Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №488/412/23 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/412/23

Провадження № 2/488/93/26 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

07.10.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі судді – Селіщевої Л.І.,

при секретарі – Гейко І.О.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1 ,

та представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и в :

Позивач – ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом до відповідача – ОСОБА_3 , в обґрунтування якого вказала, що з липня 1996 року по 21.03.2022 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . У період часу з 1996 по 2015 роки вони проживали у АДРЕСА_1 або по АДРЕСА_2 (за місцем реєстрації позивачки), а починаючи з 2015 року вони постійно проживали у будинку по АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка за цією адресою належала ОСОБА_4 , і за час їх спільного проживання вони разом працювали, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, спільною працею та коштами здійснювали будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 . Після закінчення будівництва, вони разом купували меблі, побутові техніку та інше необхідне майно. Шлюб не реєстрували, оскільки у цьому не було потреби.

Після закінчення будівництва, у 2015 році ОСОБА_4 розпочав процес оформлення права власності на житловий будинок, замовив технічний паспорт та подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , після отриманих поранень внаслідок ракетного обстрілу, ОСОБА_4 помер. Усі витрати, пов`язані з його похованням, здійснила позивачка.

Відповідач є сином покійного ОСОБА_4

12.09.2023 р. позивачка звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянової Н.В. із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову нотаріуса через наявність спадкоємців першої черги за законом та відсутність доказів її проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Посилаючись на викладене, та належність спірного житлового будинку до об`єктів спільної сумісної власності, позивачка у своєму позові просила:

-встановити юридичний факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_4 , з 01.01.2004 року по 21.03.2022 року;

-визнати за нею право власності на 1/2 частину об`єкту незавершеного будівництва, - житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 165,20 кв.м. разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами, як на спільне сумісне майно.

Позивач та її представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач – ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся неодноразово та належним чином, причини неявки суду невідомі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та заперечувала проти їх задоволення у повному обсязі. Представник відповідача посилалася на те, що позивачка та покійний ОСОБА_4 дійсно періодично проживали разом, на протязі багатьох років. Вони дійсно разом працювали на ринку, мали спільну компанію, разом проводили час, позивачка періодично на деякий час залишалася у будинку ОСОБА_4 , потім вони сварилися і вона поверталася до себе додому. Проте усталених сімейних відносин, характерних для подружжя, між ними не було, не було спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, вони не вели спільне господарство, і позивачка не приймала участь у будівництві спірного житлового будинку.

Заслухавши пояснення учасників справи, свідків та дослідивши зібрані по справі письмові докази, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного Кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене ст. 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.11.2019 року у справі № 638/20216/16-ц, від 19.03.2020 року у справі № 303/2865/17, від 19.02.2021 року у справі № 738/1093/19, від 26.11.2024 року у справі № 758/7736/22 .

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Для «фактичного подружжя», тобто для осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені ст. 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Згідно абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї», - членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

При цьому, саме по собі лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивач заявила з певною правовою метою, а саме – для визначення правового статусу нерухомого майна, набутого нею та ОСОБА_4 у період їх спільного проживання, як такого, що є їх спільним сумісним майном. Таким чином, правовими наслідками встановлення даного юридичного факту є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі ст. 74 СК України. За такого, для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період, упродовж якого було побудований спірний житловий будинок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц викладено правовий висновок про те, що відповідно до вимог ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні ст. 74 СК України також важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність існування між особами сімейних відносин.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що протягом 26 років, з липня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (до часу смерті ОСОБА_4 ), вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний побут, права та обов`язки, притаманні подружжю, мали спільних друзів тощо. Також позивачка вказала, що за час спільного проживання, у період з 1996 по 2015 роки вони разом, спільною працею та спільними коштами, на належній ОСОБА_4 земельній ділянці по АДРЕСА_1 , побудували житловий будинок, загальною площею 165,20 кв.м.

Слід зазначити, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України) і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи докази, надані позивачкою на підтвердження позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що вони не доводять належним чином зазначених нею обставин.

Так, із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за вищевказаною адресою площею 0,0988 га з кадастровим номером 4810136600:05:024:0023, була виділена ОСОБА_4 рішенням Жовтневої районної ради № 17 від 02.03.1993 року. В подальшому він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 01.12.1993 року.

Допитані за клопотанням позивачки свідки – ОСОБА_6 , ОСОБА_7 хоча й підтвердили факт спільного проживання позивачки та ОСОБА_4 , проте не змогли вказати з якого часу вони проживали, чи мали вони спільний бюджет, як і коли будували спірний житловий будинок тощо. Більше того, свідок ОСОБА_7 не змогла навіть вказати місцезнаходження спірного будинку.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що знав позивачку та ОСОБА_4 з 1995 року, бував у них декілька разів, у тому числі, у спірному житловому будинку, сприймав їх як сім`ю, вони проживали разом, спільно торгували рибою на ринку, мали спільний бюджет. Свідок також вказав, що спочатку вони проживали у врем`янці по АДРЕСА_1 , будували там будинок, і станом на 2010 рік цей будинок ще був без покрівлі, не накритий, покрівля з`явилася лише приблизно у 2020 році.

Проте покази свідка ОСОБА_8 суперечать показам свідка ОСОБА_9 , допитаної за клопотанням позивачки, яка пояснила суду, що у 2010 році спірний житловий будинок був вже побудований і придатний для проживання.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він у 2005 році придбав земельну ділянку по АДРЕСА_3 , і познайомився з позивачкою та ОСОБА_4 , які проживали по сусідству та будували житловий будинок. Свідок також вказав, що станом на 2005 рік будинок був не накритий покрівлею, після цього були встановлені покрівля, двері та вікна, проте будівництво так і не було завершене.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що знає позивачку та ОСОБА_4 з 1985 року, і на час початку їх спільного проживання приблизно з 1998 року, вже був побудований фундамент спірного житлового будинку. Вони разом працювали, мали спільний бізнес, у період з 2002 по 2003 роки вони проживали на місці будівництва.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пояснили, що у 2003 році вони придбали земельну ділянку по АДРЕСА_4 і познайомилися з сусідами – позивачкою і ОСОБА_14 , сприймали їх як подружню пару, вони разом працювали на ринку та здійснювали будівництво житлового будинку. Станом на 2003 рік по АДРЕСА_1 був недобудований будинок, лише «коробка», не накрита покрівлею, та врем`янка, у якій жили позивачка та ОСОБА_14 .

Разом із цим, покази свідків позивачки щодо років та етапів будівництва житлового будинку, не узгоджуються між собою та суперечать змісту Декларації про готовність об`єкта до експлуатації (а.с. 28-30), яка була подана ОСОБА_4 до Управління ДАБІ у Миколаївській області 22.12.2015 року. У ній він зазначив початок будівництва спірного будинку – 1992 рік, а закінчення будівництва – 1999 рік.

Із наявного у матеріалах справи акту від 03.03.2006 р. (а.с. 32) вбачається, що комісійним обстеженням стану готовності незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 , встановлено, що за цією адресою побудований одноповерховий кам`яний житловий будинок, площею забудови 80 кв.м., з готовністю покрівлі 90%, встановленими зовнішніми дверима і вікнами, у будинку виконано штукатурку стін однієї житлової кімнати площею 12,2 кв.м. на 15 %. На земельній ділянці побудований кам`яний господарчий блок площею 20,4 кв.м, який має кухню і тамбур, кам`яна кладка і покрівля блоку виконана на 100 %, штукатурка стін кухні і тамбуру на 80 %, встановлені вхідні двері і вікна. До садиби проведено природній газ та водогін, виконано енергопостачання, готовність садиби до прийому в експлуатацію становить 65 %. Також в акті зазначено про проживання у будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в цивільному шлюбі, проте не вказано з якого часу вони проживають.

Свідки, допитані за клопотанням представника відповідача, – ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 суду пояснили, що земельна ділянка під спірним житловим будинком була отримана ОСОБА_4 під час шлюбу з його дружиною – ОСОБА_18 , шлюб між ними був розірваний, проте до 1996 року вони продовжували проживати разом, і разом вони розпочали будівництво спірного житлового будинку. Свідки також вказали, що станом на 1992 рік будинок вже був побудований - була «коробка», накрита залізною покрівлею, огороджена металевою сіткою.

Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_19 (рідний брат ОСОБА_4 ) підтвердили, що позивачка та ОСОБА_4 приблизно з 1998 року, дійсно деякий час проживали разом, проте характер їхніх відносин не був сімейним, вони часто сварилися, після чого позивачка йшла проживати до себе додому. Також свідки пояснили, що крім позивачки, у ОСОБА_4 були відносини з іншими жінками. Незадовго до своєї гибелі він проживав один. Участі позивачки у будівництві спірного будинку свідки не змогли докладно пояснити.

Суд критично сприймає надані позивачкою чеки на придбання будівельних матеріалів (а.с.36-37) оскільки з їх змісту не вбачається хто був платником і для якого будівництва вони купувалися. Квитанції про оплату житлово-комунальних послуг (а.с. 39-43) стосуються періоду після смерті ОСОБА_4 , тому не відносяться до предмету доказування у даній справі.

Надані позивачкою копії фото (а.с. 44-63) не містять дати цих фото та осіб, які на них зображені, тому також, на думку суду, не є належними доказами, які доводять вимоги позивачки.

Як вже зазначалось судом вище, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, оскільки факт спільного проживання сам по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Оскільки закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів, які б беззаперечно довели заявлені нею вимоги, чим не виконала свій обов`язок щодо доказування, покладений на неї приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Наслідком цього є висновок суду про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд не відшкодовує позивачці понесені нею судові витрати по справі через відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на нерухоме майно – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач – ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складений 07.10.2026 року

СУДДЯ Л.І. СЕЛІЩЕВА