача, стягнення з бюджету військової частини додаткових компенсацій та інших виплат призводить до зменшення фінансових ресурсів, необхідних для своєчасної та повної виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, компенсації за речове майно та інших соціальних виплат. З огляду на викладене військова частина НОМЕР_1 вважає заявлені позивачем вимоги безпідставними та необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

07.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

У період проходження військової служби позивачу здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, складовою якого є індексація грошового забезпечення.

Разом з тим, за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення позивачу була нарахована та виплачена не в повному обсязі, що стало підставою для звернення останнього до суду з метою захисту порушеного права на належне грошове забезпечення.

За результатами розгляду відповідного спору Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/15791/25 було прийнято рішення, на виконання якого військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування належної позивачу індексації грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджується, що 25.06.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/15791/25 на банківський рахунок ОСОБА_1 було перераховано належну йому суму індексації грошового забезпечення.

Отже, належна позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року фактично була виплачена лише 25.06.2026 року, тобто після спливу значного проміжку часу з моменту виникнення права позивача на отримання відповідних щомісячних сум індексації.

Водночас під час проведення зазначеної виплати військовою частиною НОМЕР_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної позивачу індексації грошового забезпечення за період затримки нараховано та виплачено не було.

У зв`язку із цим між сторонами виник спір щодо наявності у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та, відповідно, наявності у військової частини НОМЕР_1 обов`язку здійснити її нарахування і виплату.

Не погоджуючись із не нарахуванням та невиплатою такої компенсації, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 таку компенсацію на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 25.06.2026 року, за весь час затримки виплати.

Військова частина НОМЕР_1 , заперечуючи проти задоволення позову, вважає заявлені вимоги безпідставними та зазначає, зокрема, про бюджетний характер свого фінансування та необхідність здійснення відповідних видатків виключно в межах затверджених бюджетних асигнувань.

Таким чином, предметом судового розгляду у цій справі є правомірність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів внаслідок несвоєчасної виплати належної йому індексації грошового забезпечення, а також наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату такої компенсації за весь період затримки.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із компенсацією громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, здійснюється Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III (далі – Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у розумінні Закону №2050-III слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України та які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

За приписами статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, після утримання податків і обов`язкових платежів, на індекс інфляції у період невиплати доходу. Інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Механізм реалізації зазначених положень Закону №2050-III конкретизований Порядком №159.

Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.

Пунктом 3 Порядку №159 визначено перелік грошових доходів, які підлягають компенсації. До них належать грошові доходи разом із сумою індексації, які громадяни одержують у гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Отже, зі змісту наведених нормативних положень убачається, що законодавець безпосередньо відніс грошове забезпечення та його індексацію до тих доходів, несвоєчасна виплата яких породжує право особи на отримання компенсації втрати частини доходів.

Крім того, відповідно до абзацу восьмого пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Таким чином, право на компенсацію є похідним від установленого факту несвоєчасної виплати належного особі доходу та спрямоване на відновлення майнового становища особи, погіршеного внаслідок інфляційних процесів протягом періоду затримки виплати.

При цьому для виникнення права на компенсацію правове значення має не причина, з якої відповідний дохід своєчасно не був виплачений, а сам факт порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарних місяців.

Суд також ураховує усталену практику Верховного Суду щодо застосування Закону №2050-III до правовідносин, пов`язаних із несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення.

Так, Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17 зазначив, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 13.01.2020 року у справі №803/203/17.

Використане у статті 3 Закону №2050-III формулювання «нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу» не може тлумачитися таким чином, що компенсації підлягають виключно ті доходи, які були формально нараховані роботодавцем у минулому, однак не виплачені. Необхідною складовою для обчислення компенсації є невиплачений дохід, який був нарахований або який підлягав нарахуванню, у тому числі внаслідок установлення відповідного обов`язку судовим рішенням.

Такий підхід відповідає правовій природі компенсації, оскільки протилежне тлумачення призводило б до ситуації, за якої особа, щодо якої суб`єкт владних повноважень узагалі не виконав обов`язку з нарахування належного доходу, перебувала б у гіршому становищі порівняно з особою, якій цей дохід був нарахований, але своєчасно не виплачений.

Особливе значення для вирішення цього спору має правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19. У зазначеній справі предметом судового розгляду було саме питання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення.

Верховний Суд виходив із того, що у випадку бездіяльності роботодавця або іншого уповноваженого органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати (грошового забезпечення) така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови встановлення обов`язку відповідного органу здійснити донарахування належних особі сум доходу.

У постанові від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд підтвердив зазначений правовий підхід та не встановив підстав для відступу від висновків, сформульованих у справі №240/11882/19.

Отже, подальше нарахування та виплата відповідного доходу на виконання судового рішення не змінює правової природи такого доходу та не усуває факту порушення строків його виплати. Судове рішення у такому випадку не створює нового права особи на грошове забезпечення чи його індексацію, а забезпечує поновлення права, яке існувало та було порушене раніше.

Суд також ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20, відповідно до якої умовами для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованого доходу та нарахування відповідного доходу, у тому числі на виконання судового рішення. Виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Отже, сам факт того, що належна особі сума доходу остаточно визначена або нарахована на виконання судового рішення, не позбавляє особу права на компенсацію за попередній період прострочення.

Застосовуючи наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, суд зазначає таке.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 належала індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Належна позивачу індексація грошового забезпечення своєчасно та у повному обсязі виплачена не була.

Внаслідок цього позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права, а належні йому суми індексації грошового забезпечення були нараховані та виплачені військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/15791/25.

Фактична виплата належної позивачу індексації грошового забезпечення відбулася 25.06.2026 року.

Таким чином, між моментом, коли відповідні щомісячні суми індексації грошового забезпечення повинні були бути виплачені позивачу, та моментом їх фактичної виплати минув період, який істотно перевищує один календарний місяць.

За таких обставин передбачена статтею 2 Закону №2050-III умова для виникнення права на компенсацію втрати частини доходів є виконаною.

Суд звертає увагу, що індексація грошового забезпечення не є разовою виплатою. Вона має систематичний характер, є складовою грошового забезпечення та спрямована на підтримання купівельної спроможності грошових доходів в умовах зростання споживчих цін.

Відтак тривала несвоєчасна виплата індексації об`єктивно спричиняє втрату частини реальної вартості належного особі доходу, а саме на усунення таких негативних наслідків спрямований установлений Законом №2050-III механізм компенсації.

Той факт, що виплату індексації здійснено лише після ухвалення судового рішення, не звільняє відповідача від обов`язку провести компенсацію.

Судове рішення у справі №160/15791/25 лише підтвердило та забезпечило реалізацію права позивача на належне грошове забезпечення, яке існувало у відповідні періоди проходження військової служби.

Отже, для цілей застосування Закону №2050-III визначальним є не момент ухвалення судового рішення та не момент фактичного здійснення відповідачем розрахунку, а факт несвоєчасного отримання позивачем доходу, право на який виникло у відповідні місяці.

Відповідно, компенсація повинна обчислюватися щодо кожної належної та своєчасно не виплаченої суми індексації з урахуванням періоду затримки її виплати та індексу інфляції у порядку, встановленому Законом №2050-III і Порядком №159.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що здійснення відповідних виплат залежить від наявності бюджетних асигнувань.

Відсутність або недостатність бюджетного фінансування не може бути самостійною правовою підставою для невиконання встановленого законом обов`язку щодо здійснення гарантованої виплати.

Бюджетне законодавство регламентує порядок формування та використання бюджетних коштів, однак не скасовує і не звужує встановлених спеціальним законодавством соціальних гарантій військовослужбовців та не усуває наслідків порушення строків виплати належного особі грошового доходу.

Інше тлумачення фактично покладало б негативні наслідки неналежного бюджетного планування або фінансування державної установи на військовослужбовця, право якого на відповідну виплату прямо встановлене законом, що не відповідає змісту конституційних гарантій соціального захисту військовослужбовців.

Крім того, предметом цього спору не є встановлення вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 у несвоєчасній виплаті індексації. Закон №2050-III пов`язує виникнення права на компенсацію насамперед з об`єктивним фактом порушення строку виплати доходу на один і більше календарних місяців.

Отже, обставини щодо причин відсутності відповідних бюджетних асигнувань не спростовують встановленого факту тривалої затримки виплати позивачу належного доходу та не припиняють його права на компенсацію втрати частини такого доходу.

Більше того, відповідно до статті 4 Закону №2050-III компенсація повинна була бути виплачена одночасно з погашенням відповідної заборгованості. Оскільки фактична виплата належної позивачу індексації відбулася 25.06.2026 року без одночасного нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, бездіяльність відповідача щодо невиплати такої компенсації є протиправною.

Щодо посилань відповідача на передчасність заявлених вимог суд зазначає, що на момент звернення позивача до суду основний дохід - належна сума індексації грошового забезпечення - уже був фактично виплачений 25.06.2026 року, тоді як передбачена Законом №2050-III компенсація одночасно з ним виплачена не була.

Отже, на момент звернення до суду право позивача на отримання компенсації вже було порушене, а тому вимоги про визнання відповідної бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату компенсації не є передчасними.

При цьому Закон №2050-III та Порядок №159 не ставлять реалізацію права особи на компенсацію у залежність від подання нею окремої заяви після виплати основної суми заборгованості. Обов`язок провести компенсацію виникає безпосередньо в силу закону за наявності передбачених ним юридичних фактів.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Військовою частиною НОМЕР_1 не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про нарахування і виплату ОСОБА_1 передбаченої Законом №2050-III компенсації втрати частини доходів або про існування передбачених законом підстав, які звільняли б відповідача від такого обов`язку.

Натомість установлені судом обставини підтверджують наявність усіх юридичних передумов для виникнення у позивача права на компенсацію, а саме: наявність належного позивачу грошового доходу у вигляді індексації грошового забезпечення; порушення строків його виплати більш ніж на один календарний місяць; подальше нарахування та фактичну виплату такого доходу 25.06.2026 року; невиплату одночасно з основним доходом передбаченої Законом №2050-III компенсації.

За сукупністю наведених обставин суд доходить висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у цьому випадку є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159 за весь період затримки виплати відповідних сум індексації, починаючи з 01.01.2016 року та по день їх фактичної виплати включно - 25.06.2026 року.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо н енарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 25.06.2026 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 25.06.2026 року, за весь час затримки виплати.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник