Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №484/3757/26 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа №484/3757/26

Провадження №2/484/2703/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді - Медведєвої Н.А.

секретар судового засідання – Бикова О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Первомайську за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики

за участю представника позивача – адвоката Бєлоущенка А.Ж

представник відповідача – адвоката Кравченка О.С.

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики в сумі 227920 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 10249562,40грн. Мотивуючи вимоги представник позивача вказав, що 17.05.2011 між сторонами укладений договір позики, за яким позивач надав відповідачу у борг кошти в сумі 8000 доларів США, що підтверджується розпискою. Відповідно до п.2 цієї розписки гроші надаються з умовою, що ОСОБА_2 (та/або його спадкоємці) після 17.05.2011 передає право власності на належну йому земельну ділянку, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,9543га з кадастровим номером 4825487600:06:000:0136, розташовану в межах території Тарасівської сільської ради Синюхинобрідсьої сільської громади Первомайського району Миколаївської області, у власність визначеної Бенефіціаром фізичної або юридичної особи. У п.3 зазначеної розписки вказані застереження, що у разі порушення ним (чи його спадкоємцем) зобов`язань, викладених у п.2 цієї розписки, або вчинення будь-яких інших дій, які суперечать змісту та умовам надання грошей, вони вважаються позикою, яка стає строковою, платною та оплатною, і відповідач, як позичальник (його спадкоємці) негайно повертає позикодавцю 8000 доларів США як суму позики та за користування грошима відповідач як позичальник (його спадкоємці) сплачують позикодавцеві 0,5% в день від повної суми позики за кожен день від дня отримання грошей за цією розпискою. Відповідач особисто отримав суму позики, будь-яких претензій не мав.

На момент складання відповідачем розписки Законом України «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок» від 19.01.2010 №1783-VI купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених пунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, враховуючи зазначене, сторони домовились, що після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення вони мають укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, що належна відповідачу, а у разі невиконання відповідачем пункту 2 складеної ним розписки він повинен негайно повернути суму позики та проценти за користування грошима в розмірі 0,5% від повної суми за кожен день користування від дня отримання грошей за цією розпискою. Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення продовжували в Україні: у 2011 році на 1 рік, у 2012 - на 4 роки, протягом 2015-2018 років - 4 рази на один рік. Мораторій офіційно скасовано з 1 липня 2021 року. Тривалу заборону, що діяла в Україні понад 20 років, було знято відповідно до Закону №552-1Х. відкривши ринок землі поетапно: спочатку для фізичних осіб, а з 1 січня 2024 року — для юридичних осіб, із обмеженнями площі та забороною продажу іноземцям.

В період з 01 липня 2021 року по 01 січня 2024 року відповідачем не здійснено жодних дій для виконання пункту 2 розписки від 17.05.2021, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, передбаченими пункт 6 статті 3 ЦК України, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

До зняття мораторію 03.09.2018 було вирішено на підставі довіреності за дорученням ОСОБА_2 , укласти з ФГ «ГНОМ» договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований 12.12.2018 державним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Курочкіною І.С. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №29506983 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44675174 від 18.12.2018 року).

Крім того 17.05.2011 посвідчена довіреність, за умовами якої ОСОБА_2 надав права, зокрема й позивачу, подавати від його імені в тому числі укладати дозволені законодавством України правочини, визначати на свій розсуд їх суттєві умови, сплачувати необхідні платежі, збори, мито, грошові кошти по укладеним правочинам, отримувати належні йому грошові кошти, розписуватись за нього, а також виконувати всі інші юридично значущі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень, та які будуть необхідними для правильного і ефективного ведення захисту його інтересів, повністю виконані у період дії виданої відповідачем та нотаріально посвідченої довіреності з 17.05.2011 року по 17.05.2021 року.

Видана відповідачем розписка та нотаріально посвідчена довіреність є ніщо іншим як гарантія виконання позивачем після зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення умов договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення.

У 2025 році відповідач ОСОБА_2 почав діяти всупереч загальним засадам цивільного законодавства та обрав недобросовісну поведінку, яка не відповідає його попереднім заявам, а позивач за довіреністю, сплативши кошти зазначені у розписці від 17.05.2011 собі на шкоду, розумно покладалися на запевнення відповідача щодо оформлення в майбутньому переоформлення права власності на вищевказану земельну ділянку. На підтвердження недобросовісної поведінки відповідача свідчать подані до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області позови до ФГ «ГНОМ» про розірвання договору оренди (справа №484/5058/25), про визнання відсутнім права оренди (справа №484/6209/25) та стягнення грошових коштів, справа №484/1310/26).

Також ОСОБА_2 до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області був поданий позов до ФГ «ГНОМ» про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, (справа №484/6209/25) оскільки ОСОБА_2 , хоча йому було відомо як про укладення (підписання) правочину оренди належної на праві приватної власності земельної ділянки, згідно державного акту на право приватної власності на землю, так і про виконання істотних умов оспрюваного правочину. В подальшому, 27.05.2026 ОСОБА_2 надав суду заяву про залишення зазначеного позову без розгляду, (цивільна справа №484/6209/25) посилаючись на висновок судово- почеркознавчої експертизи складений 22 квітня 2026 року за №СЕ-19/115-26/4998-ПЧ, згідно із мотивувальної частини якого підтверджений факт укладення (підписання) особисто ОСОБА_2 оспорюваного договору оренди земельної ділянки.

Після цього ОСОБА_2 звертається до приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Мовчана Андрія Сергійовича про реєстрацію в ЄДРРП на нерухоме майно наміру продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення із переважним правом купівлі орендаря ФГ «ГНОМ».

Отже, станом на момент звернення позивача до суду для захисту своїх порушених прав діяв пункт 3 складеної відповідачем розписки від 17.05.2011 року щодо повернення наданої суми позики та процентів за користування чужими грошима в розмірі 0.5% від повної суми за кожен день користування від дня отримання грошей за цією розпискою. Вказані відносини витікають з договору позики, а саме стягнення боргу за договором позики.

Проте відповідач ОСОБА_2 порушив свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів. Отже, заборгованість за процентами складає 227 920 доларів США (8000 доларів США (сума позики) х 0.5% = 40.00 доларів США в день відсотків (проценти за кожен день користування позикою) х 5498 календарних днів (кількість календарних днів користування позикою від 17.05.2011 року - дати складання розписки відповідачем, до 10.06.2026 року - дати подачі до суду позовної заяви) = 219 920 доларів США).

Оскільки строк виконання зобов`язань за розпискою настав з 01 липня 2021 року, тому позивачем не пропущений строк звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки позивач звернувся з цим позовом 10.06.2026 під час дії воєнного стану, з введенням якого 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності було зупинено.

Ухвалою суду від 29.06.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання, визначені строки для подачі заяв по суті.

30.06.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому він просив відмовити у задоволенні позову, вказуючи, що одночасно з розпискою 17.05.2011 відповідач видав нотаріально посвідчену довіреність (зареєстровану приватним нотаріусом Мовчаном С.В. в реєстрі за № 1112), якою уповноважив самого позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 строком на десять років (до 17.05.2021) представляти його інтереси, розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, вчиняти від його імені будь-які дозволені законом правочини, визначати їх істотні умови, отримувати кошти та розписуватися за нього. Отже, саме Позивач (через себе особисто та ОСОБА_3 ) отримав повний обсяг повноважень для самостійного оформлення переходу прав на земельну ділянку, включно з правом підписання відповідного договору від імені Відповідача. Наявність такої довіреності виключає покладення на відповідача одноособової відповідальності за "бездіяльність" щодо оформлення угоди - позивач мав усі правові можливості самостійно ініціювати та завершити відповідне оформлення, зокрема ще до спливу строку довіреності 17.05.2021

Крім того, 03.09.2018 між Відповідачем (Орендодавець) і Фермерським господарством «ГНОМ» (Орендар), головою якого з 01.07.2025 є сам Позивач ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав 12.12.2018. Підписання цього договору особисто Відповідачем підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи від 22.04.2026 р. № СЕ-19/115-26/4998-ПЧ, складеним у межах справи № 484/6209/25.

Отже, Відповідач не чинив жодних перешкод у користуванні спірною ділянкою особами, пов`язаними з Позивачем, а навпаки - надав ділянку в довгострокове користування підконтрольній Позивачу юридичній особі.

За таких обставин твердження позовної заяви про те, що саме Відповідач "не здійснив жодних дій" для виконання умов розписки, є голослівним і не підтвердженим належними доказами, тоді як обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, покладається на позивача (стаття 81 ЦПК України).

Пункт 2 розписки не встановлює ані конкретного календарного строку, ані конкретної особи-набувача, ані порядку визначення ціни відчуження ділянки, обмежуючись загальним посиланням на "особу, визначену Бенефіціантом", після зняття мораторію. Такі умови не відповідають вимогам визначеності зобов`язання (статті 526, 530 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) і не можуть вважатися порушеними Відповідачем у довільно обраний Позивачем момент (01.01.2024).

За відсутності погодженого сторонами конкретного строку виконання, відповідно до частини другої статті 530, частини першої статті 1049 ЦК України обов`язок повернення коштів (якщо він взагалі виникнув) міг настати лише після пред`явлення Позивачем відповідної письмової вимоги і спливу встановленого нею (чи розумного) строку на виконання. Матеріали справи не містять доказів пред`явлення Позивачем такої вимоги Відповідачу.

Станом на 17.05.2011 і аж до 01.07.2021 в Україні діяла встановлена пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України заборона на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Умови пунктів 2, 3 розписки, які обумовлюють видачу коштів майбутнім переходом права власності на таку ділянку до особи, визначеної Позивачем, і встановлюють майновий обов`язок Відповідача (сплату лихварських процентів) на випадок недосягнення цієї мети, за своєю правовою суттю спрямовані на створення для Позивача гарантованого права на набуття ділянки у власність в обхід чинної на момент вчинення правочину законодавчої заборони, а також в обхід порядку переважного права купівлі, встановленого статтею 130-1 Земельного кодексу України.

Правочин, спрямований на порушення публічного порядку, є нікчемним (стаття 228 ЦК України), а тому наведені умови розписки не можуть вважатися дійсною підставою для стягнення заявлених процентів у повному обсязі. За версією самого Позивача, обов`язок Відповідача щодо відчуження земельної ділянки не міг виникнути раніше 01.07.2021, а отже й порушення цього обов`язку теоретично не могло відбутися раніше зазначеної дати.

Разом з тим Позивач нараховує проценти за весь період - починаючи від 17.05.2011, тобто за понад десять років до того, як обов`язок, порушення якого нібито є підставою нарахування, взагалі міг виникнути. Ця суперечність додатково свідчить про необґрунтованість і довільність заявленого розрахунку.

Оскільки текст розписки складений не Відповідачем, а Позивачем (чи в його інтересах), відповідно до загального принципу тлумачення договорів contra proferentem та статті 213 ЦК України, будь-які сумніви щодо змісту умов договору мають тлумачитися на користь сторони, яка не є автором тексту, - тобто на користь Відповідача. Пункт 2 розписки від 17.05.2011 прямо обумовлює отримання Відповідачем коштів майбутньою передачею права власності на земельну ділянку особі, визначеній Позивачем, - тобто за своєю суттю кошти передавалися не на умовах позики, а як платіж, пов`язаний з очікуваним у майбутньому переходом права власності на нерухоме майно (земельну ділянку сільськогосподарського призначення).

Лише пункт 3 розписки штучно "перекваліфіковує" ці кошти в позику, і то виключно на випадок недосягнення мети, заради якої вони передавалися, - переходу права власності на ділянку. Вважає, що кошти, передані з очікуваним переходом права власності на нерухоме майно, яке в подальшому не відбулося, підлягають поверненню за правилами статті 1212 ЦК України (безпідставне збагачення), а не за правилами договору позики, і що зобов`язання повернути такі кошти виникає безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України з моменту їх набуття без достатньої правової підстави, а не з рішення суду.

За своєю дійсною правовою природою кошти, зазначені у розписці від 17.05.2011, не можуть вважатися позикою у розумінні статей 1046-1049 ЦК України, оскільки їх передання було обумовлено юридично неможливою на момент вчинення правочину метою - переходом права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в обхід мораторію; підстав для нарахування на ці кошти процентів за статтею 1048 ЦК України чи будь-яких договірних процентів у розмірі, визначеному пунктом 3 розписки, немає, оскільки "тимчасове надання коштів під проценти виключається" за наявності зв`язку цих коштів з майбутнім переходом права власності на нерухоме майно; якщо суд встановить наявність у Позивача права вимоги повернення коштів, таке право (за його дійсною правовою природою) підлягало б захисту за правилами глави 83 ЦК України (стаття 1212), а не за правилами про договір позики, з відповідними правовими наслідками, зокрема щодо непоширення на ці вимоги договірних процентів, передбачених розпискою, та щодо моменту виникнення зобов`язання і початку перебігу позовної давності,

Спірні кошти не є ані авансом, ані завдатком за договором купівлі-продажу земельної ділянки, ані - з підстав, наведених у пунктах 2-5 цього відзиву, - позикою у розумінні статей 1046-1049 ЦК України.

Також 13.07.2026 до суду від представника відповідача надійшла заяв про застосування строку позовної давності, оскільки, на його думку, трирічний строк позовної давності за вимогою про повернення коштів, переданих 17.05.2011, сплив ще 18.05.2014.

04.08.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він вказав, що розписка від 17.05.2011 відповідає вимогам ст.ст. 526, 530, 626, 628, 629, 631, 636, 638, 639, 640, 1049 ЦК України, містить предмет, ціну, умови застереження і конкретні строки виконання зобов`язання, як у випадку оформлення права власності на земельну ділянку, так і повернення суми позики зі сплатою відсотків у разі невиконання умов щодо переоформлення права власності. Крім цього, розпискою підтверджується факт передання та отримання грошових коштів і відсутності заперечень відповідача щодо її умов. Пред`явлення позову до суду є офіційною вимогою про повернення суми позики та процентів за користування грошовими коштами з моменту їх отримання.

Порушенням зобов`язань у п. 2 цієї розписки або вчинення будь-яких інших дій відповідачем, які суперечать змісту та умовам надання грошей є: не вчинення активних дій (звернень до позивача) для укладення договору-купівлі-продажу після офіційного зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення в період з 1 липня 2021 року по 1 січня 2025 року; звернення 10.09.2025 року до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою до ФГ «ГНОМ» про розірвання договору оренди землі від 03.08.2018 року (справа №484/5058/25), в рамках якої витребувані у ФГ «ГНОМ» докази щодо виплати орендної плати за період з 2018 по 2025 року (результат залишено без розгляду за заявою представника позивача); звернення 06.11.2025 року до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою до ФГ «ГНОМ» про визнання відсутнім права оренди (справа №484/6209/25) з посиланням на відсутність його власного підпису у договорі оренди від 03.08.2018 року, що було спростовано за висновком судово-почеркознавчої експертизи від 22.04.2026 р. № СЕ-19/115-26/4998-ПЧ (результат залишено без розгляду за заявою представника позивача); звернення 18.03.2026 року до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , третя особа: ФГ «ГНОМ» про стягнення грошових коштів в сумі 127 724,10 грн. (справа №484/1310/26), в обґрунтування якого вказано, що відповідачка ОСОБА_4 , отримуючи від ФГ «ГНОМ» грошові кошти в якості орендної плати за період з 2018 по 2024 роки, жодного разу не передавала їх позивачу, та після закінчення строку дії довіреності не надала позивачу звітність про вчинені дії згідно з наданими їй повноваженнями даною довіреністю. Отже, все це стало порушенням зобов`язань або вчинення активних дій з боку відповідача, які були направлені не на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки після зняття мораторію, а на стягнення з директора ФГ «ГНОМ» грошових коштів за дорученням та позбавленням права користування ФГ «ГНОМ» належної відповідачу на праві власності земельної ділянки.

Також у вказаному випадку перебіг позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто з 10.06.2026, з моменту звернення до відповідача з вимогою повернути грошові кошти, або укласти договір купівлі – продажу. Посилання представника відповідача на те, що позивач знав про наявність порушеного права з 17 травня 2011 року, є необґрунтованими, оскільки в розписці вказано обов`язок передати у власність земельну ділянку після 17 травня 2011 року без визначення конкретної дати. З огляду на те, що строк позовної давності у цій справі міг розпочатись 01 липня 2021 року, він припадав на час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) і відповідно до наведених вище норм продовжувався до 01 липня 2023 року, коли карантин було скасовано.

Ухвалою 20.08.2026 підготовче провадження закрите та справа призначена до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Під час розгляду справи представник позивача наполягав на задоволенні позову, вказуючи, що між сторонами укладений саме договір позики, отже відповідач зобов`язаний повернути суму позики разом із процентами, розмір яких узгоджений сторонами.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що дійсно відповідач 17.05.2011 отримав від позивача 8000 доларів США, однак між сторонами фактично укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, належної відповідачу, який в силу закону на час укладення є нікчемний, оскільки на продаж таких земельних ділянок був накладений мораторій. Отже, всі умови такого договору є нікчемними, зокрема й щодо сплати відсотків. Крім того, позивач пропустив строк звернення до суду з таким позовом.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідач є власником земельної ділянки, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,9543га з кадастровим номером 4825487600:06:000:0136, розташованої в межах території Тарасівської сільської ради Синюхинобрідсьої сільської громади Первомайського району Миколаївської області.

17.05.2011 ОСОБА_2 підписана розписка, за якою він отримав від ОСОБА_1 8000 доларів США.

Відповідно до п.2 цієї розписки гроші надаються з умовою, що ОСОБА_2 (та/або його спадкоємці) після 17.05.2011 передає право власності на належну йому земельну ділянку, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,9543га з кадастровим номером 4825487600:06:000:0136, розташованої в межах території Тарасівської сільської ради Синюхинобрідсьої сільської громади Первомайського району Миколаївської області, у власність визначеної Бенефіціаром фізичної або юридичної особи.

Згідно із п.3 зазначеної розписки вказані застереження, що у разі порушення ним (чи його спадкоємцем) зобов`язань, викладених у п.2 цієї розписки, або вчинення будь-яких інших дій, які суперечать змісту та умовам надання грошей, вони вважаються позикою, яка стає строковою, платною та оплатною, і відповідач, як позичальник (його спадкоємці) негайно повертає позикодавцю 8000 доларів США як суму позики та за користування грошима відповідач як позичальник (його спадкоємці) сплачують позикодавцеві 0,5% в день від повної суми позики за кожен день від дня отримання грошей за цією розпискою.

Оригінал розписки перебував у позивача та доданий до матеріалів справи його представником.

Крім того, 17.05.2011 приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Мовчаном С.В. (реєстровий номер 1111) посвідчена довіреність, за умовами якої ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 та ОСОБА_3 представляти його інтереси і захищати його права:

- в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах і організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в тому числі в органах влади та місцевого самоврядування, райдержадміністраціях, комунальних підприємствах, органах Держкомзему, органах Державного земельного кадастру, у відповідній податковій інспекції, правоохоронних органах, страхових компаніях, прокуратурі, управліннях юстиції, в органах нотаріату;

- в судових установах будь-якої інстанції та підвідомчості справ з усіма правами, наданими законом сторонам і учасникам процесу, у тому числі з правом закінчення справи мировою угодою, визнання чи відмови повністю або частково від позовних вимог, зміни предмета позову, подання клопотань, оскарження рішень (ухвал, постанов) суду;

- у відповідних органах державної виконавчої служби з питань, пов`язаних з виконанням судових та інших рішень;

- у стосунках із вчинення від його імені правочинів (на які законодавством України не встановлено обмежень) щодо розпорядження належними його земельними ділянкам;

- в реєстраційний органах з питань реєстрації пав щодо належних йому або отриманих в установленому законодавством порядку земельних ділянок (майнових прав на них);

- брати участь та виступати від його імені в зборах учасників (засновників) будь-яких підприємницьких товариствах, громадських організацій, створених чи створюваних за його участю з правом прийняття рішень, подання заяв, підпису установчих документів, протоколів, постанов.

Для чого надав право подавати від його імені будь-які заяви та клопотання, письмові пояснення компетентним установам (органам) у разі виникнення потреби, укладати дозволені законодавством України правочини, визначати на свій розсуд їх суттєві умови, сплачувати необхідні платежі, збори, мито, грошові кошти по укладеним правочинам, отримувати належні йому грошові кошти, в тому числі орендну плату, розписуватись за нього, а також виконувати всі інші юридично значущі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень та які будуть необхідними для правильного і ефективного ведення захисту його інтересів.

Довіреність видана на десять років з правом передоручення повноважень повністю або частково та дійсна до 17.05.2021.

Також 17.05.2011 ОСОБА_2 склав заповіт, яким заповів зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Мовчаном С.В. 17.05.2011.

03.09.2018 між ОСОБА_2 та ФГ «ГНОМ», керівником якого є Шевченко Віктор Валентинович, укладений договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4825487600:06:000:0136 площею 9,9543га строком на 49 років зі сплатою орендної плати в розмірі 16214,80грн, з якої орендарем як податковим агентом утримується і перераховується всі податки (збори) до бюджету.

Також у провадженні суду перебували такі справи:

- 484/5058/25 за позовом ОСОБА_2 до ФГ «ГНОМ» про розірвання вказаного договору оренди права оренди, яка залишена без розгляду за заявою ОСОБА_2

- 484/6209/25 за позовом ОСОБА_2 до ФГ «ГНОМ» про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, що належать відповідачу, яка залишена без розгляду за заявою ОСОБА_2 ;

- №484/1310/26 ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фермерське господарство «ГНОМ» про стягнення грошових коштів, отриманих на підставі довіреності.

Крім того, суду надані докази, відповідно до яких 27.05.2026 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Мовчана А.С. заявою про намір продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4825487600:06:000:0136 за 1314000грн.

Представник позивача вказав, що дії відповідача щодо звернення до суду із позовами та надання заяви про намір продажу земельної ділянки із зазначенням ціни, яка значно перевищує суму, яку відповідач отримав у 17.05.2011, свідчать про ухилення відповідача від передачі земельної ділянки у власність позивача, отже відповідач зобов`язаний повернути гроші, отриманні від позивача як позику із сплатою відсотків, які обумовлені сторонами.

Отже, представник позивача стверджує, що між сторонами укладений договір позики та просив задовольнити позов на підставі статей 1047-1048 ЦК України.

В свою чергу, представник відповідача вказує, що між сторонами фактично був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, належної відповідачеві, який через заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення на час укладення, є нікчемним в силу закону, отже в задоволенні позову слід відмовити. При цьому представник відповідача підтвердив, що відповідач отримав від позивача 17.05.2011 грошові кошти в сумі 8000 доларів США.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Земельним кодексом України закріплено його пріоритет у сфері регламентації земельних відносин, що підкріплюється ст. 9 ЦК України, де зазначено, що положення ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 132 ЗК України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась).

Частиною 2 цієї статті встановлено істотні умови угод про перехід права власності на земельні ділянки. Так, угоди про перехід права власності на земельні ділянки повинні містити: а) назву сторін; б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) права та обов`язки сторін; ж) кадастровий номер земельної ділянки; з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

31 березня 2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» №552-ІХ, який набрав чинності 01 липня 2021 року.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови.

Також в силу частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що реальним (від латинського res річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Тлумачення правочину це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Судом встановлено, що підставою для виникнення вимоги позивача про повернення грошових коштів відповідачем стало те, що після скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, в період з 1 липня 2021 року по 1 січня 2025 року, відповідач не вчиняв активних дій (звернень до позивача) для укладення договору-купівлі-продажу, тобто порушив зобов`язання, вказані у розписці. Отже, позивач вважав, що після набрання чинності вказаним Законом, яким скасовується мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, відповідач зобов`язаний був відповідно до умов розписки в рахунок отриманих коштів переоформити на нього земельну ділянку.

Отже, аналізуючи зміст розписки суд дійшов висновку, що справжня воля сторін була спрямована на перехід права власності на земельну ділянку від відповідача до позивача, а враховуючи вищенаведені норми такі угоди повинні укладатися в письмовій формі із погодженням усіх істотних умов та нотаріально посвідчуватися. У цьому випадку сторонами не було дотримано вимог закону щодо форми правочину, у зв`язку з чим він є нікчемним.

Представником відповідача не заперечувався той факт, що відповідач отримав 17.05.2011 від позивача гроші в сумі 8000 доларів США. При цьому представник позивач просив задовольнити позов на підставі саме статей 1046-1049 ЦК України.

Враховуючи викладене суд вважає, що посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не належать застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закон»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Роль суду у цивільному процесі проявляється, у тому числі, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем і відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона у справі на обґрунтування своїх вимог чи заперечень, посилається не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17; від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц; від 02 листопада 2022 року у справі №685/1008/20 та інших постановах.

Частиною першою статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, дослідивши зміст позовної заяви та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України 8000 доларів США. При цьому в задоволенні позовних вимоги про стягнення процентів, відповідно до ст.1048 ЦК України слід відмовити.

У постанові від 11.09.2024 у справі №500/5194/16 виснувала, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Отже, з відповідача слід стягнути заборгованість у сумі, еквівалентній 8000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Представник відповідача просив застосувати строк позовної давності вказував, що позовна давність у три роки про повернення коштів спливла 18.05.2014.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України). Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У вказаній вище розписці строк виконання зобов`язань не вказаний. Про порушення свого права позивач дізнався після скасування мораторію, тобто після 01.07.2021, отже з цієї дати розпочався обчислюватись строк звернення до суду.

Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року ( з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України №392 від 20 травня 2020 року,№500 від 17 червня 2020 року,№641 від 22 липня 2020 року,№760 від 26 серпня 2020 року,№956 від 13 жовтня 2020 року,№1236 від 09 грудня 2020 року,№104 від 17 лютого 2021 року,№405 від 21 квітня 2021 року,№611 від 16 червня 2021 року,№855 від 11 серпня 2021 року,№981 від 22 вересня 2021 року,№1336 від 15 грудня 2021 року, №229 від 23 лютого 2022 року, №630 від 27 травня 2022 року, №928 від 19 серпня 2022 року, №1423 від 23 грудня 2022 року, №383 від 25 квітня 2023 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX пункт 19 було викладено у наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Вказана норма закону діяла до 04 вересня 2025 року.

Викладене вище свідчить, що позивачем не пропущений строк звернення до суду.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже, з відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений судовий збір у розмірі 584,06грн пропорційно до задоволених позовних вимог.

В позовній заяві представник позивача просив стягнути з відповідача також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000грн. Представник позивача вказав, що документальне підтвердження понесених позивачем витрат будуть надані відповідно до ч.4 ст. 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення, отже питання щодо стягнення з відповідача таких витрат на час ухвалення рішення судом не вирішується.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі, еквівалентній 8 000 (вісім тисяч) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

В задоволені позову в частині стягнення процентів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 584 (п`ятсот вісімдесят чотири)грн 06 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи або особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Інформація про учасників:

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , с-ще. Новоолександрівка, Первомайський район, Миколаївська область, РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Н.А.Медведєва