Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №757/42968/26-п — Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/42968/26-п

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Київ

Суддя Печерського районного суду м. Києва Гречана С.І., розглянувши матеріали, які надійшли з Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, пенсіонерки, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

Учасники судового провадження:

особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В :

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 886148 від 20.07.2026, складеним майором поліції Романенком Романом Миколайовичем, 20.07.2026 близько 14 год 40 хв у м. Києві на площі Івана Франка, 1, ОСОБА_1 образливо чіплялася до громадян, на зауваження не реагувала, чим вчинила дрібне хуліганство.

Проти притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечувала, підтримала письмові пояснення, в яких пов`язувала свої дії із захистом честі та гідності Президента України та Головнокомандувача Збройних Сил України. Вважала неприйнятним використання учасниками зібрання плакатів із нецензурними та образливими висловлюваннями на їх адресу.

У письмових поясненнях, які іменувала пояснювальною запискою від 28.09.2026, адресованих суду, ОСОБА_1 послалася на ст.ст. 28, 34, 55 та 68 Конституції України, зазначила, що захищала честь і гідність зазначених посадових осіб, яких, на її думку, навмисно принижували, у тому числі шляхом поширення відео в інтернеті та соціальних мережах. Навела зміст висловлювань, які вважала образливими. Причиною інциденту вважала також бездіяльність поліції, яка, на її переконання, мала припинити використання такої лексики. Просила надати оцінку обставинам події та зобов`язати організаторів публічно вибачитися перед Президентом України й Головнокомандувачем ЗСУ.

У додаткових письмових поясненнях, які іменувала пояснювальною запискою від 07.10.2026 ОСОБА_1 зазначила, що після ознайомлення зі справою не погоджується з твердженням про нанесення нею ударів дівчині. Свої дії описала словами: «Я не била, а кинула під ноги ту картонку». Пояснила, що на картонці містився нецензурний напис на адресу Президента України, а вона роз`яснювала дівчині, що та не має права ображати інших людей, зокрема Президента України та Головнокомандувача ЗСУ. Вважала, що саме правоохоронці мали пояснити це учасниці зібрання, і за належного реагування поліції інциденту не сталося б.

Коментуючи пояснення іншої учасниці про відстоювання прав військових та власних прав, ОСОБА_1 наголосила, що реалізація таких прав не повинна порушувати прав інших людей. Окремо стверджувала про порушення і її власних прав, оскільки вона не бажає жити в державі, де Президента України та Головнокомандувача ЗСУ називають брутальними й нецензурними словами у медіа та соціальних мережах. Повторно просила надати правову оцінку діям учасників зібрання та зобов`язати їх публічно вибачитися перед зазначеними посадовими особами. Отже, у додаткових поясненнях вона заперечила конкретну фактичну обставину, зокрема нанесення ударів та навела обґрунтування своєї реакції на зміст плаката.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суддя дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП суд повинен з`ясувати обставини події, перевірити докази, встановити винуватість особи та обставини, які впливають на відповідальність. Протокол, пояснення та інші документи оцінюються у взаємозв`язку; сам факт складення протоколу не є достатнім для висновку про винуватість.

Стаття 173 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за образливе чіпляння до громадян у поєднанні з порушенням громадського порядку та спокою людей. Тому для вирішення цієї справи необхідно встановити конкретні дії ОСОБА_1 та їх вплив на присутніх.

З дослідженого протоколу серії ВАД № 886148 від 20.07.2026 убачається, що ОСОБА_1 інкриміновано саме образливе чіпляння до громадян. У графі пояснень вона власноруч зазначила: «З протоколом не згодна», а також вказала, що висловлювала свою громадянську позицію. Протокол містить її підписи про ознайомлення з правами та отримання примірника. Відомостей про заподіяння матеріальної шкоди у протоколі немає (а.с. 1).

У письмових поясненнях, наданих поліції, ОСОБА_1 повідомила, що 20.07.2026, перебуваючи біля будинку № 3 на вул. Івана Франка у м. Києві, розглядала написи на плакатах. На одному з них побачила вислів із нецензурною лексикою на адресу Президента України. Зазначила, що це їй не сподобалося, вона зробила зауваження дівчині, після чого вирвала картонку з її рук та, за її словами, «кинула назад». Отже, власні пояснення ОСОБА_1 містять відомості про активне втручання у дії іншої учасниці зібрання шляхом виривання предмета з її рук (а.с. 8).

У письмових поясненнях від 20.07.2026 ОСОБА_2 зазначила, що перебувала на мітингу біля будинку № 3 на вул. Івана Франка у м. Києві та бачила, як невідома їй жінка вдарила дівчину картонкою й почала нецензурно висловлюватися в її бік. ОСОБА_2 повідомила, що відразу підійшла до дівчини, стала її захищати та викликала працівників поліції для розгляду ситуації. Ці пояснення містять опис безпосередньо сприйнятих дій та власної реакції очевидця на них (а.с. 9).

У письмових поясненнях від 20.07.2026 ОСОБА_3 зазначила, що перебувала на площі Івана Франка біля будинку № 3 на зібранні щодо захисту прав військових. Приблизно о 14 год 41 хв вона помітила невідому їй жінку в сірій майці та синіх джинсах, яка почала завдавати ударів шматком картонної коробки особі, що перебувала поруч. Таким чином, ОСОБА_3 описала місце, приблизний час, зовнішні ознаки учасниці події та конкретний характер її дій (а.с. 10).

Із дослідженої картки повідомлення служби «102», зареєстрованого в єдиному обліку Печерського УП ГУНП у м. Києві 20.07.2026 за № 34180, убачається, що о 14 год. 41 хв. надійшло повідомлення про жінку біля фонтану на площі Івана Франка, яка кричить, піднімає руку на дівчат та вдарила дівчину картонкою по голові. У повідомленні наведено прикмети жінки: джинси, сіра футболка, чорна сумка, світле волосся, окуляри. Заявником зазначено ОСОБА_2 . Також зафіксовано відсутність потреби у виклику швидкої медичної допомоги та подальше прибуття працівників поліції (а.с. 4).

Наведена картка підтверджує звернення до поліції безпосередньо під час події та узгоджується з письмовими поясненнями ОСОБА_2 . Водночас вона є фіксацією повідомлення цієї ж особи, тому суддя не розцінює її як показання ще одного незалежного очевидця. Відсутність виклику швидкої допомоги сама по собі не спростовує описаного контакту картонкою, проте й не доводить заподіяння тілесних ушкоджень, яких суд у цій справі не встановлює.

У рапортах від 20.07.2026 сержант поліції Печерського РВ УПО в м. Києві Щербаков А. та капрал поліції Печерського РВ УПО в м. Києві Гусєв А. зазначили, що після прибуття на місце виявили ОСОБА_1 , яка образливо чіплялася до громадян та не реагувала на зауваження поліцейських. Надалі її доставили до підрозділу поліції для складення адміністративного протоколу (а.с. 2-3). Ці рапорти стосуються поведінки, сприйнятої поліцейськими після їх прибуття. Самі по собі вони не є підтвердженням того, що поліцейські особисто бачили попередні дії з картонкою, про які повідомили очевидці.

Досліджена ілюстративна таблиця, позначена як додаток до протоколу огляду місця події від 20.07.2026 на площі Івана Франка, містить фотографії фонтану, відкритого простору навколо нього, лав, груп людей, картонних предметів та інших речей біля фонтану (а.с. 11-14). Фотографії підтверджують характер місця як загальнодоступного простору та перебування там інших людей. Водночас вони не фіксують послідовності конфлікту чи висловлювань його учасників. Зображення написів не дають можливості достовірно встановити повний зміст усіх плакатів. Тому суддя використовує ці фотографії для оцінки обстановки, без надання їм доказового значення щодо конкретних слів або моменту удару.

Оцінюючи наведені матеріали у сукупності, суддя враховує, що пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 узгоджуються щодо місця події, використання картонного предмета та спрямованості дій жінки проти іншої учасниці зібрання. Вони містять конкретні спостереження, а повідомлення службі «102» було зроблено одразу під час інциденту. ОСОБА_1 зі свого боку підтвердила присутність на цьому зібранні, незгоду зі змістом плаката та його виривання з рук дівчини. Рапорти поліцейських доповнюють ці дані описом поведінки після їх прибуття.

Пояснення ОСОБА_1 суддя оцінює як непослідовні щодо повноти викладу та опису способу власних дій. Так, у протоколі вона обґрунтовувала незгоду висловленням громадянської позиції, тоді як у первинних письмових поясненнях конкретно зазначила, що після зауваження дівчині вирвала картонку з її рук та «кинула назад». У письмових поясненнях від 07.10.2026 вона натомість акцентувала на тому, що «не била, а кинула під ноги ту картонку», не відтворивши попередньо описаного виривання предмета з рук. Таким чином, від загального пояснення поведінки висловленням власної позиції вона перейшла до опису активних дій із чужим плакатом, а в останніх письмових поясненнях зосередилася на киданні картонки під ноги та запереченні ударів. Ця вибірковість викладу вимагає оцінювати останні пояснення у зіставленні з первинними, а не як вичерпний опис події. При цьому відсутність повторної згадки про виривання картонки не тотожна прямому запереченню такого факту, а сама непослідовність не доводить нанесення удару і не замінює оцінки інших доказів.

Перевіряючи заперечення ОСОБА_1 щодо нанесення ударів, суддя враховує, що ні первинні, ні додаткові її пояснення не містять визнання удару. Виривання картонки з рук та її кидання самі по собі також не доводять цього факту. Тому твердження про відсутність ударів перевіряється за змістом інших досліджених доказів. Статус ОСОБА_1 як особи, яка притягається до відповідальності, та її незгода з протоколом не є підставами для відхилення її пояснень.

Водночас версія про обмеження дій киданням картонки під ноги суперечить конкретним спостереженням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зокрема, ОСОБА_2 описала удар картонкою по дівчині та власне втручання на її захист, а ОСОБА_3 повідомила про завдавання ударів шматком картонної коробки особі, яка стояла поруч. Повідомлення про удар було зафіксоване службою «102» вже о 14 год. 41 хв. у день події. Така своєчасність звернення підтверджує, що відповідний опис з`явився безпосередньо під час інциденту. При цьому суд враховує, що повідомлення «102» та пояснення ОСОБА_2 походять від одного джерела, а пояснення ОСОБА_3 є окремим описом побаченого.

ОСОБА_2 описала удар, тоді як ОСОБА_3 використала множину без зазначення точної кількості. Суддя не вважає ці відомості підставою для встановлення певної кількості ударів. Їх узгодженість полягає у повідомленні про спрямування картонного предмета проти іншої людини з фізичним контактом, що відрізняється від простого кидання предмета на землю. Рапорти поліцейських та фотографії самостійно цієї розбіжності не усувають, оскільки не відтворюють початкового моменту конфлікту. Оцінивши наведені пояснення очевидців, час звернення до поліції та підтверджені ОСОБА_1 обставини взаємодії з дівчиною, суддя надає перевагу опису очевидців щодо агресивного використання картонки та відхиляє версію про виключно кидання її під ноги. Цей висновок стосується способу інкримінованого образливого чіпляння і не є вирішенням окремого обвинувачення у заподіянні тілесних ушкоджень.

Суддя бере до уваги, що очевидці описали невідому їм на момент події жінку. Зв`язок цих описів із ОСОБА_1 встановлюється її власними поясненнями про той самий плакат і той самий інцидент, а також даними поліцейських, які прибули на виклик та встановили її особу. Висновок про винуватість ґрунтується на взаємозв`язку цих відомостей.

Встановлена поведінка полягала в образливому чіплянні до учасниці зібрання, що супроводжувалося вириванням картонного плаката, агресивними діями з ним та продовженням конфлікту попри зауваження. Вона порушила спокій присутніх: інша учасниця була змушена втрутитися на захист дівчини та звернутися до поліції. Подія відбувалася у відкритому громадському місці в присутності сторонніх осіб і виходила за межі словесного висловлення незгоди зі змістом плаката.

Письмові пояснення ОСОБА_2 містять відомості й про нецензурні висловлювання, однак конкретні слова у них не наведено. Суддя враховує це обмеження та не доповнює фабулу протоколу окремим обвинуваченням у висловленні певних нецензурних слів. Доведеність інкримінованого образливого чіпляння оцінюється за описаними діями та їх наслідками для громадського порядку.

Посилання ОСОБА_1 на висловлення громадянської позиції не спростовує умисного характеру встановлених дій. Вона усвідомлено вступила у взаємодію з дівчиною через зміст її плаката та вирвала його з рук. Подальше продовження образливої поведінки, зафіксоване поліцейськими, свідчить про свідоме ігнорування спокою інших громадян. Політичні переконання ОСОБА_1 не є предметом обвинувачення та не впливають на правову оцінку її права висловлювати незгоду у правомірний спосіб.

Окремої оцінки потребують доводи про захист честі та гідності.

Статті 28, 34 та 68 Конституції України гарантують повагу до гідності людини, свободу вираження поглядів та водночас покладають обов`язок поважати права інших. Ці гарантії поширюються як на посадових осіб, так і на учасників зібрання та ОСОБА_1 . Обмеження свободи висловлювань для захисту репутації чи громадського порядку мають здійснюватися на законній підставі, а особиста незгода з висловлюванням не надає права застосовувати до його автора образливі або насильницькі дії.

Статті 16, 23, 277, 297 та 299 ЦК України передбачають цивільно-правові способи захисту честі, гідності та ділової репутації. Залежно від обставин особа, чиї права порушено, може вимагати припинення порушення, відповіді, спростування недостовірної інформації або відшкодування моральної шкоди. Захист прав іншої особи в суді здійснюється за правилами представництва чи в інших прямо передбачених законом випадках; сама підтримка певної посадової особи не створює повноважень звертатися від її імені з такими вимогами.

При цьому стаття 30 Закону України «Про інформацію» вимагає розмежовувати фактичні твердження та оціночні судження. Оцінки й критика, які не містять перевірюваних фактів, не підлягають спростуванню як недостовірна інформація. Водночас брутальна, принизлива чи непристойна форма висловлення думки за передбачених законом умов може бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Вирішення такого спору потребує встановлення змісту висловлювання, його адресата, поширювача та порушеного права у належному провадженні.

У цій справі суддя не вирішує позову про захист честі чи гідності Президента України або Головнокомандувача ЗСУ та не встановлює правомірність усіх написів на плакатах. Наведені ОСОБА_1 слова оцінюються як пояснення мотиву її поведінки. Навіть припущення про неправомірність окремих написів саме по собі не виправдовує доведене образливе чіпляння до їх носіїв.

Твердження у додаткових поясненнях від 07.10.2026 про порушення власних прав ОСОБА_1 через неприйнятність для неї образливих висловлювань щодо державних посадових осіб також не виправдовує встановлених дій. Її обурення змістом плаката є вираженням особистого ставлення до такого висловлювання. Саме по собі воно не свідчить про поширення відомостей про ОСОБА_1 чи про безпосереднє посягання на її власні честь і гідність. У поясненнях вона пов`язує це твердження зі ставленням інших осіб до Президента України та Головнокомандувача ЗСУ, а не з висловлюваннями на її адресу. Це не позбавляє її права захищати власне порушене право за наявності відповідних підстав, проте не надає повноважень примусово припиняти чужі висловлювання в описаний спосіб.

Довід ОСОБА_1 про необхідність поважати права інших під час захисту прав військових та учасників зібрання відповідає загальному обов`язку взаємної поваги до прав людини. Однак цей обов`язок поширюється й на неї саму. Суддя врахував зміст плаката в тому обсязі, в якому його навела ОСОБА_1 , як пояснення причини конфлікту. Її незгода з написом не усуває обов`язку відповідати за доведену форму власної поведінки, а питання відповідальності інших осіб потребує самостійної перевірки у належному порядку.

Стаття 19 ЦК України допускає самозахист власного права та права іншої особи, проте засоби такого захисту мають бути дозволеними і відповідати характеру посягання. Виривання предмета з рук іншої людини, агресивні дії щодо неї та порушення спокою присутніх не відповідають цим вимогам за встановлених обставин. Матеріали не свідчать про напад на ОСОБА_1 або інших осіб, для припинення якого були необхідні описані дії, чи про небезпеку, яку неможливо було усунути правомірним способом. Підстав для застосування положень ст.ст. 17-19 КУпАП про обставини, що виключають адміністративну відповідальність, не встановлено.

За наявності відомостей про можливе правопорушення ОСОБА_1 могла звернутися до поліції, а у разі незгоди з її реагуванням оскаржити відповідні рішення, дії чи бездіяльність у встановленому порядку. Її оцінка роботи поліцейських не усуває обов`язку дотримуватися громадського порядку. Суддя не встановлює в цьому провадженні правомірності чи неправомірності бездіяльності конкретних посадових осіб.

Прохання зобов`язати організаторів зібрання публічно вибачитися перед Президентом України та Головнокомандувачем ЗСУ виходить за межі предмета розгляду цієї справи. Крім того, примусове вибачення не передбачене законом як самостійний спосіб судового захисту честі, гідності чи ділової репутації. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13.03.2024 у справі № 712/10999/22. Це не перешкоджає добровільному вибаченню або використанню належною особою передбачених законом способів захисту.

Таким чином, досліджені докази у взаємозв`язку підтверджують вчинення ОСОБА_1 дрібного хуліганства у формі образливого чіпляння до громадян, що порушило громадський порядок і спокій присутніх. Її дії підлягають кваліфікації за ст. 173 КУпАП. Заперечення щодо фактичного способу дій та їх юридичної оцінки, викладені, зокрема, у письмових поясненнях від 07.10.2026, перевірені судом із наведених вище мотивів та не спростовують висновку про наявність складу цього правопорушення.

Обираючи стягнення відповідно до ст.ст. 23 та 33 КУпАП, суддя враховує характер дій, їх вчинення у громадському місці, дані про особу ОСОБА_1 , її вік, статус пенсіонерки, відсутність відомостей про попереднє притягнення до адміністративної відповідальності та про заподіяння матеріальної шкоди. Обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність у розумінні ст.ст. 34, 35 КУпАП, не встановлено. Невизнання вини є реалізацією права на захист та не враховується як обставина, що обтяжує відповідальність.

З огляду на активний характер образливого чіпляння та необхідність втручання інших осіб підстав для обмеження усним зауваженням за ст. 22 КУпАП суддя не вбачає. Водночас наведені дані про особу та відсутність установлених тяжчих наслідків дають підстави застосувати штраф у мінімальному розмірі, передбаченому ст. 173 КУпАП, зокрема три неоподатковувані мінімуми доходів громадян, що становить 51 грн. Таке стягнення є достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності.

Згідно зі ст. 40-1 КУпАП та п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп. Статус пенсіонерки сам по собі не є підставою звільнення від його сплати, а відомостей про передбачені законом пільги матеріали не містять.

Керуючись ст.ст. 23, 33-35, 38, 40-1, 173, 221, 245, 251, 252, 268, 280, 283, 284, 294, 307, 308 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , визнати винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, та застосувати до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 (п`ятдесят одну) гривню, в дохід держави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Роз`яснити, що штраф необхідно сплатити не пізніше ніж через п`ятнадцять днів із дня вручення постанови, а в разі її оскарження - не пізніше ніж через п`ятнадцять днів із дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу у встановлений строк постанова підлягає направленню для примусового виконання. У порядку примусового виконання стягується подвійний розмір штрафу - 102 (сто дві) гривні, а також передбачені законом витрати на облік правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів із дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано, а в разі оскарження - з урахуванням результатів апеляційного перегляду.

Суддя Світлана ГРЕЧАНА