Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №155/434/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 155/434/26Головуючий у 1 інстанції: Сметана В. М.

Провадження № 22-ц/802/1311/26 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Прядун Ю. В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Ідея Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", про захист прав споживача, визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 23 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в березні 2026 року звернувся в суд з позовом до відповідача Акціонерного товариства "Ідея Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", про захист прав споживача, визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що 16 червня 2017 року між ним та відповідачем було укладено угоду С20.201.76257 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, відповідно до якої банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби шляхом встановлення відновленої кредитної лінії по поточному рахунку зі сплатою 24,00 процентів за користування кредитом. Всупереч положення чинного законодавства України, банк у пункті 2 розділу 4 паспорту споживчого кредиту зазначив, що плата за обслуговування (від залишку заборгованості на кінець місяця) кредитної заборгованості становить 4%. Вказаний пункт, постановою Волинського апеляційного суду визнано нікчемним та зобов`язано АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості. Відповідачем на підставі рішень суду було проведено перерахунок заборгованості, а тому вважає, що відповідач безпідставно, незаконно здійснював нарахування позивачу платежів, що прямо заборонено, чим вводив його в оману та заволодів його коштами, чим наніс йому матеріальні та моральні збитки. Просить визнати недійсною угоду С20.201.76257 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 16 червня 2017 року, застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з Акціонерного товариства «Ідея Банк» 4741,67 гривень та стягнути з відповідача 1,00 гривню в якості відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача банківських послуг.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 23 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає його незаконним, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права. Вказує, що банк у пункті 2 розділу 4 Паспорту споживчого кредиту зазначив, що плата за обслуговування (від залишку заборгованості на кінець місяця) кредитної заборгованості становить 4%. Вказаний пункт, постановою Волинського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 155/651/24 визнано нікчемним та зобов`язано АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості, що останнім і було проведено. Відповідач безпідставно, незаконно здійснював нарахування позивачу платежів, що прямо заборонено, чим вводив в оману, заволодів коштами, чим наніс матеріальні та моральні збитки. Як вбачається із виписки з банківського рахунку, наданої відповідачем, на виконання положень вищевказаного кредитного договору ОСОБА_1 отримав від банку 14 690,43 грн коштів, натомість сплатив банку 19 432,10 грн, що підтверджується відповідними квитанціями. Зважаючи на очевидне порушення прав та інтересів банківською установою, неправомірне нарахування прихованих платежів у значній сумі, що перевищує суму реально наданих кредитних коштів, втрату довіри до цього банку, вважає, що існують підстави для визнання недійсним в цілому кредитного договору С20.201.76257 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 16 червня 2017 року. У разі задоволення цієї позовної вимоги, просить суд стягнути з банку 4741,67 грн - суму, що є різницею між сплаченими коштами на виконання положень кредитного договору та фактично наданими банком коштами. Нечесна підприємницька діяльність банку, ведення клієнта в оману щодо умов кредитного договору, неправомірне нарахування прихованої комісії у розмірі 21411,78 гривень, невизнання факту порушення прав як споживача банківських послуг, нанесли моральну шкоду, яку оцінює в 1 (одну) гривню. Через такі дії банку втрачено довіру до банку як стабільного та ефективного фінансового органу. Заява громадянки ОСОБА_2 не може розцінюватися як відзив, адже по-перше, направлена до суду після закінчення визначеного строку, а по-друге, не відповідає вимогам статті 178 ЦПК України. Зважаючи на відсутність відзиву у даній судовій справі, слід стверджувати, що відповідач не висловлював своєї правової позиції щодо позову, тому суд мав би вирішити справу за наявними в ній матеріалами, без урахування вищевказаної заяви. Позивач на час укладення кредитного договору перебував у значно слабшому становищі порівняно з банком, не володів інформацією про усі можливі ризики, пов`язані з оформленням кредитних коштів. Просить скасувати рішення Горохівського районного суду Волинської області від 23 липня 2026 року у справі № 155/434/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача, визнання недійсним угоди, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення моральної шкоди задовольнити у повному обсязі: - визнати недійсною Угоду С20.201.76257 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 16 червня 2017 року, укладену між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 ; - застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з Акціонерного товариства “Ідея Банк” 4741,67 грн (чотирьох тисяч сімсот сорока однієї гривні 67 копійок); - стягнути з Акціонерного товариства “Ідея Банк” 1 (одну) гривню в якості відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача банківських послуг.

Відзив на апеляційну скаргу в цій справі не подавався.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній наведені.

Представник відповідача в суд апеляційної інстанції не з`явився, будучи належно повідомлений судом про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 червня 2017 року, між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду С20.201.76257 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки. Відповідно до п.2 угоди, банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard Word терміном дії 2 роки з моменту її випуску. Згідно з п.3 угоди, банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновленої кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 гривень. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 5000,00 гривень. Враховуючи, що зобов`язання банку щодо встановлення ліміту кредитної лінії є для нього відкличними та без ризиковими, визначення суми кредитної лінії, що може бути доступна клієнту, протягом строку дії відновлювальної кредитної лінії, здійснюється банком в межах встановленого угодою максимального ліміту кредитної лінії без будь яких обмежень. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24.0000% річних. Відповідно до п.5.1 угоди, клієнт ознайомлений з умовами договору, що затверджений розпорядженням банку із усіма змінами та доповненнями, які оприлюднені на Інтернет – сторінці банку за електронною адресою www.ideabank.ua та які йому роз`яснені, зрозумілі та з якими він цілком згідний.

Згідно з п.5.3 угоди, клієнт заявляє та гарантує, що уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться в даній угоді та кредитній справі клієнта в банку), які повідомлені та надані ним банку з метою одержання кредиту є достовірними і відповідають дійсності; кредит одержується ним на поточні потреби та не пов`язані із підприємницькою діяльністю; Банк перед укладенням угоди повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами банку і згоден з ними; належний йому примірник даної угоди йому вручено банком при підписанні даної угоди; умови даної угоди та договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформацію про нього, а також третім особам, у випадку невиконання клієнтом взятих на себе зобов`язань. Вищевказана угода була підписана власноручно ОСОБА_1 та було зафіксовано, що останній отримав оригінал договору в день його укладення. ОСОБА_1 було власноручно підписано паспорт споживчого кредиту, Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

Як вбачається з копії довідки – повідомлення від 16 червня 2017 року, ОСОБА_1 ознайомився з детальним розписом сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. Постановою Волинського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 155/651/24 рішення Горохівського районного суду Волинської області від 30 липня 2024 року у цій справі скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним пункту 2 розділу 4 паспорту споживчого кредиту, яким встановлена плата за обслуговування (від залишку заборгованості на кінець місяця) у розмірі 4 % відмовлено. Зобов`язано Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 по угоді С20.201.76257 від 16 червня 2017 року з огляду на нікчемність пункту 2 розділу 4 паспорту споживчого кредиту в частині встановлення плати за обслуговування (від залишку заборгованості на кінець місяця) у розмірі 4%.

Як встановлено з ухвали Горохівського районного суду Волинської області від 14 жовтня 2025 раку, АТ «Ідея Банк» виконав вимоги постанови Волинської апеляційного суду від 12 вересня 2024 року в справі №155/651/24.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

У пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року№ 9 судам роз`яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає споживача до здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації.

Обставини на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог не відповідають критеріям ознак нечесної підприємницької практики.

У цій справі відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистими підписами засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, тривалий час виконував його умов, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у суду є підстави для визнання кредитного договору недійсним, оскільки такі підстави відсутні, а банк надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", сторони узгодили всі істотні умови договору.

Паспорт споживчого кредиту – це інформація, яка надається до укладення договору і не є угодою. Встановлення судом нікчемності одного з пунктів паспорту споживчого кредиту не має наслідком недійсності кредитної угоди в цілому. Крім того, позивач ознайомився з паспортом споживчого кредиту, про що свідчить його підпис. Апеляційним судом не встановлено введення позивача в оману щодо реальної вартості кредиту, приховування істотних умов чи маніпулювання умовами договору. Всі пункти угоди про відкриття кредитної лінії є дійсними та неоспореними.

Укладаючи кредитний договір, будь-яка сторона з`ясовує, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила поведінки, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.

Самі по собі посилання та арифметичні розрахунки позивача щодо збільшення реальної вартості кредиту не свідчать про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача щодо ціни договору.

Дії банку при укладенні кредитної угоди не суперечили волевиявленню позивача на отримання кредитних коштів. Посилання на те, що він (позивач) перебував у значно слабшому становищі порівняно з банком, не володів інформацією про усі можливі ризики, пов`язані з оформленням кредитних коштів, не свідчить про укладення угоди під впливом обману.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

В даному випадку позивач ОСОБА_1 свідомо уклав угоду С20.201.76257 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, ознайомився з умовами користування кредитними коштами та тривалий час користувався ними, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача щодо обману його банком.

Вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від основної вимоги і оскільки суд відмовив в задоволенні основних вимог, відсутні підстави і для задоволення похідної.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції оцінив докази у їх сукупності і дав правильну оцінку у відповідності до ст. 89 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду, враховуючи, що такі висновки ґрунтуються на матеріалах справи та нормах законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, з правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 23 липня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий – суддя

Судді