Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №756/18142/25 — Оболонський районний суд міста Києва

28.09.2026 Справа № 756/18142/25

Справа № 756/18142/25

Провадження № 2/756/2356/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Тихої О.О., за участю секретаря судового засідання Лук`янової Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просила:

- поділити спільне сумісне майно подружжя;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 25.02.2006 між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, від якого сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16.06.2023 у справі № 756/5576/23 шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили 17.07.2023.

Під час перебування у шлюбі, 26.10.2006, за спільні кошти подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку оформлено на ім`я відповідача. Квартира складається з двох житлових кімнат, її загальна площа становить 46,90 кв. м, житлова - 27,90 кв. м.

Угоди про добровільний поділ квартири сторони не досягли. Посилаючись на рівність часток подружжя у спільному майні, позивач просила визнати за кожною зі сторін право власності на 1/2 частку квартири. Вартість квартири позивач визначила орієнтовно у розмірі 2 977 215 грн на підставі оголошень про продаж аналогічних квартир в Оболонському районі міста Києва.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11.11.2025 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження.

У встановлений строк відповідач відзив на позов не подав.

Ухвалою суду від 31.03.2026, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

25.09.2026 представник позивача - адвокат Нуянзова А.О. подала заяву про приєднання до матеріалів справи інформаційної довідки КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 24.09.2026 № КВ-2026 № 60298 та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.09.2026 № 495495742, зазначивши, що спірну квартиру придбано до запровадження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому відомості про право власності відповідача на неї в цьому реєстрі відсутні.

Представник позивача - адвокат Нуянзова А.О. у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримала та не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин та за відсутності заперечень позивача, відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 25.02.2006 Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , про що складено актовий запис № 152, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16.06.2023 у справі № 756/5576/23 шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 17.07.2023.

Згідно з інформаційною довідкою КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 24.09.2026 № КВ-2026 № 60298, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О. 26.10.2006 за реєстровим № 3853, право власності зареєстроване в Бюро 31.10.2006 за реєстровим № 1478.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24.09.2026 № 495495742 вбачається, що 24.11.2006 на підставі договору іпотеки № 4533, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., щодо спірної квартири зареєстровано заборону відчуження (реєстраційний номер 4115129), а 11.06.2010 у Державному реєстрі іпотек зареєстровано іпотеку (реєстраційний номер 9923718) на користь іпотекодержателя ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» для забезпечення виконання основного зобов`язання боржника ОСОБА_6 у розмірі 20 000,00 доларів США, в якій ОСОБА_2 є майновим поручителем. Договором про внесення змін від 05.06.2010 № 3739 строк виконання основного зобов`язання змінено на 24.09.2014.

Згідно з тією ж інформаційною довідкою, 15.07.2014 записи про заборону відчуження та іпотеку перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номери записів 6340924 та 6341167) та одночасно зареєстровано припинення обтяження та припинення іпотеки (індексні номери рішень державного реєстратора 14456979, 14457454). Актуальних записів про іпотеку щодо спірної квартири зазначена довідка не містить.

З цієї ж інформаційної довідки вбачається, що 14.08.2025 приватним виконавцем Овчаренком М.О. на підставі рішення від 14.08.2025 № 78530424 зареєстровано обтяження - арешт квартири АДРЕСА_1 (номер запису 61103468), особою, майно якої обтяжується, зазначено ОСОБА_2 .

Згідно зі ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За приписами ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) вказала, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суд встановив, що спірну квартиру придбано на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2006, тобто в період шлюбу сторін, зареєстрованого 25.02.2006 та розірваного рішенням суду, яке набрало законної сили 17.07.2023. Та обставина, що право власності на квартиру зареєстроване за відповідачем, правового режиму цього майна не змінює.

Доказів того, що квартиру придбано за особисті кошти відповідача або з інших підстав, визначених ст. 57 СК України, матеріали справи не містять. Отже, презумпцію спільності майна подружжя щодо спірної квартири не спростовано, а квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін.

Домовленості чи шлюбного договору, які б визначали інший розмір часток, сторони не укладали, обставин, які відповідно до ч. 2, 3 ст. 70 СК України могли б бути підставою для відступлення від засади рівності часток, судом не встановлено. Тому частки сторін у спірній квартирі є рівними.

Позивач просить поділити квартиру шляхом визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку, тобто шляхом визначення ідеальних часток без виділу в натурі. Такий спосіб поділу не суперечить ст. 71 СК України та ст. 372 ЦК України і не порушує прав відповідача, за яким визнається право власності на рівну частку у квартирі.

Щодо зареєстрованого арешту квартири суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з ч. 1 ст. 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11.11.2019 у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) виснував: «Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. (…) Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах».

У постанові від 30.01.2020 у справі № 766/18678/17 (провадження № 61-7295св19) Верховний Суд зазначив, що наявність щодо відповідача судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, а отже і наявність інтересу кредитора щодо вирішення питання про поділ майна подружжя, не є підставою для відмови в задоволенні позову про поділ майна подружжя, якщо не встановлено недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна та зловживання ними своїми правами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.01.2020 у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) дійшла висновку, що частка у праві спільної власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна.

Суд враховує, що спірну квартиру набуто у 2006 році, шлюб між сторонами розірвано рішенням суду, яке набрало законної сили 17.07.2023, тоді як арешт квартири зареєстровано 14.08.2025, тобто спір про поділ майна пов`язаний з обставинами, які виникли задовго до реєстрації цього обтяження. Позивач боржником у виконавчому провадженні не є. Матеріали справи не містять доказів того, що зобов`язання відповідача, у зв`язку з яким накладено арешт, виникло з договору, укладеного в інтересах сім`ї, чи що одержане за ним використано на потреби сім`ї (ч. 2 ст. 73 СК України).

Позивач не просить передати їй квартиру у власність повністю, а просить визначити рівні частки сторін. Внаслідок такого поділу 1/2 частка квартири залишається у власності відповідача та може бути об`єктом звернення стягнення за його зобов`язаннями, тоді як на частку позивача за особистими зобов`язаннями відповідача стягнення в силу ч. 1 ст. 73 СК України не могло бути звернено і до її визначення. Ухвалення рішення про поділ не скасовує зареєстрованого арешту та не вирішує питання про його зняття, а отже саме по собі не порушує прав стягувача у виконавчому провадженні.

Доказів недобросовісної поведінки сторін при поділі спільного майна, зловживання ними своїми правами чи настання негативних наслідків для кредитора відповідача матеріали справи не містять, а учасники справи на такі обставини не посилалися. За таких обставин наявність арешту квартири, накладеного приватним виконавцем на майно відповідача, не є підставою для відмови у задоволенні позову.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку спірної квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 15 140 грн, що підтверджується квитанцією від 31.10.2025 ID 3270-3177-4621-1225. Оскільки позов задоволено, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 15 140 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 223, 263-265, 268, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте Оболонським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Суддя О.О. Тиха