Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №120/8610/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 жовтня 2026 р. Справа № 120/8610/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказав на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 03 червня 2025 року № 905200130920, яким ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії, а тому, на його думку, таке рішення слід скасувати та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 07 травня 2025 року із застосуванням середньої заробітної плати по Україні за 2022-2024 роки.

Ухвалою від 30.06.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представниками відповідачів подано відзиви на позовну заяву, в яких вони заперечили щодо задоволення даного позову. Зазначили, що пенсія за вислугу років не є окремим видом пенсійної виплати, а є різновидом умов пенсійного забезпечення для можливості дострокового призначення пенсії за віком.

Відтак, на переконання представників відповідачів, відсутні підстави для здійснення перерахунку.

Разом із тим, відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2026 №004-К ОСОБА_2 виключений зі штату Вінницького окружного адміністративного суду, відтак позбавлений можливості здійснювати розгляд даної справи.

Враховуючи наведене та відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 (із змінами та доповненнями), Засад використання автоматизованої системи документообігу у Вінницькому окружному адміністративному суді, затверджених рішенням Зборів суддів Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2025 № 11, на підставі розпорядження керівника апарату суду "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ" від 18.03.2026 №37 проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №120/8610/25 між суддями Вінницького окружного адміністративного суду.

Згідно з ч. 9 ст. 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2026 справу передано для розгляду судді Вінницького окружного адміністративного суду Поліщук І.М.

Ухвалою від 19.03.2026 року матеріали справи прийнято до свого провадження.

17.08.2026 року представником позивача подано додаткові пояснення.

Крім того, 17.08.2026 року представником позивача також подано заяву про стягнення судових витрат з відповідача та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 07.10.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач починаючи з 17.04.2007 року перебувала на пенсійному обліку та отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Починаючи з 07.05.2025 року позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

25.05.2026 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про здійснення перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, а саме за 2022-2024 роки.

Подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

За результатом розгляду такої заяви прийнято рішення №905200130920 від 03.06.2025 року, яким позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058IV (далі Закон № 1058-IV) пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 10 цього ж Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Водночас частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Зміст наведених норм свідчить про те, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону № 1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

У тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого Закону, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, проведене після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Суд звертає увагу, що у постановах від 10.04.2019 року (справа № 211/1898/17) та 10.07.2018 року (справа №520/6808/17) Верховний Суд зауважив, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, позивачу була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ, що обрахована відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернулась у 2025 році вперше.

За таких обставин фактично йдеться про призначення позивачу іншого виду пенсії, а саме - пенсії за віком замість раніше призначеної пенсії за вислугу років.

Переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством (аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23.10.2018 (справа №334/2653/17) та у постанові від 13.12.2018 (справа №185/860/17).

Таким чином, у випадку, коли особі було призначено пенсію згідно Законом України "Про пенсійне забезпечення" за вислугу років, у подальшому, при розрахунку пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.

Отже, при призначенні позивачу 07.05.2025 року пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно частини 2 статті 40 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 577/2457/17 (провадження № К/9901/19962/18).

Таким чином, висновки відповідачів про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2022-2024 роки є безпідставними, а тому рішення №905200130920 від 03.06.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, варто врахувати, що в позовній заяві позивач просить скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, натомість вимоги зобов`язального характеру скеровані до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Разом із тим, суд зазначає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є належним способом захисту як похідна вимога у випадку визнання протиправним та скасування рішення саме цього суб`єкта владних повноважень, а не будь-якого іншого.

Відповідно, за обставин цієї справи відсутні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вчиняти певні дії. Окрім цього, цей суб`єкт владних повноважень не розглядав заяву позивача.

Як наслідок, зобов`язати перерахувати позивачу пенсію належить саме Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Відтак, з метою повного відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській здійснити перерахунок пенсії за віком з 07.05.2025 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн., належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, як органу який прийняв оскаржуване рішення.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., представником позивача подано до суду: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н від 03.06.2025 року, розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу (правову) допомогу від 03.06.2025 року, акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 16.06.2025 року.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

В той же час, суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням обставин справи, а саме: справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, виходячи з характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Суд також враховує, що представники відповідачів заперечили щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, зазначивши, що розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що вказує на її малозначність. Також зазначили, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та надміру завищеним.

З приводу наведеного варто зазначити, що дана справа дійсно є справою незначної складності, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не є складними, що свідчить про те, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та позицію відповідача про їх неспівмірність, суд приходить до висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (як органу який прийняв оскаржуване рішення) на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 2000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №905200130920 від 03.06.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосування показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки, починаючи з 07.05.2025 року, із врахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 13844159)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403

Повний текст рішення складено 07.10.2026.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна