Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №545/4371/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/4371/24 Номер провадження 22-ц/814/217/26Головуючий у 1-й інстанції Цибізова С. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

Суддів: Бутенко С.Б., Одринської Т.В.

при секретарі: Чемерис А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 березня 2025 року ухвалене у складі головуючого судді Цибізової С.А., повний текст судового рішення виготовлено – дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_1 до Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Терешківської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Полтавська районна держана нотаріальна контора, Головне управління Держеокадастру у Полтавській області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Терешківської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Полтавська районна держана нотаріальна контора, Головне управління Держеокадастру у Полтавській області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Просив визнати право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324083900:00:029:0032 площею 4,36 га, що розташована на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області, що входить до складу Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , зокрема шляхом подачі заяви про прийняття спадщини до нотаріуса у встановлений законом строк.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційних скарг

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що він вступив в управління спадковим майном, а саме – земельною ділянкою за кадастровим номером 5324083900:00:029:0032. За його ініціативи було подано заяву на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та відповідно розроблено технічну документацію.

ОСОБА_1 вжив заходів, спрямованих на досягнення певного юридичного результату щодо спадкового майна.

Також він вступив у орендні відносини з СФГ «Людмила» щодо визначеної земельної ділянки, що також підтверджує факт прийняття спадщини шляхом фактичного володіння та користування майном, оскільки він здійснив розпорядження земельною ділянкою та передав її у користування іншій особі. При цьому зазначений договір є чинним, він не є скасованим або визнаним недійсним.

У постанові Верховного Суду від 25.11.2020 в справі № 631/1153/13-ц зазначено, що «Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилася».

Викладена правова позиція підтверджувалася Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах Касаційного цивільного суду від 03.03.2021 року по справі № 747/467/18, від 22.12.2021 року по справі № 369/6884/18/ від 12.09.2022 року по справі № 693/692/18.

Таким чином ОСОБА_1 після смерті батька, вчиняв активні дії, спрямовані на прийняття та розпорядження спадковим майном, що свідчить про його активну позицію у питанні прийняття спадщини, а тому обсяг наданих доказів дозволяє зробити висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно - земельна ділянка площею 4,36 умовних кадастрових гектарів розташована на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області (на час розгляду справи в суді Терешківська сільська рада) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером: 5324083900:00:029:0032.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.07.2017 земельна ділянка площею 4,36 га, кадастровий номер: 5324083900:00:029:0032, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , документ, що посвідчує право: Державний акт від 27.03.2006 ЯА 907381.

Відповідно до архівної копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №907381 наданого на виконання вимог ухвали суду від 10.12.2024 вбачається, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,36 га кадастровий номер: 5324083900:00:029:0032, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області (а.с.65).

З викладеного вбачається, що спірне нерухоме майно належало спадкодавцю ОСОБА_2 на праві власності на момент смерті.

Згідно з повідомленням Полтавської районної державної нотаріальної контори від 14.02.2025 спадкова справа на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не відкривалася (а.с.112).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори Замулко Л.В. від 19.01.2017 №02-31/32 вбачається, що до нотаріальної контори звернувся представник ОСОБА_1 із зверненням про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . У зв`язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючого документу на земельну ділянку площею 4,36 га та відсутності факту прийняття спадщини постановою державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори Замулко Л.В. від 19.01.2017 №02-31/32 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 4,36 га , що знаходиться на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області (а.с.22).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано докази на підтвердження факту прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14.03.2019 у цивільній справі №545/3245/17 за позовом ОСОБА_1 до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Полтавської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про встановлення факту та про визнання права на земельну частку пай в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Терешківської сільської ради Полтавського району, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Полтавської районної державної нотаріальної контори, Комунального підприємства «Реєстратор» Полтавської обласної ради, ОСОБА_4 , Приватного нотаріуса Полтавського міського округу Кравченко Ольги Олександрівни, Селянського фермерського господарства «Людмила» про встановлення факту прийняття спадщини та зобов`язання скасування державної реєстрації договору оренди землі, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06.11.2018 скасовано та постановлено нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту та про визнання права на земельну частку пай в порядку спадкування відмовлено; у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини та зобов`язання скасування державної реєстрації договору оренди землі відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2989,50 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14.03.2019 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 батько ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно - земельна ділянка площею 4,36 умовних кадастрових гектарів розташована на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області (на час розгляду справи в суді Терешківська сільська рада) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером: 5324083900:00:029:0032.

У відповідності до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно доч.1,3.ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи,визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з ч.1,3,5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із батьком ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини, а саме 02.01.2006 року та прийняття ним спадщини відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України був предметом розгляду у справі №545/3245/17 (провадження 22-ц/814/306/19) та у встановлені такого факту судом апеляційної інстанції було відмовлено.

Посилання апелянта на той факт, що він прийняв спадщину шляхом володіння та користування земельною ділянкою є безпідставними з огляду на те, що спадкодавець помер у 2006 році, а тому набуття права на спадщину регулюються ст.. 1268 та 1269 ЦК України якими не передбачено прийняття спадщини шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном.

Посилання апелянта на практику Верховного Суду не є релевантною з огляду на те, що у вказаних скаржником постановах висловлена позиція щодо правовідносин, які охоплювалися нормами ЦК України РСР (1963р) та діяли до 2004 року.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, правильно встановив обставини справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Наведене вище свідчить про те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Щодо судових витрат

За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382 ЦПК України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді С.Б. Бутенко

Т.В. Одринська