Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/20554/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/20554/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Попова Артема Олеговича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Попова Артема Олеговича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 рік та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 рік урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 рік та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 рік ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 рік та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплачених частин із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що, позивач, ОСОБА_1 у період з 16.06.2016 року по 10.10.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданим 10.03.2017 року. Позивач зазначає, що під час проходження військової служби йому виплачувалося грошове забезпечення, складовими якого відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» були посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, у тому числі надбавки, доплати, премії та інші винагороди. Разом з тим, при нарахуванні та виплаті йому грошової допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки військовою частиною НОМЕР_1 не було враховано щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яка фактично виплачувалася позивачу під час проходження військової служби та мала бути включена до складу грошового забезпечення, з якого визначався розмір зазначених одноразових виплат. Позивач вважає, що такі дії відповідача призвели до неповної виплати належних йому сум грошового забезпечення, оскільки відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення включаються всі передбачені законодавством щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а норми закону не передбачають виключення окремих складових такого забезпечення при обчисленні одноразових виплат. На думку позивача, посилання військової частини на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008 року, є безпідставними, оскільки підзаконний нормативний акт не може звужувати зміст та обсяг прав військовослужбовців, гарантованих законом. Крім того, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17, відповідно до якої при визначенні розміру одноразових виплат військовослужбовцям мають враховуватися складові грошового забезпечення, які мають постійний характер та на які військовослужбовець мав право відповідно до законодавства. Також позивач зазначає, що разом із виплатою недоотриманих сум грошового забезпечення відповідач повинен здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. У зв`язку з наведеним позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок та виплатити недоотримані суми з урахуванням раніше виплачених коштів і компенсації податку з доходів фізичних осіб.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 16.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , із зазначенням усіх складових грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, премій, винагород), у тому числі щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889; розрахунки грошової допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених ОСОБА_1 за 2016-2017 роки, із зазначенням складових грошового забезпечення, які були включені до розрахунку, та сум фактично виплачених коштів; копії наказів про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, із зазначенням підстав виплати, розміру допомоги та складових грошового забезпечення, врахованих при її обчисленні; відомості (витяги) з особових рахунків військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016- 2017 роки, що підтверджують нарахування та виплату грошового забезпечення, у тому числі щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889; довідку про суми виплаченої щомісячної додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 за період 2016-2017 років із розбивкою по місяцях; інформацію щодо правових підстав не включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснювався розрахунок грошової допомоги для оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, із наданням копій відповідних нормативних документів, роз`яснень та службових рішень; копію особової справи (у частині, що стосується проходження служби, призначення на посади, встановлення надбавок та виплати грошового забезпечення) ОСОБА_1 ; довідку про виплату або невиплату компенсації податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення та одноразових додаткових виплат ОСОБА_1 за 2016-2017 роки; копії нормативних та розрахункових документів, на підставі яких військова частина НОМЕР_1 здійснювала обчислення грошової допомоги для оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених позивачу у 2016-2017 роках; інші документи, які підтверджують правильність нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення, або підтверджують підстави не включення щомісячної додаткової грошової винагороди до розрахунку зазначених виплат. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 20.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

13.08.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 не допустила протиправної бездіяльності щодо позивача, а нарахування та виплата йому грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, здійснювалися відповідно до нормативно-правових актів, чинних на час виникнення спірних правовідносин. Відповідач послався на положення статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими визначено склад грошового забезпечення військовослужбовців та передбачено, що порядок його виплати встановлюється Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, а також керівниками розвідувальних органів України. Військова частина наголосила, що на момент виникнення спірних правовідносин порядок обчислення відповідних видів допомоги регулювався, зокрема, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260. За твердженням відповідача, положеннями пункту 30.3 зазначеної Інструкції було передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород та морського грошового забезпечення, на які військовослужбовець мав право за займаною ним штатною посадою на день підписання наказу про надання такої допомоги. Аналогічний підхід, на думку відповідача, був передбачений пунктом 33.3 Інструкції №260 щодо визначення розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. З огляду на це військова частина вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка виплачувалася позивачу під час проходження військової служби, не підлягала включенню до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалися спірні види допомоги за 2016-2017 роки, оскільки за своєю правовою природою вона належала саме до винагород. Крім того, відповідач зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із військовими частинами, а проходять військову службу як державну службу особливого характеру, у зв`язку з чим законодавство про оплату праці та норми щодо мінімальної заробітної плати не можуть автоматично застосовуватися до правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців. Окремо військова частина послалася на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29430/24, зазначивши, що Кабінет Міністрів України в межах наданих йому законом повноважень вправі визначати розрахункові величини, які застосовуються для обчислення посадових окладів та інших складових грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі шляхом встановлення їх у фіксованому розмірі. Також відповідач указав, що відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України бюджетні установи здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення виключно в межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Фінансування потреб військової частини НОМЕР_1 здійснюється вищестоящими органами військового управління, тоді як сама військова частина не наділена повноваженнями самостійно визначати обсяги такого фінансування. Додатково військова частина повідомила суду, що відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008 року та положень пункту 33.3 розділу XXXII і пункту 30.3 розділу XXX винагороди не входили до розрахунку матеріальної допомоги та грошової допомоги для оздоровлення. Саме з цих підстав відповідач вважає відсутніми правові підстави для проведення позивачу нового розрахунку зазначених виплат із включенням щомісячної додаткової грошової винагороди. Підсумовуючи викладене, відповідач стверджував, що грошове забезпечення ОСОБА_1 у спірний період було нараховано та виплачено відповідно до законодавства, чинного на момент здійснення відповідних виплат, будь-якої протиправної бездіяльності військовою частиною НОМЕР_1 допущено не було, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

07.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 16.06.2016 року по 10.10.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

10.03.2017 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Під час проходження військової служби у 2016–2017 роках позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, до складу якого, серед іншого, входили посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, премія та щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».

Як убачається з наявних у матеріалах справи карток особового рахунку позивача за 2016 рік, щомісячна додаткова грошова винагорода фактично нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 у складі його грошового забезпечення. Зокрема, у відповідних розрахункових документах окремим рядком відображено нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди поряд з іншими складовими грошового забезпечення.

Водночас під час визначення розміру належної позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки військовою частиною НОМЕР_1 зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода до розрахунку відповідних одноразових виплат включена не була.

З матеріалів справи також убачається, що позивач через свого представника звертався до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо підстав невключення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалися грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, а також щодо надання відповідних документів про здійснені нарахування та виплати.

У відповідь військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для здійснення відповідного перерахунку, виходячи з того, що положеннями Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260, винагороди не включалися до розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення.

При цьому під час розгляду справи відповідачем фактично не заперечується обставина виплати позивачу у спірний період щомісячної додаткової грошової винагороди, так само як і обставина невключення її до розрахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016–2017 роки.

Крім того, на виконання вимог суду військовою частиною НОМЕР_1 надано пояснення щодо порядку розрахунку спірних виплат, у яких відповідач зазначив, що відповідно до наказу Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008 року, зокрема пункту 30.3 розділу XXX та пункту 33.3 розділу XXXIII, винагороди не входили до розрахунку матеріальної допомоги та грошової допомоги для оздоровлення.

Отже, спір між сторонами виник саме у зв`язку з не включенням військовою частиною НОМЕР_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач фактично отримував під час проходження військової служби, до складу місячного грошового забезпечення, з якого визначався розмір грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, та відмовою відповідача здійснити перерахунок і виплату недоотриманих сум зазначених видів грошового забезпечення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також засади соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, законодавець безпосередньо відніс до складу грошового забезпечення військовослужбовця, серед іншого, винагороди, які мають щомісячний та постійний характер.

За змістом частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На час виникнення спірних правовідносин постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» було передбачено виплату військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди.

Таким чином, визначальним для вирішення цього спору є питання про те, чи підлягала фактично отримувана позивачем щомісячна додаткова грошова винагорода включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого у 2016–2017 роках обчислювалися грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Суд враховує, що правова природа відповідної виплати та питання її належності до складу грошового забезпечення військовослужбовців були предметом оцінки Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові звернула увагу, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначається насамперед Законом №2011-XII. Підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати встановлену законом структуру грошового забезпечення та виключати з неї виплату, яка за своїми ознаками належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше сформованих Верховним Судом України висновків, викладених, зокрема, у постановах від 04.11.2014 року у справі №21-473а14, від 03.03.2015 року у справі №21-32а15 та від 19.05.2015 року у справі №21-466а15, та сформулювала правову позицію, відповідно до якої щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, якщо її виплата мала щомісячний та постійний характер.

Суд ураховує, що справа №825/997/17 стосувалася обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні, тоді як у цій справі предметом спору є грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Разом із тим сформульований Великою Палатою Верховного Суду висновок має значення для цієї справи в частині визначення правової природи щомісячної додаткової грошової винагороди та співвідношення положень Закону №2011-XII із положеннями підзаконних нормативно-правових актів, які звужують визначений законом склад грошового забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, сама назва спірної виплати як «винагороди» не може бути достатньою підставою для її не включення до грошового забезпечення. Для правильного вирішення спору необхідно виходити не лише з назви виплати, а насамперед з її правової природи, періодичності та фактичного характеру виплати.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що щомісячна додаткова грошова винагорода фактично нараховувалася та виплачувалася позивачу під час проходження військової служби. Отже, така виплата мала ознаки щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

Суд також бере до уваги правовий підхід, викладений Верховним Судом у постанові від 02.06.2021 року у справі №240/11441/19, відповідно до якого при визначенні належності певної виплати до грошового забезпечення суттєве значення мають її правова природа та систематичність, а не лише формальне найменування такої виплати.

Відтак доводи відповідача про те, що спірна винагорода не могла враховуватися виключно з тієї підстави, що положеннями Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260, передбачалося не включення винагород до відповідного розрахунку, суд оцінює критично.

Дійсно, пунктом 30.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260, було передбачено визначення розміру грошової допомоги для оздоровлення виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород та морського грошового забезпечення.

Відповідні обмеження були передбачені цією Інструкцією і при визначенні місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалася матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Разом з тим Інструкція №260 є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому її положення не можуть змінювати чи звужувати зміст прав військовослужбовців, установлених Законом №2011-XII.

За загальним правилом вирішення колізій між нормативно-правовими актами різної юридичної сили застосуванню підлягає акт вищої юридичної сили. Відтак у разі, коли положення підзаконного нормативного акта не узгоджуються з положеннями закону, суд зобов`язаний застосовувати закон.

Саме такий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17, у якій зазначено, що положення Інструкції №260 в частині обмеження включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення не можуть бути застосовані всупереч положенням Закону №2011-XII.

Таким чином, посилання військової частини НОМЕР_1 на пункти 30.3 та 33.3 Інструкції №260 як на самостійну та достатню правову підставу для неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди суд вважає необґрунтованими.

При цьому суд звертає увагу на необхідність розмежування самої одноразової виплати та розрахункової величини, з якої визначається її розмір.

Грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за своєю періодичністю є одноразовими виплатами. Проте ця обставина сама по собі не визначає склад місячного грошового забезпечення, який використовується як база для обчислення їх розміру.

Тому предметом оцінки у цій справі є не питання про те, чи є допомога для оздоровлення або матеріальна допомога щомісячним видом грошового забезпечення, а питання про те, які складові належного військовослужбовцю місячного грошового забезпечення повинні бути враховані при визначенні розміру цих допомог.

Якщо щомісячна додаткова грошова винагорода відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII за своїми ознаками належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та фактично систематично виплачувалася військовослужбовцю, виключення її з розрахункової бази виключно на підставі положення відомчої Інструкції призводить до звуження установленого законом складу грошового забезпечення.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо залежності спірних виплат від наявності відповідного бюджетного фінансування.

Право військовослужбовця на передбачені законодавством складові грошового забезпечення не може ставитися у залежність від достатності бюджетних асигнувань відповідного розпорядника бюджетних коштів. Після встановлення державою певної виплати та виникнення у особи права на неї суб`єкт владних повноважень не вправі довільно змінювати передбачений законодавством порядок її обчислення з посиланням на особливості фінансування бюджетної установи.

Тому положення статті 51 Бюджетного кодексу України щодо здійснення бюджетними установами фактичних видатків на грошове забезпечення в межах фонду грошового забезпечення не звільняють військову частину від обов`язку правильно визначити розмір належного військовослужбовцю грошового забезпечення відповідно до нормативно-правових актів, які регулюють відповідні правовідносини.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29430/24 суд зазначає, що наведений у ній правовий висновок щодо повноважень Кабінету Міністрів України визначати розрахункову величину для встановлення посадових окладів військовослужбовців не змінює правової природи спірної щомісячної додаткової грошової винагороди та не спростовує висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17.

Спір у цій справі не стосується визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу чи окладу за військовим званням. Спірним є неврахування фактично виплаченої позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди під час визначення розміру інших належних йому виплат. Отже, наведена відповідачем судова практика стосується іншого предмета правового регулювання та не може бути визначальною для вирішення цієї справи.

Таким чином, з урахуванням установлених обставин справи та правових висновків Великої Палати Верховного Суду суд доходить висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, яку позивач фактично та систематично отримував у відповідні періоди військової служби, за своєю правовою природою належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення у розумінні частини другої статті 9 Закону №2011-XII.

Відтак не включення військовою частиною НОМЕР_1 такої винагороди до складу місячного грошового забезпечення, з якого визначався розмір грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016–2017 роки, не відповідає вимогам Закону №2011-XII.

За таких обставин наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення позивачу належного перерахунку та для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за відповідні періоди з урахуванням фактично виплаченої позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги про здійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

За змістом цього Порядку грошова компенсація виплачується відповідним особам за рахунок коштів, які є джерелом їх доходів, шляхом повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 року у справі №812/1048/17 зазначив, що механізм компенсації сум податку з доходів фізичних осіб передбачає виплату такої компенсації одночасно з виплатою відповідного грошового забезпечення.

Отже, під час фактичного виконання рішення суду та виплати позивачу сум, які будуть нараховані внаслідок проведення перерахунку, відповідач зобов`язаний застосувати встановлений законодавством механізм утримання та компенсації податку з доходів фізичних осіб.

При цьому така компенсація нерозривно пов`язана з фактичною виплатою відповідних сум грошового забезпечення та повинна здійснюватися одночасно з їх виплатою у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах розгляду цієї справи відповідачем не доведено наявності передбачених законом підстав для виключення фактично отримуваної позивачем щомісячної додаткової грошової винагороди зі складу місячного грошового забезпечення, яке застосовувалося при визначенні розміру спірних допомог. Посилання відповідача на відомчий нормативно-правовий акт не спростовує установленої Законом №2011-XII правової природи цієї виплати.

З огляду на викладене, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення належного перерахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016–2017 роки та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, раніше виплачених сум та установленого законодавством механізму компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Попова Артема Олеговича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 рік та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 рік урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 рік та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 рік ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 рік та грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплачених частин із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник