Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №461/9956/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 461/9956/23

провадження № 61-2св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури та об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард» на рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Зубачик Н. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.

у справі за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 ,

третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард», про витребування майна.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням поданої у лютому 2024 році заяви про уточнення позовних вимог, просив: витребувати з приватної власності відповідача у комунальну власність на користь Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:07:001:0066, площею 0,0931 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2668680146060, номер запису про право власності 48674495 та земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:07:001:0067, площею 0,0069 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2668683146060, номер запису про право власності 48674560.

В обґрунтування позову вказував, що Львівська міська рада ухвалою № 3585 від 07 червня 2018 року «Про надання громадянам дозволу на виготовлення документацій із землеустрою» затвердила перелік громадян, яким надано дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою для оформлення землекористування земельними ділянками, які раніше були надані громадянам у користування для обслуговування індивідуальних житлових будинків, гаражів та ведення садівництва.

Прокурор зазначав, що до вказаного переліку включено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі ухвали Львівської міської ради № 3585 від 07 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр земельного кадастру» (далі - ТОВ «Центр земельного кадастру») із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). За результатами розгляду заяви ТОВ «Центр земельного кадастру» виготовило відповідну технічну документацію із землеустрою та надало її примірники замовнику ОСОБА_1 .

У подальшому Львівська міська рада ухвалою № 5420 від 11 липня 2019 року «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою та передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок» затвердила ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж

земельної ділянки в натурі, кадастровий номер 4610136600:07:001:0057, за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначену земельну ділянку передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Водночас прокурор вказує на обставини, які, на його думку, свідчать про відсутність належних документальних підстав для прийняття Львівською міською радою ухвали № 3585 від 07 червня 2018 року.

Так, за твердженням прокурора, одним із документів, що міститься у складі технічної документації із землеустрою, є архівний витяг № Г-188 від 22 січня 2010 року з рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 1353 від 23 грудня 1959 року.

Разом із тим, як зазначає прокурор, Державний архів Львівської області

надав копію рішення № 1353 від 23 грудня 1958 року, у якому відсутні будь-які відомості щодо земельної ділянки або будинковолодіння за адресою:

АДРЕСА_1 .

Прокурор також звертає увагу на те, що у рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 1353 від 23 грудня 1959 року зазначено квартал 858, будинковолодіння на АДРЕСА_1 та присадибна земельна ділянка площею 1 298 кв. м. При цьому опис кварталу 858 у рішенні № 1353 від 23 грудня 1959 року, копію якого надано Державним архівом Львівської області, відсутній.

Водночас, як стверджує прокурор, опис кварталу 858 міститься у рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 153

від 05 лютого 1954 року, однак у цьому рішенні також відсутні відомості про будинковолодіння або земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на зазначені розбіжності, прокурор вважає, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 1353 від 23 грудня 1959 року, архівний витяг якого був поданий до Львівської міської ради як документ, що підтверджує попереднє користування земельною ділянкою, містить ознаки підроблення.

Крім того, прокурор звертає увагу, що відповідно до інформації, яка міститься у листі Державного архіву Львівської області № 2781/03-16 від 08 листопада 2022 року, рішення Львівського міськвиконкому від 23 грудня 1959 року № 1353 в архівних матеріалах не значиться.

На підставі наведеного прокурор стверджує, що ухвала Львівської міської ради № 3585 від 07 червня 2018 року «Про надання громадянам дозволу на виготовлення документацій із землеустрою» прийнята на підставі неіснуючого рішення Львівського міськвиконкому від 23 грудня 1959 року № 1353, яке, на його думку, не приймалося уповноваженим органом та має ознаки підробленого документа.

У зв`язку з цим прокурор вважає, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали правових підстав для звернення із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,1000 га, оскільки земельна ділянка саме такої площі та конфігурації раніше у користуванні зазначених осіб не перебувала.

Прокурор зазначає, що на підтвердження факту попереднього користування земельною ділянкою до Львівської міської ради було подано архівний витяг, який, на його думку, не відповідає дійсності, а відомості, наведені у ньому, є недостовірними.

Враховуючи викладене, прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Галицький районний суд міста Львова ухвалою, зазначеною у протоколі судового засідання від 18 січня 2024 року, клопотання об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард» (далі - ОСББ «Авангард») задовольнив, залучив ОСББ «Авангард» до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Галицький районний суд міста Львова рішенням від 19 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовив.

Місцевий суд своє рішення, з яким також погодився й суд апеляційної інстанції, мотивував тим, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі чинних та нескасованих рішень Львівської міської ради, а тому можливі помилки органу місцевого самоврядування не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного набувача права власності.

Суд першої інстанції, посилаючись на відсутність доказів подання ОСОБА_1 документів, що містять неправдиві відомості, а також відповідного вироку суду про притягнення його до кримінальної відповідальності, зазначив, що прокурор не довів належними та допустимими доказами незаконність набуття відповідачем земельної ділянки та існування обставин щодо підроблення архівного витягу.

Суд також вказав на недоведеність того, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні мешканців будинку АДРЕСА_2 . Доводи щодо неправомірності поділу земельної ділянки суд відхилив, зазначивши, що технічні описки у кадастрових номерах не є підставою для скасування державної реєстрації права власності.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

31 грудня 2024 року Зубач А. З., який діє від імені ОСББ «Авангард», через систему «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у вказаній справі.

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

09 січня 2025 року перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури через систему «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури та витребував справу з Галицького районного суду міста Львова.

Верховний Суд ухвалою від 30 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСББ «Авангард».

11 лютого 2025 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В касаційній скарзі ОСББ «Авангард» посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16 та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 щодо необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності у зареєстрованого володільця нерухомого майна, а також висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 399/179/23 стосовно збереження особами прав (зокрема користування) на земельні ділянки, отримані ними до введення в дію відповідних кодексів.

Зазначає, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки не дослідив ту обставину, що у будинку АДРЕСА_2 проживають та мають квартири у власності особи, які не втратили право користування земельною ділянкою.

Наголошує на тому, що суди встановили обставини у справі, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - копії архівного витягу № Г-188 від 22 січня 2010 року, яку скаржник вважає підробленою, а також на тому, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про допит свідків.

В касаційній скарзі прокурор посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Стверджує про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, а також у постанові Верховного Суду

від 22 березня 2023 року у справі № 307/1803/18.

Прокурор також зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не дослідив та не врахував низку доказів, що підтверджують факт надання відповідачем підробленого документа - архівного витягу рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів.

Доводи інших учасників справи

У лютому та березні 2025 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшли відзиви на касаційні скарги ОСББ «Авангард» та прокурора від ОСОБА_1 , подані його представником, які містять посилання на необґрунтованість доводів касаційних скарг та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. У відзивах наголошує на законності передачі у його власність компетентним органом в межах наявних у нього повноважень земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:07:001:0057. Вказує, що при ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій повно з`ясували усі обставини, що мали значення для справи та дотримались норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 172). Йому на праві спільної часткової власності належить 72/100 частини житлового будинку

АДРЕСА_1 , дата набуття права власності 17 травня 2018 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а. с. 174).

Львівська міська рада ухвалою № 3585 від 07 червня 2018 року «Про надання громадянам дозволу на виготовлення документацій із землеустрою» затвердила перелік громадян, яким надається дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічних документацій із землеустрою для оформленні землекористування на земельні ділянки, які раніше були надані у користуванні громадянам для обслуговування індивідуальних житлових будинків, гаражів та ведення садівництва, згідно якої громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 24, 25).

ТОВ «Центр земельного кадастру» за замовленням ОСОБА_1 виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення)

меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т. 1 а. с. 26-31).

Згідно акта встановлення і показу меж земельної ділянки у

АДРЕСА_1 , який знаходиться в технічній документації з землеустрою, межі спірної земельної ділянки були погоджені суміжними землекористувачами, в тому числі й ОСББ «Авангард» (т. 1 а. с. 29 зв.).

Львівська міська рада ухвалою № 5420 від 11 липня 2019 року «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою та передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок» затвердила ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, кадастровий номер 4610136600:07:001:0057, за адресою: АДРЕСА_1 та передала у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т. 1 а. с. 32-36).

Згідно із пунктом 2.1 ухвали Львівської міської ради № 742 від 22 квітня 2021 року «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою та передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок» у додаток до ухвали Львівської міської ради № 5420

від 11 липня 2019 року внесено зміни у та вилучено у графі 2 пункту 7 слова « ОСОБА_2 , ОСОБА_3 » (т. 1 а. с. 40, 41).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 273576131, ОСОБА_1 , на підставі ухвал Львівської міської ради № 5420 від 11 липня 2019 року та № 742 від 22 квітня 2021 року, зареєстрував право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:07:001:0057 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2448988346101) (т. 1 а. с. 91).

ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 10 серпня 2022 року першим секретарем Посольства України в Республіці Австрія Зінкевич М. М. за реєстровим номером 570/1699, подав заяву про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:07:001:0057 площею 0,1000 га на дві.

Внаслідок вказаного поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:07:001:0057 площею 0,1000 га, 08 грудня 2022 року утворено дві нові земельні ділянки з кадастровим номером 4610136600:07:001:0066, площею 0,0931 га, та з кадастровим номером 4610136600:07:001:0067, площею 0,0069 га, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 355419340

та № 355419609 (т. 1 а. с. 67-70).

Слідчий відділ Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022142040000109

від 06 жовтня 2022 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, що стосується підроблення рішення, яке видається чи посвідчується особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у

АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 23).

Як зазначив у позовній заяві прокурор, одним з документів у технічній документації є архівний витяг № Г-188 від 22 січня 2010 року з рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 1353, згідно якого вирішено по кварталу № 858 залишити в користуванні земельні

ділянки відповідно до існуючих норм за землекористувачами в таких

розмірах: за будинковолодінням АДРЕСА_1 присадибну ділянку, площею 1 298 кв. м (т. 1 а. с. 48). Однак, згідно копії рішення № 1353 від 23 грудня 1958 року, відсутня інформація про земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 49-52).

Відповідно до інформації обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»

(далі - ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки») № 3209 від 19 вересня 2018 року, АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 77).

Згідно відповіді Державного архіву Львівської обласної державної адміністрації № 1197/01-36 від 02 жовтня 2018 року в рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 1353 від 23 жовтня 1958 року «Про розгляд матеріалів по обміру земель по кварталах…» квартал 858 відсутній (т. 1 а. с. 78).

Відповідно до інформації ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 02 жовтня 2018 року в матеріалах по обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками АДРЕСА_3 відсутня інформація про будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 79).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та аргументи відзивів на касаційні скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій, другій статті 116 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статті 118 ЗК України передача у власність земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації здійснюється за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, набуття громадянином права власності на земельну ділянку із земель комунальної власності у порядку безоплатної приватизації є юридичним результатом прийняття відповідного рішення компетентним органом місцевого самоврядування за умови дотримання передбаченої законом процедури.

Водночас відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 зазначила про те, що можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Водночас, за змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо суд встановить, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Застосування статей 387, 388 ЦК України передбачає встановлення юридично значимих обставин, зокрема наявності у позивача права на спірне майно, факту вибуття такого майна з його володіння, перебування майна у відповідача та відсутності у відповідача належної правової підстави для володіння ним або наявності передбачених законом умов для витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими - докази, одержані у порядку, встановленому законом; достовірними - докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми - докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський суд з прав людини наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136600:07:001:0057 на підставі ухвали Львівської міської ради № 5420 від 11 липня 2019 року

(з урахуванням внесених до неї змін ухвалою Львівської міської ради № 742

від 22 квітня 2021 року), яка на час розгляду справи є чинною, не скасована та недійсною не визнана.

Суд першої інстанції, з висновками якого також погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що ОСОБА_1 , як співвласник житлового будинку на АДРЕСА_1 , мав право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України.

У справі, що переглядається, визначальним є те, що прокурор пов`язував незаконність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку з поданням до органу місцевого самоврядування підробленого архівного витягу.

Разом із цим, суди встановили відсутність належних та допустимих доказів як для висновку що вказаний архівний витяг є підробленим, так і на підтвердження того факту, що саме відповідач виготовив такий архівний витяг, або замовив його виготовлення чи подав цей документ до Львівської міської ради, усвідомлюючи його недостовірність.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що висновки про відсутність підстав для задоволення позову не ґрунтуються виключно на дійсності цього документа. Так, переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд надав оцінку інформації ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», відповіді Державного архіву Львівської області та іншим доказам,

на які посилався прокурор, і обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність заявлених позовних вимог, а отже й відсутність підстав для їх задоволення.

Таким чином, питання дійсності архівного витягу, перевірка доводів щодо його можливого підроблення відповідачем було предметом розгляду та оцінки судів першої та апеляційної інстанцій. Так, наявність певних розбіжностей між відомостями, що містяться в архівних та технічних матеріалах, сама по собі не свідчить про підроблення конкретного документа.

Відповідно до статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед установленої сили, а його доказове значення визначається за результатами оцінки в сукупності з іншими доказами.

Отже, доводи касаційних скарг щодо недопустимості доказу - копії архівного витягу № Г-188 від 22 січня 2010 року фактично зводяться до переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, що, відповідно до статті 400 ЦПК України, не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє також посилання прокурора та ОСББ «Авангард» у касаційних скаргах на неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16,

від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, а також висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 307/1803/18 та від 23 жовтня 2024 року у справі № 399/179/23, оскільки висновки, зроблені судами в оскаржуваних рішеннях у цій справі, не суперечать висновкам, на необхідності врахування яких посилається заявник.

Так, зокрема висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення добросовісності набувача підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин конкретної справи та правової конструкції заявленого способу захисту. У справі, що переглядається, право власності відповідача на земельну ділянку виникло не за відплатним договором, укладеним із особою, яка не мала права відчужувати таку земельну ділянку, а на підставі рішень Львівської міської ради - компетентного органу місцевого самоврядування. Отже, правовідносини у справі, яка переглядається, за встановлених судами обставин не є тотожними правовідносинам, у яких Велика Палата Верховного Суду сформулювала наведені заявником висновки щодо добросовісності набувача.

Крім цього, у цій справі прокурор не довів, що відповідач знав або повинен був знати про незаконність набуття ним земельної ділянки, так само як не довів, що відповідач діяв недобросовісно під час оформлення права власності на спірну земельну ділянку.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСББ «Авангард» про те, що суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі. Саме по собі посилання на те, що у будинку

АДРЕСА_2 проживають та мають у власності квартири інші особи, не свідчить про вирішення судом питання про їхні права чи обов`язки. Більше того, такі особи не оскаржують в касаційному порядку судові рішення у цій справі.

Щодо доводів касаційної скарги ОСББ «Авангард» про необґрунтоване відхилення клопотання про допит свідків Верховний Суд зазначає, що відмовлячи у задоволенні клопотання представника третьої особи Зубача А. З. про допит свідків, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що обставина знесення паркану не заперечувалась у судовому засіданні учасниками справи та підтверджується іншими письмовими доказами.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду, погоджуючись із висновком суду, наголошує, що питання щодо виникнення права власності або права користування земельною ділянкою має підтверджуватися передбаченими законом документами, а показання свідків не можуть замінювати правовстановлюючі документи.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін

У касаційній скарзі перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури просить повідомити сторони, Львівську обласну прокуратуру та Офіс Генерального прокурора про час розгляду справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень. У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому відсутні підстави для відповідного повідомлення про час розгляду справи Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає. Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на осіб, які подали касаційні скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури та об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Авангард» залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров