Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №359/6839/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 359/6839/23

провадження № 61-3609св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року в складі судді Яковлєвої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2026 року в складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування витрат на самочинне будівництво житлового будинку на земельній ділянці та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 62 00,000 доларів США в гривневому еквіваленті на відшкодування витрат на самочинне будівництво на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що з 14 липня 2001 року до 01 грудня 2022 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

У 2011 році помер ОСОБА_4 , який був батьком ОСОБА_3 та чоловіком відповідачки ОСОБА_2 .

Маючи усний дозвіл від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які успадкували після смерті ОСОБА_4 земельну ділянку та садовий будинок площею 72,5 кв. м на АДРЕСА_1 , вона за власні кошти істотно поліпшила садовий будинок до сучасного двоповерхового будинку з усіма зручностями площею понад 200 кв. м.

Всі роботи виконувались на її замовлення та оплачувалися нею самостійно, зокрема й грошовими коштами, які вона позичала у своєї родички та отримувала у дар від матері. Всі розрахунки проводилися у доларах США, про що свідчать договори підряду та боргові розписки. Вона також оплачувала житлово-комунальні послуги.

Відповідачка та третя особа не заперечували проти її дій щодо будівництва та облаштування домоволодіння, однак коли будинок був повністю закінчений та придатний для ведення в експлуатацію для постійного проживання, ОСОБА_3 подав до неї позов про розірвання шлюбу, після чого викинув з квартири її речі та речі їх спільного сина, а садовий будинок та земельну ділянку ОСОБА_2 здала під охорону та перешкоджає у доступі до них.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11 грудня 2025 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області в задоволенні позову відмовлено.

05 березня 2026 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2026 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що ключовим аспектом під час розгляду такої категорії справ є встановлення добросовісності набувача спірного майна, оскільки від цієї обставини залежить, чи має право ОСОБА_1 на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна (домоволодіння), внаслідок поліпшень, які не можуть бути відокремлені. Садовий будинок на АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а позивачка ОСОБА_1 будь-яких прав на вказане майно не набувала, судове рішення, яким встановлювалося б добросовісність набуття позивачкою вказаного майна, відсутнє. Суди виснували про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог на предмет існування у позивачки права вимоги на підставі частини четвертої статті 390 та частини шостої статті 376 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2026 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 11 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2026 року, в якій вона просить їх скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в:

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року в справі № 910/5179/20, про те, що особа, яка отримала можливість заперечити, але не заперечувала щодо певних обставин, не може надалі заперечувати їх у суді. Така поведінка суперечить власному волевиявленню та вводить в оману інших осіб, які покладалися на первісну поведінку;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, про те, що покладання на добросовісну особу непередбачених обов`язків становить «індивідуальний та надмірний тягар»;

- постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 291/188/17, про те, що відмова в задоволенні клопотання про призначення експертизи є прямим порушенням принципу змагальності сторін;

- постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, щодо заборони суперечливої поведінки;

- постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 127/20330/20, про те, що добросовісність позивача підлягає встановленню саме під час розгляду поточної справи про відшкодування, оскільки від неї залежить право на компенсацію. Суд не має права вимагати окремого преюдиційного рішення для підтвердження того, що презюмується законом.

Оцінка добросовісності особи за статтею 390 ЦК України є обов`язком суду, що розглядає справу про відшкодування, та здійснюється шляхом безпосереднього дослідження доказів у поточному процесі. Вимога преюдиційного рішення для обставини, що презюмується законом (частина п`ята статті 12 ЦК України), є штучним обмеженням права на доступ до правосуддя.

Під час розгляду спорів про самочинне будівництво суд має встановити баланс інтересів та оцінити, чи не становить позбавлення особи результатів її праці та інвестицій «надмірного індивідуального тягаря» для забудовника. Самої лише незгоди власника з фактом здійснення поліпшень недостатньо. Відповідач зобов`язаний довести свої заперечення та спростувати презумпцію добросовісності. Суд апеляційної інстанції незаконно переклав тягар доказування на позивачку, порушивши матеріальний закон.

Відповідачка у період з 2015 до 2022 року спостерігала за масштабною трансформацією об`єкта з площі 72,5 кв. м у новий котедж площею понад 200 кв. м. Жодних заперечень чи вимог припинити роботи не заявляла. Систематична бездіяльність за відкритого будівництва є конклюдентними діями, що формують мовчазну згоду на здійснення невіддільних поліпшень. Відмова у відшкодуванні вартості невіддільних поліпшень за наявності багаторічного мовчазного погодження відповідачки з фактом будівництва порушує принцип пропорційності.

Необґрунтоване відхилення клопотання про призначення будівельно-оціночної експертизи за умови відсутності іншого способу встановити вартість поліпшень є безумовною підставою для скасування судових рішень. Суд фактично переклав на позивачку обов`язок доказування обставин, що потребують спеціальних знань, одночасно позбавивши можливості реалізувати цей обов`язок через інститут судової експертизи.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 липня 2001 року до 01 грудня 2022 року.

Відповідачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 .

У 2011 році помер батько ОСОБА_3 та чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла відповідачка ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 відмовився від частки у спадщині на користь своєї матері ОСОБА_2 .

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04 липня 2023 року № 337929303 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000: 03:004:0167, площею 0,0657 га, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 (підстава: свідоцтво про право на спадщину за законом серії та номер 3-253, видане 16 квітня 2014 року Другою київською державною нотаріальною конторою), також садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (підстава: свідоцтво про право на спадщину за законом серії та номер 3-251, видане 16 квітня 2014 року Другою київською державною нотаріальною конторою).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наслідки самочинного будівництва визначені частинами другою, четвертою та п`ятою статті 376 ЦК України, де зазначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

На противагу самочинному будівництву, добросовісність останнього набувача є категорією правомірного володіння майном.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Тобто добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.

Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна.

Тлумачення частини четвертої статті 390 ЦК України дає підстави для висновку, що зазначена норма регулює спеціальні правовідносини, пов`язані з витребуванням майна з чужого незаконного володіння, та встановлює наслідки здійснення поліпшень саме добросовісним набувачем (володільцем) такого майна.

Позивачка просить відшкодувати витрати на самочинне будівництво, проте правомірність поліпшення нею садового будинку на АДРЕСА_1 пов`язує з тим, що вчинила відповідні дії на підставі усного дозволу від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які успадкували зазначений будинок після смерті ОСОБА_4 . Посилалася на те, що відповідачка та третя особа не заперечували проти її дій щодо будівництва та облаштування домоволодіння.

Відповідачка зазначала, що будинок на момент смерті ОСОБА_4 вже існував, був збудований та узаконений площею 72,5 кв. м. Також вона після відчуження належного їй майна в м. Тулі, вклала ці грошові кошти у поліпшення спірного будинку та здійснила роботи з його обладнання. Матеріальну допомогу їй надавав син ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Позивачка не підтверджує виникнення у неї речового права (правової підстави володіння майном) на спірний садовий будинок до проведення його добудови. Навпаки посилається на те, що достовірно знала про належність земельної ділянки та будинку іншій особі і здійснювала будівельні роботи саме з її дозволу.

Наведені позивачкою обставини не підтверджують отримання нею статусу набувача майна, який має право на відшкодування здійснених витрат на поліпшення цього майна.

Сам собою факт здійснення особою за власні кошти ремонтних або будівельних робіт у чужому майні не є безумовною підставою для стягнення їх вартості з власника на підставі частини четвертої статті 390 ЦК України.

Відповідно до частини шостої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Зазначена норма також не встановлює безумовного права будь-якої особи, яка здійснювала будівельні роботи на чужій земельній ділянці, вимагати від власника земельної ділянки відшкодування понесених витрат. Її застосування безпосередньо пов`язане з правовим режимом саме самочинного будівництва та з вирішенням питання про право власності на відповідне нерухоме майно.

Передбачені частиною шостою статті 376 ЦК України підстави для відшкодування витрат на будівництво пов`язані з визнанням права власності на нерухоме майно, збудоване самочинно, за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Проте матеріали справи не містять доказів реєстрації за відповідачкою реконструйованого об`єкта будівництва на АДРЕСА_1 з площею 200 кв. м. Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04 липня 2023 року № 337929303 ОСОБА_2 є власником садового будинку загальною площею 72,5 кв. м (т. 1, а. с. 12).

Оскільки в цій справі право власності на реконструйований (створений) об`єкт нерухомого майна за відповідачкою не визнано та не зареєстровано, підстав для відшкодування витрат на будівництво цього об`єкта на користь позивачки відповідно до частини шостої статті 376 ЦК України не встановлено.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що відповідачка у період з 2015 до 2022 року спостерігала за масштабною трансформацією об`єкта з площі 72,5 кв. м у новий котедж площею понад 200 кв. м. Жодних заперечень чи вимог припинити роботи не заявляла. Систематична бездіяльність за відкритого будівництва є конклюдентними діями, що формують мовчазну згоду на здійснення невіддільних поліпшень. Відмова у відшкодуванні вартості невіддільних поліпшень за наявності багаторічного мовчазного погодження відповідачки з фактом будівництва порушує принцип пропорційності.

Такі доводи є безпідставними, так як у пункті 269 постанови від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, на яку посилається заявниця, сформульовано правовий висновок про те, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства під час вчинення правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

У цій справі позивачка не є добросовісним набувачем майна, тому висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 висновок щодо неї незастосовний.

Щодо інших доводів касаційної скарги необхідно зазначити таке.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував висновки, викладені в:

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року в справі № 910/5179/20, про те, що особа, яка отримала можливість заперечити, але не заперечувала щодо певних обставин, не може надалі заперечувати їх у суді. Така поведінка суперечить власному волевиявленню та вводить в оману інших осіб, які покладалися на первісну поведінку;

- постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 291/188/17, про те, що відмова в задоволенні клопотання про призначення експертизи є прямим порушенням принципу змагальності сторін;

- постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, щодо заборони суперечливої поведінки;

- постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 127/20330/20, про те, що добросовісність позивача підлягає встановленню саме під час розгляду поточної справи про відшкодування, оскільки від неї залежить право на компенсацію.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. Водночас встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

Постанова Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 127/20330/20 стосується обставин, де позивач, який у зустрічному позові просив стягнути відшкодування вартості витрат, здійснених невід`ємних поліпшень квартири, був власником спірного майна в період здійснення поліпшень, та був добросовісним набувачем спірної квартири.

У цій справі позивачка не є набувачем майна, щодо якого просить компенсувати їй вартість поліпшень.

Щодо заборони суперечливої поведінки, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року в справі № 910/5179/20 зазначено, що особа, яка голосувала «за» відповідні питання порядку денного зборів (або, отримавши можливість проголосувати, не заперечувала щодо прийняття відповідного рішення), не може в подальшому заперечувати у суді дійсність цього рішення, прийнятого зборами оскільки така особа діятиме всупереч власному волевиявленню на зборах співвласників і буде таким чином вводити в оману інших співвласників, які покладалися на первісне волевиявлення цієї особи.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 виснувано, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним.

У наведених справах встановлено суперечливість дій особи порівняно її поведінкою раніше, однак у цій справі доказами не підтверджено надання відповідачкою згоди на проведення будівельних робіт у її будинку, що б контрастувало з її запереченнями проти позову у цій справі.

Крім того, відсутність чи наявність суперечливої поведінки відповідачки не спростовує той факт, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем у контексті частини четвертої статті 390 ЦК України, а в порядку частини шостої статті 376 ЦК України підстави відшкодування витрат на будівництво не виникли за відсутності реєстрації права власності на реконструйований об`єкт за відповідачкою.

Заявниця посилається на те, що необґрунтоване відхилення клопотання про призначення будівельно-оціночної експертизи за умови відсутності іншого способу встановити вартість поліпшень є безумовною підставою для скасування судових рішень. Суд фактично переклав на позивачку обов`язок доказування обставин, що потребують спеціальних знань, одночасно позбавивши можливості реалізувати цей обов`язок через інститут судової експертизи.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 291/188/17, на яку заявниця посилається, висновок про те, що відмова в задоволенні клопотання про призначення експертизи є прямим порушенням принципу змагальності сторін, сформульовано щодо спору про оспорення дійсності договору, де позивачка посилалася на те, що договір вона не підписувала і не уповноважувала інших осіб на вчинення таких дій. У такій справі Верховний Суд виснував, що з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису в оспорюваному договорі при проведенні судової почеркознавчої експертизи має визначальне значення для встановлення обставин справи.

У цій справі у задоволенні позову відмовлено не з тих підстав, що позивачка не довела вартість здійснених нею поліпшень, а тому, що вона не набула статусу особи (добросовісного набувача), яка відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України може вимагати від власника відшкодування здійснених витрат на поліпшення майна.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Фактичні обставини щодо вартості поліпшень садового будинку дослідженню судом не підлягали через неможливість розгляду цієї частини позовних вимог за позовом ОСОБА_1 , яка не є набувачем спірного майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська