Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/27672/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/27672/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

07.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_2 з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 05.09.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_2 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 05.09.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року №704, зі збереженням встановлених розмірів щомісячних премій під час проходження військової служби, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити мені компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 30.01.2020 по день фактичної виплати заборгованості.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 17.11.2014 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а 05.09.2025 переміщена для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 . За доводами позивача, у спірні періоди відповідач обчислював їй посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1 762 грн), тоді як пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 вимагає обчислювати оклади з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На звернення позивача від 24.06.2026 відповідач листом від 31.07.2026 № 1686 перерахунку грошового забезпечення не провів, що позивач вважає протиправним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2026 відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 08.10.2026. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету відповідача 08.09.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

18.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Відповідач зазначає, що при виключенні зі списків особового складу 05.09.2025 грошове забезпечення позивачу виплачено в повному обсязі, його нарахування здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, в межах затвердженого кошторису, і військова частина як розпорядник бюджетних коштів не може самостійно змінювати розрахункову величину; з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 у редакції постанови № 481 визначає фіксовану розрахункову величину 1762 грн, що підтверджено постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24. Вимога про компенсацію втрати частини доходів є передчасною, оскільки сума перерахунку не нарахована і не виплачена.

Згідно з положеннями статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_3 з 17.11.2014 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (витяг з наказу командира військової частини від 17.11.2014 № 13), у спірні періоди - на посаді медичної сестри інфекційного відділення у військовому званні молодшого сержанта.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2025 № 251 позивачку з 05.09.2025 виключено зі списків особового складу частини у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 , де вона продовжує службу, що підтверджується відомостями військового квитка.

З довідки Військової частини НОМЕР_1 про щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення позивача за лютий - березень 2018 року та карток особового рахунку позивача за 2019-2025 роки вбачається, що протягом усього спірного періоду посадовий оклад позивача становив 2 910,00 грн, оклад за військовим званням - 600,00 грн (з 2022 року - 670,00 грн), а розрахунковою величиною для їх обчислення в картках особового рахунку зазначено 1 762,00 грн, тобто прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Водночас статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року встановлено в розмірі 2 102 грн, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року - 2 270 грн, статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року - 2 481 грн, статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року - 2 684 грн, тобто в більшому розмірі, ніж 1 762,00 грн, з яких виходив відповідач.

24.06.2026 позивачка звернулася до відповідача зі зверненням, у якому просила, зокрема, нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 05.09.2025 виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Листом від 31.07.2026 № 1686 відповідач повідомив позивачку про порядок фінансування військової частини за рахунок коштів державного бюджету та надав довідки й картки особового рахунку; перерахунку грошового забезпечення відповідач не провів.

Не погоджуючись із цим, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. За частиною 4 цієї статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України постановою від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) затвердив, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

У первинній редакції пункту 4 постанови № 704 було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» цю розрахункову величину було замінено прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановленим законом на 1 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним і нечинним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (далі - постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.

Отже, спірні періоди мають різне правове регулювання, і суд оцінює їх окремо.

Щодо періоду з 30.01.2020 по 19.05.2023 суд зазначає таке.

У цей період пункт 4 постанови № 704 діяв у первинній редакції: пункт 6 постанови № 103, яким розрахункову величину було заморожено на рівні прожиткового мінімуму 2018 року, з 29.01.2020 визнано протиправним і нечинним, а постанова № 481 ще не набрала чинності. Нормативної підстави обчислювати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача з величини 1 762,00 грн у цей період не існувало.

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом і встановлюється щороку законом про Державний бюджет України. Обчислення окладів з величини, яка відповідає прожитковому мінімуму 2018 року, суперечить закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Аналогічний висновок викладено у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.

Отже, обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 30.01.2020 по 19.05.2023 виходячи з розрахункової величини 1 762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, вимогам законодавства не відповідає, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу грошового забезпечення, обчисленого у належний спосіб, є протиправною.

Доводи відзиву про те, що грошове забезпечення нараховувалося позивачу відповідно до чинних нормативно-правових актів і в межах затвердженого кошторису, а військова частина як розпорядник бюджетних коштів не може самостійно змінювати розрахункову величину за відсутності відповідних бюджетних асигнувань, суд відхиляє щодо цього періоду. У період з 30.01.2020 по 19.05.2023 редакція пункту 4 Постанови № 704, за якою відповідач обчислював оклади, уже не підлягала застосуванню, а відсутність бюджетних асигнувань чи обмеження кошторису не є підставою для виплати військовослужбовцю грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж визначено законодавством. Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 та постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 стосуються лише періоду після 20.05.2023 і оцінені судом нижче.

Суд ураховує також, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням тягне за собою перерахунок тих щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких є похідним від цих окладів і які відповідач у спірному періоді фактично нарахував та виплатив.

Такий висновок узгоджується з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі № 160/3705/26.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які мають статус військовослужбовця, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання, у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Тому перерахунок та виплата грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 мають бути проведені відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Щодо періоду з 18.06.2025 по 05.09.2025, суд зазначає таке.

У цей період пункт 4 постанови № 704 діяв у редакції постанови № 481, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, якими пункт 2 постанови № 481 визнавався протиправним і нечинним, та в позові відмовлено. Отже, пункт 2 постанови № 481 чинності не втрачав, а відповідач у спірний період обчислював оклади позивача за чинним нормативно-правовим актом.

Згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24 Верховний Суд, розглядаючи тотожний спір військовослужбовця про обчислення грошового забезпечення за період після 20.05.2023, виснував, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акта, а тому не допускав порушень законодавства і прав позивача (пункт 58). У випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-XII, належним та ефективним способом захисту є оскарження відповідного нормативно-правового акта (пункт 69), лише втрата чинності нормами постанови № 481 здатна повернути попередню редакцію пункту 4 постанови № 704, і такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акта (пункти 71, 72).

Висновок судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 520/5814/24 сформульовано у спорі про перерахунок пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, і у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 Верховний Суд прямо зазначив, що висновки у справах про перерахунок пенсій не переносяться на правовідносини з виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять службу.

За таких обставин підстав для висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивача у період з 18.06.2025 по 05.09.2025 виходячи з розрахункової величини 1762 гривні суд не вбачає, а тому в задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити.

Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Статтею 1 Закону № 2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 цього Закону компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам, до яких належить, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу, а за статтею 4 цього Закону виплата суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

У цій справі грошове забезпечення позивача у розмірі, обчисленому з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідачем не нараховувалося і не виплачувалося. Обов`язок його нарахувати та виплатити покладається на відповідача цим рішенням. Отже, доходу, нарахованого, але не виплаченого, з якого за статтею 3 Закону № 2050-III обчислюється сума компенсації, на час розгляду справи немає, а місяць виплати заборгованості, з яким стаття 4 цього Закону пов`язує виплату компенсації, ще не настав. Третя умова, визначена Великою Палатою Верховного Суду, не виконана, тому вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів є передчасною і задоволенню не підлягає. Відмова з цих підстав не позбавляє позивача права на компенсацію після фактичної виплати заборгованості.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.

До 19.07.2022 частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; за висновком Верховного Суду у складі судової палати Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, регулюються цією редакцією статті 233. Позивач з військової служби не звільнялася, а продовжує її проходити у Військовій частині НОМЕР_2 , тому до вимог за період з 19.07.2022 застосовується частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, яку в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення належних йому виплат визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 (постанова Верховного Суду від 09.07.2026 у справі № 420/14657/25). Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано доказів правомірності обчислення грошового забезпечення позивача у період з 30.01.2020 по 19.05.2023 виходячи з розрахункової величини 1 762,00 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у визначений судом спосіб.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 5, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_2 за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2 102 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2 270 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2 481 грн та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2 684 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», зі збереженням встановлених розмірів щомісячних премій, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез