Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №277/1265/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №277/1265/25 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.

Категорія 40 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Миколайчука П.В., Панкеєвої В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у м. Житомирі цивільну справу №277/1265/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року, ухвалене суддею Заполовським В.В. у с-щі Ємільчине,

встановив:

У вересні 2025 року представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 20 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4666857 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, зокрема, строк кредиту становить 360 днів: з 20 травня 2024 року по 15 травня 2025 року, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, а ОСОБА_1 зобов`язується оплатити кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання, передбачені договором.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором кредиту виконало в повному обсязі.

31 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК» Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №31/03/2025, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК» Фінтраст Капітал».

Всупереч умовам кредитного договору відповідач свої зобов`язання за кредитним договором виконав частково та загальний розмір заборгованості становить 43575,45 грн.

Крім того, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі №536/1841/15-ц, позивач просив в порядку ч.ч. 10, 11 ст.265 ЦПК України вирішити питання, щоб орган, який здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховував інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3% річних з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, представник ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість в розмірі 43575,45 грн, яка складається з: 7923 грн суми кредиту, 30304,20 грн суми процентів за користування кредитом, 5348,25 грн – нарахованих позивачем процентів за 45 календарних днів, судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №4666857 від 20 травня 2024 року в сумі 43575,45 грн, яка складається з: 7923 грн тіла кредиту, 35652,45 грн відсотків, сплачений при подачі позовної заяви судовий збір в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн, а всього кошти в сумі 48997,85 грн, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог за безпідставністю.

Не погоджуючись із рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове – про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за договором поза строком кредиту, зменшити комісії, неустойку (пеню/штраф), застосувати позовну давність до періодичних нарахувань, а також зменшити витрати на правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та ухваленим з неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Представник вказав, що суд не розмежував задоволені проценти позивача як плату за користування коштами та заборгованість за ст.625 ЦК України, не перевірив поданий позивачем розрахунок боргу, законність нарахування комісії. Крім того, суд першої інстанції не належним чином дослідив договір факторингу, не перевіривши ланцюг передачі повний обсяг та умови передачі вимог до відповідача.

Розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуто з відповідача на користь позивача, вважає неспівмірним зі складністю справи та такими, що не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру.

Правом на подання відзиву представник позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» не скористався, 14 вересня 2026 року подав через підсистему «Електронний суд» заяву про зупинення розгляду даної справи до закінчення перегляду Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду справи №552/672/23 у зв`язку з тотожністю категорій вказаних справ.

01 жовтня 2026 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» Столітнього М.М. через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про залишення без розгляду попередньо поданої заяви від 14 вересня 2026 року. Разом з тим, останній просив врахувати правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23.

Колегія вважає, що у суду наявні підстави для задоволення клопотання ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» від 01 жовтня 2026 року про залишення заяви позивача про зупинення провадження у справі без розгляду, оскільки постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року в справі №552/672/23 касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником – адвокатом Мирком Р.О., задоволено частково; постанову Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2025 року в частині позовних вимог ТзОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за процентами 51 594,72 грн та розподілу судових витрат скасовано; рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 березня 2024 року в частині позовних вимог ТзОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за процентами в розмірі 1 440 грн змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Відтак, апеляційний суд залишає заяву позивача про зупинення провадження у справі без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 4666857 від 20 травня 2024 року у загальному розмірі 43575,45, з яких сума основного боргу становить 7923 грн, 35652,45 грн – відсотки, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору відповідачем належним чином не виконані, заборгованість за тілом кредиту та відсотками у задоволеному розмірі відповідачем не погашена.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає не в повній мірі.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено електронний договір № 4666857 про надання коштів на умовах споживчого кредиту на таких умовах: сума кредиту (загальний розмір) складає 12000 грн. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 1,5 % в день та застосовується в межах усього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору. Тип процентної ставки – фіксована.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 76800 грн.(п.1.6 договору).

Згідно п.2.1 кредитного договору кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Відповідно до п. п. 2.2, 2.5 договору дата надання кредиту 20.05.2024 року або 21.05.2024 року. Кредит вважається погашеним в день отримання товариством коштів в погашення заборгованості за кредитом.

Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт» (п.3.1 договору).

Згідно п.4.1 сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів.

П. 4.6 кредитного договору передбачено, що клієнт здійснює платежі за договором у розмірі та у строки визначені цим договором. У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за цим договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у черговості згідно зі ст.19 ЗУ «Про споживче кредитування», а саме: у першу чергу здійснюються платежі з повернення простроченої суми кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачується сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору.

П. 5.1 кредитного договору передбачено, що товариство має право вимагати від клієнта повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та виконання всіх інших встановлених договором зобов`язань.

Даний договір відповідно до п.9.7 підписаний клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З Додатку №1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4666857 від 20 травня 2024 року, що є Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, слідує, що ОСОБА_1 видається кредит у сумі 12000 грн на 360 днів – з 20 травня 2024 року, проценти за користування кредитом за вказаний період становлять 64800 грн., загальна вартість кредиту – 76800 грн.

Таблицею визначено суму періодичних платежів, які йдуть на погашення процентів за користування кредитом, а останній платіж на погашення відсотків та тіла кредиту.

Таким чином Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит передбачено дату видачі кредиту, періодичність сплати кредитних коштів, які складаються із суми погашення кредиту, процентів за користування кредитом, загальної вартості кредиту.

Кредитний договір, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту підписані ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Аналогічні положення зазначені і в паспорті споживчого кредиту, з якими ознайомився ОСОБА_1 , що підтверджується його електронним підписом.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк», з якої слідує, що на ім`я ОСОБА_1 в Банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), на яку здійснено переказ коштів 20 травня 2024 року в сумі 12000 грн.

З розрахунку заборгованості за договором №4666857 від 20 травня 2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, складеного ТОВ «Лінеура Україна», слідує, що ОСОБА_1 здійснив часткове погашення заборгованості по тілу кредиту та процентах за користування кредитом і станом на 31 березня 2025 року загальна сума заборгованості становить 38227,20 грн, яка складається з: 7923 грн. – заборгованості по тілу кредиту; 30304,20 грн – заборгованості по відсотках.

ТОВ «ФК« Фінтраст Капітал» є фінансовою установою, з правом надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, надання послуг з факторингу, згідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи та витягу з Державного реєстру фінансових установ.

ТОВ «Лінеура Україна» є фінансовою установою, з правом надання коштів та банківських металів у кредит, згідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи та витягу з Державного реєстру фінансових установ.

31 березня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», як фактором, укладено договір факторингу № 31/03/2025, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором. Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Лінеура Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на поштову адресу відповідача відповідного повідомлення. До ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Вказане, крім іншого підтверджується, копіями акту прийому передачі реєстру боржників за договором факторингу №31 березня 2025 року, витягом з реєстру боржників, згідно якого позивачу перейшло від ТОВ «Лінеура Україна» право вимоги до ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 43335,75 грн, що складається з 7923 грн суми кредиту, 30304,20 грн процентів за користування кредитом, 5108,55 грн заборгованості за пенею, штрафами (а.с.100).

ТОВ «Лінеура Україна» складено розрахунок заборгованості за договором № 4666857 про надання ОСОБА_1 коштів на умовах споживчого кредиту від 20 травня 2024, в розмірі 43335,75 грн за період 20 травня 2024 року по 31 березня 2025 року (а.с. 93-97).

ТОВ «ФК Фінтраст Капітал» надано власний розрахунок заборгованості, згідно якого ним нараховано проценти за 45 календарних днів (з 01 квітня 2025 року по 15 травня 2025 року) в межах строку договору відповідно до такого розрахунку: 7923 грн * 1,5% *45 календарних днів = 5348,25 грн (а. с. 98).

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 20 травня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали договір № 4666857 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора № 67260.

Також суд встановив, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 12000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 21 жовтня 2025 року (а.с.112).

З розрахунку заборгованості за договором №4666857 від 20 травня 2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, складеного ТОВ «Лінеура Україна», слідує, що ОСОБА_1 здійснив часткове погашення заборгованості по тілу кредиту та процентах за користування кредитом і станом на 15 травня 2025 року загальна сума заборгованості становить 43575,45 грн., яка складається з: 7923 грн. – заборгованості по тілу кредиту; 35652,45 грн – заборгованості по відсотках.

В апеляційній скарзі відповідач, як на підставу для скасування рішення суду, посилається на неправомірність нарахування процентів стягнутих судом.

Проте вказані доводи колегія вважає безпідставними.

Так, відповідно до ст. 1078, 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до пункту 1.1 договору факторингу 31 березня 2025 року, укладеного ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», за цим договором позивач (фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

За змістом ст. 1054, 1048, 1049 ЦК України та умов кредитного договору, строк повернення всієї суми кредиту та відсотків за користування коштами настав 15 травня 2025 року (360 днів від 20 травня 2024 року) й саме до цього строку ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», як новий кредитор, що набув всіх прав та обов`язків в зобов`язанні на підставі договору факторингу від 31 березня 2025 року, укладеного з ТОВ «Лінеура Україна», мало право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з доводами позивача та висновком суду першої інстанції, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося ним в межах строку користування кредитом з урахуванням вимог чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору.

Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги в цій частині, правильно застосував наведені вище норми матеріального права та врахував, що внаслідок зміни кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Натомість зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається до закінчення строку кредитування, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин, в тому числі нового кредитора щодо отримання процентів за правомірне користування позичальником грошовими коштами на підставі статті 1048 ЦК України.

Позивач у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним кредитним договором, відповідно, установлені судом правовідносини продовжували існувати з попереднім змістом, а відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов`язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.

Крім того, безпосередньо у п. 1.1 договору факторингу передбачено, що за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт - відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, в тому числі плату за кредитом (плату за процентною ставкою), право на одержання яких належить клієнту.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення із відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих позивачем після укладання договору факторингу за період з 01 квітня 2025 року по 15 травня 2025 року.

Проте апеляційний суд не в повному обсязі згоден із стягнутою сумою такої заборгованості по відсоткам.

Також при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню, суд повинен враховувати імперативні приписи законодавства, чинного на момент укладення та виконання договору.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та встановлено обмеження максимального розміру денної процентної ставки.

Зокрема, пунктом 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-IX передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання ним чинності, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 відсотка, протягом наступних 120 днів 1,5 відсотка. Після закінчення зазначеного перехідного періоду діє загальне обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 1 відсотка.

Отже, умова договору про встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,5 відсотка не може застосовуватися у частині, що перевищує встановлені законом граничні розміри.

При цьому договір кредиту укладений 20 травня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX. Відтак до правовідносин сторін підлягають застосуванню встановлені цим Законом обмеження розміру денної процентної ставки.

Такий підхід узгоджується із правовим висновком, викладеним Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), у якій Верховний Суд зазначив, що встановлені Законом № 3498-IX обмеження максимальної денної процентної ставки не поширюються на договір, укладений у 2021 році, якщо строк кредитування за ним не був продовжений після 24 грудня 2023 року.

Водночас наведений висновок підтверджує необхідність застосування встановлених законом обмежень до договору, укладеного вже після набрання чинності Законом № 3498-IX, як у цій справі.

Таким чином, проценти за користування кредитом у цій справі підлягають обчисленню в межах установлених законом граничних ставок за відповідні періоди.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, відсотки з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) мали нараховуватися в розмірі денної процентної ставки не більше 2,5 %, з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - в розмірі денної процентної ставки не більше 1,5 %, з 20 серпня 2024 року - не більше 1 %.

Із наданого позивачем детального розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом, які нараховувались первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна», нараховані за процентною ставкою 1,5 % у сумі у період з 20 травня 2024 року по 15 травня 2025 року включно, незважаючи на те, що законодавчо визначене обмеження по процентній ставці 1,5 % в день діяло лише по 19 серпня 2024 року, а процентна ставка в 1% мала охоплювати залишок періоду.

Відтак, нараховані ТОВ «Лінеура Україна», а також новим кредитором ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» проценти за користування кредитом підлягали відповідному зменшенню до 1 % в день із розрахунку 79,23 грн на день за період з 20 серпня 2024 року по 15 травня 2025 року (269 днів), що становить 21312,87 грн.

Заборгованість відповідача по відсоткам, надана згідно розрахунку позивача за період з 20 травня 2024 року по 19 серпня 2024 року з урахування частини погашеного ОСОБА_1 боргу на суму 3684,04 грн, виходячи із розрахунку 1,5 % щоденно, загальний розмір заборгованості перед ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» становить 32919,91 грн, з яких: 7923 грн - основна сума заборгованості, 24996,91 грн заборгованості за відсотками.

Суд першої інстанції вказані обставини залишив поза увагою та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» затребувану заборгованість у повному обсязі, що суперечить положенням ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, в зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором від 20 травня 2024 року № 4666857 з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 32919,91 грн.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо незаконності нарахування відповідачу комісії, неустойки (пеня/штраф), інфляційних витрат і 3 % річних колегія вважає необґрунтованими, оскільки до вимог позивача стягнення вказаних коштів не входить.

Тому в іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів ураховує наступне.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2442,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача до 3000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів підтримує висновок районного суду про зменшення витрат на правничу допомогу, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, пропорційності розміру задоволених позовних вимог, та вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу понесені у суді першої інстанції підлягають стягненню з відповідача у розмірі 3000,00 грн.

Ураховуючи, що позов задоволено на 75,55%, то з відповідача на користь позивача слід стягнути 1845,23 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. А також з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3431,48 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року задовольнити частково.

Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2025 року змінити в частині розміру заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 4666857 від 20 травня 2024 року в розмірі 32919,91 грн, з яких: 7923 грн - основна сума заборгованості, 24996,91 грн заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 1845,23 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на користь ОСОБА_1 3431,48 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді П.В. Миколайчук

В.А. Панкеєва