Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №760/1433/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/1433/26

2/760/11971/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва

у складі: головуючого - судді Букіної О.М.,

при секретарі -Пилипенко Д.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з реабілітації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Національної комісії з реабілітації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

У позовній заяві позивач просив:

- визнати незаконним та протиправним дії Національної комісії з реабілітації, які полягають у відмові в реабілітації ОСОБА_2 , 1885 року народження (посмертно), як людини, яку примусово було позбавлено громадянства УРСР (УСРР);

- зобов`язати Національну комісію з реабілітації скасувати попереднє рішення про відмову в реабілітації ОСОБА_2 та винести нове рішення, яким ОСОБА_2 , 1885 року народження (посмертно) визнати реабілітованим, як людину, яку примусово було позбавлено громадянства УРСР (УСРР) (п. 4 ст. 2 Закону).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в Україні діє Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-ХІІ (далі - Закон № 962), який урегульовує порядок реабілітації жертв політичних репресій.

На виконання Закону № 362 створені Національна та регіональні комісії з реабілітації, які ухвалюють рішення про надання статусу реабілітованих осіб постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів в Україні.

Так, згідно ст.7-1 Закону № 362 Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, у порядку, визначеному цим Законом.

Позивач посилається, що він є онуком ОСОБА_2 , 1885 року народження, якого було репресовано в 1931 році та в 1941 році в Україні та Росії, і якого в примусовому порядку було позбавлено громадянства УСРР (УРСР).

Рішенням Національної комісії з реабілітації від 27.11.2025 було відмовлено у реабілітації ОСОБА_2 , 1885 року народження, як людини, яку примусово було позбавлено громадянства УСРР (УРСР) з підстав того, що комісією не було встановлено жодних ознак того, що стосовно останнього було вчинено репресії у формі примусового позбавлення громадянства УСРР (УРСР), зокрема у 1932 році, коли він був примусово висланий за межі УСРР після дострокового звільнення із концтабору.

Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача і вважає його протиправним, у зв`язку із чим звернувся із цим позовом.

27.01.2026 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу передано до провадження головуючого судді Букіної О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 27.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 15.04.2026 закрито підготоче судове засідання, а справу призначено до судового розгляду.

11.06.2026 відповідачем подано заяву про слухання справи за відсутності його представника та подано письмові пояснення на поданий позов. У своїх поясненнях відповідач просить відмовити у задоволенні позову, як необгрунтованого.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, а тому вислухавши думку позивача, суд вважав за можливе розглядати справу у відсутності відповідача.

Вислухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до довідки Національної комісії з реабілітації від 20.09.2024 №3077 підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно є рідним онуком репресованих комуністичним тоталітарним режимом 1917-1991 років та в подальшому реабілітованих осіб: ОСОБА_3 , 1886 року народження, та ОСОБА_2 , 1885 року народження.

Відповідно до витягу із протоколу №02/2025 засідання регіональної комісії з реабілітації в місті Києві від 04.02.2025 (Вих. №09/033-02-р від 07.01.2026) щодо розгляду заяви гр. ОСОБА_1 , вбачається, що Комісія, ознайомившись із архівними матеріалами та копіями документів щодо надання статусу реабілітованої особи гр. ОСОБА_2 , 1985 року народження, відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, регіональна комісія з реабілітації в місті Києві пропонує Національній комісії з реабілітації визнати реабілітованою особою гр. ОСОБА_2 , 1885 року народження відповідно до пункту 4 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».

Згідно Рішення Національної комісії з реабілітації від 27 листопада 2025 року, у визнанні ОСОБА_2 , 1885 року народження реабілітованим, відмовлено.

Як вбачається з п. 13 Висновку Національної комісії з реабілітації про відмову у визнанні особи реабілітованою, ОСОБА_2 у 1931 році постановою судової трійки при колегії Державного політичного управління УРСР ув`язнений до концтабору на 5 років. У 1932 році достроково звільнений із концтабору із забороною проживання у низці адміністративно-територіальних одиниць. Примусово висланий за межі УСРР. У 1989 році реабілітований. У 1941 році Тамбовським обласним судом, форма репресії - позбавлення життя шляхом розстрілу. Згідно довідки прокуратури Тамбовської області у 1992 році реабілітований.

На підставі детального аналізу всієї сукупності документів, доданих до обгрунтованих пропозицій, не було виявлено жодних ознак того, що стосовно ОСОБА_2 було вчинено репресії у формі примусового позбавлення громадянства УСРР (УРСР), зокрема у 1932 році, коли він був примусово висланий за межі УСРР після дострокового звільнення із концтабору.

У розпорядженні Національної комісії відсутні копії архівних документів, які можуть свідчити про примусове позбавлення громадянства УСРР (УРСР) ОСОБА_2 .

Також зазначено, що примусове позбавлення громадянства УСРР (УРСР), іншої республіки колишнього Союзу РСР не було обов`язковою санкцією при застосуванні стосовно особи репресій у формі заслання, вислання, обмеження у праві проживання в окремих місцях, місцевостях або адміністративно-територіальних одиницях. Примусове позбавлення громадянства - це окрема форма репресій, і встановлення факту застосування такої форми репресій можливе лише за результатами аналізу документально відображеної інформації, яка наразі у розпорядженні Національної комісії відсутня.

Позивач просить визнати дії та рішення відповідача неправомірним, вважаючи його таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до листа Служби безпеки України (Вих. №24/5-111-31 від 15.12.2014), ОСОБА_2 , 1885 року народження, заарештований Київським сектором ДПУ УСРР за обвинуваченням в участі у контрреволюційній організації, що ставила за мету скинути радянську владу збройним шляхом.

Згідно ухвали судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 28.02.1931 р., ОСОБА_2 на підставі ст. ст. 54 - 2, 54-11 ув`язнили в концентраційний табір строком на п`ять років.

Ухвалою від 09.08.1932 року достроково звільнений із забороною проживання в 12 п. (ймовірне проживання у 12 найбільших містах УСРР) строком на три роки.

Згідно висновку прокуратури УСРС від 07.07.1989 року ОСОБА_2 підпадає під дію ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 р. «Про додаткові міри по відновленню справедливості відносно жертв репресій періоду 30-40х років та початку 50-х років», реабілітований.

Згідно Довідки про реабілітацію Генеральної прокуратури України (Вих. №09/1-14378-15 від 19.08.2015), ОСОБА_2 є реабілітованим з 07.07.1989 року.

Цей факт підтверджується також листом прокуратури тамбовської області прокуратури рф (Вих. №12-24-2017 від 05.04.2017) та довідки про реабілітацію (вих. №13р від 29.09.1992 ).

Згідно до преамбули Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17 квітня 1991 року № 962-XII, Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, висловлюючи глибоке співчуття жертвам репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, членам їхніх сімей та родичам, керуючись положеннями Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996) щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, № 1481 (2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, враховуючи, що у 1917-1991 роках комуністичним тоталітарним режимом та його репресивними органами здійснювалася політика державного терору, унаслідок чого мільйони людей зазнали репресій з політичних, соціальних, класових, національних, релігійних та інших мотивів, були позбавлені життя, волі, майна, депортовані, заслані, вислані на спецпоселення за межі України та СРСР, примусово переселені, виселені, залучені до примусової праці в умовах обмеження свободи, примусово репатрійовані та інтерновані, позбавлені громадянства, примусово поміщені до психіатричних закладів, позбавлені чи іншим чином обмежені у своїх громадянських правах і свободах, зазнали катувань, переслідувань щодо себе та членів своєї сім`ї, інших фізичних чи моральних страждань, беручи до уваги засудження Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" комуністичного тоталітарного режиму та визнання його злочинним, засуджуючи репресії, що здійснювалися комуністичним тоталітарним режимом та його репресивними органами протягом 1917-1991 років на території України, та відмежовуючись від методу державного терору в управлінні державою, приймає цей Закон.

Як вбачається зі ст. 1 вказаного Закону, національний мотив - застосування репресій на підставі належності особи або осіб до певної нації, національності, етнічної групи або народності; репресії комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років (далі - репресії) - засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 роках, зокрема позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.

Згідно до ст. 1-2 зазначеного Закону, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Згідно до ст. 7 вказаного Закону, прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі - Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі - регіональні комісії). Розгляд та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюються за заявою репресованої особи, її спадкоємців, будь-якого члена її сім`ї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, громадського об`єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов`язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів (далі - заява).

Заява подається за вибором заявника до регіональної комісії за місцем проживання заявника - фізичної особи, місцезнаходженням заявника - юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій.

Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви забороняється.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», попередній розгляд обставин, пов`язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією.

Для цього регіональна комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.

За результатами попереднього розгляду обставин, пов`язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, регіональна комісія готує обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, які разом із зібраними документами та матеріалами подає Національній комісії.

Судом встановлено, 04.02.2025 Регіональна комісія з реабілітації в місті Києві, розглянула матеріали, відносно ОСОБА_2 та визнала підстави та матеріали достатніми щоб надіслати їх на розгляд до Національної комісії з реабілітації з рекомендацією визнати останнього реабілітованим відповідно до пункту 4 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».

Статтею 8 вказаного Закону встановлено, що рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймається Національною комісією за результатом розгляду на її засіданні документів, матеріалів та обґрунтованих пропозицій, отриманих від регіональної комісії. Національна комісія може прийняти рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій повністю або щодо окремих обвинувачень чи фактів здійснення проти такої особи окремих форм репресій, визначених цим Законом, або відмовити у визнанні особи реабілітованою або потерпілою від репресій. Рішення Національної комісії може бути оскаржено в судовому порядку.

Згідно Рішення Національної комісії з реабілітації від 27 листопада 2025 року, у визнанні ОСОБА_2 , 1885 року народження реабілітованим, відмовлено.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», Національна комісія розглядає обставини, пов`язані із здійсненням репресій проти конкретної особи, та приймає рішення, зокрема і в разі, якщо архівна кримінальна справа не збереглася або якщо за висновками прокуратури чи суду у минулому особі було відмовлено у реабілітації. У разі якщо архівна кримінальна справа не збереглася, розгляд відбувається на підставі дослідження інших наявних речових або письмових доказів, пояснень заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, а також будь-яких інших документів або матеріалів, що містять інформацію про здійснення репресій проти конкретної особи. Прийняття рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій лише на підставі пояснень заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, забороняється. Усі сумніви щодо фактів, на підставі яких стосовно особи були здійснені репресії, тлумачаться на користь особи.

Позивач долучає до матеріалів справи в якості підтверджень того, що ОСОБА_2 , 1885 року народження, на його думку, був примусово позбавлений громадянства УРСР (УСРР), копію наказу Об`єднаного державного політичного управління за підписом заступника голови ОДПУ Г.Ягоди №196/20 від 22.04.1931 «Про чистку прикордонних місцевостей», а також копію наказу Народного комісара внутрішніх справ СРСР Л.Берії №0143 від 01.06.1939 «Про адміністративне заслання та вислання» та затвердженої вищезазначеним наказом «Інструкції стосовно порядку покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння».

Проте, як вбачається з пояснень відповідача, викладених у письмовому вигляді, а також відображених у висновку Національної комісії з реабілітації про відмову у визнанні особи реабілітованою, ОСОБА_2 у 1931 році, примусове позбавлення громадянства УСРР (УРСР), іншої республіки колишнього Союзу РСР, на яке посилається позивач у позовній заяві, не було обов`язковою санкцією при застосуванні стосовно особи репресій у формі заслання, вислання, обмеження у праві проживання в окремих місцях, місцевостях або адміністративно-територіальних одиницях. Примусове позбавлення громадянства - це окрема форма репресій, і встановлення факту застосування такої форми репресій можливе лише за результатами аналізу документально відображеної інформації, яка наразі у розпорядженні Національної комісії відсутня.

При чому відповідач не заперечує, а навпаки, підтверджує той факт, що до ОСОБА_2 були застосовані репресії у вигляді вислання, проте не вважає, що таке вислання супроводжувалось примусовим позбавленням громадянства.

З наданих позивачем документів на підтвердження викладених обставин у позовній заяві не можливо встановити, чи дійсно ОСОБА_2 , 1885 року народження, був дійсно позбавлений у примусовому порядку громадянства УРСР (УСРР) в розумінні застосованих відносно нього репресій, оскільки доводи позивача ґрунтуються лише на припущеннях, а не на фактах, які підтверджуються відповідними доказами.

Суд також звертає увагу, що саме по собі існування відповідних нормативно-правових актів на території УРСР (зокрема, наданих позивачем копій наказів), не дає змогу встановити, що передбачені вказаними актами репресивні заходи були застосовані безпосередньо до ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач ухвалив обґрунтоване рішення, адже в ході розгляду заяв позивача Національна комісія з реабілітації не здобула документального підтвердження фактів застосування до ОСОБА_2 , 1885 року народження, репресій у вигляді примусового позбавлення громадянства УРСР (УСРР).

Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень відповідає критеріям наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме прийняте у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо;

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

В частині розподілу судових витрат, то з огляду на відмову у позові та враховуючі приписи ст. 139 КАС України судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями ст. ст. 2, 6, 13, 243, 245, 246, 255, 292, 293, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної комісії з реабілітації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено у строк до десяти днів.

Суддя: О.М. Букіна