Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №537/5702/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/5702/24 Номер провадження 22-ц/814/2743/26Головуючий у 1-й інстанції ЗОРІНА Д. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Карпушина Г.Л.,

за участю секретаря Ванди А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 адвоката Давиденко Катерини Сергіївни та представника ОСОБА_2 адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 09 березня 2026 року, ухвалене суддею Зоріною Д.О.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів

В С Т А Н О В И В

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому вона просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь 30 212,08 грн. внаслідок невиконання останньою покладеного на нею чинним законодавством обов`язку по сплаті житлово-комунальних послуг, як на споживача останніх за адресою: АДРЕСА_1 в період з липня 2023 року по березень 2024 року та 88 884 грн. незаконно збережених відповідачкою грошових коштів внаслідок користування зазначеним вище житловим приміщенням в період з 08.08.2023 по 05.05.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона в період з 03.09.2005 по 29.11.2019 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Після розірвання шлюбу позивачка, у зв?язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_2 залишалась проживати у належному йому домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .

Внаслідок введення на території України воєнного стану ОСОБА_2 тимчасово виїхала проживати за кордон, внаслідок чого вона 19.10.2022 знялась з реєстрації у зазначеному вище домоволодінні і перетнула кордон України, при цьому залишивши в будинку свої особисті речі, предмети меблі тощо.

Оскільки позивачка перебуваючи на відстані постійно підтримувала зв`язок із своїм колишнім чоловіком, то в розмові з останнім їй стало відомо про те, що навесні 2023 року з підстав погіршення стану здоров`я, він найняв відповідачку, як особу яка здійснювала за ним догляд та допомагала по господарству.

Пізніше, як зазначає позивачка, між ОСОБА_2 та відповідачем встановились дружні відносини, та влітку 2023 року ОСОБА_2 запропонував відповідачу оселитися в нього та зареєстрував її місце проживання в належному йому домоволодінні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Спадкоємцем майна ОСОБА_2 на підставі заповіту від 08.02.2011 є ОСОБА_2 .

25.03.2024 Крюківським районним судом міста Кременчука було прийнято рішення про виселення ОСОБА_3 з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, яке в частині виселення, відповідачка добровільно виконала в травні 2024 року.

Проте, як стало пізніше відомо позивачу, відповідачка не сплатила заборгованість за комунальними платежами, що утворились в період проживання останньої у зазначеному вище домоволодінні в період з липня 2023 року по березень 2024 року в розмірі 30 212,08 грн.

Оскільки відповідачка, яка протягом тривалого періоду часу була зареєстрована в зазначеному вище домоволодінні, а також постійно проживала в ньому, покладений на неї як на споживача обов`язок здійснення оплати за спожиті житлово-комунальні послуги не виконала, тому, позивачка вважає за необхідне стягнути зазначену вище заборгованість з відповідача на свою користь, оскільки саме вона, як власник домоволодіння, сплатила кошти за отриманні відповідачкою послуги в період проживання останньої в будинку АДРЕСА_1 .

Окрім того, позивачка посилаючись на норми статті 1212 ЦК України також просила суд стягнути з відповідача на свою користь 88 884 грн. незаконно збережених відповідачкою грошових коштів внаслідок користування зазначеним вище житловим приміщенням в період з 08.08.2023 по 05.05.2024, обґрунтовуючи наведений розмір висновком експерта № 9/5-24 від 15.10.2024.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 09 березня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 12 688 (дванадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 73 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на оплату професійної правничої допомоги, в розмірі 13 402 (тринадцять тисяч чотириста дві) грн. 50 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 103 (сто три) грн. 19 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачка, як новий власник домоволодіння, сплатила в повному обсязі заборгованість за комунальні послуги, тим самим виконавши покладені на неї цивільним законодавством обов`язки по утриманню належного їй на праві власності майна, тоді як відповідачка, яка протягом тривалого періоду часу мешкала в будинку і як наслідок отримувала житлово-комунальні послуги для власних потреб, покладений на неї законом обов`язок щодо їх оплати не виконала. Дослідивши надані позивачем платіжні інструкції, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів за спожиті відповідачем житлово-комунальні послуги у розмірі 12688,73 грн.

Разом з тим, суд прийшов до висновку про безпідставність позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 88884 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки підставою проживання відповідачки у спірному приміщені був дозвіл власника житла ОСОБА_2 , що підтверджується подальшим фактом реєстрації ОСОБА_3 за зазначеною вище адресою, яке можливо виключно за згодою власника житла.

Після смерті попереднього власника ОСОБА_2 його колишня дружина та спадкоємиця за заповітом позивачка ОСОБА_2 із пропозицію про укладення договору оренди житла до відповідачки не зверталася, вимогу щодо проведення рахунків за спожиті комунальні послуги не направляла, доказів існування між сторонами будь-якої домовленості щодо оренди спірного житла не надала.

Не погодившись з даним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Давиденко К.С., подавши апеляційну скаргу, в якій вона просила рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в їх задоволенні, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 у спірний період з 08.08.2023 по 05.05.2024, хоча і була зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 , проте фактично за вказаною адресою не проживала, а тому, відповідно, не була споживачем житлово-комунальних послуг, які надавалися у вищевказане домоволодіння.

Окрім того, за даною адресою зареєстровано та здійснюється господарська діяльність ПП «Кремінь Котлосервіс» управителем корпоративних прав якого, після смерті ОСОБА_2 , є позивач ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, незалежно від кількості зареєстрованих та фактично проживаючих у будинку осіб, за відсутністю розподілу рахунків між власником будинку та підприємством, неможливо встановити обсяг спожитих комунальних послуг і осіб, які фактично їх споживали.

Окрім того, на підставі договору міни від 31.10.2024, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , останній є власником 1/6 частини земельної ділянки та житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що ОСОБА_2 може заявляти вимоги до відповідача лише в тій частці, якою володіла у спірний період, тобто у розмірі 5/6 часток.

Також, в апеляційній скарзі просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 14000 грн. та судовий збір у сумі 1453,44 грн.

В апеляційному порядку рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 09 березня 2026 року також оскаржила представник ОСОБА_2 адвокат Ульянова Ю.А., подавши апеляційну скаргу, в якій вона просила рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні безпідставно набутих коштів у сумі 88884 грн. та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення даних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що після смерті ОСОБА_2 , тобто з 09.08.2023 і по початок травня 2024 року, ОСОБА_1 користувалася чужим майном без будь-якої правової підстави і всупереч позиції спадкоємця. З вимогою укласти договір оренди позивачка до ОСОБА_1 не зверталася, оскільки не збиралась в подальшому надавати дозвіл відповідачу на проживання у спірному будинку. Водночас, поведінка ОСОБА_1 мала бути добросовісною, оскільки остання розуміла, що вона користується чужим майном без правових підстав, що тягне за собою обов`язок оплатити таке користування.

Позовні вимоги ОСОБА_2 не є стягненням орендної плати, адже договірні відносини між сторонами були відсутні. Підставою для цього позову є факт продовження користування чужим майном після смерті власника та збереження коштів, які б відповідачка мала б сплатити за його користування, якби вона винаймала подібне житло у встановленому порядку.

Окрім того, вважає, що стягнутий судом з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 розмір витрат на правничу допомогу у сумі 13402,50 грн., в той час, коли позовні вимоги задоволені на суму 12688,73 грн. є завищеним, неспівмірним та суперечить принципу справедливості.

Зазначено, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції становить 8000 грн.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Давиденко К.С. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні 88884 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити та стягнути понесені в суді апеляційної інстанції судові витрати.

Представник ОСОБА_2 адвокат Ульянова Ю.А. та представник ОСОБА_1 адвокат Давиденко К.С. приймали участь у розгляді справи поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду повною мірою відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.10.2000 та договору дарування від 26.04.2001 належало домоволодіння з господарськими будівлями, яке знаходиться по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 8-9).

Згідно заповіту від 08.02.2011 ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 6).

За життя ОСОБА_2 зареєстрував у належному йому домоволодінні місце проживання ОСОБА_5 .

Заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 25.03.2024 виселено ОСОБА_6 з домоволодіння по АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення (т. 1, а.с. 10-15).

З відповіді директора Крюківскьої РДА, наданої на адвокатський запит Давиденко К.С., вбачається, що згідно відомостей Реєстру територіальної громади Кременчуцької міської ради ОСОБА_1 знята з реєстрації місця проживання з адреси: АДРЕСА_1 з 09.08.2024 за особисто поданою заявою про зняття із задекларованого місця проживання (перебування) (т. 1, а.с. 125).

Згідно відповіді № 950014 від 06.12.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, наданого на запит Крюківського районного суду м. Кременчука на підставі ч. 8 ст. 187 ЦПК України, ОСОБА_1 з 29.06.2023 по 09.08.2024 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 34).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 вказала, що ОСОБА_3 , проживаючи у вищевказаний період у даному домоволодіння та будучи споживачем комунальних послуг, не здійснювала їх оплату, в результаті чого, ОСОБА_2 , як новим власником житлового будинку, було сплачено грошові кошти за спожиті комунальні послуги за період з липня 2023 по березень 2024 року у сумі 30212,08 грн., які вона просить стягнути з відповідача на свою користь.

Враховуючи вищевказані обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_1 у спірний період за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, факту споживання нею житлово-комунальних послуг, які надавалися у дане житлове приміщення, проте, покладений на неї законом, як на споживача, обов`язок їх оплати ОСОБА_1 не виконала.

Разом з цим, суд не погодився із визначеним позивачкою розміром суми, що підлягає відшкодуванню, оскільки належними та допустимими доказами підтверджено факт оплати нею комунальних послуг в розмірі 12688,73 грн. В свою чергу, відображені у квитанціях № 612660913561 від 10.10.2023 та № 624956837783 від 10.02.2024 понесені позивачкою витрати в загальному розмірі 17523,35 грн., не підлягають відшкодуванню, оскільки надані квитанції є документами, що містять інформацію про спожиті послуги та їх вартість, проте не підтверджують самого факту виконання платіжної операції.

Окрім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно збережених коштів за користування спірним житлом на підставі ст. 1212 ЦК України у розмірі 88 884 грн., оскільки позивачем не доведено факту неправомірності користування ОСОБА_1 вищевказаним житловим приміщенням.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Верховний Суду у постановах від 26.09.2018 по справі № 750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16, вказав, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 з 29.06.2023 по 09.08.2024 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що у вказаний період вона була споживачем наданих у даний будинок житлово-комунальних послуг, а тому, несе відповідальність за зобов`язання з їх оплати.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у неї відсутній обов`язок сплачувати кошти за надані комунальні послуги, оскільки вона не проживала за місцем реєстрації колегія суддів до уваги не приймає, оскільки проживання в іншому місці не звільняє від сплати отриманих комунальних послуг за наявності реєстрації у спірному будинку.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17.

Хоча факт реєстрації особи у в житлі сам по собі не є тотожним факту її проживанні в ньому, однак дана обставина в такому випадку презюмується. Суть презумпції полягає в тому, що вона може бути спростована особою, яка стверджує протилежне, однак лише за умови належного доведення нею такої обставини. Таким чином особа, що заперечує факт її проживання в місці реєстрації, має це підтвердити за допомогою належних та допустимих доказів. В іншому випадку така презумпція залишається неспростованою та враховується судом при вирішенні справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша та третя статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Заперечуючи щодо факту проживання у будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи акт про проживання, складений 27.01.2025 ТОВ «Керуюча компанія» Будсервіс», в якому підтверджено, що ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_7 та донькою ОСОБА_8 проживала за адресою АДРЕСА_2 з квітня 2023 року по дату складання акту (т. 1, а.с. 120).

Проте, вказана обставина спростовується наявною в матеріалах справи постановою про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДСР за № 12023170530000962 від 08.12.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України, в якій зазначено, що допитана в якості свідка відповідачка ОСОБА_9 вказала, що 10.10.2023 вона перебувала на роботі та близько 12 год. 30 хв. їй зателефонувала донька та повідомила, що якісь невідомі люди виносять з двору за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 майно.

Таким чином, станом на жовтень 2023 року ОСОБА_1 разом із донькою проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Наявні в матеріалах справи заяви ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які посвідчені приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Ільїною Н.О. за № 201 та № 202, в яких останні вказали, що ОСОБА_1 у період з квітня 2023 року по кінець серпня 2024 року не проживала за адресою: АДРЕСА_1 , судом оцінюються критично.

Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що є колегою відповідачки, в гостях у ОСОБА_1 ніколи не була і про місце проживання останньої знала лише з її слів.

ОСОБА_11 пояснень в якості свідка, з приведенням до присяги за завідомо неправдиве показання і відмову від надання показань за ст. 384, 385 КК України, не надавала, а тому вказані нею обставини не проживання відповідача у спірний період у будинку АДРЕСА_1 , колегія суддів до уваги не приймає.

Інших, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт не проживання ОСОБА_1 у спірний період у будинку АДРЕСА_1 , останньою не надано, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 була споживачем комунальних послуг за даною адресою.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

ОСОБА_1 не надано доказів звернення до постачальників комунальних послуг із заявою про не проживання у будинку АДРЕСА_1 , у спірний період та припинення отримання житлово-комунальних послуг на час її відсутності, а тому підстав для звільнення відповідача від оплати житлово-комунальних послуг немає.

Дослідивши долучені ОСОБА_2 , яка в порядку спадкування є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , докази оплати житлово-комунальних послуг за період з липня 2023 року по березень 2024 року, а саме: платіжні інструкції від 26.03.2024 на суму 522,06 грн. та 3860,96 грн., платіжні інструкції від 10.04.2024 на суму 97,70 грн. та 264,00 грн., платіжну інструкцію від 15.04.2024 на суму 6608,06 грн., квитанцію № 634142753852 на суму 1335,95 грн., рахунок квитанцію № 612660913561 від 10.10.2023 на суму 7233,98 грн. та рахунок квитанцію № 624956837783 від 10.02.2024 на суму 10289,37 грн., суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність проведеної позивачкою оплати комунальних послуг у сумі в розмірі 12688,73 грн.

Визначений судом розмір сплачених позивачем житлово-комунальних послуг, отриманих ОСОБА_1 під час проживання у будинку АДРЕСА_1 , останньою не спростовано.

Доводи апеляційної скарги про те, що за даною адресою зареєстровано та здійснюється господарська діяльність ПП «Кремінь Котлосервіс» управителем корпоративних прав якого, після смерті ОСОБА_2 , є позивач ОСОБА_2 , колегія суддів до уваги не приймає, оскільки згідно наявних в матеріалах справи повідомленнях від ПрАТ «Кременчукгаз», ТОВ «ГК «Нафтогаз», КП «Кремкенчуцьке КАТП 1628», ТОВ «Полтаваенергозбут» за вказаною адресою особові рахунки на дану юридичну особу не відкривалися (т. 1, а.с. 171-174 (зворотня сторона)).

Посилання ОСОБА_1 на те, що на підставі договору міни від 31.10.2024, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , останній є власником 1/6 частини земельної ділянки та житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що ОСОБА_2 може заявляти вимоги до відповідача лише у розмірі 5/6 часток, є необґрунтованим, оскільки вищевказаний договір міни було укладено після зняття відповідача з місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , та позивачем не заявлено позовних вимог до ОСОБА_1 з вказаної дати.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками місцевого суду щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_12 грошових коштів у розмірі 12688,73 грн., які остання, будучи споживачем житлово-комунальних послуг, не сплатила під час проживання у домоволодінні, розташованому в АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_12 адвоката Давиденко К.С. вищевказаних висновків місцевого суду не спростовують, а тому дана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_2 адвоката Ульянової Ю.А. щодо незаконності рішення суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь позивача безпідставно набутих коштів у сумі 88884 грн. за користування житловим будинком, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Місцевим судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_9 вселилася у житловий будинок АДРЕСА_1 та зареєструвала своє місце проживання у даному приміщенні, за згодою попереднього власника ОСОБА_2 .

Доказів укладення між ними договору найму, який би врегульовував порядок користування ОСОБА_6 даним житловим будинком, зокрема щодо оплати за його користування та строків проживання у ньому, матеріали справи не містять.

Оскільки ОСОБА_1 не була членом сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , тому до спірних правовідносин підлягають положення статті 391 та статей глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК України, прийнятого 30 червня 1983 року, не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).

Право користування чужим майном регламентоване зокрема у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України передбачено, що сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Згідно ч. 2 ст. 406 ЦК України, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Заочним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 25.03.2024, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та виселено ОСОБА_6 з домоволодіння АДРЕСА_1 . В даному рішенні зазначено, що оскільки ОСОБА_6 не є та ніколи не була членом сім`ї позивача ОСОБА_2 , спільним побутом з нею не пов`язана, тому її право користування чужим майном підлягає припиненню на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України.

Таким чином, з моменту набрання рішенням законної сили ОСОБА_6 втратила право користування чужим майном, внаслідок чого було відновлено порушені права ОСОБА_2 на володіння, розпорядження та користування успадкованого нею нерухомого майна.

Доказів того, що ОСОБА_2 зверталася в позасудовому порядку до відповідача з вимогою про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, чи з письмовою пропозицією укласти договір найму житлового приміщення, який залишено без реагування ОСОБА_1 , що свідчило б про безпідставне користування останньою спірним житловим приміщенням, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення даної позовної вимоги ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що стягнутий судом з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 розмір витрат на правничу допомогу у сумі 13402,50 грн., в той час, коли позовні вимоги задоволені на суму 12688,73 грн. є завищеним, неспівмірним та суперечить принципу справедливості, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки він відповідає об`єму виконаних адвокатом робіт та визначений з урахуванням вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Інші доводи апеляційних скарг, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Давиденко Катерини Сергіївни та представника ОСОБА_2 адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни задоволенню не підлягають, тому підстави для розподілу судових витрат понесених в суді апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Давиденко Катерини Сергіївни та представника ОСОБА_2 адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

Г.Л. Карпушин