Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №931/378/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 931/378/26Головуючий у 1 інстанції: Безп`ятко О. І.

Провадження № 22-ц/802/1280/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Савчук О. В.,

представника позивача (в режимі відеоконференції) – ОСОБА_1 ,

представника відповідача (в режимі відеоконференції) – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зменшення розміру аліментів за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 03 серпня 2026 року та додаткове рішення Локачинського районного суду Волинської області від 14 серпня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 06 листопада 2012 року перебувала з відповідачем ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2024 року. У шлюбі народилося двоє дітей: син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року з неї на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки з усіх видів її заробітку (доходу), які підлягають індексації, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову, а саме 09 травня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.

Позивач зазначала, що у новому шлюбі укладеному з ОСОБА_7 у них народився син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 27 липня 2021 року і по даний час вона працює у приватному підприємстві (далі – ПП) «Транс Логістик». З січня по серпень 2025 року їй виплачувалася заробітна плата, а з 21 серпня 2025 року по 22 червня 2028 року вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Інших доходів, окрім як соціальної щомісячної виплати на дитину у розмірі 860 грн, вона не отримує. На даний час у неї змінився матеріальний та сімейний стан, оскільки після ухвалення рішення про стягнення аліментів у неї народилася дитина, якій ще не виповнився рік та яка перебуває на її утриманні і утриманні чоловіка. З огляду на вік дитини об`єктивно вона не має можливості працювати та отримувати стабільний дохід, а фактично єдиним джерелом доходу сім`ї є заробіток чоловіка, з якого теж згідно з рішенням суду стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки його заробітку. Фактично обставини, які склалися на даний час, призводять до нерівності у матеріальному забезпеченні її дітей. Зменшення розміру аліментів не призведе до погіршення рівня забезпечення дітей, які проживають з відповідачем, однак дозволить забезпечити дотримання балансу інтересів усіх її дітей та створить належні умови для утримання новонародженої дитини. Вона не ухиляється від виконання свого обов`язку щодо утримання дітей, визнає необхідність їх матеріального забезпечення та не ставить під сумнів свій батьківський обов`язок, а лише просить суд врахувати реальний матеріальний стан сім`ї на теперішній час та тимчасовий характер таких обставин.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просила суд змінити розмір аліментів, визначений рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року та стягувати з неї на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частки з усіх видів її заробітку (доходу), які підлягають індексації, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно і до досягнення дітьми повноліття, а також вирішити питання про розподіл судових витрат по справі.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 03 серпня 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_3 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року на користь ОСОБА_4 на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1/4 частки від усіх її видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту набрання рішенням законної сили і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Вирішено питання про розподіл судових витрат, зокрема щодо судового збору.

Додатковим рішення Локачинського районного суду Волинської області від 14 серпня 2026 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 щодо вирішення питання про розподіл судових витрат та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційних скаргах представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржувані рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_3 , а також стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у цій справі. Суд неправильно застосував норми матеріального права (ст. 192 СК України), оскільки саме лише народження дитини в новому шлюбі, без належних і допустимих доказів дійсного погіршення матеріального стану платника аліментів, не є безумовною підставою для зменшення раніше встановленого розміру аліментів, як і приховування позивачем свого майнового становища. Суд не врахував, що окрім народження дитини у позивача стан життя не змінився, здоров`я не погіршилося, позивач не несе додаткових витрат на забезпечення інших непрацездатних членів сім`ї тощо. При цьому позивач приховала від суду факт свого майнового становища, яке не обмежується тільки соціальними виплатами у зв`язку з народженням дитини, а стосується усього майна, в тому числі: квартири загальною площею 50,3 кв. м по АДРЕСА_1 , яку позивач здає в оренду з листопада 2024 року; будинку у м. Пустомити вартістю 1 375 000 грн; автомобіля 2009 року випуску ринковою вартістю 264 990 грн; витрати сім`ї позивача згідно з квитанцією на суму 13 887 грн від 28 липня 2026 року; сплати аліментів позивачем на суму 50 891 грн за квітень-червень 2026 року. А це значно перевищує матеріальне становище відповідача, з яким проживають двоє малолітніх дітей. Позивачем під час розгляду справи понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн, а її чоловіком ОСОБА_7 у власній судовій справі сплачено судовий збір у розмірі 13 884 грн. Спроможність сім`ї нести такі видатки при одночасному твердженні про відсутність доходу та неможливість утримувати дітей від першого шлюбу на попередньому рівні свідчить про невідповідність доводів позивача дійсному майновому стану сім`ї та ставить під обґрунтований сумнів достовірність її пояснень щодо погіршення матеріального становища. Відхиливши подані відповідачем докази понесених ним витрат на дітей як такі, що не стосуються предмета доказування, суд одночасно не вжив заходів для повного з`ясування майнового стану позивача - обставини, яка прямо віднесена ст. 182 СК України до предмета доказування у справах про зміну розміру аліментів. Така вибірковість у дослідженні доказів не відповідає вимогам ч. 1 ст. 81, ст. 89 ЦПК України щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи. Крім того вважає, що суд безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, обмежившись констатацією відсутності заперечень відповідача, не здійснивши самостійної оцінки критеріїв дійсності, обґрунтованості, розумності та співмірності заявлених витрат. Справа не є складною, а заявлений (і присуджений) розмір витрат є неспівмірним з обсягом фактично наданих послуг. Суд також не врахував, що позов задоволено лише частково, і не застосував принцип пропорційного розподілу судових витрат. При цьому суд не врахував фінансовий (майновий) стан обох сторін.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційних скарг та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду - без змін. Суд урахував, що ст. 192 СК України не вимагає одночасної зміни і сімейного, і матеріального стану. Разом з тим, у цій справі доведено не лише зміну сімейного, а й погіршення матеріального стану позивача. Із вересня 2025 року заробітна плата їй не нараховується; вона перебуває у відпустці для догляду за малолітньою дитиною; відомості роботодавця та Державного реєстру фізичних осіб - платників податків не підтверджують отримання нею іншого доходу, а єдиною регулярною виплатою є соціальна виплата на дитину. Отже, у справі фактично наявні обидві передбачені законом обставини, хоча закон не вимагає їх сукупності. При цьому перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною не є штучним або недобросовісним погіршенням матеріального стану. Матеріальний стан позивача підтверджений належними доказами, а майно та доходи її чоловіка не є майном та доходами платника аліментів. Наявність у позивача 1/3 частки квартири не спростовує зміни її матеріального стану та не доводить отримання доходу від оренди. Сплата 50 891 грн 26 коп. аліментів та інші окремі витрати не доводять наявності у позивача прихованого доходу. Суд врахував становище відповідача та забезпечив баланс інтересів усіх дітей. Крім того, оскільки позовні вимоги у цій справі задоволені частково, суд пропорційно розміру задоволених позовних вимог та за відсутності заперечень сторони відповідача щодо неспівмірності таких витрат, цілком обґрунтовано стягнув їх у розмірі 7 000 грн з відповідача на користь позивача.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 листопада 2012 року сторони по справі зареєстрували шлюб.

У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 29 січня 2013 року та серії НОМЕР_2 від 16 грудня 2014 року (а.с.70, 71 т. 1).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2024 шлюб між сторонами розірвано.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів її заробітку (доходу), які підлягають індексації, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову, а саме 09 травня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.16-19 т. 1).

У суді першої інстанції сторони по справі не заперечували, що малолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають разом батьком - відповідачем по справі ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтверджується актом фактичного проживання (не проживання) від 05 листопада 2025 року (а.с.110 т. 1). При цьому як встановлено судом, щодо визначення місця проживання дітей між сторонами існує спір, який вирішується в судовому порядку.

Як вбачається з довідки Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у ОСОБА_3 існувала заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 червня 2026 року у розмірі 30 891 грн 26 коп., проте на час розгляду справи така заборгованість нею повністю погашена (а.с.126, 127 т. 1).

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу за період з травня 2025 року по травень 2026 року вбачається, що ОСОБА_4 нарахований дохід у розмірі 740 664 грн 81 коп., з яких сплачено податок та військовий збір (а.с.123 т. 1).

Згідно з довідкою № 147/АК23 від 13 травня 2026 року, виданої ПП «Транс Логістик», ОСОБА_3 працює на даному підприємстві на посаді фахівця з планування автотранспорту з 27 липня 2021 на підставі наказу № 130-к по даний час (а.с.8 т. 1).

Судом також встановлено, що у позивача ОСОБА_3 у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 25 червня 2025 року, в якому батьком зазначений ОСОБА_7 , матір`ю ОСОБА_3 (а.с.9 т. 1).

Із копій довідок № 76/С/СНЗП від 13 травня 2026 року та № 84/С/СНЗП від 15 травня 2026 року, виданих ПП «Транс Логістик», слідує, що у 2025 році заробітна плата ОСОБА_3 нараховувалася до серпня включно та становила 215 126 грн 02 коп., з яких сплачено 17 900 грн 62 коп. податків та 4 972 грн 40 коп. військового збору, починаючи із вересня 2025 року по квітень 2026 року заробітна плата не нараховувалася (а.с.11, 12 т. 1).

Позивачу ОСОБА_3 , фахівцю з планування автотранспорту підрозділу дільниця транспортної логістики автоколони № 23, надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21 серпня 2025 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом з наказу № 160-от від 14 серпня 2025 року ПП «Транс Логістик» (а.с.10 т. 1).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу від 15 травня 2026 року, які надані ГУ ДПС у Львівській області, з квітня 2025 по березень 2026 ОСОБА_3 отримувала соціальні виплати з відповідних бюджетів (а.с.13, 14 т. 1).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається певною мірою доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. До цього відноситься належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати.

Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

За змістом ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно зі ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23).

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 свої вимоги мотивувала тим, що після ухвалення рішення про стягнення з неї на користь відповідача аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , змінився її сімейний і матеріальний стан, оскільки вона одружилася із ОСОБА_7 і у них ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_8 , вона не має власного доходу, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною, а також з її чоловіка ОСОБА_7 згідно з рішенням суду від 18 квітня 2025 року стягуються аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу). Ці обставини позивач вважає такими, що дають підстави для зменшення розміру аліментів до 1/5 частки від усіх її видів заробітку (доходу).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та зменшуючи розмір аліментів, що стягуються з неї на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 листопада 2025 року на користь відповідача ОСОБА_4 на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1/4 частки від усіх її видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, обґрунтовано виходив з того, що після ухвалення згаданого судового рішення про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей сімейний стан позивача змінився у зв`язку із народженням у неї у шлюбі з ОСОБА_7 . 22 червня 2025 року сина ОСОБА_8 . Крім того, змінилося також і матеріальне становище позивача у бік погіршення, оскільки після народження дитини вона з 21 серпня 2025 року по 22 червня 2028 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та будь-яких інших доходів окрім соціальної виплати на дитину не одержує.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_3 є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що майнове становище позивача не обмежується тільки соціальними виплатами у зв`язку з народженням дитини, а стосується усього майна: квартири загальною площею 50,3 кв. м по АДРЕСА_1 , яку позивач здає в оренду з листопада 2024 року; будинку у м. Пустомити вартістю 1 375 000 грн; автомобіля 2009 року випуску ринковою вартістю 264 990 грн; витрати сім`ї позивача згідно з квитанцією на суму 13 887 грн від 28 липня 2026 року; сплати аліментів позивачем на суму 50 891 грн за квітень-червень 2026 року, є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються. Перераховане відповідачем майно, зокрема, житловий будинок та автомобіль, набуті чоловіком позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 під час перебування у попередньому шлюбі, який був розірваний і наданий час існують судові спори про поділ цього майна між колишнім подружжям. Крім того, майно ОСОБА_7 , щодо якого існує спір з колишньою дружиною, а також його доходи не можна ототожнити з майном та доходами позивача як платника аліментів. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що квартира, в якій позивачу належить 1/3 частка, здається в оренду та у зв`язку з цим вона отримує дохід. Крім того, сплата 50 891 грн 26 коп. аліментів та інші окремі витрати, зокрема і понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн, не доводять наявності у позивача прихованого доходу.

Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.

Щодо додаткового рішення суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (ст. 59 Конституції України).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частинах 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом з відповідними доказами через систему «Електронний суд» надіслана стороні відповідача, від якої заперечень не надійшло.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

До заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача приєднала наступні докази: договір-доручення про надання правничої (правової) допомоги від 11 травня 2026 року, укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Прокопик І. О.; розрахунок розміру правничої допомоги; акти здавання-приймання робіт, з яких вбачаються види юридичних послуг, наданих позивачу та їх вартість, а саме: формування правової позиції у справі, аналіз судової практики, підготовка та подання позовної заяви, 4 год – 8 000 грн, участь у судовому засіданні 25 червня 2026 року, 13 липня 2026 року, 2 год – 4 000 грн, участь у судовому засіданні 27 липня 2026 року, 1 год – 2 000 грн, усього 14 000 грн; сплата відповідачем коштів адвокату підтверджується квитанціями АТ КБ «Приватбанк».

Таким чином, представник позивача надала докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено наступний правовий висновок.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас як вбачається з матеріалів справи, сторона відповідача клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, в суді першої інстанції не заявляла, хоча згідно із ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач та його представник будучи обізнаними із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не заявили про неспівмірність таких витрат , понесених позивачем у суді першої інстанції.

З огляду на наявні у справі докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн та за відсутності клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у суду першої інстанції були відсутні передбачені законом підстави для зменшення таких витрат.

Разом з тим, положеннями п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов ОСОБА_3 у цій справі задоволено частково, суд першої інстанції на підставі п. 3. ч. 1 ст. 141 ЦПК України дійшов цілком обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних підлягають стягненню 7 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та незаконність додаткового рішення суду колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони є надуманими та не узгоджуються із наявними у справі доказами, якими підтверджується як надання професійної правничої допомоги адвокатом (обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт), так і понесення таких витрат позивачем у суді першої інстанції. Натомість представником відповідача не спростовано обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також не доведено неспівмірність витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 03 серпня 2026 року та додаткове рішення Локачинського районного суду Волинської області від 14 серпня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: