Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №472/1476/25 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/1476/25

Провадження №2/472/225/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Маслюк А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2025 року до суду надійшла позовна заява позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (далі - ТОВ "ФК "ЄАПБ", позивач) до відповідача ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У позовній заяві позивач зазначив, що 14 червня 2019 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 223785631, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти в сумі 5000 гривень, які він зобов`язався повернути Кредитодавцю протягом 30 днів та сплатити проценти за користування ними (далі - Договір позики) в розмірі 1,7 % на добу. Кредитодавець на виконання умов Договору позики надав ОСОБА_1 грошові кошти.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» боргів» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» за плату отримало право вимоги за кредитними договорами до позичальників, зазначених у реєстрі боржників.

Разом з тим 03 січня 2019 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 20190103, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату отримало право вимоги за кредитними договорами до позичальників, зазначених у реєстрі боржників, у тому числі і за договором № 223785631 від 14 червня 2019 року.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 6 від 20 листопада 2019 року до Договору факторингу № 20190103 від 03 січня 2019 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 11810,00 грн., з яких: 5000,00 грн. – заборгованість по основному боргу (тіло кредиту); 6810 грн. – заборгованість по процентам.

За наведеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь загальну заборгованість за наданим кредитом в розмірі 11810,00 гривень та судовий збір в розмірі 3 028 гривень.

Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Головко А.О. в судове засідання не з`явилася, в позовній заяві зазначено про розгляд справи у відсутності представника, позовні вимоги підтримують повністю. 18.08.2026 року на виконання ухвали про витребування доказів на адресу суду надали розрахунок заборгованості за кредитним договором №223785631 від 14.06.2019 року, платіжне доручення про перерахування кредитних коштів по договору №223785631 від 14.06.2019 року.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, але до суду 24 вересня 2026 року надійшла заяво про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнав та просив розтермінувати заборгованість на один рік.

В зв`язку з неявкою всіх учасників справи, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, 14 червня 2019 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 223785631, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти в сумі 5000 гривень, які він зобов`язався повернути Кредитодавцю протягом 30 днів та сплатити проценти за користування ними (далі - Договір позики) в розмірі 1,70 % на добу.

Договір позики підписано одноразовим електронним ідентифікатором, як аналог власноручного підпису позичальника.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» боргів» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» за плату отримало право вимоги за кредитними договорами до позичальників, зазначених у реєстрі боржників.

Разом з тим 03 січня 2019 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 20190103, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату отримало право вимоги за кредитними договорами до позичальників, зазначених у реєстрі боржників, у тому числі і за договором № 223785631 від 14 червня 2019 року.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 7 від 26.12.2019 до Договору факторингу № 20190103 від 03 січня 2019 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 11810,00 грн., з яких: 5000,00 грн. – заборгованість по основному боргу(тіло кредиту); 6810 грн. – заборгованість по процентам.

На думку позивача відповідач свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка становить 11810,00 гривень, з яких: 5000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6810 гривень - сума заборгованості за процентами.

Також судом встановлено, що зазначений вище кредитний договір не оскаржений і є чинним.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч.ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Первісний кредитор обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Вказане відповідачем не спростовано, а також підтверджується розрахунком заборгованості.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису було підписано договір позики № 223785631 від 14 червня 2019 року та таблицю обчислення загальної вартості кредиту.

Таким чином, з відповідачем було погоджено всі істотні умови кредитування.

Згідно з витягом з Реєстру боржників до договору факторингу № 20190103 від 03.01.2019 року та розрахунків заборгованості сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 223785631 від 14 червня 2019 року становить 11810,00 гривень, з яких: 5000,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6810 гривень - сума заборгованості за процентами.

Вказані докази не спростовані відповідачем і на думку суду є достатніми на підтвердження розміру боргу відповідача за кредитними договорами.

При цьому, судом встановлено, що за вказаним кредитним договором відповідачу було нараховано проценти як в межах строку кредитування, так і поза межами строку кредитування, що підтверджуєтсья розрахунком заборгованості первісного кредитора. При цьому, нарахування процентів поза межами строку кредитування передбачено п. 4.3 кредитного договору, тобто узгоджено сторонами. Проценти поза межами строку кредитування є процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також судом встановлено, що вказані проценти нараховані до 23.02.2022 року, а тому підлягають стягненню.

Судом не встановлено підстав для звільнення відповідача як військовослужбовця від сплати заборгованості за процентами, оскільки він був призваний на військову службу 17.03.2022 року, а проценти після 24.09.2019 року не нараховувались.

Отже, внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов кредитних договорів утворилася загальна заборгованість позичальника перед позивачем як правонаступником первісного кредитора, яка становить 11810,00 гривень, з яких: 5 000,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6810,00 гривень - сума заборгованості за процентами, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч.1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вирішуючи питання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед, стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням, але при цьому дотримувати баланс інтересів і боржника, на його право на розстрочку чи відстрочення виконання судового рішення.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).

Заявник звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання судового рішення, однак на підтвердження обставин для розстрочення виконання рішення не надав жодних належних та допустимих доказів.

Зокрема, до заяви не додано документів, які б підтверджували наявність обставин, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення у встановленому порядку, а також не наведено належного обґрунтування необхідності саме розстрочення його виконання.

Саме лише заява відповідача без її документального підтвердження не може бути достатньою підставою для застосування судом такого виняткового заходу, як розстрочення виконання судового рішення.

За таких обставин суд не вбачає правових та фактичних підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, та з врахуванням того, що позивач просив в позовній заяві стягнути з відповідача на свою користь судовий збір, враховуючи, що позов задоволено повністю, то суд вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 028 гривень судового збору

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280, 282, 284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", юридична адреса: 01032, м. Київ, вул.Симона Петлюри, буд.30, фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2, ЄДРПОУ 35625014, р/р IBAN № НОМЕР_2 в АТ "ТАСкомбанк", заборгованість за кредитним договором № 223785631 від 14.06.2019 року станом на 24.09.2019 року в розмірі 11 810 (одинадцять тисяч вісімсот десять) гривень, з яких: 5 000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6 810 гривень - сума заборгованості за процентами; та стягнути судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко