Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №120/10003/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 жовтня 2026 р. Справа № 120/10003/26

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницьке міжрегіональне управління міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницьке міжрегіональне управління міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницьке міжрегіональне управління міністерства юстиції України щодо незняття арешту з виключенням відповідного запису про обтяження №5428827 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 .

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що до компетенції Управління забезпечення примусового виконання рішень Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не входить скасування постанови про накладення арешту на майно Позивача.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено наступні обставини справи.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рахується обтяження, а саме: в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний запит про обтяження №5428827 у вигляді арешту (архівний запис) здійснений 06.08.2007 року реєстратором Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою, підстава обтяження: повідомлення 1-5-7174 від 15.05.2003 року ВДВС Вінницького міського управління юстиції, об`єкт обтяження квартира, частина квартири, АДРЕСА_1 ; власник ОСОБА_1 .

У відповіді начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області № 5272/2.2/21-26 від 08.04.2026 року, зокрема, зазначається що на момент винесення постанови про накладення арешту на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 за №5428827 від 06.08.2007 року, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань функціонував Замостянський відділ державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, який на даний час – Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Перевіркою даних автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавчі провадження де стороною є ОСОБА_1 в територіальних відділах державної виконавчої служби Вінницької області та у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) станом на 07.04.2026 року на виконанні не перебувають.

Відповідач вказує на неможливість надання інформації щодо винесення державним виконавцем постанови про накладення арешту на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №5429120 від 06.08.2007 Першою Вінницькою ДНК, оскільки, згідно Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби затвердженої наказом МЮУ № 470/7 від 05.07.1999 року, Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом МЮУ № 2274/5 від 25.12.2008 року строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить 3 роки.

Вважаючи, що незняття державними виконавцями арешту з майна боржника у виконавчому провадженні, за відсутності відповідного виконавчого провадження, порушує право позивача на володіння, користування та розпорядження майном, останній звернувся до суду з цим позовом.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено наступні обставини справи.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності ОСОБА_1 належить частина квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний запит про обтяження №5428827 у вигляді арешту (архівний запис) здійснений 06.08.2007 року реєстратором Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою, підстава обтяження: повідомлення 1-5-7174 від 15.05.2003 року ВДВС Вінницького міського управління юстиції, об`єкт обтяження квартира, частина квартири, АДРЕСА_1 ; власник ОСОБА_1 .

Представник позивача 03.04.2026 року зробив адвокатський запит до Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з проханням надати інформацію хто на сьогодні є правонаступником ВДВС Вінницького міського управління юстиції, чи ліквідувався ВДВС Вінницького міського управління юстиції чи був реорганізований; які правові підстави накладення арешту на частину квартири (квартира) за адресою: АДРЕСА_1 належній ОСОБА_1 та іншим співвласникам квартири, що був накладений ВДВС Вінницького міського управління юстиції та зареєстрований 06.08.2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №5428827 Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою; та просив вирішити питання щодо зняття вищевказаного арешту.

У листі-відповіді від 09.04.2026 року повідомлено, зокрема, що на момент винесення постанови про накладення арешту на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 за №5428827 від 06.08.2007 року, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань функціонував Замостянський відділ державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, який на даний час - Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Вказано, що перевіркою даних автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавчі провадження де стороною є ОСОБА_1 в територіальних відділах державної виконавчої служби Вінницької області та у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) станом на 07.04.2026 року на виконанні не перебувають.

Суд встановив, що станом на дату звернення до суду відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 .

Не погодившись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставин справи, суд керується наступними нормативно-правовими актами (якщо не зазначено інше, нормативні акти застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Спірні правовідносини врегульовано законодавством: законами України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) та "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). На час вирішення справи Закон № 606-XIV втратив чинність на підставі Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно зі ст.1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно зі ст. 11 Закону №606-ХІV, державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з ст. 50, 55 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 Закону № 606-XIV постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до ст. 50 Закону №606-ХІV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналогічні положення містяться в статті 40 чинного Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Закону №606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Вищенаведені норми вказують на те що закінчення виконавчого провадження, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст. 50 Закону №606-ХІV.

Так, за приписами ч. 1 ст. 50 Закону №606-ХІV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, після закінчення виконавчого провадження виконавчі дії державним виконавцем не здійснюються.

Відповідно до п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Відповідно до п. 9.10 вищевказаного Порядку, завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

Наведене свідчить, що знищенню підлягають завершені виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився.

У зв`язку з тим, що на момент розгляду цієї справи відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , суд доходить висновку, що у такому випадку відсутні підстави для існування запису про обтяження №5428827 щодо арешту нерухомого майна, який було внесено 06.08.2007 року реєстратором Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404) (в редакції чинній на момент звернення до суду та на момент вирішення справи) у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п. п. 10, 15 ч. 1 ст. 34 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону №1404 у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно з ч. 4 ст. 59 Закону №1404 підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону №1404 у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, рішення про зняття арешту на майно, накладеного державним виконавцем, приймається державним виконавцем або начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, шляхом винесення відповідної постанови.

Суд зазначає, що доказів винесення державним виконавцем або його начальником постанови про зняття арешту на нерухоме майно позивача, відповідачем суду не надано, як і не надано доказів існування інших незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, зокрема щодо стягнення з нього виконавчого збору чи витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, які б обумовлювали необхідність існування накладеного на його майно арешту та заборони його відчуження.

Отже, сторонами не оспорюється, що позивач є власником майна, на яке накладено арешт виконавчою службою, на виконанні у відповідача не перебуває виконавчого провадження, за яким позивач є боржником.

Спір про право відсутні. Позивач звернувся до відповідача для вирішення питання, щодо зняття арешту на нерухоме майно. Проте відповідач не вчинив дій для вирішення вказаного спору, що і змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Відтак, підстави для арешту нерухомого майна позивача відсутні, а бездіяльність відповідача щодо не зняття такого арешту з майна позивача не відповідає критеріям правомірності, встановлених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Згідно ст. 4 цього ж закону державній реєстрації прав підлягають також і обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні);

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, чи його дубліката;

5-1) договору купівлі-продажу неподільного об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта нерухомості (перший продаж), договору про участь у фонді фінансування будівництва, на виконання яких сплачено частково ціну майбутнього об`єкта нерухомості;

5-2) заяви про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на всі майбутні об`єкти нерухомості, що є складовими частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва, та обтяження речових прав на майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки;

5-3) заяви про зміну гарантійної частки (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво);

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Суд зазначає, що в рамках цього спору не встановлено існування на час звернення позивача до суду будь-яких обставин або чинних рішень, які б могли бути підставою для відкриття відносно позивача виконавчого провадження та/або проведення державної реєстрації обтяжень його речових прав на нерухоме майно.

Наявний запис про обтяження № 5428827 зареєстрований 06.08.2007 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення Відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції №1-5-7174 від 15.05.2003 року.

Таким чином, на час розгляду судом даного спору відсутні правові підстави для існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису за №5428827 від 06.08.2007 року про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, а саме квартира: квартира, частина квартири , адреса: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання про те, хто саме і в який спосіб має припинити дію спірного арешту належної позивачу частини квартири, суд виходить з наступного.

Стаття 59 Закону України "Про виконавче провадження" визначає механізм та підстави зняття арешту з мана в рамках виконавчого провадження, і містить наступні положення:

1. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

2. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п. п. 10, 15 ч. 1 ст. 34 цього Закону.

3. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

4. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у ч. 6 ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому ст. 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності"".

5. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Оскільки арешт нерухомого майна боржника є обтяженням, яке підлягає державній реєстрації згідно вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", слід також враховувати і положення ст. 10 цього закону, відповідно до якої державний, приватний виконавець є державним реєстратором виключно у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Отже, з урахуванням наведених законодавчих положень, можна дійти висновку, що відповідач не має процесуальної можливості прийняти рішення (винести постанову) про зняття арешту з належного позивачу майна, оскільки на виконанні Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницьке міжрегіональне управління міністерства юстиції України не перебувають будь-які винесені щодо позивача рішення, які передбачені ст. 3 чинного Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, неможливо відновити матеріали виконавчого провадження, в рамках якого Перша вінницька державна нотаріальна контора винесла постанова №5428836 від 06.08.2007 року, оскільки таке виконавче провадження не обліковується в автоматизованій системі виконавчого провадження, так як перебувало на виконанні до введення в дію Електронної системи, і на даний час відсутні будь-які паперові документи такого виконавчого провадження для його відновлення.

Відповідно до пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, відновлення відповідачем матеріалів виконавчого провадження буде можливим лише в тому випадку, якщо матеріали такого виконавчого провадження зберігаються в автоматизованій системі виконавчого провадження, або є в наявності у сторін такого провадження.

Таких обставин судом не встановлено і сторони на їх існування не посилаються.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що в діях відповідача відсутня протиправна бездіяльність у не знятті арешту та заборони відчуження з належного позивачу нерухомого майна, та відсутні правові підстави для покладання судом на відповідача обов`язку зняття арешту з належної позивачу частини квартири.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що за результатами розгляду даного спору є підстави для виходу судом за межі позовних вимог з метою захисту прав позивача вільно розпоряджатися своєю власністю (квартирою), щодо якої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на даний час міститься реєстраційний запис за №5428836 від 06.08.2007 року про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна без належних на то правових підстав.

Як вже зазначено вище, відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" у всіх інших випадках, які не передбачені частиною 4 цієї статті, арешт може бути знятий за рішенням суду, а згідно пункту 1 ч.1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, оскільки в ході розгляду справи судом не встановлені правові підстави для існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису за №5428836 від 06.08.2007 року про обтяження державним реєстратором у вигляді арешту квартири, частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , суд має право прийняти рішення за результатами розгляду спору шляхом припинення такого обтяження.

Прийняття судом такого рішення, незважаючи на помилковість обрання представником позивача в рамках цієї справи способу захисту свого права вільно розпоряджатися власністю позивача, відповідатиме закріпленому в ст. 6 КАС України принципу верховенства права та направлено на досягнення завдань адміністративного судочинства, яким є ефективний захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, адже в рамках даного спору судом не встановлено наявність будь-яких цивільних зобов`язань позивача, виконання яких забезпечувалось би спірним обтяженням (арештом) належної позивачу нерухомості, а тому питання припинення такого обтяження знаходиться в суто публічно-правовій сфері, та має бути вирішено шляхом прийняття відповідного рішення адміністративним судом.

Статтею 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначені особливості проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень, частиною 3 якої передбачено, що державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного судового рішення формує та реєструє необхідну заяву або реєструє судове рішення про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав, чи судове рішення про скасування відповідного судового рішення.

Отже, виконання рішення суду про припинення обтяження у вигляді арешту належної позивачу часини квартири може бути здійснено будь-яким державним реєстратором за місцезнаходженням такого нерухомого майна без справляння адміністративного збору на підставі ст. 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справи про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницьке міжрегіональне управління міністерства юстиції України (вул. Володимирська, буд. 91, м. Хмельницький, Хмельницький р-н., Хмельницька обл., ЄДРПОУ 45798761) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Припинити обтяження нерухомого майна у вигляді арешту на квартиру, частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 за власником: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , реєстраційний номер обтяження 5428827, зареєстрований 06.08.2007 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення Відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції №1-5-7174 від 15.05.2003 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 295 КАС України якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Альчук Максим Петрович