Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №161/24150/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/24150/25 Провадження №33/802/790/26Головуючий у 1 інстанції:Антіпова Т. А.

Доповідач: Подолюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Подолюк В.А., розглянувши апеляційну скаргу особи, щодо якої складено протокол – ОСОБА_1 на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою судді ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік..

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що вона 17.11.2025 року о 20:12 годин, в місті Луцьк, вулиця Євгена Коновальця, будинок 1а, керувала транспортним засобом марки «Peugeot Partner», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відвідає обстановці. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, або у медичному закладі у лікаря нарколога водій відмовилась, чим порушила п.2.5 ПДР України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погоджуючись із таким рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає його необґрунтованим та незаконним, оскільки воно винесене з грубим порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, що потягло за собою неповне з`ясування судом фактичних обставин справи та постановленням на її думку незаконного рішення.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що працівники поліції не виявили вже існуюче керування нею транспортним засобом, а створили умови, без яких його не було б вчинено. При цьому працівники поліції, за матеріалами справи, знали про наявні в неї ознаки сп`яніння і тому мали запобігти руху, чого ними зроблено не було. Окрім того, вважає, що матеріалами справи не доведено дотримання працівниками поліції встановленої процедури огляду і відмови.

З огляду на викладене простить оскаржуване судове рішення скасувати, а провадження у справі щодо неї закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Крім цього, в поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити їй строк на апеляційне оскарження, так як вважає його пропущеним з поважних на те причин.

Перш ніж перейти до перевірки доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне вирішити питання щодо можливості розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, — ОСОБА_1 , з урахуванням поданого нею 07.10.2026 року клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи..

Разом із тим наведена норма не може тлумачитися ізольовано від інших положень КУпАП та з урахуванням необхідності забезпечення розумних строків розгляду справи, недопущення зловживання процесуальними правами та забезпечення балансу між правом особи на захист і завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Волинського апеляційного суду 29.07.2026 року та цього ж дня за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями була передана на розгляд головуючому судді (судді-доповідачу). Розгляд справи було призначено на 09 год. 30 хв. 10.08.2026 року, про що ОСОБА_1 було своєчасно повідомлено телефонограмою, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 86).

07.08.2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, посилаючись на бажання особисто надати пояснення в суді апеляційної інстанції та скористатися правничою допомогою професійного адвоката. У клопотанні вона зазначала, що її інтереси в суді першої інстанції представляв адвокат Романюк Л.С., договір з яким 25.07.2026 року було розірвано у зв`язку з неможливістю подальшого надання ним правничої допомоги через хворобу.

Вказане клопотання апеляційним судом було задоволено, а розгляд справи відкладено на 09 год. 55 хв. 17.08.2026 року, про що ОСОБА_1 повідомлено телефонограмою (а.с. 89).

17.08.2026 року ОСОБА_1 повторно звернулася з аналогічним клопотанням про відкладення розгляду справи з тих самих підстав. З метою забезпечення її права на захист апеляційний суд повторно задовольнив клопотання та відклав розгляд справи на 08 год. 20 хв. 28.08.2026 року, про що ОСОБА_1 було повідомлено телефонограмою (а.с. 91).

28.08.2026 року ОСОБА_1 втретє звернулася з клопотанням про відкладення розгляду справи, додатково посилаючись на погіршення стану здоров`я та неможливість особистої участі в судовому засіданні. На підтвердження зазначених обставин нею було подано медичний висновок про тимчасову непрацездатність у зв`язку із захворюванням загального характеру за період з 27.08.2026 року по 04.09.2026 року.

З огляду на наведені обставини апеляційний суд визнав причини неявки поважними, задовольнив клопотання та відклав розгляд справи на 08 год. 40 хв. 25.09.2026 року, про що ОСОБА_1 було повідомлено телефонограмою (а.с. 95).

25.09.2026 року ОСОБА_1 знову звернулася до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, посилаючись на відсутність укладеного договору з новим адвокатом, а також на перебування з 24.09.2026 року на стаціонарному лікуванні у КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради. На підтвердження цього до клопотання було долучено довідку № 984 від 24.09.2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні оперативної гінекології.

І це клопотання було задоволено апеляційним судом, а розгляд справи відкладено на 16 год. 40 хв. 30.09.2026 року, про що ОСОБА_1 повідомлено телефонограмою (а.с. 98).

30.09.2026 року ОСОБА_1 вкотре подала клопотання про відкладення розгляду справи. Вона посилалася, зокрема, на те, що продовжує перебувати на стаціонарному лікуванні, та надала довідку № 1012 від 30.09.2026 року, з якої вбачається, що вона перебуває на стаціонарному лікуванні у відділенні оперативної гінекології з 24.09.2026 року по даний час.

З огляду на наведені обставини суд повторно задовольнив клопотання та відклав розгляд справи на 13 год. 00 хв. 07.10.2026 року.

Про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 була повідомлена належним чином: телефонограмою, а також рекомендованим поштовим відправленням № R067294362425, яке отримала особисто 02.10.2026 року, тобто завчасно до призначеного судового засідання.

07.10.2026 року ОСОБА_1 знову звернулася до апеляційного суду з клопотанням про відкладення розгляду справи. Як підстави для відкладення вона зазначила те, що нібито не отримувала судову повістку у передбачений законом строк, не подавала заяви про повідомлення її про дату судового засідання телефонним чи іншим електронним зв`язком, має намір особисто надати пояснення в суді апеляційної інстанції та скористатися правничою допомогою професійного адвоката, а також продовжує хворіти та з 07.10.2026 року перебуває на стаціонарному лікуванні. До клопотання долучено медичний висновок від 07.10.2026 року, відповідно до якого період непрацездатності визначено з 07.10.2026 року до 14.10.2026 року.

Оцінюючи наведені доводи, апеляційний суд виходить із такого.

Положення ст. 268 КУпАП спрямовані на забезпечення реального права особи на захист, а не на створення можливості для необмеженого відкладення розгляду справи у випадку кожної неявки особи. Право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на участь у розгляді справи має реалізовуватися добросовісно та в розумні строки.

Апеляційним судом у цій справі було вжито всіх необхідних заходів для забезпечення ОСОБА_1 можливості особисто брати участь у розгляді справи, надати пояснення, заявити клопотання, подати докази та скористатися правничою допомогою.

Зокрема, починаючи з 10.08.2026 року, розгляд справи відкладався апеляційним судом п`ять разів саме за клопотаннями ОСОБА_1 , при цьому суд щоразу враховував наведені нею обставини та надавав їй додатковий час для особистої участі в розгляді справи і залучення захисника.

Отже, суд не обмежував право ОСОБА_1 на захист, а навпаки — неодноразово створював умови для його реалізації.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що ще 29.07.2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, а тому їй було достеменно відомо про перебування справи на розгляді апеляційного суду та про необхідність участі у її розгляді. Незважаючи на це, протягом тривалого часу після розірвання договору з адвокатом Романюком Л.С. 25.07.2026 року ОСОБА_1 не надала суду доказів вжиття конкретних заходів для укладення договору з іншим адвокатом, а станом на 07.10.2026 року такого договору, за її ж твердженням, не укладено.

Сам по собі намір у майбутньому скористатися правничою допомогою адвоката не може бути безумовною та необмеженою підставою для подальшого відкладення розгляду справи, особливо з огляду на те, що суд уже неодноразово надавав ОСОБА_1 додатковий час для реалізації цього права.

Також апеляційний суд бере до уваги, що право особи на правничу допомогу не означає обов`язку суду безстроково відкладати розгляд справи до моменту, коли особа на власний розсуд визначить адвоката та укладе з ним договір. ОСОБА_1 мала достатній проміжок часу для залучення іншого захисника, однак станом на дату розгляду справи цього не зробила.

Щодо посилання ОСОБА_1 на неналежне повідомлення про дату судового засідання 07.10.2026 року апеляційний суд зазначає, що воно спростовується матеріалами справи. ОСОБА_1 була повідомлена про дату, час і місце судового засідання телефонограмою, а також отримала особисто рекомендоване поштове відправлення № R067294362425 02.10.2026 року, тобто за п`ять днів до призначеного судового засідання. Таким чином, твердження про відсутність у неї інформації щодо дати та часу судового засідання не відповідає матеріалам справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи апеляційним судом та систематично подавала до суду клопотання про відкладення розгляду, тобто фактично здійснювала процесуальні права та підтримувала комунікацію із судом.

Щодо посилання ОСОБА_1 на стан здоров`я апеляційний суд враховує наданий нею медичний висновок від 07.10.2026 року про тимчасову непрацездатність у період з 07.10.2026 року до 14.10.2026 року.

Водночас саме по собі перебування особи на лікуванні не може автоматично зумовлювати безумовне відкладення розгляду справи, якщо судом забезпечено належне повідомлення особи, їй раніше неодноразово надавалася можливість взяти участь у розгляді справи, а подальше відкладення призведе до невиправданого затягування провадження. При цьому суд враховує характер адміністративного провадження, необхідність дотримання розумних строків його розгляду та те, що ОСОБА_1 уже неодноразово реалізовувала право на подання своїх пояснень і заперечень.

Особливої уваги заслуговує і те, що, як убачається з оскаржуваної постанови, 27.01.2026 року ОСОБА_1 була присутня під час розгляду справи судом першої інстанції, надала особисті пояснення щодо обставин, які їй інкримінуються, заперечила свою вину та просила закрити провадження у справі за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Її позиція також була підтримана захисником — адвокатом Романюком Л.С., який брав участь у судовому засіданні та надавав відповідні пояснення.

Отже, ОСОБА_1 вже мала реальну можливість викласти свою позицію щодо обставин, які є предметом судового розгляду, як особисто, так і за участю захисника.

Апеляційний суд також бере до уваги поведінку ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції. Як зазначено в оскаржуваній постанові, після судового засідання 27.01.2026 року судові засідання призначалися на 19.02.2026 року, 19.03.2026 року, 20.04.2026 року, 18.05.2026 року, 08.06.2026 року та 06.07.2026 року. ОСОБА_1 та її захисник у ці судові засідання не з`являлися, при цьому ОСОБА_1 подавала клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на хворобу захисника, однак доказів перебування останнього на лікарняному чи інших належних доказів на підтвердження поважності причин його неявки не надавала.

Таким чином, у сукупності наведені обставини свідчать про те, що судом першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 була забезпечена реальна можливість реалізувати свої процесуальні права, у тому числі право на особисту участь у розгляді справи та право на правничу допомогу.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення відповідно до ст. 245 КУпАП є, зокрема, воєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.

За таких обставин апеляційний суд не може допустити, щоб право особи на участь у розгляді справи та правничу допомогу перетворювалося на інструмент безстрокового відкладення судового розгляду. Таке тлумачення суперечило б завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення та принципу розумності строків розгляду справи.

Суд також враховує, що відповідно до ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення у передбачених законом випадках може бути накладено лише у визначені цією статтею строки, а тому невиправдане та неодноразове відкладення розгляду справи створює ризик закінчення встановлених законом строків притягнення особи до адміністративної відповідальності без вирішення справи по суті.

За наведених обставин апеляційний суд доходить висновку, що ОСОБА_1 була належним чином і завчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, їй неодноразово надавалася можливість особисто взяти участь у розгляді справи та скористатися правничою допомогою, її клопотання про відкладення розгляду справи раніше неодноразово задовольнялися, а наведені у черговому клопотанні від 07.10.2026 року обставини у своїй сукупності не зумовлюють необхідності подальшого відкладення розгляду справи.

При цьому апеляційний суд виходить із того, що належне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання в сукупності з неодноразовим наданням їй можливості реалізувати право на захист виключає висновок про порушення її процесуальних прав унаслідок розгляду справи за її відсутності.

За таких обставин, керуючись ч. 1 ст. 268 КУпАП, апеляційний суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 , оскільки її належне та завчасне повідомлення про судове засідання підтверджено матеріалами справи, а неодноразове відкладення розгляду справи за її клопотаннями забезпечило їй достатні та реальні можливості для здійснення права на захист.

При цьому апеляційний суд наголошує, що розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 у даному випадку не свідчить про обмеження її права на захист, оскільки судом були створені необхідні умови для реалізації цього права, а сама ОСОБА_1 раніше особисто брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, надала пояснення по суті пред`явленого їй адміністративного обвинувачення, її інтереси представляв адвокат, а в апеляційній інстанції вона мала можливість подати апеляційну скаргу, клопотання, заперечення та інші письмові матеріали.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що подальше відкладення розгляду справи за клопотанням ОСОБА_1 є необґрунтованим та призведе лише до подальшого затягування розгляду справи, у зв`язку з чим справа підлягає розгляду по суті за її відсутності.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, доходжу висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Перш за все, враховуючи доводи ОСОБА_1 та матеріали справи, вважаю, що їй слід поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення від 06.07.2026 року, оскільки він пропущений з поважних на те причин.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також зміцнення законності.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих і свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, у тому числі тих, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

За приписами ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за керування транспортним засобом особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан такого сп`яніння.

Таким чином, законодавець передбачив два самостійні склади адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП: безпосереднє керування транспортним засобом у стані сп`яніння та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду у встановленому законом порядку. Для кваліфікації дій за останньою формою об`єктивної сторони правопорушення встановлення фактичного стану алкогольного сп`яніння шляхом проведення огляду не є необхідним, оскільки склад правопорушення утворює саме невиконання водієм законної вимоги про проходження такого огляду.

Згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленному порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За змістом п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан сп`яніння. Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, а під час його проведення застосовуються технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості їх застосування огляд проводиться у присутності двох свідків.

Із матеріалів справи вбачається, що 17 листопада 2025 року працівники поліції прибули за адресою: м. Луцьк, вул. Євгена Коновальця, 1а, у зв`язку із повідомленням ОСОБА_2 про конфлікт та необхідність переміщення автомобіля ОСОБА_1 , який перешкоджав виїзду її транспортного засобу.

Після прибуття працівники поліції встановили особу ОСОБА_1 , поспілкувалися з нею та запропонували перепаркувати належний їй автомобіль «Peugeot Partner», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Водночас з відеозапису, який міститься у матеріалах справи та був безпосередньо досліджений судом першої інстанції, вбачається, що перед початком руху ОСОБА_1 працівник поліції повідомив їй про наявність у неї явних ознак алкогольного сп`яніння та про неприпустимість керування транспортним засобом у такому стані.

Незважаючи на це, ОСОБА_1 сіла за кермо транспортного засобу, завела двигун та розпочала рух заднім ходом. Саме після початку фактичного руху транспортного засобу працівниками поліції було припинено подальше керування нею та запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції нібито створили умови для вчинення правопорушення, є неспроможними.

Сам факт того, що працівники поліції запропонували ОСОБА_1 перепаркувати автомобіль, сам по собі не свідчить про провокацію правопорушення. Така пропозиція булла зумовлена необхідністю усунення перешкоди для виїзду іншого транспортного засобу. Водночас рішення сісти за кермо, завести двигун та розпочати рух після того, як працівник поліції повідомив про наявність ознак алкогольного сп`яніння, було прийнято безпосередньо ОСОБА_1 .

Більше того, з дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції не спонукали ОСОБА_1 до керування транспортним засобом, а, навпаки, після виявлення ознак сп`яніння повідомили її про заборону подальшого руху та фактично припинили керування транспортним засобом.

Таким чином, твердження апелянта про відсутність добровільності у її діях спростовується самою послідовністю зафіксованих на відеозаписі подій.

При цьому апеляційний суд бере до уваги і пояснення самої ОСОБА_1 , надані нею в суді першої інстанції, відповідно до яких після повернення до квартири вона вжила алкогольний напій, а згодом, усвідомлюючи цю обставину, все ж сіла за кермо та розпочала рух транспортним засобом.

Наведені пояснення узгоджуються з іншими доказами у справі в частині факту подальшого керування транспортним засобом та не спростовують обов`язку ОСОБА_1 виконати законну вимогу працівників поліції щодо проходження огляду.

Апеляційний суд також відхиляє доводи про недоведеність факту керування транспортним засобом.

Відповідно до матеріалів справи, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом безпосередньо зафіксований на відеозаписі. Зокрема, на відеозаписі видно, як вона сідає на місце водія, заводить автомобіль та здійснює рух заднім ходом, після чого транспортний засіб зупиняється внаслідок втручання працівників поліції.

Ці обставини також підтверджуються письмовими поясненнями ОСОБА_2 , рапортом працівника поліції та змістом протоколу про адміністративне правопорушення.

При цьому для встановлення факту керування транспортним засобом не має визначального значення тривалість такого руху або завершення відповідного маневру. Початок фактичного руху транспортного засобу особою, яка перебуває за кермом, свідчить про здійснення нею керування транспортним засобом.

Доводи апеляційної скарги про недотримання працівниками поліції процедури огляду також не знаходять свого підтвердження.

З матеріалів справи вбачається, що після встановлення факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та виявлення у неї явних ознак алкогольного сп`яніння працівники поліції запропонували їй пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, а також пройти відповідний огляд у медичному закладі.

ОСОБА_1 відмовилася від проходження огляду як на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу, так і в медичному закладі, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, актом огляду, направленням на огляд та відеозаписом події.

Отже, у цьому випадку має місце саме відмова особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому порядку, що є закінченим складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

При цьому обставина, що огляд фактично не був проведений та медичний заклад ОСОБА_1 не відвідала, не свідчить про відсутність складу правопорушення, оскільки проведенню огляду перешкодила саме її відмова від його проходження.

Апеляційний суд звертає увагу, що для притягнення особи до відповідальності за відмову від проходження огляду не потрібно встановлювати концентрацію алкоголю в організмі особи або отримувати медичний висновок про стан сп`яніння. Встановленню підлягають факт керування транспортним засобом, наявність у працівників поліції законних підстав вимагати проведення огляду та факт відмови водія від його проходження.

Усі зазначені обставини у цій справі підтверджені належними, допустимими та взаємопов`язаними доказами.

Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 516051 від 17.11.2025 року містить відомості про час, місце та обставини керування ОСОБА_1 транспортним засобом, наявність у неї явних ознак алкогольного сп`яніння та відмову від проходження огляду як на місці зупинки, так і в медичному закладі.

Зазначені у протоколі обставини узгоджуються з актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, направленням на медичний огляд, письмовими поясненнями ОСОБА_2 , рапортом працівника поліції та, що має особливе значення, безпосередньо дослідженим місцевим судом відеозаписом.

Відеозапис об`єктивно фіксує як факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і послідовність її дій після повідомлення працівником поліції про наявність у неї ознак алкогольного сп`яніння, а також подальшу пропозицію пройти огляд та її відмову від такого огляду.

Посилання апелянта на те, що алкоголь вона вжила вже після того, як припаркувала автомобіль, не спростовує складу правопорушення, за яке її притягнуто до відповідальності. У даному випадку відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП пов`язана не з доведеністю фактичного ступеня алкогольного сп`яніння, а з відмовою водія, який фактично керував транспортним засобом, від проходження передбаченого законом огляду після пред`явлення відповідної вимоги працівником поліції.

Крім того, зазначена версія ОСОБА_1 не узгоджується з її поведінкою, зафіксованою на відеозаписі, а також з іншими доказами у справі, які в сукупності підтверджують наявність у неї ознак алкогольного сп`яніння та факт відмови від огляду.

Посилання ОСОБА_1 на те, що працівники поліції ще до початку керування знали про наявність у ОСОБА_1 ознак сп`яніння та тому повинні були запобігти її доступу до транспортного засобу, також не може бути підставою для звільнення її від адміністративної відповідальності.

Обов`язок дотримуватися вимог п. 2.5 та п. 2.9 «а» ПДР України покладається безпосередньо на водія. Повідомлення працівником поліції про наявність ознак сп`яніння та заборону керування, навпаки, додатково свідчить про те, що ОСОБА_1 була обізнана з вимогою не здійснювати подальше керування та необхідністю пройти огляд.

Отже, поведінка працівників поліції у цьому випадку не перебуває у причинному зв`язку з виникненням складу адміністративного правопорушення, оскільки останній виник унаслідок самостійних та свідомих дій ОСОБА_1 , яка, будучи повідомленою про наявність ознак сп`яніння, добровільно розпочала керування транспортним засобом, а після цього відмовилася від проходження огляду.

Відтак апеляційний суд вважає доведеними всі необхідні елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: суб`єкт – особа, яка керувала транспортним засобом; об`єктивну сторону – керування транспортним засобом та відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому порядку; суб`єктивну сторону – умисну форму вини, оскільки ОСОБА_1 усвідомлювала зміст вимоги працівників поліції, однак свідомо відмовилася від її виконання.

Посилання апелянта на відсутність події та складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими, а передбачених п. 1 ст. 247 КУпАП підстав для закриття провадження у справі не встановлено.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права ОСОБА_1 на захист, апеляційний суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та її захисник були належним чином повідомлені про дату, час і місце судових засідань, при цьому суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи за клопотаннями сторони захисту. Разом з тим доказів, які б підтверджували поважність причин неявки, зокрема перебування захисника на лікарняному, стороною захисту надано не було.

Крім того, ОСОБА_1 та її захисник уже реалізували право на захист, надавши суду письмові заперечення, усні пояснення та заявивши клопотання щодо дослідження доказів. За таких обставин розгляд справи за їх відсутності після належного повідомлення та неодноразового відкладення судових засідань сам по собі не свідчить про порушення права на захист.

Апеляційний суд також не вбачає підстав для висновку про неповноту судового розгляду у зв`язку з нез`явленням працівника поліції. Події, які мають значення для правильного вирішення справи, зафіксовані на відеозаписі, який був досліджений судом першої інстанції, а сторона захисту не навела обставин, які б свідчили про неможливість перевірки змісту цього відеозапису або недостовірність зафіксованих на ньому подій.

Відтак місцевий суд, дослідивши докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Застосоване судом адміністративне стягнення відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП та є безальтернативним. Підстав для зміни виду чи розміру адміністративного стягнення апеляційний суд не встановив.

За таких обставин постанова судді місцевого суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

А тому, постанова судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2026 року підлягає залишенню без змін відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В:

Поновити особі, щодо якої складено протокол – ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження постанови судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2026 року в даній справі.

Апеляційну скаргу особи, щодо якої складено протокол – ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2026 року, щодо неї, – без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Копію постанови, у відповідності до ст. 295 КУпАП, протягом трьох днів надіслати особі, щодо якої її винесено.

Суддя

Волинського апеляційного суду В.А. Подолюк