Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №752/24027/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/24027/25

Провадження № 2/752/1221/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.09.2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, припинення права власності та визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив припинити право власності ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) та визнати за ним право власності на цю квартиру.

Позов обґрунтований таким. Спірна квартира належала позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.05.1993. За договором дарування від 03.11.2004, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубар Н.В. за реєстровим № 4397, позивач подарував квартиру своєму родичу ОСОБА_3 , з яким, за твердженням позивача, проживав однією сім`єю з 1991 року. Після дарування вони продовжили мешкати в квартирі разом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На день його смерті спадкоємцем першої черги була його мати ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), спадкоємцями другої черги - його брат ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та сестра - відповідачка ОСОБА_2 . У січні 2014 року на сімейній нараді родичі домовилися не подавати заяв про прийняття спадщини, а позивач мав успадкувати квартиру як спадкоємець четвертої черги. Позивач вважав, що прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, і право власності за собою не реєстрував.

28.06.2025 позивач звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Листом від 01.07.2025 № 2627/01-16 нотаріальна контора повідомила, що до неї звернувся спадкоємець першої черги, свідоцтва про право на спадщину за законом видані спадкоємцям першої черги, а позивач не є спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом. За інформаційною довідкою КП КМР «КМ БТІ» від 04.04.2025 № 12146 спірна квартира зареєстрована не за позивачем, а за іншою фізичною особою.

Позивач зазначає, що з грудня 2013 року добросовісно, відкрито і безперервно володіє квартирою: проживає в ній, утримує її, сплачує комунальні послуги та має відкриті на своє ім`я особові рахунки. Таке володіння він вважає безтитульним і посилається на ст. 344 ЦК України та на постанови Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц та від 27.06.2019 у справі № 175/2338/16-ц.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.11.2026 року задоволено клопотання про витребування доказів. Постановлено зобов`язати посадових осіб Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" надати суду інформацію за ким на праві власності зареєстрована квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та на підставі якого правовстановлюючого документу.

21.11.2025 представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог. У ній просив:

встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у спірній квартирі понад п`ять років - з листопада 1991 року по день смерті ОСОБА_3 08.12.2013;

припинити право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру;

визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.

У заяві зазначено, що цей факт необхідний для оцінки добросовісності заволодіння: позивач вважав квартиру успадкованою як спадкоємець четвертої черги, хоча фактично володіння було безтитульним.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2026 року задоволено клопотання про витребування доказів. Постановлено зобов`язати посадових осіб Другої київської державної нотаріальної контори надати суду засвідчені належним чином копії свідоцтв про право на спадщину, виданих у спадковій справі, що була відкрита щодо майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача та підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2 визнала позовні вимоги та не заперечувала проти їх задоволення.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 вересня 2026 року відмовлено у затвердженні мирової угоди від 14.09.2026, укладеної між сторонами, оскільки її умови суперечать закону та можуть порушувати права інших осіб.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та свідків, а також дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що за договором дарування від 03.11.2004 за реєстровим № 4397 ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар спірну квартиру. Згідно з інформаційною довідкою КП КМР «КМ БТІ» від 04.04.2025 № 12146 квартира зареєстрована не за позивачем.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть від 06.08.2014 серія НОМЕР_1 ). За твердженням самого позивача, на день відкриття спадщини в нього були спадкоємці першої черги (мати ОСОБА_4 ) та другої черги (брат ОСОБА_5 і сестра - відповідачка). У січні 2014 року позивач отримав консультацію адвоката і дізнався, що за наявності спадкоємців першої та другої черги він не може бути спадкоємцем.

За листом Другої київської державної нотаріальної контори від 01.07.2025 № 2627/01-16 після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу №236/2014, спадкоємець першої черги звернувся із заявою про прийняття спадщини, свідоцтва про право на спадщину за законом видані спадкоємцям першої черги. Позивач спадкоємцем не визнаний.

02 липня 2014 року Друга київська державна нотаріальна контора на підставі ст. 1261 ЦК України видала ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом щодо 44/200 частин квартири за номером АДРЕСА_3 , оскільки спадкоємицею ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , була його мати ОСОБА_4 , але у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно зі ст. 1276 ЦК України спадщина переходить до ї спадкоємця за законом - сина.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За ч. 4 цієї статті право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за сукупності умов: законний об`єкт володіння, добросовісність заволодіння, відкритість і безперервність володіння та сплив строку давності. Відсутність хоча б однієї з них виключає застосування ст. 344 ЦК України.

Заволодіння є добросовісним, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Добросовісність оцінюється на момент заволодіння майном. Позивач сам відчужив квартиру за договором дарування, тобто знав, що її власником був ОСОБА_3 . Після його смерті позивач знав про наявність спадкоємців першої та другої черги і зі слів адвоката - про те, що за таких умов спадкоємцем бути не може. Сімейна домовленість про неподання іншими спадкоємцями заяв не є передбаченою законом підставою виникнення права власності. Отже, на момент заволодіння позивач знав або міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на квартиру.

У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц, на яку посилається позивач, Верховний Суд зазначив, що наявність у володільця юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. Позивач ж обґрунтовує своє володіння тим, що вважав себе спадкоємцем, який прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, і в цьому ж процесі просить встановити факт для підтвердження свого статусу спадкоємця четвертої черги. Спадкування і набувальна давність є взаємовиключними підставами набуття права власності, і позиція позивача є внутрішньо суперечливою.

Суд звертає увагу, що спірна квартира має власника. У постанові від 27.06.2019 у справі № 175/2338/16-ц Верховний Суд вказав, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності, а також на майно, придбане добросовісним набувачем, у витребуванні якого власнику відмовлено. Жодного з цих випадків немає. Згідно зі ст. 1216, 1218 ЦК України права та обов`язки спадкодавця переходять до спадкоємців, а за ч. 5 ст. 1268 ЦК України прийнята спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття. Спадщину після ОСОБА_3 прийняли спадкоємці першої черги, яким видано свідоцтва про право на спадщину. Отже, квартира має власника (власників), які від права власності не відмовлялися.

За ст. 15, 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право саме відповідачем. Визначення відповідача є правом позивача, але пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідачка ОСОБА_2 не є власником спірної квартири, за твердженням позивача спадщину після брата не приймала і права позивача не оспорює. Рішення про визнання права власності, ухвалене проти неї, не може вирішити питання про права на квартиру спадкоємців, які прийняли спадщину після ОСОБА_3 і до участі в справі не залучені. Позивач клопотання про заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів у порядку ст. 51 ЦПК України не заявляв.

З тих самих підстав суд не приймає визнання позову відповідачкою, оскільки за ч. 4 ст. 206 ЦПК України суд не приймає визнання позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Щодо вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю суд зазначає насиупне.

Як визнає сам позивач у заяві від 21.11.2025, цей факт є складовою предмета доказування у спорі про право власності. У позовному провадженні обставини, що мають значення для справи, суд встановлює в мотивувальній частині рішення (ст. 264, 265 ЦПК України). Самостійна вимога про встановлення такого факту не є ефективним способом захисту в розумінні ст. 16 ЦК України, а в окремому провадженні її розгляд виключений через наявність спору про право (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).

Крім того, цей факт не породжує для позивача жодних правових наслідків. За ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово: наступна черга закликається лише за відсутності спадкоємців попередньої черги, їх усунення, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Оскільки спадщину прийняли спадкоємці першої черги, позивач до спадкування як спадкоємець четвертої черги (ст. 1264 ЦК України) не закликався, і ч. 3 ст. 1268 ЦК України до нього не застосовується.

Суд також звертає увагу на неузгодженість позиції позивача: у позові спільне проживання з ОСОБА_3 вказано то «з 1991 року», то «з 2007 року по грудень 2013 року».

Зі смертю фізичної особи її права на майно не припиняються самі собою, а в порядку спадкування переходять до спадкоємців (ст. 1216, 1218 ЦК України). Припинення права власності померлої особи не є способом захисту прав позивача. Ця вимога є похідною від вимоги про визнання права власності і задоволенню не підлягає.

Оцінивши докази в їх сукупності (ст. 89 ЦПК України), суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності умов для набуття права власності за набувальною давністю (ст. 12, 81 ЦПК України), а позов пред`явлений до неналежного відповідача. Тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 328, 344, 1216, 1218, 1258, 1264, 1268 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, припинення права власності та визнання права власності на квартиру за набувальною давністю - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2026 року.

Суддя