Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №285/4230/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/4230/25 Головуючий у 1-й інст. Мозговий В. Б.

Категорія 73 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Миколайчка П.В., Панкеєвої В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у місті Житомирі цивільну справу № 285/4230/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Виконавчий комітет Звягельської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Кобриної Ніни Володимирівни на додаткове рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Мозгового В.Б. в місті Звягелі,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Семенька В.М. звернувся до суду з позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Звягельського міськрайонного суду від 04 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Звягельської міської ради, як орган опіки і піклування про позбавлення батьківських прав – відмовлено. ОСОБА_2 попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме вжити заходів для усунення підстав, які стали для звернення з даним позовом до суду. На виконавчий комітет Звягельської міської ради, як орган опіки і піклування покладено контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

07 листопада 2025 року до суду першої інстанції подано клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Кобриної Н.В. про винесення додаткового рішення по справі, яким стягнути з позивача ОСОБА_1 на її користь судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 4 500,00 грн.

Додатковим рішенням Звягельського міськрайонного суду від 17 листопада 2025 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про стягнення з позивача ОСОБА_1 судових витрат за надання правничої допомоги.

Не погоджуючись із додатковим рішенням представник ОСОБА_2 – адвокат Кобрина Н.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове – про задоволення вимоги скаржника та стягнути з позивача судові витрати в розмірі 4 500,00 грн.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про відмову у винесенні додаткового рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки, під час розгляду справи було з`ясовано безпідставність позовних вимог та штучний характер самого звернення позивача до суду з метою уникнення від мобілізації.

У заяві представник ОСОБА_2 – адвокат Кобрина Н.В. просила апеляційну скаргу задовольнити та розглядати справу без її участі.

Крім того до суду подана заява представником ОСОБА_1 – адвокатом Семенькою В.М., в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції без змін. Також просив розгляд справи проводити за відсутності його та позивача по справі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися професійною правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Вирішуючи питання ухвалення у даній справі додаткового рішення про відшкодування відповідачу понесених судових витрат на оплату правової допомоги, суд першої інстанції вважав, що оскільки відмова у задоволенні позову не свідчить про безпідставність вимог позивача, а лише зумовлена необхідністю надати відповідачці час для усунення виявлених судом недоліків у вихованні дитини, тому звернення позивача до суду було обґрунтованим, а відмова у позові має превентивний та виховний характер і не є наслідком безпідставності вимог. З огляду на вказані обставини місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь відповідача витрат на правову допомогу.

Серед іншого колегія суддів зауважує, що за наявними матеріалами справи стороною відповідача до суду першої інстанції подано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АМ № 1058061 від 11 серпня 2025 року; заяву від 30 жовтня 2025 року про попередній розрахунок суми судових витрат з копіями квитанцій на суму 4500,00 грн (а. с. 50, 101-104).

Проте відповідачем не надано суду договір про надання правової допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Інформація, яка зазначена в заяві про попередній розрахунок суми судових витрат по даній справі, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір вартості послуг, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну не співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Верховний Суд у Постанові від 20 липня 2021 року (справа № 922/2604/20) навів позицію, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Отже, витрати відповідачки на професійну правничу допомогу не підтвердженні достатніми, належними та допустимими доказами, зокрема, відповідачкою не надано акту прийому-передачі виконаних робіт, тому у будь-якому випадку підстави для стягнення цих витрат відсутні.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов по суті вірного висновку про відсутність підстав до задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Кобриної Ніни Володимирівни залишити без задоволення, а додаткове рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 листопада 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді П.В. Миколайчук

В.А. Панкеєва