Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №291/1356/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №291/1356/24 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 69 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Миколайчук П.В., Панкеєва В.А.

з участю секретаря

судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 291/1356/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Вчорайшевська сільська рада Житомирської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В. у селищі Ружин,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з цим, просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з часу подачі позов до суду і до досягнення дитиною повноліття. Також просив стягнути з відповідачки на його користь понесені по справі судові витрати.

Позов мотивувався тим, що сторони з 17 серпня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2004 року (справа № 291/1687/23) їхній шлюб було розірвано.

Зазначав, що в шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син з народження і поданий час проживає разом з ним, а мати дитини часто залишала сім`ю та зникала на тривалий період часу невідомо куди, а з вересня 2023 року відповідачка залишила сина з ним і також виїхала. Де на даний час вона фактично проживає ні йому, ні синову невідомо, оскільки вона періодично виїжджає за кордон, а коли перебуває в Україні то проживає на орендованих квартирах в місті Києві та в інших містах.

Ще під час перебування в шлюбі відповідачка почала зловживати алкогольними напоями, а в послідуючому почала вживати наркотики.

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.09.2024 (справа № 369/10864/24) ОСОБА_2 була визнана винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України, а саме в тому, що вона до 29 травня 2024 року незаконно придбала для власного вживання та зберігала небезпечний синтетичний наркотик PVP.

Вказував, що з вказаного часу, тобто з вересня 2023 року і по даний час відповідачка жодного разу не навідувала свого сина і свідомо не піклується про його фізичний та духовний розвиток, про його догляд, матеріальне забезпечення. Вона зовсім не цікавиться ні станом здоров`я, ні матеріальним забезпеченням своєї дитини тощо.

Всі матеріальні витрати щодо утримання ОСОБА_3 несе він : придбаває йому одяг, харчування, медикаменти, оплачую інші потреби дитини.

Так, їхній син відвідує дитячий садок «Малятко», а відповідачка, як його мати, жодного разу вже на протязі понад 2 місяців в садок не приходила, не спілкувалась з вихователями навіть по телефону.

Стверджував, що син у вересні 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні Ружинської центральної лікарні з приводу лікування вітряної віспи і поряд з ним перебував лише він, а відповідачка, як мати дитини, навіть не поцікавилась станом здоров`я сина.

Змінити своє ставлення до дитини відповідачка не бажає і на всі його звернення до неї при телефонних розмовах, які відбувались ще в 2023 року відносно необхідності змінити свою поведінку та розпочати піклуватись сином, відповідачка погрожувала вивезти сина без його згоди за кордон, щоб він його більше ніколи не побачив.

На даний час будь якого зв`язку з відповідачкою немає, оскільки вона змінила номер телефону і не повідомила про нього ні його, ні свого сина.

Таким чином, з метою захисту прав та законних інтересів свого малолітнього сина він вимушений звертатись до суду з позовом про позбавлення його матері батьківських прав.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покладено на Орган опіки та піклування Вчорайшенської сільської ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків стосовно сина, ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 жовтня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в сумі 1211,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в цій частині - позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , а в іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін. Також просив судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, внаслідок неправильної оцінки доказів, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що ще до розірвання шлюбу відповідачка почала зловживати алкогольними напоями, а в послідуючому почала вживати наркотики, що і стало причиною розлучення, ця обставина підтверджується вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 вересня 2024 року (справа № 369/10864/24) ОСОБА_2 була визнана винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України, а саме в тому, що вона до 29 травня 2024 року незаконно придбала для власного вживання та зберігала небезпечний синтетичний наркотик PVP.

Відомостей про те, що ОСОБА_2 пролікувалась від наркотичної залежності та позбулась наркотичної залежності до суду не надано.

Вважає, що дану обставину судом було проігноровано та в рішенні суду залишено поза увагою та не підтверджено жодним доказом, що особа, яка вживає небезпечні синтетичні наркотики в стані наркотичного сп`яніння не може становити загрозу для оточуючих в тому числі і для малолітнього сина.

Також не підтверджено жодним доказом в суді першої інстанції те, що мати дитини ОСОБА_2 піклується та матеріально забезпечує свого сина.

Стверджує, що ОСОБА_2 в своїх поясненнях зазначила, що він не дозволяє їй бачитися з дитиною. Ця обставина не підтверджується жодним доказом, оскільки ОСОБА_2 жодного разу не зверталась до органів опіки та піклування, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування тощо, із заявою про порушення її батьківських прав, що унеможливлювали виконувати їй батьківські обов`язки відносно малолітнього сина ОСОБА_1 та встановлення часу для спілкування з дитиною.

Про передачу коштів на утримання дитини до суду ОСОБА_2 не надала жодного доказу (розписки, квитанції, чеки) про перерахування чи передачу коштів для матеріального забезпечення дитини.

Про бажання матері мати місце в житті дитини місцевий суд зробив висновок не опираючись на докази, а обмежився лише показами, які нічим не підтверджені відповідачкою та її матері.

Зазначає, що судовий розгляд справи тривав досить довгий термін і навіть за час розгляду справи судом ОСОБА_2 не виявила жодного інтересу до дитини, та не змінила свого ставлення до виховання дитини, та до зміни свого способу життя.

Разом з цим наголошує, що на даний час ОСОБА_2 свого ставлення до виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 не змінила. Вона самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням, утриманням дитини не займається, не піклується про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток дітей.

Рішення в частині стягнення аліментів ніким не оскаржується, тому не є предметом апеляційного розгляду (п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Чопівська Л.С. доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Представник третьої особи – органу опіки та піклування Вчорайшевської сільської ради Житомирської області Перепилиця А.П. в судовому засіданні апеляційну скаргу вважала обґрунтованою та просила її задовольнити.

Представник Житомирської обласної прокуратури Чарліна О.В. рішення суду першої інстанції вважала обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.

Належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що передбачено положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що мати умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не спілкується з дитиною, чи не зацікавлені у подальшому збереженні родинного зв`язку. А тому місцевий суд не знайшов достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно дитини, адже це не відповідає їх інтересам, а з наданих позивачем доказів не вбачається наявність підстав, визначених у статті 164 СК України, а тому застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав є безпідставним, оскільки винної поведінки відповідача стосовно дитини в повній мірі доведено не було.

Разом з цим, місцевий суд вважав за доцільне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання нею своїх батьківських обов`язків, а на Орган опіки та піклування Вчорайшенської сільської ради покласти контроль за виконанням відповідачкою своїх батьківських обов`язків стосовно сина, ОСОБА_3 .

Колегія суддів, дослідивши обставини справи та надавши оцінку наявним доказам дійшла наступного висновку.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 повторно виданого 06 серпня 2024 року Ружинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (а.с. 11).

Відповідно до копії рішення Ружинського районного суду Житомирської області № 291/1687/23 від 28 травня 2024 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 12).

Із копії витягу № 132, виданої Вчорайшенською сільською радою убачається, що разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с. 10).

Зі змісту копії довідки № 133 від 08.10.2024, яка видана Шпичинецьким старостинським округом Вчорайшенської сільської ради слідує, що мати ОСОБА_2 з 20 вересня 2023 року не проживає разом зі своїм сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Відповідно змісту копії довідки №134 від 08.10.2024, яка видана Шпичинецьким старостинським округом Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, убачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 з батьком ОСОБА_1 з дня народження (а.с. 14).

Як убачається зі змісту копії довідки № 89 від 03.09.2025, яка видана Шпичинецьким старостинським округом Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що ОСОБА_3 перебуває на утриманні батька ОСОБА_1 (а.с. 135).

Відповідно до копії довідки №14 від 07.10.2024, яка видана Вчорайшенським закладом дошкільної освіти «Малятко» Вчорайшенської сільської ради, ОСОБА_5 відвідує Вчорайшенський заклад дошкільної освіти «Малятко» з 12 серпня 2024 року по теперішній час. Привозить і забирає дитину батько ОСОБА_1 (а.с. 15).

Згідно змісту копій довідок виданих КНП «Ружинська центральна лікарня» Ружинської селищної ради, ОСОБА_3 , дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні у інфекційному відділенні з 15 вересня 2024 року по 22 вересня 2024 року. Діагноз: Вітряна віспа. Тато знаходився при супроводі при лікуванні дитини. Всі візити дитини до сімейного лікаря КНП «ЦПМСД» РСР проводяться в супроводі батька ОСОБА_1 (а.с. 16, 57).

Відповідно змісту копії довідки № 909 від 07.10.2024, яка видана ПСП «Батьківщина» слідує, що ОСОБА_1 працює в даному підприємстві з 19 березня 2022 року по даний час (а.с. 23).

Водночас із матеріалів справи убачається, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 вересня 2024 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України та призначено покарання у виді штрафу (а.с. 19).

Згідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , встановлено, що на час обстеження в будинку був батько з сином. ОСОБА_9 відвідує Вчорайшенський ЗДО, стосунки у хлопчика з татом добрі. У хлопчика є окреме спальне місце, місце для ігор, іграшки, відповідно до віку. Має одяг відповідно до сезону. В будинку у батька з сином окрема кімната, умебльована, чисто, прибрано. Висновок комісії: У будинку створено належні умови для гармонійного розвитку дитини. Батько належним чином піклується про дитину (а.с. 21).

Рішенням виконавчого комітенту Вчорайшенської сільської ради № 118 від 17.09.2024 р. № 118 затверджено висновок органу опіки та піклування Вчорайшенської сільської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 25).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Вчорайшенської сільської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , Вчорайшенська сільська рада, як орган опіки і піклування, враховуючи, що ОСОБА_2 свідомо ухиляються від знання батьківських обов`язків по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважає позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 доцільним та таким, що буде відповідати інтересам дитини (а.с. 26-27).

Відповідно до характеристики № 192 від 02.12.2024, яка видана Шпичинецьким старостинським округом Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, ОСОБА_1 житель села Шпичинці з сусідами підтримує дружні стосунки, не конфліктує. Спиртні напої не вживає. Веде здоровий спосіб життя. Відповідальний, ініціативний, працьовитий, самокритичний. З товаришами підтримує ділові стосунки. Громадського порядку не порушує. З боку громадян села нарікань немає (а.с. 54).

Відповідно до характеристики № 68 від 03.12.2024 року, яка видана Шпичинецьким старостинським округом Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, ОСОБА_2 за час проживання на території с. Малі Низгірці характеризується позитивно. За характером спокійна, врівноважена. З 2018 року в с. Малі Низгірці не проживає (а.с. 55).

У статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №89-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного,

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Так, відповідно до положень статті 11 Закону України « Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітніх дітей має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

При вирішенні даної справи колегія суддів звертає увагу, що, органом опіки та піклування виконавчого комітету Вчорайшенської сільської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету № 118 від 17 вересня 2024 року надано висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26-27).У висновку вказано, що ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, формування основних потреб та навичок, його навчання, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не виявляє інтерес до його внутрішнього світу.

Згідно змісту вказаного висновку, органом опіки думка відповідачки ОСОБА_2 не з`ясовувалась, до органу опіки вона не викликалася; будь-які заходи щодо налагодження спілкування матері із дитиною органом опіки не вживались.

У силу частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів зазначає, що лише самого висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та встановлення факту неналежного виконання матір`ю свого обов`язку щодо виховання дитини, згідно із положеннями діючого в Україні сімейного законодавства, є недостатнім для позбавлення особи батьківських прав.

Наданий у даній справі висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Вчорайшенської сільської ради має лише рекомендаційний характер та є недостатньо обґрунтованим, оскільки не містить інформації щодо підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав; не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси неповнолітніх дітей.

Оскільки вказаний висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, - даний висновок органу опіки та піклування не може бути покладений в основу судового рішення про позбавлення батьківських прав.

Доводи апелянта про необґрунтованість оскарженого рішення не знайшли свого ствердження у суді апеляційної інстанції та цим доводам районний суд дав належну правову оцінку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини є безпідставними, оскільки винної поведінки відповідачці стосовно дитини в повній мірі доведено не було.

Апеляційний суд дійшов до переконання, що рішення суду щодо відмови у позбавленні батьківських прав є правильним, обґрунтованим та таким, що постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування рішення суду з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не вбачається, тому його слід залишити в силі.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді П.В. Миколайчук

В.А. Панкеєва

Повний текст складений 07.10.2026.