Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №120/13833/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 жовтня 2026 р. Справа № 120/13833/26

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Аляб`єв І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування додаткової винагороди до складу місячного грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні основної щорічної відпустки за 2020–2022 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні основної щорічної відпустки за 2020–2022 роки з урахуванням додаткової винагороди у розмірі 100000 грн у складі місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо неврахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислено компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні позивача з військової служби 19.04.2022. Позивач вважає, що додаткова винагорода виплачувалася щомісячно та мала систематичний характер, тому повинна враховуватися при визначенні розміру компенсації. Крім того, позивач просить здійснити доплату з одночасною компенсацією утриманого податку на доходи фізичних осіб та за відповідним кодом економічної класифікації видатків.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування заперечень зазначає, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, має тимчасовий характер, залежить від установлених законодавством умов та не включається до грошового забезпечення для обчислення компенсації за невикористані дні відпустки. Відповідач також посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, пов`язуючи його перебіг із виключенням позивача зі списків особового складу 19.04.2022.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи учасників справи, суд враховує наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 15.12.2020 по 19.04.2022.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2022 №95 позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я.

За викладеними у позові обставинами, при звільненні позивачу виплачено компенсацію за 42 календарні дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020–2022 роки. Водночас у прохальній частині позову зазначено основну щорічну відпустку. Заявлені вимоги в обох випадках стосуються складових грошового забезпечення, з яких обчислюється компенсація, а саме включення до розрахунку додаткової винагороди за постановою №168. Кількість днів та право на отримання компенсації як такі позивач не оспорює.

04.08.2026 позивач звернувся із заявою про надання інформації щодо виплаченого грошового забезпечення у період проходження військової служби. Позивач посилається на лист від 28.08.2026 №1118/7341, за змістом якого додаткова винагорода, передбачена постановою №168, йому виплачувалася, проте не була врахована при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки.

Не погоджуючись із невключенням додаткової винагороди до розрахунку компенсації, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо строку звернення до суду, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи іншими законами можуть установлюватися строки звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору є повнота нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпустки, належної позивачу при звільненні з військової служби. Отже, при вирішенні питання щодо строку звернення до суду підлягають урахуванню спеціальні положення статті 233 КЗпП України щодо захисту права на оплату праці.

Частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачено право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати в разі порушення законодавства про оплату праці без обмеження будь-яким строком.

У постанові від 05.12.2024 у справі №380/9502/24 Верховний Суд, вирішуючи питання строку звернення з вимогами про виплату компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, зазначив, що до вимог, які стосуються періоду до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, застосовується частина друга статті 233 КЗпП України в попередній редакції. Право на звернення до суду з відповідними вимогами не обмежене будь-яким строком.

Позивача виключено зі списків особового складу 19.04.2022, а спірна компенсація стосується невикористаних днів відпустки за період проходження служби до зазначеної дати. Отже, право на отримання належного розміру компенсації виникло до 19.07.2022.

За таких обставин посилання відповідача на пропуск місячного або шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України, суд відхиляє. Підстав для залишення позову без розгляду з наведених у відзиві мотивів немає.

Вирішуючи спір по суті, суд застосовує нормативно-правове регулювання, чинне на момент звільнення позивача з військової служби та виникнення права на компенсацію за невикористані дні відпустки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру.

Правові засади соціального захисту військовослужбовців та гарантії їх грошового забезпечення визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. До його складу входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення – підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведений законом перелік розмежовує належність виплати до грошового забезпечення в цілому та її включення до бази для обчислення окремої компенсації. Тому суд не заперечує належності винагороди за Постановою №168 до грошового забезпечення військовослужбовця. Водночас для визначення розміру компенсації за відпустку застосовується спеціальний склад розрахункових виплат, установлений пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку №260.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Порядок його виплати визначається, зокрема, Міністром оборони України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" також визначено поділ грошового забезпечення на основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено виплату в рік звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі – Порядок №260).

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у редакції, чинній станом на 19.04.2022, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Суд враховує, що наведена редакція пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містила застереження "крім винагород". Однак відсутність такого застереження не означає включення до розрахунку всіх додаткових видів грошового забезпечення, оскільки норма передбачала врахування саме щомісячних додаткових видів. Отже, правове значення має належність спірної винагороди до відповідної категорії, а не лише періодичність її фактичного отримання.

Отже, до розрахунку компенсації включаються основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення. Для вирішення спору необхідно визначити, чи належить додаткова винагорода, передбачена постановою №168, до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які мають постійний характер.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі – Постанова №168) установлено на період дії воєнного стану виплату військовослужбовцям додаткової винагороди у розмірі 30000 грн щомісячно, а військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення відповідних заходів із національної безпеки і оборони, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, її збільшення до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Постанова №168 застосовується з 24.02.2022.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24 розкрила правову природу додаткової винагороди на період дії воєнного стану, віднісши її до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Предметом зразкової справи була компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати винагороди.

Безпосередньо питання включення додаткової винагороди за Постановою №168 до розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки вирішено Верховним Судом у постанові від 17.08.2026 у справі №240/2492/23.

Позивача у справі №240/2492/23 звільнено з військової служби за станом здоров`я та виключено зі списків особового складу в листопаді 2022 року. Він оспорював невключення додаткової винагороди до розрахунку одноразової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні основної і додаткової відпусток, зокрема відпустки як учаснику бойових дій.

Верховний Суд урахував пізніший висновок Великої Палати щодо характеру винагороди та погодився з відсутністю підстав для її включення до розрахунку відповідних виплат. Суд виходив із тимчасового характеру винагороди, її залежності від дії воєнного стану та умов виконання військовослужбовцем відповідних завдань.

У справі №240/2492/23 Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.05.2024 залишив без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28.02.2024, яким відмовлено у включенні винагороди за Постановою №168 до розрахунку компенсації за відпустки, водночас задоволено вимоги щодо індексації. Верховний Суд постановою від 17.08.2026 погодився з відмовою в оскарженій частині. Отже, висновок щодо винагороди підтверджено касаційним переглядом постанови апеляційного суду у спорі військовослужбовця, звільненого у 2022 році.

Аналогічний підхід щодо відсутності підстав включати додаткову винагороду за Постановою №168 до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток застосовано Верховним Судом у постанові від 20.08.2026 у справі №200/766/25.

Таким чином, щомісячна періодичність виплати додаткової винагороди сама по собі не визначає її як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення постійного характеру. Право на винагороду та її розмір залежать від умов, передбачених Постановою №168, і встановлюються на період дії воєнного стану.

Суд бере до уваги, що у попередній практиці Верховного Суду існували висновки на користь включення винагороди за Постановою №168 до розрахунку окремих виплат військовослужбовцям. Зокрема, у постанові від 17.08.2026 у справі №240/2492/23 Верховний Суд розглянув попередні підходи та обґрунтував застосування пізнішого висновку Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 щодо характеру винагороди. Тому суд враховує актуальне застосування цього висновку саме до компенсації за відпустки військовослужбовцям, не обмежуючись загальним посиланням на тимчасовий характер виплати.

Посилання позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць не спростовує наведеного висновку. Наявність права на винагороду за участь у бойових діях та її виплата не означають, що винагорода підлягає включенню до розрахунку всіх інших виплат, пов`язаних із проходженням військової служби та звільненням.

Окремо суд враховує, що спірні правовідносини виникли у квітні 2022 року. Застосування висновків Верховного Суду, сформованих у 2026 році, не означає застосування до позивача нового нормативного регулювання. Належні позивачу виплати визначаються за нормами, чинними на дату виникнення права на них, а зміст цих норм установлюється з урахуванням актуальних висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Підставою висновку суду є передбачений законодавством на дату звільнення поділ додаткових видів грошового забезпечення за характером виплати та включення до розрахунку компенсації саме щомісячних додаткових видів. Положення Порядку №260, якими після звільнення позивача прямо врегульовано додаткову винагороду на період дії воєнного стану, не застосовуються судом як норми, що визначали обсяг його прав станом на 19.04.2022.

За таких обставин додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, не підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпустки. Отже, невключення зазначеної винагороди до розрахунку не свідчить про протиправну бездіяльність, на яку посилається позивач.

Вимога про одночасну компенсацію податку на доходи фізичних осіб заявлена як умова проведення перерахунку та виплати додаткової суми компенсації за відпустку. Самостійної вимоги щодо некомпенсованого податку із вже виплаченої компенсації позивач не заявив. Оскільки підстав для проведення заявленого перерахунку немає, вимога щодо компенсації податку під час такої доплати також задоволенню не підлягає.

Зазначення коду економічної класифікації видатків 2112 стосується порядку здійснення виплати та не створює самостійного права на збільшення її розміру шляхом включення винагороди за Постановою №168. Відсутність підстав для доплати виключає необхідність покладення на відповідача обов`язку здійснити заявлену виплату за відповідним кодом.

Відповідно до статей 77 та 90 КАС України суд оцінює надані докази й доводи учасників справи в їх сукупності, з урахуванням обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність оспорюваної поведінки.

З огляду на встановлені обставини та наведене правове регулювання, суд дійшов висновку, що правових підстав для перерахунку компенсації за невикористані дні відпустки з включенням додаткової винагороди у розмірі 100000 грн немає, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстав для стягнення судових витрат на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Аляб`єв Ігор Геннадійович