Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №161/10867/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 161/10867/24

провадження № 61-16227св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року в складі колегії суддів Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Департамент державної реєстрації Виконавчого комітету Луцької міської ради, Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання права на забудову житлового будинку, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації й державної реєстрації права власності на об`єкт будівництва та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта - житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , здійснену Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області 25 березня 2021 року № ВЛ161210325214; скасувати державну реєстрацію права власності за нею (індексний номер рішення від 05 квітня 2021 року № 57470068) на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 ; визнати за нею право забудовника на об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 .

Посилалася на те, що 06 травня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки вона придбала 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1195 га, що розташована в с. Гаразджі Луцького р-ну Волинської обл., кадастровий номер 0722885000:02:001:0268, право власності на яку зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 23 квітня 2013 року вона отримала в дар 54 частки земельної ділянки загальною площею 0,1195 га, розташовану в с. Гаразджі Луцького р-ну Волинської обл., кадастровий номер 0722885000:02:001:0268, право власності на яку зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На цій земельній ділянці вона розпочала будівництво житлового будинку, яке не завершено, що підтверджуються фотознімками, які додаються до позову.

Незважаючи на те, що будівництво житлового будинку не завершено, вона дізналася, що невідомим чином відповідач ОСОБА_2 без її участі, відома та згоди виготовив технічний паспорт на житловий будинок від 05 березня 2021 року, заповнив від її імені заяву про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації за № ВЛ161210325214, до якої вніс неправдиві відомості про завершення будівництва та, підробивши її підпис, подав від її імені до Державної інспекції архітектури та містобудування України, у декларації зазначив належні йому номери контактного зв`язку (номери телефонів НОМЕР_1 в заяві та НОМЕР_2 в декларації).

У результаті таких дій недобудований житловий будинок був прийнятий в експлуатацію. У подальшому без її участі, відома та згоди було здійснено державну реєстрацію права власності на її ім`я на об`єкт нерухомості, що розташований на вказані земельній ділянці - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який насправді був незавершеним будівництвом, тобто будівельними матеріалами.

Вона як власник цього майна не вчиняла жодних дій на здійснення указаної реєстрації, а також не уповноважувала нікого з третіх осіб на такі дії.

Згідно з витягом від 05 квітня 2021 року № 251302552 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на цей об`єкт, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 проведено державним реєстратором Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецьким І. О. Підставою такої реєстрації стали технічний паспорт від 05 березня 2021 року та декларація про готовність об`єкта до експлуатації № ВЛ161210325214. Виявивши підробку документів, 12 серпня 2022 року вона звернулася із заявою до правоохоронних органів про вчинення правопорушення, стосовно якого триває досудове розслідування у межах кримінального провадження № 12022035580000915. У цьому кримінальному провадженні проведено почеркознавчу експертизу. Висновком експерта від 08 серпня 2023 року № СЕ-19/103-23/8577-ПЧ встановлено, що вона не підписувала ні декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, ні заяву на проведення державної реєстрації права власності на цей будинок. Тобто державна реєстрація права власності на цей будинок проведена за підробленими документами, які містять підроблені підписи власника/заявника та неправдиві відомості про завершення будівництва.

Указаними діями відповідач порушив її конституційні права власника, зокрема незаконно використав її персональні дані та інформацію про об`єкт нерухомості, яка не відповідає дійсності, а саме зареєстрував незавершене будівництвом житловий будинок як завершений. Крім того, підробивши документи на реєстрацію готовності житлового будинку до експлуатації та право власності на житловий будинок, він привласнив оригінали правовстановлюючих документів на цей об`єкт. Сама собою сутність реєстрації права власності за нею на підставі підроблених документів є істотним посяганням на її права власника та створює усвідомлення можливого вчинення подальших маніпуляцій з її майном усупереч її волі.

Між нею та ОСОБА_2 виник спір про розподіл житлового будинку, який фактично є незавершеним будівництвом. Відповідач вимагає передати частину завершеного житлового будинку, якого ще не існує, або надати компенсацію за цю частину, що порушує її права та інтереси.

У зв`язку з незаконною реєстрацією права власності на неї покладено обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно щодо об`єкта, який фактично залишається незавершеним будівництвом і щодо нього за відсутності протиправної реєстрації відповідні податкові зобов`язання не виникали б. Крім того, на неї покладаються витрати, пов`язані з оплатою комунальних послуг, зокрема за постачання газу, води, тепла та електроенергії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11 березня 2025 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта - житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , здійснену Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області 25 березня 2021 року за № ВЛ161210325214.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (індексний номер рішення від 05 квітня 2021 року № 57470068) на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право забудовника на об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції покликався на те, що відповідно до висновку експерта від 08 серпня 2023 року № СВ-19/103-23/8577-ПЧ підписи у графах « ОСОБА_1 » на лицьовому боці аркушів 1, 2, 3, 4, 5 декларації про готовність об`єкта до експлуатації виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 ; підпис у графі «підпис» на зворотньому боці у заяві від 11 березня 2021 року Ф-01/456/05 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 . Суд вважав, що зазначені обставини є безумовною підставою для скасування судом декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ВЛ161210325214 як документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт житлової нерухомості - житловий будинок АДРЕСА_1 , зробив висновок про задоволення позову в цій частині та скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації на об`єкт, здійснену Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області від 25 березня 2021 року за № ВЛ161210325214. Суд задовольнив також вимогу про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 (індексний номер рішення від 05 квітня 2021 року № 57470068) на об`єкт нерухомого майна як похідну та таку, що знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із задоволенням попередньої позовної вимоги. Суд зазначив, що житловий будинок фактично є об`єктом незавершеного будівництва, виснував про задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва.

24 листопада 2025 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. Реєстрація права власності є підставою вважати, що декларація про введення до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта також вичерпала свою дію. Отже, скасування реєстрації декларації про введення до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта не буде нести будь-яких правових наслідків. Виходячи з вищенаведеного, позов у частині скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації на об`єкт є безпідставним. Право власності зареєстровано саме за позивачкою ОСОБА_1 , а не за будь-якою іншою третьою особою. Позивачка не навела доказів порушення свого права як власника, і не роз`яснила, в чому саме полягає порушення такого права і відновлення яких саме порушених прав позивачки відбудеться у випадку задоволення позову. Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що визнання права власності на будинок буде впливати на вирішення спору про поділ майна, не заслуговує на увагу, враховуючи, що захисту підлягає існуюче порушене право, а не право, яке може бути порушене в майбутньому. Крім того, саме під час вирішення спору про поділ майна позивачка має право доводити вартість об`єкта поділу, проводити його оцінку, виходячи з дійсної його вартості.

Стосовно позовної вимоги про визнання права на забудову апеляційний суд зазначив, що позивачка з неповнолітніми дітьми проживає у спірному будинку. Органом опіки та піклування Підгайцівської сільської ради 27 січня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 має власне житло і згідно з актом обстеження умов проживання за адресою:

АДРЕСА_1 умови проживання є задовільними, для дітей створено умови для повноцінного та гармонійного розвитку. Отже, ОСОБА_1 володіє житловим будинком на законній правовій підставі і він придатний до експлуатації і для проживання в ній дітей. Крім того, право ОСОБА_1 на забудову підтверджено документально та ніким не оспорюється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про реєстрацію декларації про завершення будівництва та права власності на житловий будинок за підробленими документами поза волею власника земельної ділянки та об`єкта незавершеного будівництва (замовника).

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги ті обставини, що виготовлення технічного паспорту на будинок, реєстрація декларації про готовність об`єкту до експлуатації та державна реєстрація права власності на об`єкт будівництва здійснена не ОСОБА_1 , тобто не власником земельної ділянки, не замовником, а іншою, неуповноваженою на це особою за підробленими документами (відповідними завами про реєстрацію декларації про готовність об`єкту до експлуатації та державну реєстрацію права власності на об`єкт будівництва). Єдиною умовою проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав є скасування або визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав виключно на підставі судового рішення. Тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що будинок будувався за спільні кошти подружжя та спільними зусиллями, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності. У провадженні Луцького міськрайонного суду перебуває його позов щодо поділу спільного майна подружжя (справа № 161/22426/21). Позов у цій справі ініційований виключно аби перешкодити ОСОБА_2 як співвласнику майна реалізувати право користування, володіння та розпорядження ним.

Будинок завершений будівництвом і родина проживає в ньому з 2018 року. Доказів пртилежного позивачка не надає. Фотографічні зображення, додані до позовної заяви, не відображають дійсного стану будинку. Після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації остання вичерпала свою дію фактом виконання, у зв`язку з чим оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивачки не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкта нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення.

Апеляційний суд установив відсутність будь-яких доказів того, що підписи було підроблено саме відповідачем ОСОБА_2 з метою подати об`єкт нерухомого майна як закінчений будівництвом житловий будинок замість незавершеного будівництва; право власності на спірний будинок зареєстровано саме за позивачкою ОСОБА_1 , а не за будь-якою іншою третьою особою; відсутні докази порушення права ОСОБА_1 як власника.

Позивачка не вказала, в чому полягає порушення її прав, ніяким чином не обґрунтувала, в чому саме полягає її вимога про визнання забудовником, на відновлення яких порушених прав вона спрямована. ОСОБА_1 у іншій справі (з метою виселення колишнього чоловіка зі спірного будинку й визначення місця проживання дітей) стверджує, що володіє житловим будинком на законній правовій підставі і він придатний для проживання в ній дітей, а в цій справі посилається на те, що будинок є незавершений будівництвом і поділу підлягають лише будівельні матеріали.

Позовні вимоги фактично спрямовані на зменшення вартості спільного майна та перешкоджання реалізації відповідачем права на частку. Тобто позов має характер способу впливу на інший судовий процес.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 квітня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об`єкт житлової нерухомості - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Як убачається із змісту витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, підставою для державної реєстрації права власності на житловий будинок слугувала декларація про готовність об`єкта до експлуатації № ВЛ161210325214.

Реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 25 березня 2021 року № ВЛ161210325214 була здійснена Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області.

05 березня 2021 року на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

У провадженні Волинського окружного адміністративного суду перебувала справа № 140/30121/23 за позовом ОСОБА_1 до реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецького І. О., Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання дій протиправними, визнання протиправним рішення.

ОСОБА_1 ставила питання про визнання протиправними дій Управління державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області (правонаступник Державної інспекції архітектури та містобудування України) щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації - житлового будинкуза адресою: АДРЕСА_1 та скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації; визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецького І. О. про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суд від 30 травня 2024 року в справі № 140/30121/23 позов залишено без розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Статтею 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частинами першою, другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1952-IV якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Статтею 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п`ята статті 39 Закону № 3038-VI).

Відповідно до частини дев`ятої статті 39 Закону № 3038-VI зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (частина десята статті 39 Закону № 3038-VI).

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону № 3038-VI у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, рееєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію), орган державного архітектурно-будівельного контролю здійснює перевірку повноти інформації та вносить її до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Пунктом 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV встановлено, що державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (частина друга статті 12 Закону № 1952-IV).

Статтею 27 Закону № 1952-IV встановлені підстави для проведення державної реєстрації прав, до яких належать документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації права власності також визначено Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).

Так, відповідно до пункту 7 Порядку (в редакції станом на 25 березня 2021 року) для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

Згідно з пунктом 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності. Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Відтак, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

ОСОБА_1 зверталася до суду з адміністративним позовом до реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецького І. О., Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання дій протиправними, визнання протиправним рішення, в якому просила визнати дії Управління державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області (правонаступник Державної інспекції архітектури та містобудування України) щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 протиправними; скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації на об`єкт; визнати незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецького І. О. про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суд від 30 травня 2024 року в справі № 140/30121/23 позов залишено без розгляду.

Позивачка, обґрунтовуючи заявлені вимоги в цій справі, посилалася на те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації була зареєстрована без її волі, містить недостовірні відомості про завершення будівництва, а підписи у декларації та заяві на проведення державної реєстрації права власності виконані не нею.

Колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Дії державного реєстратора щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна не визнані у встановленому законом порядку протиправними.

У кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідування 13 серпня 2022 року за № 2022035580000915 за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, ОСОБА_1 повідомила, що невідома особа, перебуваючи у невстановленому місці, з метою подальшого використання, підробила підпис на заяві та документах до неї про право власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачкою не доведено, що саме відповідач вчинив дії щодо підроблення поданих для реєстрації документів, а наведені нею обставини щодо виконання підпису іншою особою самі собою не підтверджують факту вчинення таких дій відповідачем.

Обґрунтованим є також висновок апеляційного суду про відсутність підстав для скасування державної реєстрації права власності.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

в постановах від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 зазначив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Як встановлено судом, право власності на спірний об`єкт зареєстровано саме за позивачкою. Тобто право власності на житловий будинок не було зареєстровано за іншою особою, тобто позивачка не позбавлена права власності на об`єкт, не обмежена у можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним, а також не довела вчинення відповідачем будь-яких конкретних дій, спрямованих на позбавлення її права власності.

Суди також установили, що позивачка з неповнолітніми дітьми проживає у спірному будинку. Під час розгляду справи про визначення місця проживання дітей було проведено обстеження умов проживання неповнолітніх дітей позивачки та відповідача. Органом опіки та піклування Підгайцівської сільської ради 27 січня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 має власне житло і згідно з актом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 умови проживання є задовільними, для дітей створено умови для повноцінного та гармонійного розвитку (т. ІІ, а. с. 41, 42). Ці обставини підтверджуються рішенням Луцького міськрайонного суду в справі № 161/1638/22. Тобто ОСОБА_1 володіє житловим будинком на законній правовій підставі і він придатний до експлуатації й проживання в ньому дітей.

Щодо посилань позивачки у позовній заяві на спір про поділ житлового будинку, то наявність між сторонами іншого спору не свідчить про незаконність реєстрації права власності за позивачкою та не доводить порушення її прав відповідачем у межах цієї справи.

Питання про фактичний стан об`єкта нерухомого майна, його завершеність, склад, площу та вартість, а також питання щодо можливості його поділу чи виплати компенсації можуть бути предметом дослідження саме в межах спору про поділ майна подружжя. Незгода позивачки з вимогами відповідача щодо поділу майна або з його оцінкою правового статусу об`єкта не свідчить про те, що її право власності порушене фактом його державної реєстрації саме за нею.

Наведені позивачкою обставини фактично зводяться до незгоди з правовими наслідками реєстрації за нею права власності на спірний об`єкт та до припущення про можливі негативні наслідки такої реєстрації в інших правовідносинах. Водночас позивачкою не доведено сукупності обставин, необхідних для задоволення позову, а саме конкретного порушення її права, протиправності поведінки відповідача, причинного зв`язку між такою поведінкою та заявленими негативними наслідками.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачкою права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва, то колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для її задоволення.

З матеріалів справи не вбачається порушення, невизнання чи оспорювання відповідачем права позивачки на забудову належної їй земельної ділянки. Навпаки, право позивачки на забудову підтверджене наявними у справі документами та іншою особою не оспорюється. Крім того, право власності на спірний житловий будинок зареєстровано саме за позивачкою.

За таких обставин вимога про визнання права забудовника не спрямована на відновлення вже порушеного права, оскільки такого порушення судом не встановлено. Визнання права, яке фактично існує та не оспорюється, не відповідає завданню цивільного судочинства та не є належним способом захисту.

Сам факт того, що позивачка вважає спірний об`єкт незавершеним будівництвом, не є достатньою підставою для визнання за нею права забудовника, якщо не встановлено порушення такого права відповідачем.

З огляду на викладене підстави для скасування чи зміни оскаржуваної постанови апеляційного суду відсутні, а тому її слід залишити без змін.

Колегія суддів уважає необґрунтованим посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах, пов`язаних із реєстрацією декларації про готовність об`єкта до експлуатації та реєстрацією права власності на житловий будинок на підставі документів, які, на думку позивачки, є підробленими та подані поза її волею.

Формулювання правової проблеми, запропоноване заявницею, не свідчить про відсутність відповідної судової практики Верховного Суду. Вирішальним є не буквальний збіг фактичних обставин конкретної справи, а наявність сформованих Верховним Судом правових висновків щодо застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо юридичної природи реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та правових наслідків такої реєстрації. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року в справі № 712/12338/18, від 21 січня 2025 року в справі № 310/1682/18 зазначено, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації така декларація вичерпує свою дію фактом виконання.

Отже, довід касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості реєстрації декларації та права власності на підставі документів, які особа вважає підробленими, фактично спрямований не на вирішення питання щодо застосування норми права, а на переоцінку встановлених судами обставин та доказів у конкретній справі.

У справі не встановлено факту підроблення відповідачем документів, поданих для проведення реєстраційних дій, так само як не встановлено протиправності дій державного реєстратора щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та права власності на спірний об`єкт. Відповідно, наведене заявницею питання ґрунтується на обставині, яка не встановлена судами та фактично лише припускається позивачкою.

Саме собою посилання на те, що документи були подані поза волею власника земельної ділянки або об`єкта незавершеного будівництва, не дає підстав для формулювання правового висновку, необхідного для вирішення цієї справи, без встановлення конкретного суб`єкта, який подав документи, обставин їх подання, протиправності дій державного реєстратора та правових наслідків такої реєстрації.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За наслідками касаційного перегляду справи оскаржуване судове рішення залишено без змін, тому Верховний Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська