Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №953/16889/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 953/16889/21

провадження № 61-2917св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - Адвокатське об`єднання «Ястребова і партнери», відповідачі: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Адвокатського об`єднання «Ястребова і партнери» на рішення Київського районного суду міста Харкова від 25 липня 2025 року у складі судді Муратової С. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Мамінової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року Адвокатське об`єднання «Ястребова і партнери» (далі - АО «Ястребова і партнери») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») про визнання іпотеки припиненою.

Позовну заяву мотивовано тим, що 11 квітня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 600 000,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11 квітня 2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку нерухоме майно: будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 63101366000:12:059:0027, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором АТ «Альфа-Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 30 жовтня 2014 року у справі № 640/12585/14-ц позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2008 року у розмірі 31 157 461,99 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 5 271 577,95 грн; за відсотками - 3 363 050,03 грн; пеня - 22 522 834,01 грн.

27 листопада 2017 року між АО «Ястребова, Кузьмин і партнери» (після перейменування - АО «Ястребова і партнери») в особі керуючого партнера Ястребової Є. Б. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 43, відповідно до умов якого остання отримала правову допомогу у цивільній справі № 640/12585/14-ц у виконавчому провадженні № 48062079.

АО «Ястребова і партнери» представляло інтереси ОСОБА_1 під час апеляційного та касаційного оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року у справі № 640/12585/14-ц.

Верховний Суд постановою від 03 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року скасував. У позові ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.

Усупереч умов договору про надання правової допомоги від 27 листопада 2017 року № 43 ОСОБА_1 свій обов`язок зі сплати послуг з надання правничої допомоги не виконала.

Київський районний суд міста Харкова заочним рішенням від 18 травня 2020 року у справі № 953/1239/20 позов АО «Ястребова і партнери», Ястребової Є. Б. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АО «Ястребова і партнери» заборгованість за договором від 27 листопада 2017 року № 43 про надання правничої допомоги у розмірі 3 171 169,20 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь адвокатки Ястребової Є. Б. заборгованість за договором від 04 травня 2017 року № 7 про надання правничої допомоги у розмірі 130 500,00 грн.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2020 року у справі № 953/1239/20 визнав неподаною та повернув особам, які її подали.

01 липня 2021 року Київський районний суд міста Харкова видав виконавчі листи у справі № 953/1239/20 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АО «Ястребова і партнери» заборгованості за договором від 27 листопада 2017 року № 43 про надання правничої допомоги у розмірі 3 171 169,20 грн та щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь адвокатки Ястребової Є. Б. заборгованості за договором від 04 травня 2017 року № 7 про надання правничої допомоги у розмірі 130 500,00 грн.

09 липня 2021 року державний виконавець відкрив виконавче провадження (далі - ВП) № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 953/1239/20, виданого 01 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АО «Ястребова і партнери» заборгованості у розмірі 3 171 169,20 грн. ВП № НОМЕР_1 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості не завершене.

09 липня 2021 року державний виконавець відкрив ВП № 66014778 на підставі виконавчого листа № 953/1239/20, виданого 01 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь адвокатки Ястребової Є. Б. заборгованості у розмірі 130 500,00 грн.

За запитом державного виконавця встановлено, що за ОСОБА_1 не зареєстровано транспортних засобів, відсутні джерела отримання доходу.

Також встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на будинок АДРЕСА_1 , за рахунок якого позивач як стягувач у ВП № НОМЕР_1 може задовольнити свої вимоги.

Проте, на час звернення вказаний будинок перебуває в іпотеці ПАТ «Альфа-Банк».

Позивач зазначав, що ПАТ «Альфа-Банк» не має права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 квітня 2008 року, оскільки Верховний Суд постановою від 03 липня 2019 року у справі № 640/12585/14-ц відмовив у стягненні заборгованості. ПАТ «Альфа-Банк» вже стягнув достроково із позичальника суму боргу за кредитом на підставі судового рішення від 12 липня 2012 року у справі № 2018/6932/2012.

Крім того, ПАТ «Альфа-Банк» вживав заходи позасудового стягнення коштів з ОСОБА_1 , у зв`язку з чим 17 грудня 2019 року приватний виконавець у ВП № НОМЕР_2 повернув виконавчий документ стягувачу та припинив чинність арешту.

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про припинення іпотеки на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

01 вересня 2021 року АТ «Альфа-Банк» вилучено запис про заборону відчуження будинку АДРЕСА_1 .

31 серпня 2021 року державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) (далі - Київський ВДВС) у ВП № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АО «Ястребова і партнери» 3 171 169,20 грн повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

01 вересня 2021 року АО «Ястребова і партнери» подано скаргу на дії державного виконавця Київського ВДВС та того ж дня державний виконавець у ВП № НОМЕР_1 скасував постанову від 31 серпня 2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу.

Посилаючись на викладене, АО «Ястребова і парнери» просило суд визнати припиненою іпотеку на нерухоме майно - будинок і земельну ділянку, з кадастровим номером 6310136600:12:059:0027, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекодержатель АТ «Альфа-Банк», іпотекодавець ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 25 липня 2025 року, з урахування ухвали цього ж суду від 05 серпня 2025 року про виправлення описки, у задоволенні позову АО «Ястребова і партнери» відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки АО «Ястребова і партнери» не було стороною договору іпотечних правовідносин і не має жодних речових прав на нерухоме майно, яке є предметом іпотечного договору, тому права позивача не порушено.

Іпотека спірного нерухомого майна, яка зареєстрована 11 січня 2010 року, припинена внаслідок набуття 30 жовтня 2021 року іпотекодержателем АТ «Альфа-Банк» права власності на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позивач не позбавлений права на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі № 953/1239/20 в межах виконавчого провадження за рахунок іншого належного відповідачу майна.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду АО «Ястребова і партнери» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

У апеляційній скарзі позивач посилався на те, що у 2012 році АТ «Сенс Банк» достроково стягнув з боржника ОСОБА_1 усю суму боргу за кредитним договором, що призвело до припинення як кредитного, так і іпотечного договорів. Незважаючи на це, у 2021 році банк звернув стягнення на предмет іпотеки, чим позбавив АО «Ястребова і партнери» можливості звернути стягнення на спірний будинок в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ним. Вважав, що банк вичерпав законні можливості звернути стягнення на предмет іпотеки позасудовим способом.

Зазначав, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 липня 2012 року, не було пред`явлено до виконання у передбачений законом строк, тому банк втратив можливість примусового виконання рішення, враховуючи акцесорний характер іпотеки.

Вказував, що суд першої інстанції не дослідив дотримання банком процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки, не перевірив строки її застосування та не встановив факту правомірності використання відповідного застереження у договорі іпотеки. Реєстрація права власності та видача банку 30 жовтня 2021 року витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку, які були предметом іпотеки, не ґрунтується на чинному законодавстві.

Позивач, хоча й не є стороною кредитного чи іпотечного договорів, проте є стягувачем за судовим рішенням, яке набрало законної сили, має безпосередній інтерес у вирішенні цього спору, оскільки єдиним джерелом виконання рішення суду про стягнення боргу на корить АО «Ястребова і партнери» з ОСОБА_1 є спірне іпотечне майно.

Харківський апеляційний суд постановою від 11 лютого 2026 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 25 липня 2025 року змінив, виклав мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що позивач, хоча й не є стороною кредитного чи іпотечного договорів, однак має безпосередній інтерес у вирішенні цього спору. АО «Ястребова і партнери» є стягувачем за судовим рішенням про стягнення значної суми коштів з ОСОБА_1 . Реалізація права позивача на виконання цього рішення прямо залежала від збереження в обороті нерухомого майна боржника, що було предметом іпотеки, про припинення якої заявляє позивач.

Матеріали справи свідчать про те, що підставою державної реєстрації права власності на спірне майно за АТ «Альфа-Банк» є іпотечний договір від 11 квітня 2008 року, договір про внесення змін і доповнень № 1 до іпотечного договору, повторне повідомлення АТ «Альфа-Банк» від 24 квітня 2020 року № 46, повідомлення АТ «Альфа-Банк» від 21 лютого 2020 року № 744.

Таким чином, іпотека на будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:12:059:0027, припинена внаслідок набуття 30 жовтня 2021 року іпотекодержателем АТ «Альфа-банк» права власності на предмет іпотеки.

Доводи заявника про те, що у 2012 році АТ «Сенс Банк» достроково стягнув з боржника ОСОБА_1 усю суму за кредитним договором, а виконавчий документ, виданий на підставі рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 липня 2012 року, банк не пред`явив до виконання у передбачений законом строк, що, на думку заявника, призвело до припинення як кредитного, так і іпотечного договорів, апеляційний суд відхилив, оскільки доказів виконання рішення суду про стягнення заборгованості матеріали справи не містять, отже, зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним і забезпечувальним договорами з цих підстав не припинилися.

З огляду на предмет спору апеляційний суд критично оцінив посилання АО «Ястребова і партнери» на те, що суд першої інстанції не дослідив дотримання банком процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, не перевірив строки її застосування та не встановив факту правомірності використання відповідного застереження у договорі іпотеки.

Апеляційний суд також відхилив доводи позивача про те, що банк неправомірно звернув стягнення на предмет іпотеки, чим позбавив АО «Ястребова і партнери» реальної можливості звернути стягнення на цей будинок в рахунок погашення заборгованості боржника ОСОБА_1 перед ним, оскільки іпотекодержатель має пріоритетне (першочергове) право на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна перед іншими кредиторами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій 06 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд», АО «Ястребова і партнери» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 918/319/19.

Посилається на те, що позасудове звернення стягнення АТ «Альфа-Банк» на спірний предмет іпотеки було можливе виключно за наявності основного зобов`язання, яке припинилося у зв`язку з ухваленням судового рішення 21 липня 2012 року у справі № 2018/6932/2012 про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 800003617 у розмірі 8 649 172,17 грн.

Оскільки банк не реалізував це судове рішення шляхом його примусового виконання, то подальше існування забезпечувального зобов`язання у вигляді іпотеки спірного будинку та земельної ділянки втрачає сенс.

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 8 Закону України «Про іпотеку» у контексті обставин, коли іпотека вже не забезпечує чинне зобов`язання, а використовується для переваги над іншими кредиторами на шкоду їх інтересам.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 квітня 2008 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 600 000,00 доларів США.

У цей же день 11 квітня 2008 року між ПАТ «Альфа-Банк» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекою забезпечується кожна та всі із вимог іпотекодержателя, що випливають з основного договору із всіма змінами та доповненнями до нього, за умовами якого іпотекодавець зобов`язується перед іпотекодержателем повернути наданий йому кредит не пізніше 11 квітня 2023 року в розмірі 600 000 доларів США, сплатити відсотки за користування кредитом згідно з умовами основного договору, сплатити пеню за прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування, а також здійснювати всі інші платежі в порядку та на умовах, що визначені основним договором та/або цим договором. Якщо під час реалізації предмета іпотеки отримана грошова сума перевищує розмір зобов`язання та витрат, різниця повертається іпотекодавцю. Предметом іпотеки за цим договором є житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельна ділянка, кадастровий № 6310136600:12:059:0027, площею 0,10 га, на якій розташований зазначений житловий будинок та надвірні будівлі: гараж, літ. «Б», огорожа з хвірткою № 1, 2, вигрібна яма № 3,4, що стане власністю іпотекодавця в майбутньому. Цільове призначення зазначеної земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Житловий будинок, що входить до складу предмета іпотеки, належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 11 квітня 2008 року. Земельна ділянка, що входить до складу предмета іпотеки, стане власністю іпотекодавця після отримання державного акта на право власності на земельну ділянку.

Згідно з пунктом 6.2 іпотечного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання в цілому чи тієї або іншої його частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до пункту 9.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: ??у випадку невиконання основного зобов`язання (??у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору; ??у інших випадках, передбачених законодавством України). У разі порушення іпотекодавцем основного договору та / або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю листом з повідомленням письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у строк, що не перевищує 30 календарних днів, з моменту відправлення відповідної вимоги та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 9.2 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься у пункті 9.3 цього договору. Порядок реалізації предмета іпотеки для погашення заборгованості іпотекодавця за основним договором визначається іпотекодержателем та може здійснюватися як із залученням іпотекодавця, так і без нього, всіма можливими засобами, зокрема, але не обмежуючись, через аукціони (прилюдні торги), біржі тощо. Підписанням цього договору іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на залишення предмету іпотеки за собою за ціною, визначеною у пункті 3.3 цього договору, у випадку якщо аукціон (прилюдні торги) оголошено таким, що не відбувся.

Відповідно до пункту 9.3 іпотечного договору, даний пункт договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і визнається сторонами та діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю в порядку позасудового регулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі даного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання на підставі даного договору та застереження може здійснюватися одним із зазначених нижче способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. У цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя з дня, наступного за останнім днем строку, визначеного для виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього договору у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана іпотекодержателем згідно зі статтею 39 Закону України «Про іпотеку» та пунктом 9.1 договору. При цьому дане застереження, яке визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

11 січня 2010 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін і доповнень № 1, за умовами якого сторони збільшили суму кредиту до 5 271 701,24 грн та внесли зміни щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами за кредитним договором від 11 квітня 2008 року.

11 січня 2010 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 800003617-ПІ, за умовами якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 11 квітня 2008 року.

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 30 жовтня 2014 року у справі № 640/12585/14-ц позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2008 року у розмірі 31 157 461,99 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 5 271 577,95 грн; за відсотками - 3 363 050,03 грн; пеня - 22 522 834,01 грн.

Згідно з договором про надання правової допомоги від 27 листопада 2017 року № 43, укладеним між АО «Ястребова, Кузьмин і партнери» та ОСОБА_1 , адвокатське об`єднання зобов`язалося представляти інтереси ОСОБА_1 у судових установах, зокрема у місцевих, адміністративних, господарських судах першої інстанції, апеляційної інстанції, касаційної інстанції, у тому числі у Верховному Суді України, Вищому господарському суді та Вищому адміністративному суді у всіх справах за участю клієнта, зі всіма правами, наданими чинним законодавством України представникові позивача, відповідача, третьої особи, а також інших учасників судового процесу.

Верховний Суд постановою від 03 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року скасував. У позові ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив. Зі змісту постанови вбачається, що Київський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 12 липня 2012 року у справі № 2018/6932/12 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили 30 липня 2012 року, солідарно стягнув з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2008 року у розмірі 8 649 172,17 грн. Верховний Суд виснував, що після ухвалення рішення суду, яким достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором, у банку відсутні підстави стягувати передбачені договором проценти за користування кредитом.

17 грудня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А. повернув стягувачу виконавчий напис № 1459, виданий 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л. О., про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:12:059:0027, що знаходяться за адресою: місто Харків, бульвар Садовий, які передано в іпотеку в забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 800003617, з метою задоволення вимог стягувача у погашенні заборгованості, що виникла в наслідок невиконання/неналежного виконання позичальником умов кредитного договору за період з 11 березня 2017 року до 14 березня 2019 року, загальний розмір якої становить 8 811 045,89 грн, на підставі заяви стягувача АТ «Альфа-Банк» (а. с. 50-53, т. 1).

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 16 січня 2020 року відкрив провадження у справі № 953/345/20 за позовом Приватного підприємства «Юридична компанія «ПРАВО ГРУП» (далі - ПП «Юридична компанія «ПРАВО ГРУП»), подану представником АО «Ястребова і партнери», до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором про надання юридичних послуг (а. с. 55, 56, т. 1).

26 лютого 2020 року, 27 квітня 2020 року АТ «Альфа-Банк» на адресу ОСОБА_1 направило повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення), в якому банк вимагав усунути порушення, а саме сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 21 лютого 2020 року становив 15 243 849,11 грн. У порядку статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» попередило, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ «Альфа-Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (а. с. 16-56, т. 4).

Київський районний суд міста Харкова заочним рішенням від 18 травня 2020 року у справі № 953/1239/20 позов АО «Ястребова і партнери», Ястребової Є. Б. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АО «Ястребова і партнери» заборгованість за договором від 27 листопада 2017 року № 43 про надання правничої допомоги у розмірі 3 171 169,20 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь адвокатки Ястребової Є. Б. заборгованість за договором від 04 травня 2017 року № 7 про надання правничої допомоги у розмірі 130 500,00 грн (а. с. 24-29, т. 1).

Харківський апеляційний суд ухвалою від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Клімаша А. С. на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2020 року у справі № 953/1239/20 визнав неподаною та повернув заявнику.

Згідно з повідомленням приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. від 18 червня 2021 року всі арешти, що були накладені на будинок АДРЕСА_1 , припинені, відкритих виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_1 , немає (а. с. 54, т. 1).

01 липня 2021 року Київський районний суд м. Харкова видав виконавчий лист у справі № 953/1239/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АО «Ястребова і партнери» заборгованості у розмірі 3 171 169,20 грн згідно з договором про надання правової допомоги від 27 листопада 2017 року № 43 (а. с. 32, 33, т. 1), на підставі якого 09 липня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 (а .с. 36, т. 1). 31 серпня 2021 року виконавчий лист повернуто стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення (а .с. 73, т. 1).

01 липня 2021 року Київський районний суд м. Харкова видав виконавчий лист у справі № 953/1239/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АО «Ястребова і партнери» заборгованості у розмірі 130 500,00 грн згідно з договором про надання правничої допомоги від 04 травня 2017 року № 7 (а. с. 34,35, т. 1), на підставі якого 08 липня 2021року відкрито виконавче провадження № 66014778 (а .с. 37, т. 1).

Згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки від 21 жовтня 2021 року, ринкова вартість житлового будинку, загальною площею 455,4 кв. м, житловою площею 316,1 кв. м, з мансардою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 4 184 627,00 грн (а. с. 57-60, т. 4).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 жовтня 2021 року № 282092222, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить АТ «Альфа-Банк». Підстава державної реєстрації прав: іпотечний договір від 11 квітня 2008 року; договір про внесення змін і доповнень № 1 до іпотечного договору; повторне повідомлення АТ «Альфа-Банк» від 24 квітня 2020 року № 46; повідомлення АТ «Альфа-Банк» від 21 лютого 2020 року № 744 (а. с. 81, 82, т. 4).

Згідно з повідомленням Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 10 жовтня 2022 року, на виконанні у відділі перебуває ВП № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 953/1239/20, виданого 01 липня 2021 року Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АО «Ястребова і партнери» заборгованості у розмірі 3 171 169,20 грн. Під час виконання рішення суду встановлено, що належне боржнику на праві власності майно знаходиться в іпотеці, іпотекодержатель - АТ «Альфа-Банк» (а. с. 109, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови

у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Звертаючись до суду з позовом, АО «Ястребова і партнери» як на підставу позовних вимог посилалось на те, що на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист № 953/1239/20, виданий 01 липня 2021 року Київським районним судом міста Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АО «Ястребова і партнери» заборгованості у розмірі 3 171 169,20 грн.

У межах вказаного виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_1 не має будь-якого майна та коштів, на які можна звернути стягнення з метою задоволення вимог стягувача АО «Ястребова і партнери», окрім будинку та земельної ділянки, кадастровий номер 63101366000:12:059:0027, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що вказане нерухоме майно 11 квітня 2008 року було передано в іпотеку АТ «Альфа-Банк» з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 800003617.

Вважало, що АТ «Альфа-Банк» не мало права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, оскільки у справі № 640/12585/14-ц банку відмовлено у стягненні кредитної заборгованості. Останній вже стягнув достроково із позичальника суму боргу за кредитом на підставі судового рішення від 12 липня 2012 року у справі № 2018/6932/2012, що призвело до припинення як кредитного, так і іпотечного договорів.

Таким чином, позивач просив визнати припиненою іпотеку на будинок і земельну ділянку, з кадастровим номером 6310136600:12:059:0027, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекодержатель АТ «Альфа-Банк», іпотекодавець ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (стаття 509 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Припинення іпотеки визначені Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що іпотека на будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:12:059:0027, припинена внаслідок набуття 30 жовтня 2021 року іпотекодержателем АТ «Альфа-Банк» права власності на предмет іпотеки.

Підставою державної реєстрації права власності на спірне майно за АТ «Альфа-Банк» є іпотечний договір від 11 квітня 2008 року, договір про внесення змін і доповнень № 1 до іпотечного договору, повторне повідомлення АТ «Альфа-Банк» від 24 квітня 2020 року № 46, повідомлення АТ «Альфа-Банк» від 21 лютого 2020 року № 744.

Отже, іпотекодержатель АТ «Альфа-Банк» шляхом позасудового врегулювання звернув стягнення на належне іпотекодавцю ОСОБА_1 нерухоме майно у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Суди відхилили доводи позивача про те, що іпотека спірного майна припинилися ще у 2012 році у зв`язку з тим, що банк достроково стягнув з боржника ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, та що виконавчий документ, виданий на підставі рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 липня 2012 року, не пред`явлено до виконання у передбачений законом строк, оскільки доказів виконання рішення суду про стягнення заборгованості матеріали справи не містять.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 33 цього Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17).

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що основне зобов`язання припинилося у зв`язку з ухваленням судового рішення 21 липня 2012 року у справі № 2018/6932/2012 про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 800003617 у розмірі 8 649 172,17 грн, не заслуговують на увагу, оскільки доказів виконання судового рішення про сплату боржником заборгованості матеріали справи не місять.

Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення касаційного провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

АО «Ястребова і партнери» у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 918/319/19.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин в справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами в справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

У справі № 202/4494/16 банк просив суд стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором. Велика Палата Верховного Суду у цій справі виснувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. На правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

У справі № 918/319/19 позивач звернувся з позовом до банку про визнання припиненим іпотечного договору у зв`язку з припиненням основного зобов`язання та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації відомостей про припинення іпотеки. Місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, позов задовольнив повністю з огляду на його обґрунтованість. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін. Керувався тим, що банк використав право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені за порушення умов кредитного договору, звернувшись у 2014 році до суду з позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів з боржника та з поручителя у судовому порядку. Верховний Суд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, виснував, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору, відповідно, враховуючи правову природу іпотеки як похідного зобов`язання від основного зобов`язання та пряму залежність від його умов, на правовідносини, що виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, іпотека не поширюється, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц відступила від висновку, згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 918/319/19 є безпідставними.

У справі, яка переглядається, висновки апеляційного суду узгоджуються з актуальною правовою позицією Верховного Суду про те, що набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє кредитного договору.

З урахуванням меж касаційного перегляду колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність формування висновку щодо застосування у спірних правовідносинах статті 8 Закону України «Про іпотеку» у контексті обставин, коли іпотека вже не забезпечує чинне зобов`язання, а використовується для переваги над іншими кредиторами на шкоду їх інтересам (фраудаторність), оскільки не підтвердилися доводи заявника, що іпотека будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:059:0027, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , припинилася у 2012 році та що іпотекодержатель незаконно звернув стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Доводи заявника щодо фраудаторності іпотеки не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на заявлені позовні вимоги суди не надавали оцінки договору іпотеки від 11 квітня 2008 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , на предмет його недійсності як такого, що вчинений з метою завдати шкоду АО «Ястребова і партнери» як кредитору.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення

у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого

2010 року).

На думку судової колегії, рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Адвокатського об`єднання «Ястребова і партнери» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 25 липня 2025 року у незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв