Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №639/573/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 639/573/24

провадження № 61-14523св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Солдатенка Андрія Михайловича на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова (раніше - Жовтневий районний суд м. Харкова) від 31 березня 2025 року в складі судді Єрмоленко В. Б. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року в складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про повернення банківського вкладу, втраченої вигоди, відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень та збільшення позовних вимог просив стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») банківський вклад в сумі 30 000,00 доларів США, 1 275,00 доларів США - процентів за користуванням депозитом, 12 513,00 доларів США - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20 жовтня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Ощадбанк» в особі завідуючої територіально відокремленим безбалансовим відділенням (далі - ТВБВ) № 100200326 Харківського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України» ОСОБА_2 , яка діяла на підставі наказу від 12 квітня 2005 року № 183, укладено договір № 51082 на вклад «Депозитний Ощадного банку» в іноземній валюті для фізичної особи (далі - договір) на суму 30 000,00 доларів США до 20 квітня 2008 року з процентною ставкою за депозитом 8,5 % річних. Як стало відомо, ОСОБА_2 , зловживаючи службовими обов`язками, не оприбуткувала в касі ТВБВ № 10200326 Харківського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України» грошові кошти і привласнила їх. Зобов`язання з повернення вкладу і процентів банк не виконав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

31 березня 2025 року рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова (раніше - Жовтневий районний суд м. Харкова) позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 депозитний вклад за договором від 20 жовтня 2007 року № 51082 у розмірі

30 000,00 доларів США, проценти за користування депозитом за період з 20 квітня 2007 року до 20 квітня 2008 року в розмірі 1 264,52 доларів США, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 21 квітня 2008 року до 19 серпня 2021 року в розмірі 12 509,23 доларів США, а всього 43 773,75 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

04 листопада 2025 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення. Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова (раніше - Жовтневий районний суд м. Харкова) від 31 березня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що договір банківського вкладу від 20 жовтня 2007 року № 51082 має усі необхідні реквізити та підтверджує те, що між банком, від імені якого діяла уповноважена особа ОСОБА_2 , і вкладником ОСОБА_1 виникли договірні відносини, за умовами якого банк зобов`язаний повернути вкладнику на його вимогу суму депозиту разом з відсотками згідно з умовами договору. Доводи банку про те, що в банківській установі відсутні дані про банківські операції з внесення спірних коштів ОСОБА_1 вказує лише на невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу, оскільки сам факт непроведення суми коштів на рахунку банку, за умови наявності доказів про одержання таких від вкладника, не може свідчити про невнесення їх до каси банку та про фіктивність банківської операції. Позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2025 року представник АТ «Державний ощадний банк України» -адвокат Солдатенко А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова (раніше - Жовтневий районний суд м. Харкова) від 31 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14, від 25 червня 2019 року в справі № 9624/1473/15, про те, що договір банківського вкладу є реальним договором, тобто вважається укладеним у разі прийняття банком від вкладника або від третьої особи на користь вкладника грошової суми. Такі дії вкладника чи третьої особи в його інтересах є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника з`являється право вимагати від банку повернення суми вкладу та виплати відсотків на неї, а у банку відповідні обов`язки; банк зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі; про недопустимість одночасної зміни предмета і підстав позову.

Кошти у розмірі, зазначеному в спірному договорі, позивач банку не передавав, а банк їх не отримував.

Ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності встановлено, що саме вона вчинила дії щодо виготовлення та видачі завідомо неправдивих офіційних документів, зокрема спірного договору в цій справі. У матеріалах справи взагалі відсутні будь-які документи на підтвердження внесення ОСОБА_1 коштів за договором, як і немає підтвердження відкриття депозитного рахунку на ім`я ОСОБА_1 . За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження передачі коштів за договором банківського вкладу, прийняття вказаних коштів банком договір банківського вкладу, на який посилається позивач, як реальний та оплатний є неукладеним, будь-які права та обов`язки для сторін за ним не виникли. Крім того, договір є завідомо неправдивим підробним документом, який виготовлений не банком, а складений обвинуваченою виключно з метою заволодіння коштами ОСОБА_1 .

Представником позивача до суду подано заяву про збільшення (уточнення) позовних вимог від 19 серпня 2021 року № 19-02/08-21, в якій додано нову позовну вимогу щодо стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 12 513,00 доларів США. Проте одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 жовтня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк» в особі завідуючої ТВБВ № 100200326 Харківського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України» ОСОБА_2 , яка діяла на підставі наказу від 12 квітня 2005 року № 183, укладено договір.

Згідно з пунктом 2.8 договору після закінчення строку зберігання депозиту договір може бути пролонговано за згодою сторін на умовах, які діятимуть в банку на момент пролонгації, про що вкладник повідомляє банк за п`ять робочих днів до спливу строку, зазначеного у пункті 1.1 договору. Пролонгація оформлюється шляхом підписання додаткового договору, який є невід`ємною частиною договору.

Інформації про укладення додаткових договорів матеріали справи не містять.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. У разі ненадходження коштів, зазначених у пункті 1.1 договору (30 000,00 доларів США) на рахунок протягом трьох робочих днів з моменту підписання сторонами договору, договір вважається припиненим, рахунок закривається.

Під час судового розгляду кримінальної справи № 642/5561/14 в суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_2 свою провину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу (далі - КК) України, визнала повністю та пояснила, що з серпня 2000 року вона працювала завідуючою ТВБВ № 1020/0326 філії Харківського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України». Вона здійснювала керівництво відділенням в межах наданих їй прав та обов`язків, з використанням сучасних методів управління персоналом, забезпечення та виконання своєчасного та якісного проведення банківських операцій в національній та іноземній валюті, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, здійснення операцій з використанням банківських платіжних карток, організацію роботи щодо забезпечення збереження грошових коштів і цінностей, довірених банку тощо. Крім того, їй як завідуючій відділення були видані довіреності на прийняття вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб, на відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів в національній одиниці України, проведення операцій з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті. Вона роздруковувала за допомогою комп`ютера та принтера депозитні договори, не відображала їх у програмно-технічному комплексі Автоматизована система ведення обліку (далі - АСВО) «Вклади», видавала відповідні квитанції про отримані кошти від клієнта з печаткою та особистим підписом, а самі кошти від клієнтів не оприбутковувала в касі, а привласнювала собі, зловживаючи своїм службовим становищем.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 листопада 2022 року ОСОБА_2 звільнена від кримінальної відповідальності на підставі пункту 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності за частиною третьою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, та в цій частині провадження закрито.

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року, який залишений без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року, ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2024 року вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд провадження в порядку цивільного судочинства.

Судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 , працюючи з 04 серпня 2000 року відповідно до наказу начальника Харківського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України» № 290 на посаді завідуючої ТВБВ № 100200326, була службовою особою, тобто обіймала посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Як завідуючій філії їй були видані довіреності на прийняття вкладів (депозитів) від юридичних (крім банків) і фізичних осіб, також на відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів в грошовій одиниці України, проведення операцій з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті.

ОСОБА_2 , діючи з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, зловживаючи своїм службовим становищем, привласнювала ввірені їй грошові кошти ВАТ «Державний Ощадний банк України», які отримувала для внесення в касу банку від клієнтів, зокрема ОСОБА_1 .

20 жовтня 2007 року ОСОБА_2 у приміщенні філії банку склала та роздрукувала за допомогою службового комп`ютера і принтера договір від 20 жовтня 2007 року № 51082 з ОСОБА_1 на відкриття останнім депозитного рахунку в доларах США у ВАТ «Ощадбанк», не відобразивши в програмно-технічному комплексі АСВО «Вклади» філії банку цей документ. Цього ж дня ОСОБА_2 уклала договір з ОСОБА_1 . Отримавши від нього у зв`язку з укладенням вказаного вище договору 30 000,00 доларів США, ОСОБА_2 видала йому підписаний нею та завірену печаткою ТВБВ № 100200326 філії Харківського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України» примірник договору, в якому була відображена отримана від ОСОБА_1 грошова сума. Отримані 30 000,00 доларів США ОСОБА_2 , зловживаючи своїм службовим становищем, діючи із корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, не оприбуткувала в касі філії банку, привласнила їх, в особливо великих розмірах.

Вироком встановлено, що посадовою інструкцією завідувача ТВБВ № 10020/326 визначено, що до посадових обов`язків ОСОБА_2 входило: керівництво всією діяльністю відділення в межах наданих їй прав згідно з затвердженими штатним розписом та економічними нормативами, з використанням сучасних методів управління персоналом, керування всіма видами забезпечення та обслуговування діяльності відділення, забезпечення та виконання своєчасного та якісного проведення визначених банківських та інших операцій, на підставі наданого правлінням ВАТ «Ощадбанк» дозволу на право проведення відділенням окремих операцій в національній та іноземній валюті; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, зокрема переказ грошових коштів з цих рахунків та зарахування коштів на них; здійснення операцій з використанням банківських платіжних карток, організація та контроль первинного обліку діяльності відділення банку; організація роботи щодо забезпечення збереження грошових коштів і цінностей, довірених банку.

За інформацією АТ «Державний ощадний банк України» станом на 20 жовтня 2007 року порядок обліку і звітності укладених договорів та їх нумерації, проходження по касі внесених грошових коштів вкладником, система контролю за виконанням касових операцій та укладеними договорами визначався внутрішніми нормативними документами, а саме Порядком здійснення установами ВАТ «Ощадбанк» операцій по вкладах фізичних осіб з використанням програмно-технічного комплексу АСВО «Вклади», Порядком відкриття поточних і вкладних (депозитних) рахунків фізичних осіб в іноземній валюті, Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в установах ВАТ «Ощадбанк», Положенням про здійснення подальшого контролю за вкладними (депозитними) операціями, Положенням про організацію операційної діяльності в установах ВАТ «Ощадбанк». За фактом звернення ОСОБА_1 21 грудня 2011 року проведено перевірку та повідомлено ОСОБА_1 , що зазначений ним в заяві договір від 20 жовтня 2007 року № 51082 відсутній в установі банку та за даними бухгалтерського обліку філії операції щодо відкриття депозитного рахунку та внесення ним готівкових коштів у розмірі 30 000,00 доларів США до каси не проводились, оскільки відсутні первинні документи. Здійснення операцій з відкриття рахунків та присвоєння їм нумерації контролюється програмними засобами з метою недопущення дублікатів номерів. Надати інформацію стосовно порядкових номерів, укладених з вересня до жовтня 2007 року на вклад «депозитний» неможливо, оскільки в архівній базі АСВО «Вклади» філії відсутні дані за вкладами «депозитний».

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Протоколу № 1 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).

Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 02 липня 2002 року).

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором [частина перша статті 1058 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України].

Тлумачення частини третьої статті 1060 ЦК України свідчить, що банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу.

За змістом частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до пункт 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516; в редакції на дату укладення договору), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом.

Згідно з пунктом 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (далі - Інструкція № 337; в редакції на дату укладення договору), після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку(далі - САБ).

Відповідно до пунктів 3, 4 глави 1 розділу III Інструкції № 337 форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов`язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

До обов`язкових реквізитів касових документів, які оформлюються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім перелічених вище), також належать: номер рахунку отримувача та назва банку отримувача. Усі реквізити в касових документах мають бути заповнені згідно з правилами, зазначеними в додатку 14 до цієї Інструкції. Крім обов`язкових, касові документи можуть містити й інші реквізити, потрібні для здійснення окремих операцій з готівкою. Додаткові реквізити можуть бути дописані в касовому документі від руки ручкою.

Заповнює касові документи клієнт від руки ручкою чи за допомогою технічних засобів або працівник банку за згодою клієнта із застосуванням технічних засобів або САБ.

Прибуткові, видаткові та прибутково-видаткові касові ордери, заяви на видачу готівки оформляються банком за допомогою технічних засобів із зазначенням номера примірника в правому верхньому кутку або виписуються з використанням копіювального або самокопіювального паперу.

У разі використання САБ для оформлення касових документів та відповідно до порядку внутрішнього контролю банк визначає кількість підписів працівників банку, які оформляють, контролюють та виконують касову операцію.

Банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи за касовими операціями, та визначає систему контролю за їх здійсненням.

Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми [постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)].

Суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору [постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)].

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що, з огляду на те, що позивачі правомірно сподівалися на належне оформлення вказаних договорів вкладу з відповідачем, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивачі не можуть бути відповідальними за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ними виконані умови укладених угод. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про наявність між сторонами договірних правовідносин за договорами банківського вкладу. Суди правильно вказали, що задоволення позовних вимог з підстав статей 1172, 1192 ЦК України за встановлених фактичних обставин справи не відповідатиме вимогам чинного законодавства, оскільки з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода злочином його працівників.

Подібні висновки містить постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 306/44/22 (провадження 61-1800сво24), де зазначено, що договір банківського вкладу є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу); парламентом у частині першій статті 1059 ЦК України розмежовано власне письмову форму (тобто коли вчиняється сторонами письмовий договір, який підтверджує внесення коштів вкладником) та замінники письмової форми договору банківського вкладу (зокрема, ощадна книжка, сертифікат чи інший документ, коли письмовий договір не вчинявся сторонами). Письмова форма договору банківського вкладу внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку. Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу.

Судом встановлено, що договір банківського вкладу від 20 жовтня 2007 року № 51082 має усі необхідні реквізити та підтверджує те, що між банком, від імені якого діяла уповноважена особа ОСОБА_2 , і вкладником ОСОБА_1 виникли договірні відносини, за умовами якого банк зобов`язаний повернути вкладнику на його вимогу суму депозиту разом з відсотками згідно з умовами договору.

ОСОБА_1 , отримавши від банку належним чином оформлені документи, не мав обов`язку перевіряти факт зарахування коштів на свій депозитний рахунок, адже, звертаючись до банківської установи для розміщення вкладу, позивач правомірно сподівався на належне оформлення вказаного депозитного договору з банком, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій покладено на банківську установу.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14 про те, що договір банківського вкладу є реальним договором, тобто вважається укладеним у разі прийняття банком від вкладника або від третьої особи на користь вкладника грошової суми, є безпідставними, так як суди встановили факти укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення коштів вкладником, закінчення строку депозиту, а також невиконання банком своїх зобов`язань за договором вкладу.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з банку внесених ним грошових коштів на депозит, оскільки такі обставини підтверджені належними та допустимими доказами.

Доводи банку у касаційній скарзі про те, що позивачем не підтверджено ні факт укладення з банком договорів вкладу, ні факт внесення нею коштів на депозитний рахунок у банку, є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими судом обставинами у справі та наявними у ній доказами, яким була надана оцінка у сукупності та взаємозв`язку.

Банк наполягає на тому, що відповідальною за повернення коштів ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , яка привласнила вклад і визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18) зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачі мають право вимоги до банку про повернення вкладів за договорами банківського вкладу, нарахованих процентів згідно умовами договорів та застосування наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором.

Оскільки необлікування банком внесених на депозит коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про покладення на банк обов`язку виконати умови договору банківського вкладу від 20 жовтня 2007 року № 51082.

У цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.

Щодо посилань заявника на одночасну зміну позивачем предмета і підстав позову, колегія суддів уважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 9624/1473/15, про недопустимість одночасної зміни предмета і підстав позову, з огляду на таке.

Апеляційний суд виснував, що посилання позивача про порушення судом норм процесуального права, а саме прийняття та розгляд судом уточненого позову, що містить одночасно зміну предмета й підстав позову, є необґрунтованими, оскільки предметом спору є матеріально - правова вимога позивача про повернення грошової суми за договором депозиту у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору про повернення вкладу. Тому доповнення позивачем первісних вимог про повернення вкладу вимогами про стягнення процентів, передбачених умовами договору та встановлених статтею 625 ЦК України, не є зміною предмета та підстав позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зазначила, що в разі надходження до суду такої заяви суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові.

Відповідно до обставин цієї справи постановою Верховного Суду від 16 січня 2024 року вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_2 у частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 про стягнення 30 000,00 доларів США банківського вкладу, 1 275,00 доларів США процентів за користуванням депозитом та 12 513,00 доларів США - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання скасовано і призначено новий розгляд провадження в порядку цивільного судочинства.

Тобто позов подавався у червні 2014 року в межах кримінального провадження, у первісній редакції передбачав вимогу про стягнення вкладу й втраченої вигоди, а заявою від 25 серпня 2021 року позовні вимоги доповнено стягненням 1 275,00 доларів США процентів за користуванням депозитом та 12 513,00 доларів США - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як первісні позовні вимоги, так і уточнені об`єднані однією підставою - невиконання договору банківського вкладу від 20 жовтня 2007 року № 51082, тому відсутні підстави для висновку, що відбулася одночасна зміна підстав і предметі позову.

Підготовче засідання в цій справі закінчене ухвалою суду від 24 червня 2024 року, тому порушень статті 49 ЦПК України не встановлено.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 716/1842/24 (провадження № 61-1735сво25), зазначено, що правопорядок виключає застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів, щоб гарантувати їх збереження у довгостроковій перспективі та стимулювати довіру до банків. Тобто в основі виключення вимог вкладника із сфери дії позовної давності є політико-правовим; цей «імунітет» має поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред`явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). На вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені внаслідок невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу, позовна давність не поширюється відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання.

У цій справі 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявлено у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу, тому обґрунтовано стягнуто судами без застосування позовної давності.

Отже, задовольняючи позов, суди правильно керувалися тим, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними та допустимими доказами, тобто у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт наявності договірних відносин між банком та позивачем, які виникли на основі укладеного між сторонами договору, за умовами якого було внесено грошові кошти на депозит, а оскільки грошові кошти за договором банківського вкладу позивачу на його вимогу не виплачені, суди обґрунтовано виснували про стягнення спірних сум з відповідача.

Доводи касаційної скарги є безпідставними й на правильність висновків судів не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Солдатенка Андрія Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова (раніше - Жовтневий районний суд м. Харкова) від 31 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська