Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №461/3616/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 461/3616/24

провадження № 61-2709св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Кредитна спілка «Либідь», Львівська філія Кредитної спілки «Либідь»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Либідь» (далі - КС «Либідь»), Львівської філії КС «Либідь», у якому, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь у зв`язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання: 473 532,64 грн - 3 % річних, 172 046,81 грн - інфляційних втрат за весь час прострочення, 1 362 213,48 грн - упущену вигоду, та 977 531,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року, яке набуло чинності 04 березня 2019 року у справі № 461/8093/18, стягнуто з КС «Либідь» на його ( ОСОБА_1 ) користь 272 312, 14 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

20 березня 2019 року виданий виконавчий лист, який пред`явлений для виконання до Голосіївського районного відділу ДВС у м. Києві та на підставі якого відкрито ВП № 58914345.

Зазначав, що оскільки відповідач ухиляється від виконання грошового зобов`язання, має сплатити на його користь 3 % річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України.

Крім того, внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх зобов`язань, йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у погіршенні самопочуття, поведінки та емоцій, зміні звичайного способу життя, режиму праці і відпочинку. Він (позивач) був позбавлений можливості користуватися та вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами. Моральну шкоду оцінює в 977 531,00 грн.

Указував також, що з 11 березня 2019 року по 10 серпня 2023 року ним з банківськими установами було укладено ряд договорів щодо банківського вкладу на депозитний рахунок, він мав змогу вкласти кошти у розмірі 272 312, 14 грн та отримати пасивний дохід у розмірі 1 362 213,48 грн, однак через неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання був позбавлений такої можливості, чим йому було завдано збитки у виді упущеної вигоди.

Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Галицького районного суду міста Львова від 16 вересня 2024 року у складі судді Стрельбицького В. В. у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача про застосування статті 625 ЦК України заявлені за період, який стосується періоду дії в країні воєнного стану, тому задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач не довів факт спричинення йому моральної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та настанням такої шкоди, суд відмовив у відшкодуванні такої шкоди.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення упущеної вигоди, суд зазначив, що позивач не довів реальних втрат, які він поніс, а укладені ним договори про внесення банківського вкладу не свідчать про наявність упущеної вигоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 вересня 2024 року скасовано.

В частині позову до Львівської філії КС «Либідь» провадження у справі закрито.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 169 188,52 грн - 3 % річних, 43 532,64 грн - інфляційних втрат та 3 000,00 - на відшкодування моральної шкоди, всього 215 721,16 грн. У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи вимоги позивача, апеляційний суд виходив із того, що з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц та від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами як до ухвалення рішення суду, так і після його ухвалення. Суд дійшов висновку, що боржник має обов`язок сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, оскільки таке зобов`язання є триваючим.

Суд також зазначив, що неповернення коштів із 2019 року безумовно створило для позивача значні моральні та психологічні страждання, пов`язані з відчуттям несправедливості, порушенням його фінансових інтересів і прав. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував ступінь вини відповідача, характер і обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, а також принцип співмірності між завданою шкодою та грошовою компенсацією, та визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000,00 грн.

Оскільки філія, як відокремлений підрозділ, не є юридичною особою, не наділена цивільною процесуальною дієздатністю і не може бути стороною у цивільному процесі, апеляційний суд закрив провадження у справі щодо Львівської філії КС «Либідь».

У решті апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволені його позову скасувати, в цій частині направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Змінити постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди і збільшити розмір відшкодування моральної шкоди з 3 000,00 гривень до 977 531,00 гривень.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16, у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 373/2163/21, від 08 листопада 2024 року у справі № 373/2163/21, від 20 січня 2022 року у справі № 916/2869/19, від 26 жовтня 2022 року у справ № 753/13197/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 01 червня 2018 року у справі № 909/268/16, у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 2 частини першої статті 411, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди та упущеної вигоди, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків, відмовляючи у задоволенні позовних вимог.

Заявник зазначає, що зменшуючи розмір моральної шкоди від заявленої у 325 разів, апеляційний суд не вказав аргументів з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, чому розмір відшкодування моральної шкоди заявленої до відшкодування має бути менший та яким чином розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 гривень відповідає межам розумності.

Заява про відвід суддів подана на підставі обставин, що викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності суддів. Однак в ухвалі не наведено правового обґрунтування відхилення його доказів щодо неупередженості та об`єктивності колегії суддів.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення а касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Галицького районного суду міста Львова цивільну справу № 461/3616/24 за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» про стягнення коштів.

Матеріали справи № 461/3616/24 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що рішенням Галицького районного суду м. Львова 24 січня 2019 року у справі № 461/8093/18 стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 272 312,14 грн нарахованої пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за січень - березень 2018 року. Рішення суду набуло чинності 04 березня 2019 року.

20 березня 2019 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист і 16 квітня 2019 року пред`явив його до примусового виконання.

Постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби (м. Київ) Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М.В. від 17 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58914345. Виконання рішення суду не проведено.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження оскаржуваного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16, у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 373/2163/21, від 08 листопада 2024 року у справі № 373/2163/21, від 20 січня 2022 року у справі № 916/2869/19, від 26 жовтня 2022 року у справ № 753/13197/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 01 червня 2018 року у справі № 909/268/16, у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 2 частини першої статті 411, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:

1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

2) у випадку, якщо не досягли домовленості, це рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої позивачу моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких він зазнав, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, суд апеляційний суд дійшов правильного висновку, що визначений судом розмір моральної шкоди 3 000,00 грн є достатнім для відшкодування завданої моральної шкоди.

Аргументи касаційної скарги про занижений судом розмір моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Правильним також є висновок апеляційного суду про відмову позивачу у задоволенні вимог про стягнення на його користь упущеної вигоди в розмірі 1362213,48 грн, з огляду на те, що така позиція про одержання доходів при розміщенні коштів на рахунках різних банків ґрунтується на припущеннях, а ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на її підтвердження.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цій справі й у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Безпідставними є і доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом права заявника на відвід суддів та права на справедливий суд.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що під час апеляційного розгляду позивач заявив відвід складу суду, який був розглянутий апеляційним судом у порядку, передбаченому статтями 36-40 ЦПК України. Львівський апеляційний суд ухвалою від 20 лютого 2025 року у задоволенні заяви про відвід відмовив із мотивів її необґрунтованості.

Водночас заявник не навів жодних обставин, які б свідчили про особисту заінтересованість суддів у результаті розгляду справи чи інші обставини, здатні викликати обґрунтований сумнів у їх безсторонності. Незгода сторони з процесуальними рішеннями суду не є підставою для відводу судді та не свідчить про порушення гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення в оскарженій частині - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь» про відшкодування моральної шкоди та упущеної вигоди залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

І. А. Воробйова

В. М. Коротун