Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №686/8968/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 686/8968/24

провадження № 61-4224св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2025 року у складі судді Хараджі Н. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просила:

визнати завідомо протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» зі свавільного списання (викрадення) коштів з її пенсійного рахунку в сумі 3 028,00 грн на компенсацію своїх витрат на судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2023 року у справі № 686/6223/23 за її позовом, якою суд задовольнив клопотання про зупинення провадження;

стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» інфляційні втрати та 3 % річних, як наслідок незаконного заволодіння (викрадення) і користування коштами в сумі

3 028,00 грн із 06 січня 2024 року до 24 травня 2024 року - дату повернення коштів;

визнати завідомо протиправними дії й бездіяльність з ненадання їй своєчасної відповіді саме за підписом голови правління АТ КБ «ПриватБанк» за її скаргою-повідомленням про злочини на ім`я голови правління банку від 23 січня 2024 року;

стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 800 000,00 грн заподіяної моральної шкоди внаслідок грубого безпрецедентного порушення її прав на володіння майном, морально-садистського знущання з її прав, що має ознаки кримінального правопорушення за статтями 191, 364, 366 КК України;

постановити окрему ухвалу про ознаки кримінальних правопорушень у діях АТ КБ «ПриватБанк» зі свавільного викрадення коштів з її пенсійного рахунку в сумі 3028 грн на компенсацію своїх витрат на судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2023 року у справі № 686/6223/23 за її позовом, якою суд задовольнив клопотання про зупинення провадження, та направити її до Хмельницької обласної прокуратури для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідних відомостей згідно зі статтею 214 КПК України про вчинення кримінального правопорушення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області перебуває справа № /6223/23 за її позовом до АТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою від 20 грудня 2023 року суд першої інстанції, задовольнивши її клопотання, зупинив провадження у справі №686/6223/23 через її тривалу і важку хворобу. Ухвалу суду від 20 грудня 2023 року в апеляційному порядку оскаржив АТ КБ «ПриватБанк». Відповідач, сплативши 04 січня 2024 року при поданні апеляційної скарги судовий збір, у період із 06 січня 2024 року до 11 січня 2024 року заволодів та привласнив її пенсійні кошти в сумі 3 028,00 грн у розмірі сплаченого банком судового збору за подання апеляційної скарги, назвавши це «автоматичним списанням заборгованості». Тобто за її рахунок без рішення суду самовільно компенсував свої витрати зі сплати зазначеного судового збору. Списання коштів з її рахунку в сумі 3 028,00 грн, тобто сплаченого судового збору, було списано як погашення неіснуючої її заборгованості.

На її неодноразові звернення до АТ КБ «ПриватБанк» 08 лютого 2024 року вона отримала лист-відповідь за підписом головного фахівця з вдосконалення бізнес-процесів та технологій обробки звернень клієнтів й держорганів, у якій зазначено, що підстави для повернення списаних коштів відсутні.

Враховуючи, що за її скаргою банк відмовився добровільно повернути їй незаконно списану суму, вважає що банк зобов`язаний повернути ці кошти з урахуванням встановленого індексу інфляції до дати ухвалення рішення судом, а також три проценти річних від цієї суми.

Також зазначала, що порушення її прав на володіння грошовими коштами призвело до важкого стресу і душевних страждань, а завдані моральні втрати призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Моральні страждання оцінила у 800 000,00 грн.

Посилаючись на наведене, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення (списання) коштів у розмірі 3 028,00 грн, належних ОСОБА_1 , незаконними. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що списання коштів з пенсійного рахунку позивача здійснено АТ КБ «ПриватБанк» без достатніх на те правових підстав. Ураховуючи розмір суми безпідставно зарахованих коштів, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 5 000,00 грн в рахунок відшкодування спричиненої позивачці моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання дій голови правління банку завідомо протиправними, про постановлення окремої ухвали про ознаки кримінальних правопорушень у діях АТ КБ «ПриватБанк», суд дійшов висновку, що дії голови правління банку не містять ознак протиправності, оскільки обов`язок надання відповіді саме за його підписом не передбачено законом, а відповідь на звернення позивача було надано належним чином уповноваженою особою банку. Суд також не установив правових підстав для постановлення окремої ухвали у цій справі.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 201/4160/19, від 31 жовтня 2023 року у справі № 38015723/22, від 08 квітня 2020 року у справі № 826/16176/16, від 27 квітня 2020 року у справі № 813/4351/16, від 28 травня 2023 року у справі № 757/14963/23, від 04 серпня 2020 року у справі № 925/1478/16, від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16, від 03 грудня 2020 року у справі № 686/10057/16-а, від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині незадоволених вимог, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Заявник зазначає, що висновки судів у частин символічного відшкодування моральної шкоди не відповідають імперативам Конституції та правовим висновкам Верховного Суду. Суди не врахували і не надали правової оцінки, що Законом України «Про звернення громадян» визначено особливий статус скарги. Надана банком відповідь на її звернення не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян». Також незаконною є відмова судів постановити окрему ухвалу.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 686/8968/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення коштів та моральної шкоди.

Матеріали справи № 686/8968/24 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 березня 2023 року відкрито провадження у справі №686/6223/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зобов`язання до вчинення або припинення певних дій, а ухвалою від 20 грудня 2023 року - зупинено провадження у цій справі до одужання ОСОБА_1 .

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2023 року скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

13 січня 2024 року ОСОБА_1 сформувала телефонний запит за номером 3700, на який працівником банку підтверджено, що банк з 06 січня 2024 року до 11 січня 2024 року кількома платежами списав з її рахунку гроші загалом в сумі 3 028,00 грн на погашення сплаченого ним судового збору 04 січня 2024 року за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження, сплативши судовий збір в сумі 3 028,00 грн.

23 січня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася письмово із заявою на ім`я Голови правління АТ КБ «ПриватБанк» Герхарда Бьошу, у якій зазначила: для термінового особистого контролю і зупинення злочинних дій злочинного угруповання Банку та заявила вимогу: «1. Термінового повернення на її пенсійний рахунок викрадених коштів в обсязі 3 028 грн. 2. Надання їй термінової відповіді за підписом Голови правління Банку за результатами перевірки цього повідомлення про злочини проти її прав і свобод, законних інтересів, що скоєні злочинним угрупованням Банку, причетність до цього злочину адвоката Калашнікової».

08 лютого 2024 року ОСОБА_1 на електронну пошту отримала лист-відповідь від 08 лютого 2024 року за підписом головного фахівця з вдосконалення бізнес-процесів та технологій обробки звернень клієнтів й держорганів ОСОБА_2 , у якому зазначено, що банк мав право списувати кошти з рахунку клієнта у межах сум, що підлягали сплаті банку. Підстави для повернення списаних коштів відсутні.

24 травня 2024 року на карту № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , повернуто платіж у сумі 3 028,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 201/4160/19, від 31 жовтня 2023 року у справі № 38015723/22, від 08 квітня 2020 року у справі № 826/16176/16, від 27 квітня 2020 року у справі № 813/4351/16, від 28 травня 2023 року у справі № 757/14963/23, від 04 серпня 2020 року у справі № 925/1478/16, від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16, від 03 грудня 2020 року у справі № 686/10057/16-а, від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Частиною 2 статті 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» зі зверненням 21.01.2024 року й у межах місячного строку з дня отримання такого звернення банківська установа надала 08 лютого 2024 року їй відповідь з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян».

Установивши дотримання відповідачем терміну розгляду звернення і надання письмової відповіді у передбачений Законом України «Про звернення громадян» строк та врахувавши, що обов`язку надання відповіді саме за підписом голови правління законом не передбачено, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки в цій частині.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував ступінь вини відповідача, характер і обсяг заподіяних позивачці моральних страждань, а також принцип співмірності між завданою шкодою та грошовою компенсацією, та визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується такими висновками судів.

Вимоги касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Не встановивши обставин, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову позивачці у задоволенні таких вимог.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судами надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

І. А. Воробйова

В. М. Коротун