Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №638/8517/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 638/8517/25

провадження № 61-5211св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Канівця Сергія Івановича на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року в складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2026 року в складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Яцини В. Б.,

в справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тельпіс Ольга Вікторівна, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тельпіс О. В. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , яка постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцем за законом є він, інших спадкоємців немає.

Зазначив, що після смерті матері залишилося спадкове майно, а саме кв. АДРЕСА_2 та 1/2 частина кв. АДРЕСА_3 .

Вказував, що 18 квітня 2025 року подав заяву про прийняття спадщини, а 22 квітня 2025 року приватним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Посилався на те, що він не звернувся у встановлений строк з заявою про прийняття спадщини, так як тривалий час перебуває за межами України, з грудня 2020 року працює за кордоном, щоб допомогти матері, яка тривалий час хворіла. У нього складні умови праці, які пов`язані з відрядженням та унеможливлювали своєчасно звернутися до консульських установ. Окрім того, прийом громадян у консульських установах здійснюється у конкретно визначені дні. Також він здійснював постійний догляд за дружиною, яка перенесла інсульт. Вказані обставини перешкоджали вчасно подати заяву про прийняття спадщини.

Просив визначити додатковий строк у три місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

08 липня 2025 року рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

19 березня 2026 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування поряд із наведеними ним причинами пропуску строку для прийняття спадщини, за умови невжиття ним активних дій щодо прийняття спадщини протягом передбаченого Цивільним кодексом (далі - ЦК) України строку, не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений строк. ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку із складними умовами праці за кордоном, неможливість своєчасно звернутися до консульських установ та здійснення ним постійного догляду за дружиною, яка перенесла інсульт. Надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку із його перебуванням за кордоном з 2020 року є недостатніми, оскільки не підтверджують поважність пропуску строку, відведеного на прийняття спадщини, та не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для прийняття ним спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Канівець С. І. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2026 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року, в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 368/54/17, від 07 квітня 2020 року в справі № 756/9379/15-ц, стосовно дотримання принципу «пропорційності», який передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства; «легітимного очікування» особи стосовно успішної реалізації її права вимоги; щодо застосування судами практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права під час розгляду справ.

ОСОБА_1 як спадкоємець не був усунутий від права на спадкування, не відмовився від прийняття спадщини та бажає її прийняти, про що і свідчить справа. Дії позивача про надання йому додаткового строку для прийняття спадщини не можуть вважитися незаконним втручанням у права територіальної громади м. Харкова, оскільки він сам є членом цієї громади, і перехід спадкового майна в подальшому до іншого члена громади порушує засади цивільного законодавства, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, справедливості та розумності. Положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право. «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Відмовляючи ОСОБА_1 як єдиному законному спадкоємцю в наданні додаткового строку на прийняття спадщини, суди не забезпечили розумний та справедливий баланс між приватними й публічними інтересами, порушили «законне сподівання» або «легітимне очікування» позивача в отриманні можливості ефективно здійснити майнове право, внаслідок чого не було дотримано принципу верховенства права.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 27 жовтня 2023 року ОСОБА_2 була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 24 вересня 2020 року виїхав за межі України.

25 березня 2025 року ОСОБА_1 склав заяву про прийняття спадщини, яка засвідчена у присутності Матеуша Марека - нотаріуса у м. Кракові у його нотаріальній конторі на АДРЕСА_5.

18 квітня 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Тельпіс О. В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2

22 квітня 2025 року постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Тельпіс О. В. відмовлено у вчинені нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частку у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що залишилися після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у ОСОБА_1 відсутній факт прийняття спадщини після смерті своєї матері.

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною першою статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 545/1231/23).

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 31 січня 2020 року в справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року в справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року в справі № 522/13476/23, від 03 серпня 2026 року в справі № 751/9954/24.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року в справі № 548/2415/21).

Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року в справі № 706/275/22).

За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 639/8197/21).

Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Верховний Суд керується тим, що суди попередніх інстанцій дали належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких обґрунтовано виснували про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері.

Позивач не довів наявність у нього об`єктивних, непереборних і істотних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_2 у квітні 2024 року

Протягом тривалого часу позивач не вчиняв дій щодо прийняття спадщини і не навів аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса протягом визначеного законом шестимісячного строку.

Відповідно до підпунктів 3.3, 3.4, 3.5, 3.21 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі. Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка, яка скріплюється підписом нотаріуса.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса.

Своєчасно надісланою вважається заява, справжність підпису особи на якій засвідчена (або не засвідчена) нотаріально, що направлена поштовим відправленням до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і яка надійшла нотаріусу після закінчення цього строку. Нотаріус приймає такі заяви, заводить спадкову справу та у випадку надходження заяви, справжність підпису на якій не засвідчено нотаріально, надсилає лист спадкоємцю, в якому пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. У таких випадках конверт підшивається у спадкову справу.

Відповідно до встановлених у справі обставин ОСОБА_1 25 березня 2025 року склав заяву про прийняття спадщини, яка засвідчена у присутності Матеуша Марека - нотаріуса у м. Кракові у його нотаріальній конторі на АДРЕСА_5.

18 квітня 2025 року ОСОБА_1 за допомогою представника ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Тельпіс О. В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 .

У позовній заяві не вказано, які об`єктивні та істотні перешкоди завадили ОСОБА_1 вчинити аналогічні дії протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини - з ІНФОРМАЦІЯ_2 до ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме: засвідчити справжність свого підпису в заяві про прийняття спадщини в польській нотаріальній конторі, проставити апостиль в Міністерстві закордонних справ Польщі, та заяву зі штампом апостиля й українським перекладом подати поштовим зв`язком до нотаріальної контори в Україні, як це було зроблено через рік.

За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та правильно виснували про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У касаційній скарзі заявник просить переоцінити обставини справи й докази, проте Верховний Суд як суд оцінки права, а не з`ясування факту позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована також тим, що, відмовляючи ОСОБА_1 як єдиному законному спадкоємцю в наданні додаткового строку на прийняття спадщини, суди не забезпечили розумний та справедливий баланс між приватними й публічними інтересами, порушили «законне сподівання» або «легітимне очікування» позивача в отриманні можливості ефективно здійснити майнове право, внаслідок чого не було дотримано принципу верховенства права.

Колегія суддів уважає наведені доводи безпідставними, з огляду на таке.

Статус позивача як єдиного спадкоємця сам собою не означає виникнення у нього безумовного та остаточного права власності на спадкове майно. Реалізація спадкових прав безпосередньо залежить від дотримання спадкоємцем встановленого законом порядку та строку прийняття спадщини.

Пропуск установленого законом строку не створює у спадкоємця автоматичного права вимагати його поновлення, оскільки визначення додаткового строку є способом судового захисту, який застосовується за наявності передбачених законом підстав та з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто існування родинного зв`язку зі спадкодавцем, статус єдиного спадкоємця або суб`єктивне бажання набути спадкове майно не може розглядатися як «легітимне очікування» гарантованого набуття права власності на спадщину незалежно від дотримання вимог закону.

Стаття 1 Протоколу № 1 охоплює лише ті скарги, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має легітимні очікування на ефективне здійснення права власності. Вона має бути більш конкретною, ніж просто надія, і ґрунтуватися на правовому положенні або правовому акті, наприклад, судовому рішенні (див. «Белане Надь проти Угорщини» (Belane Nagy v. Hungary), № 53080/13, пункт 75, від 13 грудня 2016 року). Відповідно, кожен, хто скаржиться на втручання в одне з його чи її майнових прав, повинен довести, що таке право існувало (див. рішення у справі «Пішторова проти Чеської Республіки» (Pistorova v. the Czech Republic), № 73578/01, пункт 38, від 26 жовтня 2004 року).

Категорія «легітимного очікування» не може тлумачитися як гарантія позитивного результату реалізації майнового права за будь-яких обставин. Для визнання такого очікування правомірним воно має ґрунтуватися на достатній правовій підставі та бути достатньо визначеним, а не лише на припущенні особи про те, що відповідне майно має перейти до неї у власність.

Позивач не мав набутого права власності на спадкове майно, яке було б припинене або обмежене судовим рішенням. Його вимога фактично стосується надання судом додаткової можливості для реалізації спадкового права після пропуску встановленого законом строку.

У цьому випадку позивач не був позбавлений уже набутого права власності на спадкове майно. Тому відмова суду у визначенні додаткового строку не може ототожнюватися з позбавленням особи існуючого майнового права.

Відтак посилання позивача на порушення його «законного сподівання» або «легітимного очікування» є безпідставним, оскільки таке очікування не може ґрунтуватися виключно на статусі спадкоємця та не може підміняти встановлену законом процедуру прийняття спадщини.

Отже, до моменту належного прийняття спадщини позивач не мав ані існуючого права власності на спадкове майно, ані достатньо встановленої та юридично забезпеченої майнової вимоги, яка відповідала б критеріям «легітимного очікування» у розумінні практики ЄСПЛ.

Не змінює цього висновку й посилання позивача на необхідність забезпечення «справедливого балансу».

ЄСПЛ у своїй усталеній практиці зазначає, що втручання у право на мирне володіння майном має бути законним, переслідувати легітимну мету в суспільному інтересі та бути пропорційним такій меті. Має існувати «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та необхідністю захисту основоположних прав особи. Баланс порушується тоді, коли на відповідну особу покладається індивідуальний та надмірний тягар. Такий підхід, зокрема, сформульовано у рішеннях ЄСПЛ Sporrong and Lonnroth v. Sweden, § 69, Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, § 38, а також послідовно підтверджується наступною практикою ЄСПЛ.

Однак застосування цього тесту передбачає наявність майнового права або майнового інтересу, який охоплюється гарантіями статті 1 Першого протоколу.

У цій справі судовим рішенням не було здійснено примусового вилучення у позивача належного йому майна, не було припинено його існуюче право власності та не було втручання держави у вже набуте майнове право. Навпаки, суди вирішували питання про наявність передбачених законом підстав для надання додаткового строку особі, яка пропустила встановлений законом строк прийняття спадщини.

Відповідно, відмова суду у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини не може кваліфікуватися як непропорційне втручання у право власності, оскільки відсутній сам об`єкт такого втручання - існуюче майнове право або достатньо встановлений майновий актив у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Посилання на необхідність забезпечення балансу між приватними та публічними інтересами не звільняє позивача від обов`язку довести наявність передбачених законом підстав для визначення додаткового строку. Принцип верховенства права передбачає не лише захист майнових інтересів особи, а й дотримання принципу юридичної визначеності, стабільності цивільних правовідносин та обов`язковості встановлених законом строків.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За наслідками касаційного перегляду справи оскаржувані судові рішення залишено без змін, тому Верховний Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Канівця Сергія Івановича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська