Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/11544/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/11544/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_4 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

04.05.26 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

1.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ), грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2025 рік за 15 календарних днів.

2.Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого міс місця проживання: АДРЕСА_4 ), грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2025 рік за 15 календарних днів.

3.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ), грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки у кількості 42 днів, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.

4.Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ), грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2025 роки у кількості 48 днів, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.

5.Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), здійснити нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (на підставі ст. 117 КЗпП України)

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військової частини НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 28.10.2025 року позивача звільнено у запас. Після ознайомлення з наказом про виключення зі списків особового складу та проведення остаточного розрахунку, позивачем було встановлено невідповідність нарахованих сум фактично належним виплатам, у зв`язку з чим він звернувся до командування військової частини з проханням нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки. Станом на момент подачі даного позову до суду, відповідь від військової частини не надходила. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

25.08.2026 року від представника відповідача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача, у якому відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_4 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , оскільки у військової частини НОМЕР_4 відсутній рахунок в ДКСУ, отже фінансове забезпечення полягає лише в тому, що грошові кошти щодо відповідних виплат отримуються військовою частиною НОМЕР_2 на власний рахунок в ДКСУ, з якого здійснюється відповідні виплати для військової частини НОМЕР_4 , на підставі розрахунків наданих відповідним відділом військової частини НОМЕР_4 . Так, військова частина НОМЕР_4 має власну фінансово-економічну та юридичну служби, які в розрізі вказаних правовідносин здійснюють всі відповідні розрахунки та приймають відповідні рішення, які були підставою для звернення позивачем до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 03.09.2026 року у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_2 - про заміну неналежного відповідача у справі № 160/11544/26 – відмовлено та залучено до участі у справі в якості відповідача:Військову частину НОМЕР_4 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) та Військову частину НОМЕР_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 АДРЕСА_3 ).

Разом з тим витребувано у Військової частини НОМЕР_4 та Військової частини НОМЕР_6 :

- пояснення щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за всі невикористані дні щорічної та невикористані дні додаткових відпусток.

- довідку про кількість невикористаних днів щорічної основної відпустки та про кількість невикористаних днів додаткової відпустки ОСОБА_1 як учасника бойових дій за кожен календарний рік окремо протягом всього періоду служби.

- інформацію про суми нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 компенсації за всі невикористані дні щорічної та невикористані дні додаткових відпусток за період проходження військової служби.

- довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два повні місяці роботи із зазначенням середньоденного грошового забезпечення.

21.09.2026 року від представника Військової частини НОМЕР_6 надійшов відзив, у якому останній зазанчив, що в спірних в цій справі правовідносинах позивач не звільнений з військової служби, продовжує проходити військову службу у складі іншої військової частини. Дана обставина підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) за №213 від 20.10.2025. Враховуючи, що позивач продовжує військову службу, право на отримання компенсації за дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач набуде саме у рік звільнення з військової служби , а не при переведенні на військову службу до іншої військової частини.

Представником Військової частини НОМЕР_4 відзив на позовну заяву надано не було.

Копія ухвали від 03.09.2026 отримана відповідачем-2 в системі «Електронний суд» 04.09.2026, що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє, вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.

Суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військової частини НОМЕР_2 .

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 від 15.11.2023 року.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 29.10.2025 року №315 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29.10.2025 року на підставі наказу про звільнення командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.10.2025 року №154-рс.

Разом з тим, з вищевказаного витягу з наказу також вбачається, що щорічна основна відпустка за 2022рік використана позивачем у кількості 20 діб, щорічна основна відпустка за 2023рік - у кількості 10 діб, щорічна основна відпустка за 2024рік - у кількості 04 діб. Щорічна основна відпустка за 2025рік не використана. Відпустка за сімейними обставинами за 2025 рік не надавалась. Грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік не отримував. Крім того наказно виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 590% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за: 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, 26 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік.

10.12.2025 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_4 з заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2025 рік за 15 календарних днів та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки.

Вказана заява направлена на поштову адресу Військової частини НОМЕР_4 .

09.01.2026 року позивач повторно звернувся до відповідача-2 з вказаною заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації.

Заява направлена на поштову адресу Міністерства оборони України разом з вимогою про направлення вказаної заяви за належністю, що підтверджується наявними матеріалами у справі.

Відповідь відповідача-2 на заяви позивача від 10.12.2025 та 09.01.2026 року в матеріалах справи відсутня.

16.03.2026 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з аналогічною заявою, проте відповідь у матеріалах справи відсутня.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон №2232-ХІІ), згідно частини 3 статті 24 якого закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» встановлено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено також пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551).

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011), в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (пункт 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

За приписами пункту 21 наведеної статті у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони №3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється безпосередньо надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Статтею 16-2 Закону України Про відпустки встановлено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено також пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі Закон №3551).

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Пунктом 5 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказ Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_6 від 20.10.2025 року №213 за період проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_6 додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, передбачені ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавались, компенсація не виплачувалась.

До того ж, судом встановлено, що під час звільнення позивача з військової служби, згідно наказу ВЧ НОМЕР_9 від 29.10.2025 №315, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивачу не нараховано та не виплачено.

З позовної заяви встановлено, що позивач просить суд нарахувати йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2025 роки у кількості 48 днів, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.

При цьому, судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_8 від 15.11.2023 року позивач набув статусу учасника бойових дій лише у 2023 році.

За таких обставин, зважаючи на зміст позовних вимог, та з огляду на встановлені судом обставини, суд може дійти висновку, що позивач не мав права на використання додаткової відпустки як учаснику бойових дій в період до 2023 року, а тому позовні вимоги в частині щодо здійснення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 задоволенню не підлягають.

Проте, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, компенсація за невикористані календарні дні відпустки нараховується виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує, що нарахування та остаточний розрахунок із позивачем при звільненні здійснювалось військовою частиною НОМЕР_4 , а не військовою частиною НОМЕР_2 , отже відповідальним суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах буде виступати саме військова частина НОМЕР_4 .

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки у кількості 42 днів, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення та зобов`язання Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки у кількості 42 днів, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення

Щодо нарахування грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2025 рік за 15 календарних днів, суд зазанчає наступне

З матеріалів справи встановлено, що щорічна основна відпустка за 2025 рік позивачем використана не була, при цьому, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 29.10.2025 року №315 ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік

Відповідно до норми ч.1 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Суд враховує зазначений механізм обчислення, та здійснює розрахунок наступним чином: 30 (загальна тривалість відпустки) х 1/12 = 2,5

ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29.10.2025 року.

Таким чином, щорічна основна відпустка за 2025 становить: 2,5 (дні за кожен відпрацьований місяць) х 9 (кількість місяців перебування позивача на службі у 2025 році) = 22 календарні дні.

Отже, визначивши грошову компенсацію за 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік Військова частина НОМЕР_4 діяла поза межами встановленого законодавства, а отже, з метою поновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 донарахувати та виплатити, ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2025 рік за 14 календарних днів.( 22 - 8)

Щодо позовних вимог в частині здійснення нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Розбір змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується в разі невиплати всіх сум, що належать працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо) та за період з моменту звільнення до їх повної виплати.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено «строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався».

Варто зазначити, що оскільки судом у цій справі встановлено протиправність дій відповідача-2 щодо здійснення нарахування грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, то остаточний розрахунок по належним позивачу при звільненні сумам ще не відбувся.

За таких обставин, право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні порушено не було, звернення до суду в цій частині позовних вимог є передчасними та підстави для їх задоволення відсутні.

Відповідно до ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_4 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2025 рік у кількості 22 календарні дні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 донарахувати та виплатити, ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2025 рік за 14 календарних днів.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки у кількості 42 днів, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки у кількості 42 днів, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко