Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №569/6844/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 569/6844/21

провадження № 61-17279св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 31 березня 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» уклали кредитний договір № 1701/0308/71-057, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 57 700,00 дол. США зі сплатою 11,9 % річних.

12 квітня 2012 року на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 1701/0308/71-057-Р-1, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася нести солідарну майнову відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за вказаним кредитним договором.

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1.

Позивач вказував, що 31 серпня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» уклали договір про відступлення прав вимоги № 2302/К/3, згідно з яким позивач набув право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 13 січня 2021 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 50 807,15 дол. США.

Посилаючись на наведене, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» просило суд стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно заборгованість станом на 13 січня 2021 року за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 у розмірі 50 807,15 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 1 424 937,33 грн, яка складається з боргу за тілом кредиту - 46 608,55 дол. США та 3 % річних на цю суму за період з 13 січня 2018 року по 13 січня 2021 року в розмірі 4 198,60 дол. США, а також понесені судові витрати по справі за судовий збір - 21 374,06 грн та за правничу допомогу - 20 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 16 грудня 2021 року позов задовольнив.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованість за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-57 у розмірі 50 807,15 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на 16 грудня 2021 року становить 1 381 954,48 грн.

Рівненський апеляційний суд постановою від 01 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 12 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасував. Справу у цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції достовірно не з`ясував розмір заборгованості за кредитним договором, яка існувала у відповідача на час пред`явлення досудової вимоги, не перевірив період, за який вона нарахована, а також наявності підстав для застосування погодженої сторонами трирічної позовної давності до окремих платежів, строк виконання яких настав за умовами кредитного договору.

Волинський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 грудня 2021 року в оскаржуваній частині щодо розміру заборгованості та судових витрат змінив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованість станом на 13 січня 2021 року за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 у розмірі 46 608,55 дол. США та 3 % річних за статтею 625 ЦК України в розмірі 2 298,50 дол. США, а всього 48 907,05 дол. США.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» понесені судові витрати за сплату судового збору в сумі 22 125,22 грн, 19 252,00 грн витрат на правову допомогу та в користь держави 30 862,00 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Стягнув з ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» в користь держави 1 199,09 грн судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що відсутні правові підстави для застосування позовної давності, оскільки товариство не пропустило строк звернення до суду, так як зміни до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, яким встановлена позовна давність у 10 років, сторони не вносили.

Проте, згідно з пунктом 8.5 договору про внесення змін та доповнень від 19 лютого 2010 року № 1 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 сторони домовились, що позовна давність за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору, встановлюється у 3 роки.

Отже, з висновками про відсутність підстав для застосування наслідків пропущення позовної давності до даного позову колегія суддів погодилася, однак вважала помилковими висновки суду першої інстанції щодо повного задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_1 .

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував та не заперечив існуючої заборгованості та розміру невиконаних зобов`язань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та направити справу у зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Рівненського міського суду Рівненської області.

30 січня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 296/6683/18 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у застосуванні позовної давності щодо окремих платежів за тілом кредиту, що здійснювалися до 22 березня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача 3 % річних за статтею 625 ЦК України, оскільки позивач не заявляв таку вимогу.

Доводи інших учасників справи

У січні 2024 року ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 31 березня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1701/0308/71-057, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 57 700,00 дол. США зі сплатою 11,9 % річних строком до 30 березня 2038 року (т. 1 а. с. 9).

Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 проценти за користування кредитом нараховуються, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до моменту його повернення. При розрахунку процентів за кількість днів у році приймається - 360. При цьому враховується перший день та не враховується останній день користування кредитом. Якщо день надання та повернення кредиту співпадають, проценти за користування кредитом нараховуються на суму наданих коштів за 1 день користування кредитом.

Сума нарахованих процентів за визначений період є тільки цілим округленим числом без десяткових знаків. Позичальник уповноважує банк самостійно округляти суму нарахованих процентів.

Згідно із пунктом 3.3 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 за користування кредитом підлягають сплаті позичальником через касу банку на рахунок № НОМЕР_1 нараховані проценти щомісяця у період з 01 до 10 числа включно, за попередній календарний місяць; проценти нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту.

Відповідно до пункту 10.11 кредитного договору сторони домовились, що позовна давність за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору встановлюється тривалістю 10 років.

19 лютого 2010 року ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, згідно з яким сторони домовились, що на дату укладання цього договору розмір строкової заборгованості за кредитом складає 54 158,30 дол. США. Розмір простроченої заборгованості за кредитним договором складає 748,01 дол. США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 435,81 дол. США; прострочена заборгованість за процентами - 312,20 дол. США (т. 1 а. с. 24).

Кредитний договір від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 викладено у новій редакції.

Зокрема, пунктом 1.1 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 (у редакції від 10 лютого 2010 року) встановлено строк дії кредитного договору до 30 березня 2038 року.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 зазначеного договору, починаючи з 10 квітня 2010 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату відсотків за період користування кредитом, нарахованих відповідно до пункту 3.2 цього договору, шляхом здійснення фінансових (ануїтетних) платежів у сумі 557,10 дол. США у чітко встановлений цим договором термін - 10 число кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. До настання вказаного терміну позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за період користування кредитом, не пізніше 10 числа наступного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення договору.

Сторони досягли згоди, що розмір ануїтетного платежу може бути змінений банком у зв`язку зі змінами відсоткової ставки згідно з пунктом 8.4 цього договору в порядку, передбаченому підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору.

Відповідно до пункту 8.5 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 (у редакції від 10 лютого 2010 року) сторони домовились, що позовна давність за будь-якими вимогами банку, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із повідомленням ПАТ «Сведбанк» від 04 жовтня 2011 року про зміну умов кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 банк повідомив ОСОБА_1 про те, що у зв`язку із порушенням зобов`язань за договором кредиту станом на 30 вересня 2011 року у нього є заборгованість за кредитом у розмірі 54 594,11 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 16 634 дол. США, пеня - 8 336,49 грн, яку він має сплатити у повному обсязі до 14 жовтня 2011 року (т. 1 а. с. 277).

12 квітня 2012 року ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, згідно з умовами якого сторони домовились укласти цей договір, що передбачає реструктуризацію кредитної заборгованості позичальника та направлений на зміну умов кредитування позичальника за кредитним договором (т. 1 а. с. 34).

Відповідно до пункту 1 договору про внесення змін та доповнень від 12 квітня 2012 року № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 сторони визначили, що на дату укладення цього договору строкова заборгованість за кредитом відсутня; прострочена заборгованість складає 54 594,11 дол. США; прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування - 5 865,69 дол. США; строкова заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом відсутня.

Сторони домовились внести зміни до пункту 1.1 кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та встановили строк користування кредитом до 30 березня 2040 року (пункт 3.1 цього договору).

Згідно з пунктом 4 договору про внесення змін та доповнень від 12 квітня 2012 року № 2 до кредитного договору від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 сторони погодилися внести зміни до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 кредитного договору, виклавши його у новій редакції такого змісту.

Починаючи з 10 червня 2012 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату відсотків за період користування кредитом, нарахованих відповідно до пункту 3.2 цього договору, шляхом здійснення фіксованих (ануїтетних) платежів у сумі 622,38 дол. США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. До настання вказаного терміну позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за період користування кредитом, не пізніше 10 числа наступного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення даного договору.

Сторони досягли згоди, що розмір ануїтетного платежу може бути змінений банком у зв`язку зі змінами відсоткової ставки згідно з пунктом 8.4 цього договору в порядку, передбаченому підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору.

Всі інші умови кредитного договору залишаються без змін.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057, 12 квітня 2012 року ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 1701/0308/71-057-Р-1 (т. 1 а. с 37).

Відповідно до пункту 1 договору поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1 ОСОБА_2 зобов`язалася перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з кредитним договором від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 у сумі 60 459,80 дол. США, строком до 30 березня 2040 року.

Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами (пункт 2 договору поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1).

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1 (т. 1 а. с. 47).

22 березня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ОСОБА_1 з листом-вимогою про дострокове погашення усієї заборгованості у розмірі 568 429,80 грн (т. 1 а. с. 142).

31 серпня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» уклали договір про відступлення прав вимоги № 2302/К/3, згідно з яким позивач набув право вимоги за договором кредиту від 31 березня 2008 року № 1701/0308/71-057 та договором поруки від 12 квітня 2012 року № 1701/0308/71-057-Р-1 (т. 1 а. с. 77).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що скаржник посилався на пропуск позивачем позовної давності, зазначаючи, що після пред`явлення банком 04 жовтня 2011 року вимоги про дострокове повернення кредиту та сплату процентів перебіг позовної давності розпочався з цієї дати, а укладення 12 квітня 2012 року змін та доповнень № 2 до кредитного договору перервало цей строк, у зв`язку з чим трирічний строк сплив 12 квітня 2015 року.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що укладення 12 квітня 2012 року змін та доповнень № 2, якими сторони погодили реструктуризацію заборгованості, свідчило про продовження кредитних правовідносин, що також встановлено Верховним Судом у постанові від 12 липня 2023 року у цій справі.

Водночас висновок суду першої інстанції про незастосування позовної давності з огляду на встановлений сторонами десятирічний строк є помилковим, оскільки пунктом 8.5 змін та доповнень № 1 від 19 лютого 2010 року до кредитного договору сторони встановили трирічну позовну давність за будь-якими вимогами банку, що випливають із цього договору.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц та Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 755/15853/15-ц зроблені висновки, що звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що кредитор, надіславши 22 березня 2019 року боржнику ОСОБА_1 лист-вимогу про дострокове погашення усієї заборгованості, яка станом на 04 березня 2019 року становила 1 658 171,94 грн, з яких прострочена заборгованість - 568 429,80 грн, змінив строк виконання основного зобов`язання, подав даний позов до суду 29 березня 2021 року, тобто в трирічний строк з дня зміни строку виконання зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у застосуванні позовної давності щодо окремих платежів у рахунок погашення тіла кредиту, строк сплати яких настав до 22 березня 2016 року, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Заявник посилається на те, що з огляду на погоджений сторонами трирічний строк звернення до суду вимоги про стягнення платежів, строк виконання яких настав до 22 березня 2016 року, є такими, щодо яких позовна давність спливла.

Проте такий довід не враховує встановлених судами обставин щодо пред`явлення 22 березня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» вимоги про дострокове погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором.

Як установив суд апеляційної інстанції, зазначеною вимогою кредитодавець змінив строк виконання зобов`язання, надавши позичальнику 60-денний строк для повного погашення заборгованості. Відтак строк виконання зобов`язання щодо повернення всієї суми кредитної заборгованості настав 23 травня 2019 року.

При цьому суд апеляційної інстанції не виходив із того, що пред`явлення вимоги від 22 березня 2019 року перервало або поновило перебіг позовної давності щодо кожного окремого платежу, строк виконання якого настав раніше. Суд правильно врахував, що реалізація кредитодавцем передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України права на дострокове повернення кредиту змінила строк виконання зобов`язання щодо його непогашеного залишку.

Верховний Суд у постанові від 12 липня 2023 року, направляючи цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, звернув увагу, зокрема, на необхідність врахування погодженої сторонами трирічної позовної давності та правового значення вимоги ПАТ «Дельта Банк» від 22 березня 2019 року про дострокове погашення всієї заборгованості.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції зазначені обставини дослідив та надав їм належну правову оцінку.

Посилання заявника на сплив позовної давності щодо окремих платежів не спростовує правильності висновків апеляційного суду, оскільки не враховує правових наслідків реалізації кредитодавцем права на дострокове повернення всієї суми кредиту.

Крім того, у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання зобов`язання, боржник має нести відповідальність, визначену частиною другою статті 625 ЦК України.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, на яку міститься посилання в касаційній скарзі.

Із матеріалів справи відомо, що позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідачів, зокрема, три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 4 198,60 дол. США за період із 13 січня 2018 року до 13 січня 2021 року.

Отже, твердження скаржника про те, що позивач не заявляв вимоги про стягнення трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України, спростовується змістом позовної заяви.

При цьому суд апеляційної інстанції не вийшов за межі позовних вимог, а, навпаки, перевірив правильність визначеного позивачем періоду нарахування та розміру трьох процентів річних і дійшов висновку про необхідність їх зменшення.

Зокрема, апеляційний суд установив, що строк виконання вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості настав 23 травня 2019 року, а тому нарахування трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України за період до цієї дати є безпідставним.

У зв`язку із цим апеляційний суд визначив три проценти річних лише за період із 23 травня 2019 року до 13 січня 2021 року та зменшив їх розмір із заявлених позивачем 4 198,60 доларів США до 2 298,50 доларів США.

Тому доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув із ОСОБА_1 три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України з огляду на те, що позивач такої вимоги не заявляв, є необґрунтованими.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров