Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/10903/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/10903/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати їй грошової компенсації за невикористані 60 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь грошову компенсацію за невикористані 60 днів додаткової відпустки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач з 16.11.2014 року по 15.08.2019 року проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , 15.08.2019 року її відповідно до наказу від 15.08.2019 року звільнено з військової служби за сімейними обставинами. 08.04.2026 року позивачем направлено заяву до відповідача із проханням надати інформацію чи виплачувалась їй грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2014 – 2019 роки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років (донька ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Листом від 20.04.2026 року №1054 відповідач повідомив позивача, що їй грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2014 – 2019 роки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років не виплачувалась. Так, право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 10 календарних днів позивач набула в 2014 році при зарахуванні на військову службу, що підтверджується свідоцтвами про народження від 08.12.2005 року серія НОМЕР_2 , від 18.05.2011 року серія НОМЕР_3 . Отже, за період проходження служби позивач не використала 60 днів (2014 – 2019 роки) додаткової відпустки, а відповідачем не виплачено їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Враховуючи викладене, позивач була змушена звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Разом з тим, зазначеною ухвалою витребувано від відповідача картки особового рахунку позивача за період 2015 - 2019 роки; довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача за період 2015 - 2019 роки (з урахуванням всіх складових, зокрема надбавок, додаткових виплат, тощо); інформацію та належним чином завірені копії документів щодо розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період 2015 - 2019 роки із зазначенням розміру прожиткового мінімуму, який був використаний для нарахування та виплати; інформацію та належним чином завірені копії документів щодо нарахування та виплати позивачу за період 2015 - 2019 роки одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, у разі виплати надати розрахунок складових вказаних виплат.

Відповідачу позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 27.04.2026 року та 11.05.2026 року відповідно, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, третьої особи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що відповідно до актового запису про народження ОСОБА_2 від 24.03.2026 року, ідентифікатор запиту-4264998ad730acb6b3fd46dc6c149d8a, стать-жіноча; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП - НОМЕР_4 ; місце народження -Україна, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт Гвардійське. Інформація про батька: ПІБ - ОСОБА_3 ; громадянство - громадянин України; РНОКПП - НОМЕР_5 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Інформація про матір: ПІБ - ОСОБА_1 ; громадянство - громадянка України РНОКПП НОМЕР_6 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 . Актовий запис номер запису - 65; орган державної реєстрації актів цивільного стану, що склав актовий запис - Виконавчий комітет Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області; дата складання - 08.12.2005 року; видані свідоцтва номер свідоцтва - НОМЕР_2 ; дата видачі - 08.12.2005 року.

Відповідно до актового запису про народження ОСОБА_4 від 24.03.2026 року, ідентифікатор запиту - f939507d3568e4e9911f7af0903ff005, стать - чоловіча; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП - НОМЕР_7 ; місце народження - Україна, Дніпропетровська область, Новомосковський район, селище міського типу Гвардійське. Інформація про батька: ПІБ - ОСОБА_3 ; громадянство - громадянин України; РНОКПП - НОМЕР_5 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Інформація про матір: ПІБ - ОСОБА_1 ; громадянство - громадянка України РНОКПП - НОМЕР_6 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_5 . Актовий запис номер запису - 21; орган державної реєстрації актів цивільного стану, що склав актовий запис - Виконавчий комітет Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області; дата складання - 18.05.2011 року; видані свідоцтва номер свідоцтва- НОМЕР_3 ; дата видачі - 18.05.2011 року.

Згідно із витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_8 (по стройовій частині) від 18.11.2014 року № 14 солдата ОСОБА_1 , прийнято на військову службу за контрактом наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по особовому складу) від 14 листопада 2014 року №32-PC та призначено на посаду старшої медичної сестри інфекційного відділення, яка направлена для прийняття на військову службу за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 18 листопада 2014 року наказано зарахувати до списків особового складу частини, на всі види забезпечення і вважати таким, що з 18 листопада 2014 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 685 грн на місяць, шпк «сержант». Підстава: витяг з наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по особовому складу) від 14.11.2014 р. № 32 - РС; рапорт ОСОБА_1 (від 18.11.2014 року № 1063); припис військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 31.10.2014 року №2/464.

Відповідно до витягу із наказу ВЧ НОМЕР_8 (по стройовій частині) від 15.08.2019 року №162 сержанта ОСОБА_1 , старшу медичну сестру інфекційного відділення, звільнено наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15 серпня 2019 року № 6-РС у запас відповідно до пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "г" (як жінку, яка має дитину віком до 18 років, якщо вона не висловила бажання продовжувати військову службу) вважати, що 15 серпня 2019 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_9 . Наказано з 15 серпня 2019 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15 серпня 2019 року № 6-РС, рапорт сержанта ОСОБА_1 (від 22.07.2019 року № 981).

26.03.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просила надати довідку про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 15.08.2019 року, копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.12.2015 року по 15.08.2019 року, довідку про розмір виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 15.08.2019 року із вказанням застосованих базових місяців, копію витягу з наказу про зарахування її до списків особового складу та копію витягу з наказу про здачу справ і посади та виключення зі списків особового складу.

Листом ВЧ НОМЕР_1 від 20.04.2026 року № 1054 зазначено, що відповідно до звернення від 26.03.2026 року, яке надійшло до ВЧ НОМЕР_1 від 09.04.2026 року за вх № 1514 ВЧ НОМЕР_1 надано запитувані документи. Зазначено, що основна запитувана інформація знаходиться у довідці про нараховану та виплачену індексацію з 01.01.2016 року по 15.08.2019 року та у довідці про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2019 року. Наголошено, що надати копію картки особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за 01.12.2015 року, немає можливості, бо дані довідки знаходяться у архіві за адресою: АДРЕСА_1 , Одеський територіальний архівний відділ Галузевого державного архіву МО України. Для отримання інформації просили звернутися до вищезазначеної установи.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно із ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно із умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В силу ст.182-1 КЗпП України одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Спірні правовідносини також регулюються положеннями Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 504/96-ВР державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно ч.1 ст.2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Положеннями статті 4 Закону № 504/96-ВР встановлено такий вид відпустки, як: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону № 504/96-ВР одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст.73 КЗпП України).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995.

Відповідно до статей 18-1 - 18-3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Також визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».

Так, згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2020 року у справі № 520/2226/19 зробив висновок про те, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Тому, для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця.

Суд приходить до висновку, що мати дитини, яка утримує та виховує дитину без участі батька, має право на соціальну відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, однак виключно за умови надання роботодавцю документів, які підтверджують відповідний статус в період перебування з ним у трудових відносинах.

Згідно із ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В силу ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так, відповідно до паспорту позивача серії НОМЕР_9 відміткою Гвардійської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області зареєстровано шлюб від 22.07.2026 року позивача з гр. ОСОБА_3 .

Разом з тим відповідно до актового запису про народження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 батьком зазначений ОСОБА_3 .

З огляду на зазначене вище суд зазначає, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що свідчили б про наявність у позивача статусу одинокої матері, доказів протилежного до суду не надано. Враховуючи викладене, зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати їй грошової компенсації за невикористані 60 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на позивача користь грошову компенсацію за невикористані 60 днів додаткової відпустки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2015 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (далі - Закон №2011-ХІІ).

Порядок надання військовослужбовцям відпусток визначений ст.10-1 Закону №2011-ХІІ.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Згідно із п.5 ст.11 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров`я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустки» передбачено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Відповідно до ч.7 ст.20 Закону України «Про відпустки», додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

При цьому, статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі – Закон №3543-ХІІ) та “Про оборону України” (далі - Закон №1932-ХІІ).

За визначенням ст.1 Закону №3543-ХІІ, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Окрім того, стаття 1 Закону №1932-ХІІ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткових соціальних відпусток, однак Законом №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, ст.19 Закону №504.

Окрім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону №504.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства, можна дійти висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, на яку військовослужбовці мали право протягом календарного року, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР.

Разом з тим, при звільненні позивача з військової служби у запас відповідачем не було проведено усіх необхідних розрахунків з нею щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткових відпусток як матері двох дітей віком до 15 років за 2015 - 2019 роки відповідно до ст.19 Закону №504/96-ВР. Таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини, суд доходить висновку, що при звільненні з військової служби позивач мала право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як матері двох дітей віком до 15 років, що передбачена абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та ст.19 Закону України “Про відпустки” за період за 2015 по 2019 роки, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві такої компенсації за наведені періоди, є протиправною.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові 13.10.2020 р. у справі №400/376/20, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Щодо вимоги позивача провести їй виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Так, Верховний Суд у постановах від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22 та від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 08.05.2025 року у справі №380/6610/24, зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Між тим, відсутні підстави для виплати грошового забезпечення за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», оскільки ці обставини не входили до предмета доказування та фактично стосуються порядку виконання рішення суду, тоді як спір виник із приводу нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, що передбачена абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та ст.19 Закону України “Про відпустки” за період проходження служби за 2015 по 2019 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, що передбачена абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та ст.19 Закону України “Про відпустки” за період проходження служби за 2015 по 2019 роки, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44.

У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір” з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.

У період з 10.08.2026 року по 04.09.2026 року (включно) суддя Кучма К.С. перебував у щорічній відпустці, у зв`язку з чим ухвала винесена у перший робочий день 07.09.2026 року.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, що передбачена абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та ст.19 Закону України “Про відпустки” за період проходження служби за 2015 по 2019 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, що передбачена абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та ст.19 Закону України “Про відпустки” за період проходження служби за 2015 по 2019 роки, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.-*-+-+69*

Суддя К.С. Кучма