Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №404/10012/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 404/10012/24

провадження № 51-1898 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 03 червня 2025 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 березня 2026 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Аджамка Кіровоградського району Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Фортечного районного суду м. Кропивницького від 03 червня 2025 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

2. Вирішено питання щодо речових доказів.

3. Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 25 березня 2026 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 у порядку ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) змінено, виключено з мотивувальної частини вироку доказ - висновок судово-медичної експертизи № 836 від 09 вересня 2024 року, як неналежний доказ у відповідності ст. 85 КПК.

4. Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння за детально наведених у вироку обставин.

5. Як установив суд, 30 червня 2024 року близько 12:00 год., ОСОБА_5 , який на вул. Скіфській у м. Кропивницькому, біля будинку № 13/4, на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, підійшов до потерпілого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тримаючи у правій руці предмет ззовні схожий на металевий лом. У цей час, у ОСОБА_5 виник умисел на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .

6. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , бажаючи їх настання діючи умисно та цілеспрямовано використовуючи тупий предмет, який ззовні схожий на металевий лом, що тримав у правій руці, наніс потерпілому ОСОБА_8 не менше 15 ударів в ділянки голови, тулуба та рук потерпілого.

7. У результаті неправомірних дій ОСОБА_5 спричинив потерпілому ОСОБА_8 тілесні ушкодження, відповідно до висновку експерта № 553 від 29 липня 2024 року у вигляді: закрита тупа травма черевної порожнини з розривом селезінки, яка відносяться до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, яка є небезпечною для життя в момент спричинення, згідно п.2.1.3.й «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, закритої травми грудної клітки із перелом 10-го ребра зліва, яка відноситься до категорії СЕРЕДНЬОЇ ступені тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров`я, строком понад 21 добу, згідно п.2.2.2.«Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, садна в лобної ділянки, які відносяться до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, згідно п.2.3.5. та п.2.1.3.й «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

8. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 , посилаючись на незаконність судових рішень щодо нього, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

9. Зазначає, що висновки судів, викладені у судових рішеннях не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судами не надано оцінки доказам у справі, зокрема показам свідків, які підтверджували його невинуватість та алібі. Вказує, що суд відмовився допитувати свідків ОСОБА_20 і ОСОБА_19 , які на його думку могли би підтвердити відсутність події.

10. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_5 та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК закрити у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.

11. На обґрунтування свого прохання, стверджує, що суд першої інстанції взяв на себе функції сторони обвинувачення, а апеляційним судом було порушено вимоги статей 404, 419 КПК. Зазначає, що серед доводів апеляційної скарги сторони захисту були доводи про відсутність в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, оскільки він на момент вчинення правопорушення мав алібі. На думку захисника, для справедливого вирішення питання про винуватість ОСОБА_5 суду апеляційної інстанції необхідно було допитати двох свідків у справі, яких суд першої інстанції відмовився допитувати, щоб співставити їх показання із показаннями обвинуваченого та потерпілого й іншими доказами у справі.

12. Крім того, захисник наголошує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та спростовуються виключеним апеляційним судом доказом.

13. Захисник зазначає, що суд не дотримався вимог КПК, визнавши допустимими показання з чужих слів особи при оцінці показань свідка ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_12 , а також вказує, що показання останньої, надані нею як в судовому засіданні так і під час досудового розслідування, є неправдивими та спростовуються показаннями ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 .

14. На адресу Верховного Суду прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, надіслав заперечення на касаційні скарги, в яких просив касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_5 - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

15. Засуджений та його захисник підтримали подані касаційні скарги. Прокурор заперечувала щодо їх задоволення.

Мотиви Суду

16. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

17. Положеннями ст. 433 КПК встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

18. Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

19. Отже касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

20. У поданих касаційних скаргах засуджений та його захисник, крім доводів щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначають про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій.

21. Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

22. Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).

23. Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

24. За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

25. Статтею 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

26. Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

27. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

28. Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

29. При цьому суд першої інстанції врахував: показання потерпілої ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_15 ; дані, що містяться у: рапорті слідчого СВ Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області; рапорті слідчого Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області; заяві ОСОБА_12 від 14 липня 2024 року щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_5 , який наніс тілесні ушкодження ОСОБА_8 ; протоколах огляду місця події від 14 липня 2024 року; рапорті оперуповноваженого СРЗПВ ВКП Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області; протоколі огляду трупа від 15 липня 2024 року; копії лікарського свідоцтва про смерть від 15 липня 2024 року; висновків експертів № 2813, № 545 від 30 липня 2024 року, № 768 від 19 серпня 2024 року, № 706/553 від 17 вересня 2024 року; протоколі проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_12 від 12 вересня 2024 року із застосуванням відеозапису; висновку судово-медичного експерта № 553 від 29 липня 2024 року; протоколі перегляду відеозапису на компакт диску.

30. Водночас місцевий суд проаналізував і надані в судовому засіданні показання обвинуваченого ОСОБА_5 , дав їм належну оцінку, співставивши їх із сукупністю інших досліджених доказів.

31. На підставі вказаних доказів суд першої інстанції встановив сукупність усіх визначених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов висновку про доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого діяння поза розумним сумнівом.

32. Колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засуджених визнано винуватими, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

33. Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом, з дотриманням вимог КПК, правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.

34. Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

35. Як установлено з матеріалів кримінального провадження та технічних носіїв запису судових засідань, під час судового розгляду в суді першої інстанції учасникам процесу було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.

36. Суд першої інстанції під час судового розгляду перевірив усі твердження сторони захисту і навів достатні мотиви для їхнього відхилення. При цьому, обґрунтував з яких підстав він не бере до уваги показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та надані стороною захисту фотознімки автомобіля, який перебував на ремонті.

37. На думку Суду, судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статей 22, 23, 323, 337 КПК, в межах пред`явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_5 надано правильну юридичну оцінку.

38. Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту, які за своїм змістом є фактично аналогічними до доводів, викладених у їхніх касаційних скаргах, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування.

39. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував досліджені судом першої інстанції докази та підтвердив те, що їхня сукупність поза розумним сумнівом доводить винуватість ОСОБА_5 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

40. Також суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду дійшов висновку про те, що версія сторони захисту про наявність у ОСОБА_5 алібі на час події, спростовується наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, зокрема: показами потерпілої ОСОБА_18 , яка була присутня під час вчинення кримінального правопорушення та детально розповіла про обставини нанесення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень її чоловіку; відеозаписом із відеокамери зовнішнього спостереження від 30 червня 2024 року, на якому зафіксовано події того дня і близько 12:00 год біля буд. 13/4 на вул. Кочерещенка у м. Кропивницькому (об`єктивно підтверджує перебування автомобіля «ВАЗ 21214» темно-синього кольору біля місця події); дані з камер відеоспостереження «Безпечне місто», якими об`єктивно підтверджується рух автомобіля «ВАЗ 21214» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) 30 червня 2024 року о 12:01:28 на вул. Скіфській (відмітка 8), що є неподалік від місця події. Водночас судом враховано, що ОСОБА_5 не звертався із заявою про викрадення автомобіля.

41. Перевірено апеляційним судом і посилання засудженого та його захисника на те, що місцевим судом у порушення вимог закону не було допитано свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які, на їх думку, були очевидцями події та могли спростувати показання потерпілої ОСОБА_12 . Цей суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, послався на те, що про допит зазначених свідків клопотала сторона обвинувачення, яка надалі відмовилася від їхнього виклику, а стороною захисту про необхідність допиту зазначених осіб клопотання не заявлялося.

42. Також апеляційним судом було обґрунтовано виключено з мотивувальної частини вироку посилання на висновок СМЕ № 836 від 09 вересня 2024 року.

43. Щодо доводів сторони захисту про недопустимість показання свідка ОСОБА_11 , то колегія суддів зауважує, що відповідно до частин 1, 2 ст. 97 КПК показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів. До того ж згідно з ч. 6 цієї статті показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що зазначений свідок надала покази щодо подій, які вона сприймала безпосередньо, а саме під час розмови з її братом у лікарні, який у подальшому помер. При цьому, її показання підтверджуються іншими доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження і були безпосередньо досліджені місцевим судом.

44. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд касаційної інстанції не встановив. Підстави для закриття кримінального провадження відсутні. Суд вважає за необхідне залишити касаційні скарги сторони захисту без задоволення.

45. Однак згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

46. Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема - початок строку відбування покарання.

47. Із вироку вбачається, що суд ухвалив строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного затримання.

48. Разом із тим, відповідно до матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 серпня 2024 року, яка була залишена без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року, до ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який необхідно рахувати з 06 серпня 2024 року. Цією ж ухвалою визначено розмір застави в розмірі 242 240 грн (т. 1 а.п. 194-200). Також в матеріалах кримінального провадження є повідомлення Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор», відповідно до якого ОСОБА_5 30 серпня 2024 року було звільнено з-під варти після внесення застави в розмірі 242 240 грн (т. 1 а.п. 201).

49. Із огляду на вищевикладене ОСОБА_5 необхідно зарахувати у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 06 по 30 серпня 2024 року включно.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 03 червня 2025 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 березня 2026 року щодо ОСОБА_5 на підставі ч. 2 ст. 433 КПК змінити.

Зарахувати у строк покарання ОСОБА_5 строк його попереднього ув`язнення з 06 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року включно.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3