Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №754/8981/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/10077/26

Справа №754/8981/26

РІШЕННЯ

Іменем України

03 вересня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» із позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.06.2018 між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 231076 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачці було надано грошові кошти в розмірі 4000,00 грн строком 29 днів зі сплатою процентів 1,9% на добу. Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору. 01.12.2023 між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» укладено договір відступлення права вимоги №1-01/12/2023, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Верона» відступило ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 01.12.2023 до договору відступлення права вимоги №1-01/12/2023, ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Відповідачка належним чином не виконувала свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого станом на 20.02.2026 утворилась заборгованість за кредитним договором №231076 у розмірі 102496,00 грн., яка складається з: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 98496,00 грн. - заборгованість за відсотками. У зв`язку з чим позивач звертається до суду із даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.05.2026 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

25.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідачки ОСОБА_1 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому, відповідачка не визнає заявлених позовних вимог та вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, мотивуючи це простроченим строком позовної давності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Прохальна частина позовної заяви містить вимогу проводити розгляд справи у відсутність представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що 21.06.2018 між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №231076, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредитні кошти в сумі та на наступних умовах. Сума виданого кредиту: 4000,00 грн, дата надання кредиту: 21.06.2018, строк кредиту: 29 днів, валюта кредиту: UAH, відсоткова ставка 1,9 % (процентів) на добу. Договір підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором G2004.

Факт отримання відповідачкою грошових коштів у сумі 4000,00 грн підтверджено довідкою ТОВ «Платежі онлайн» про перерахування ТОВ «Фінансова компанія «Верона» 21.06.2018 грошових коштів у розмірі 4000,00 грн за договором №231076.

Однак, всупереч умов кредитного договору, позичальник не виконала у повному обсязі взяті на себе договірні зобов`язання.

01.12.2023 між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» укладено договір відступлення права вимоги №1-01/12/2023, відповідно до умов якого ТОВ « ФК «Верона » відступило за плату ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» належні йому права вимоги за кредитними договорами, а ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» заміняє кредитора як сторону- кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги №1-01/12/2023 від 01.12.2023, ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором № 231076 на суму 102496,00 грн, з яких: залишок за тілом кредиту - 4000,00 грн, залишок по відсотках - 98496,00 грн.

Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про укладеність кредитного договору, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги.

Як вбачається з кредитного договору, він підписаний електронним підписом Позичальника, який відтворений шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер моб. телефону з зазначенням адреси проживання відповідачки, її паспортних даних, РНОКПП, а крім того за умовами договору його невід`ємною частиною є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору кредитної лінії за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач в позовній заяві вказує, що відповідачка має заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 102496,00 грн, з яких: 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 98496,00 грн заборгованість за відсотками.

Оскільки заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4000,00 грн не погашена, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4000,00 грн.

Водночас, щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом слід зазначити наступне.

Пунктом 5 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX (набрав чинності 24.12.2023), внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, частину сьому статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено абзацом другим, згідно з яким у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.

При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX (набрав чинності 24.12.2023) встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Судом встановлено, що пунктом 1.3 кредитного договору № 231076 від 21.06.2018 строк кредитування становить 29 днів.

З огляду на те, що абзацом другим частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом і продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін, суд доходить висновку, що приписи п. 4.1 кредитного договору № 231076 від 21.06.2018 щодо пролонгації договору суперечать положенням абзацу другому частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» і не можуть застосовуватися та не можуть бути підставою для стягнення відсотків у період автоматичної пролонгації договору, адже додаткового договору про продовження строку користування кредитом сторонами не укладалося.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12. Вказаний висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18.01.2023 у справі № 686/13446/15.

Відтак, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося 18.07.2018, після цієї дати права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначається, що «У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».

Так, у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним вище договором позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 102496,00 грн, з яких: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 98496,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Аналіз графіку платежів, свідчить про те, що заборгованість за відсотками нараховувалася поза межами строку дії договору.

З огляду на зазначене, суд не бере до уваги нарахування процентів у розмірі 98496,00 грн з посиланням представника позивача на відповідні пункти договору, як на підставу нарахування процентів після настання терміну (дати) повернення позики.

У той же час, позивач позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч.2 ст. 625 ЦК України не заявляє.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що, у порушення вимог ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем ні в позовній заяві, ні в доданих документах не надано доказів на обґрунтування вимог щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, а саме: не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості за нарахованими відсотками, не вказано розміру облікової ставки, а тому, правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами за кредитним договором № 231076 у розмірі 98496,00 грн., немає.

Водночас, як убачається, погоджена сторонами загальна вартість позики для позичальника, складалася з суми загального розміру позики, яка складає 6204,00 грн., з яких: 4000,00 грн - сума позики; 2204,00 грн - сума нарахованих процентів.

Доказів повної або часткової сплати вказаної заборгованості відповідачкою суду не надано. Стороною відповідача не надано будь-яких доказів в розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на спростування даних обставин, як на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість на загальну суму 6204,00 грн. У решті заявлених позовних вимог, слід відмовити.

Щодо заяви відповідачки про застосування строків давності у цій справі, суд зазначає наступне.

Загальна позовна давність встановлена ст.257 ЦК України і становить три роки.

За змістом ч.2 ст.259 ЦК України, строк позовної давності може бути збільшений за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом встановлено, що між 21.06.2018 між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №231076, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 4000,00 грн зі строком користування до 18.07.2018.

Водночас, 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положения» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, тому трирічний строк позовної давності не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви у серпні 2025 року, такий строк був продовжений, а потім зупинений вищевказаними нормами законодавства.

Тобто, виходячи з вище вказаного, якщо позовна давність спливає під час дії воєнного, надзвичайного стану, то останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення заяви про застосування у цій справі строку позовної давності.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву

На виконання вимог ч.3 ст.137 ЦПК України позивачем до позову додано Договір № 09/07/2025 про надання правової допомоги від 09.07.2025, укладений між ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» та адвокатом Пархомчуком С.В. та до заяви про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи додано: довіреність від 09.07.2025; Рахунок № 21.07.2026-145 від 21.07.2026; акт про отримання правової допомоги від 21.07.2026 де міститься детальний опис обсягу наданих адвокатом позивачу послуг та за яким загальна вартість за послуги з надання правової допомоги адвокатом складає 13000,00 грн; платіжну інструкцію № 2912 від 21.07.2026 про перерахування коштів у розмірі 13000,00 грн від позивача адвокату за надання правничої допомоги за вказаним вище Договором про надання правової допомоги.

Відповідно до акту про підтвердження факту надання правничої допомоги від 21.07.2026 вказано наступний перелік робіт, послуг:

- зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» та ОСОБА_1 - 2500,00 грн;

- складання та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг, аналіз судової практики - 6250,00 грн;

- інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи - 3750,00 грн;

- канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кориспонденції - 500,00 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Враховуючи те, що правовий аналіз обставин спірних правовідносин та формування додатків до позовної заяви охоплюється складанням позовної заяви, а також часткове задоволення позову (6,05%), суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 786,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 161,15 грн. (6204,00 грн*2662,40 грн/102496,00 грн)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 512, 514, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 1050, 1054, 1077 ЦК України, ст.ст. 1-18, 76- 81, 89, 141, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн» заборгованість за кредитним договором № 231076 від 21.06.2018 у розмірі 6204,00 грн, судовий збір в сумі 161,15 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 786,50 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Айкон Дебт Коллекшн», код ЄДРПОУ - 44002941, адреса - м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 12.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено - 06.10.2026.

Суддя В.О.Сенюта