Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №940/2355/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 940/2355/25

провадження № 61-8376св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - Дехтярова Василя Васильовича на постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про встановлення юридичного факту та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме встановити його особу як громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівці Тетіївського р-ну Київської обл.; встановити факт його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року і дотепер.

Посилався на те, що відповідно до посвідчення від 18 жовтня 1999 року серії НОМЕР_1 він є учасником бойових дій. У період з 19 грудня 1995 року до 31 грудня 1998 року на території України здійснював підприємницьку діяльність, 18 травня 2005 року розірвав шлюб із ОСОБА_2 . Станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року й дотепер проживає на території України, останні 20 років мешкає у с. Дібрівці Білоцерківського р-ну Київської обл. без реєстрації в будинку на АДРЕСА_1 . Мав паспорт зразка СРСР 1974 року, проте втратив його. Згодом він звернувся до Тетіївського сектору оформлення документів Білоцерківського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з проханням видати паспорт громадянина України, однак отримав лист, яким у видачі паспорту фактично відмовлено через неможливість встановлення його належності до громадянства України.

Від встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року залежить можливість реалізувати право на встановлення належності до громадянства й отримання паспорта громадянина України.

У будь-який інший спосіб, окрім у судовому порядку, з урахуванням зазначених вище обставин, неможливо підтвердити його належність до громадянства України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

09 січня 2026 року рішенням Тетіївського районного суду Київської області в задоволенні заяви відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції керувався тим, що заявником не було доведено, що ним було вичерпано всі можливості для встановлення своєї особи в позасудовому порядку, а тому підстав для встановлення його особи в судовому порядку немає. У справі відсутнє будь-яке рішення чи висновок про неможливість встановити особу ОСОБА_1 після проведення процедури ідентифікації. Жодного рішення Державної міграційної служби України про неможливість встановити особу після проведення процедури ідентифікації до матеріалів справи не додано. Також щодо вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року й дотепер суд зазначив, що заявником не надано жодного документа, який би чітко вказував на місце його проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року чи станом на 13 листопада 1991 року, у матеріалах справи відсутні будь-які архівні довідки, дані про реєстрацію, документи медичного обслуговування, майнові чи домогосподарські записи, відомості органів внутрішніх справ або інші офіційні документи, які могли б підтвердити фактичне проживання заявника за конкретною адресою у зазначений період.

21 квітня 2026 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено особу ОСОБА_1 як громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівці Тетіївського р-ну Київської обл. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року й дотепер.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником надано достатньо доказів для встановлення в судовому порядку його особи як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в с. Дібрівці Тетіївського р-ну Київської обл. З наданих до суду документів встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до травня 1991 року проходив військову службу та звільнився з неї у зв`язку з відокремленням України від рф і повернувся до України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2026 року представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - Дехтяров В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які рішення територіального органу Державної міграційної служби України про відмову у встановленні особи або про неможливість її встановлення після проведення відповідної процедури ідентифікації. Висновки суду апеляційної інстанції про неможливість встановлення особи заявника в досудовому порядку не підтверджені належними та допустимими доказами, що свідчить про недоведеність відповідних обставин. Це узгоджується з висновком Верховного Суду в постанові від 09 липня 2025 року в справі № 203/2326/23, в якій зазначено, що встановлення особи в судовому порядку не допускається без доказів неможливості встановлення особи компетентними органами в позасудовому порядку після проведення процедури ідентифікації Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2022 року в справі № 511/409/20, якщо органи Державної міграційної служби України не встановили особу заявника після проведення процедури ідентифікації, то встановлення такого факту проводиться у судовому порядку.

Доводи заявника не підтверджені жодними письмовими доказами, зокрема щодо його трудової діяльності на території України у спірний період, оплату податків або інших офіційних платежів, зверненнями до будь-яких державних органів або органів місцевого самоврядування, їх документами, особистим листуванням тощо. Заявником не надано копію домової книги з штампом реєстрації на території України, довідки про реєстрацію на території України, військовий квиток з відміткою про перебування на військовому обліку на території України, копію трудової книги або довідки з місць роботи на території України. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 477/739/21, від 23 лютого 2022 року в справі № 195/1135/20. Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 21 липня 2021 року в справі № 740/4027/20 виснував, що неможливо встановити факт постійного проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме стосовно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту. У постанові від 09 серпня 2023 року в справі № 494/1239/19 Верховний Суд зазначив, що факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року чи станом на 13 листопада 1991 року можуть підтвердити такі документи: відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яка б містила відомості стосовно перетину заявником державного кордону та відомості щодо документу, який посвідчував особу заявника під час такого перетину; інформація з місця навчання, роботи заявника; свідоцтва про народження дітей на території України; докази втрати паспортного документа або докази його обміну, тощо. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Заявником до заяви не було долучено жодного письмового доказу, який стосувався б саме 1991 року. ОСОБА_1 не ініціював перед судом клопотання про витребування відповідних доказів за неможливості їх надати для підтвердження факту його проживання станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року на території України.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівці Тетіївського р-ну Київської обл.

У 1980 році закінчив Денихівську середню школу в с. Денихівці Тетіївського р-ну Київської обл., що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно Відділом реєстрації актів цивільного стану Тетіївського районного управління юстиції Київської області 13 грудня 2007 року, та копією атестату про середню освіту серії НОМЕР_3 від 26 червня 1980 року.

У період з 01 вересня 1980 року до 15 липня 1981 року навчався в Технічному училищі № 3 м. Києва (копія диплому серії НОМЕР_4 від 22 липня 1981 року).

17 квітня 1987 року ОСОБА_1 отримав посвідчення тракториста-машиніста третього класу серії НОМЕР_5 , видане Тетіївським управлінням сільського господарства Київської області.

Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 18 жовтня 1999 року, виданого Черкаським міськвійськоматом, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

У період з 19 грудня 1995 року до 31 грудня 1998 року ОСОБА_1 на території України здійснював підприємницьку діяльність, що підтверджується копією свідоцтва № НОМЕР_6 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності від 19 грудня 1995 року та копією довідки Державної податкової інспекції у м. Черкасах про зняття з обліку платника податків № 39/17-217 від 05 січня 1999 року.

Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 від 18 травня 2005 року ОСОБА_1 розірвав шлюб із ОСОБА_2 .

Відповідно до копії акта про фактичне проживання особи без реєстрації місця проживання, складеного депутатом Тетіївської міської ради Крамарем О. А. 28 квітня 2025 року, ОСОБА_1 останні 20 років проживає в с. Дібрівці Білоцерківського р-ну Київської обл. без реєстрації в будинку на АДРЕСА_1 .

08 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського сектору оформлення документів Білоцерківського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з проханням видати паспорт громадянина України, однак отримав лист від 05 липня 2024 року № 80.3210.04-575/80.3210.04-24 про відмову у видачі паспорта громадянина України через неможливість встановлення його належності до українського громадянства.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон про громадянство) є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону про громадянство громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом про громадянство проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону про громадянство).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом про громадянство (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону про громадянство і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Статтею 8 Закону про громадянство встановлюються підстави набуття громадянства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону про громадянство особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону про громадянство, що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто в таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону про громадянство і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Відповідно до матеріалів справи заявник був документований паспортом громадянина СРСР зразка 1974 року на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_8 виданий 11 березня 1981 року Тетіївським районним відділом внутрішніх справ Київської області, про що свідчить скан-копія заяви про видачу паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року на ім`я заявника.

08 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про його втрату, зазначивши, що згубив паспорт в 1995 році з власної недбалості.

Стосовно цього заявник звернувся до Тетіївського сектору оформлення документів Білоцерківського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з заявою про оформлення паспорта громадянина України.

На заяву він отримав лист, яким йому фактично відмовлено у видачі паспорта громадянина України.

Відмова мотивована тим, що відсутні документи, які б давали можливість встановити його приналежність до громадянства України.

У листі зазначено, що його особа не встановлена за результатами проведення процедури ідентифікації відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок № 302).

Також в листі вказано про неможливість отримання відомостей про його проживання на території України в момент проголошення незалежності.

У зв`язку з отриманням відмови в отримання паспорта громадянина України заявник звернувся до суду для встановлення його особи та факту проживання на території України.

Одним з доводів касаційної скарги є те, що в матеріалах справи відсутні будь-які рішення територіального органу Державної міграційної служби України про відмову у встановленні особи або про неможливість її встановлення після проведення відповідної процедури ідентифікації.

Відповідно до статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року

№ 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.

Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до статті 3 Закону № 5492-VI ідентифікація особи - це встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.

У пунктах 38-40 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім`я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.

У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302). Зокрема, цим пунктом визначено, що у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками, проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Мін`юсту, територіальних органів Національної поліції, Державної податкової служби, навчальних закладів, військових частин, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник. Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів Державної міграційної служби. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців.

У разі відсутності документів з фотокарткою/відцифрованим образом обличчя особи, отриманих з державних, єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи шляхом опитування свідків, які були зазначені заявником.

Свідками можуть бути дієздатні один із членів сім`ї особи (у тому числі колишня дружина/чоловік), близька особа або сусід, які досягли 14-річного віку та мають документи, що посвідчують особу, які підлягають обов`язковому пред`явленню.

Для підтвердження того, що особа є членом сім`ї або близькою особою, подаються документи, що посвідчують відповідні факти (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження, рішення суду та інші документи).

У разі відсутності зазначених документів такі відомості перевіряються за наявними даними державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.

Для підтвердження зареєстрованого місця проживання сусіди особи подають довідку про реєстрацію місця проживання, видану органом реєстрації в установленому законодавством порядку, або витяг з реєстру територіальної громади, а в разі їх відсутності такі відомості перевіряються за наявними даними відомчої інформаційної системи ДМС або за відомостями, внесеними до документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує спеціальний статус.

За результатами опитування свідків складається акт встановлення особи за формою, визначеною Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 5492-VI у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

Відповідно до висновку Білоцерківського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області від 04 липня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено в оформленні паспорта громадянина України, зазначено, що з метою підтвердження особи заявника 08 червня 2024 року проведено процедуру встановлення особи, а також опитування дочки заявника - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка засвідчила його особу, про що складено відповідний акт № 2 та відібрано пояснення.

У вказаному висновку чітко зазначено, що особа ОСОБА_1 не встановлена за результатами проведення процедури ідентифікації відповідно до підпункту 6 пункту 100 Порядку № 302, за яким територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи (а. с. 18-20).

Тобто стосовно ОСОБА_1 уже проведена процедура встановлення особи та його не ідентифіковано, що відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI є підставою встановлення судом факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

Досудовий порядок оформлення документів для ОСОБА_1 реалізований та спонукав його до звернення в судовому порядку за встановлення його особи як громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дібрівці Тетіївського р-ну Київської обл., встановлення факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року і дотепер.

Це спростовує доводи касаційної скарги (з посиланням на висновки Верховного Суду в постановах від 09 липня 2025 року в справі № 203/2326/23, від 19 жовтня 2022 року в справі № 511/409/20) про те, що висновки суду апеляційної інстанції про неможливість встановлення особи заявника в досудовому порядку не підтверджені належними та допустимими доказами.

Заявник у касаційній скарзі заперечує також підстави для встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України, посилаючись на те, що доводи ОСОБА_1 не підтверджені жодними письмовими доказами, зокрема щодо його трудової діяльності на території України у спірний період, оплату податків або інших офіційних платежів, зверненнями до будь-яких державних органів або органів місцевого самоврядування, їх документами, особистим листуванням тощо; ним не надано копію домової книги з штампом реєстрації на території України, довідки про реєстрацію на території України, військовий квиток з відміткою про перебування на військовому обліку на території України, копію трудової книги або довідки з місць роботи на території України.

Наведені доводи касаційної скарги спростовуються встановленими в справі обставинами про те, що ОСОБА_1 у 1984 році був призваний на військову службу та проходив її в АДРЕСА_2 , де у нього ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася дочка ОСОБА_5 .

У 1989 році він був переведений на митну службу та 15 травня 1991 року звільнився з військової служби у зв`язку з відокремленням України від рф, після чого повернувся до України та отримав квартиру на АДРЕСА_3 .

У період з 19 грудня 1995 року до 31 грудня 1998 року ОСОБА_1 на території України здійснював підприємницьку діяльність, що підтверджується копією свідоцтва № НОМЕР_6 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності від 19 грудня 1995 року та копією довідки Державної податкової інспекції у м. Черкасах про зняття з обліку платника податків № 39/17-217 від 05 січня 1999 року.

Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 від 18 травня 2005 року ОСОБА_1 розірвав шлюб із ОСОБА_2 .

Відповідно до копії акта про фактичне проживання особи без реєстрації місця проживання, складеного депутатом Тетіївської міської ради Крамарем О. А. 28 квітня 2025 року, ОСОБА_1 останні 20 років проживає в с. Дібрівці Білоцерківського р-ну Київської обл. без реєстрації в будинку на АДРЕСА_1 .

Судом були допитані свідки: ОСОБА_6 (рідна сестра заявника), ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (односельчани).

Допитана ОСОБА_6 підтвердила особу заявника та вказала суду що ОСОБА_1 є її рідним братом, народився та проживає в с. Дібрівці. Вказала, що їй відомо про втрату паспорта, та що її брат багато років не може його відновити. Вказала, що в 1991 році її брат проживав на території України, протягом останніх років мешкає в будинку покійних батьків.

Допитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили особу заявника та вказали, що знають його з дитинства, він проживає в с. Дібрівці. Їм відомо, що станом на 1991 рік заявник проживав в Україні.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, правильно застосувавши норми матеріального права, виснував про те, що заявник на підтвердження своїх вимог надав достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про його постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 477/739/21, від 23 лютого 2022 року в справі № 195/1135/20, від 21 липня 2021 року в справі № 740/4027/20, від 09 серпня 2023 року в справі № 494/1239/19.

Однак посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Висновки Верховного Суду в наведених постановах сформульовано відповідно до встановлених у справах обставин. Такі обставини відмінні від обставин справи, що переглядається, тому вказані висновки Верховного Суду нерелевантні до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги на правильність постанови апеляційного суду не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання представника Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - Дехтярова В. В. про розгляд справи за участю Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області необхідно зауважити, що відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, а тому відсутні правові підстави для розгляду справи в судовому засіданні за участі Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - Дехтярова Василя Васильовича про розгляд справи за участю Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області відмовити.

Касаційну скаргу представника Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - Дехтярова Василя Васильовича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська