Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №194/2199/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

Справа № 194/2199/24

Провадження № 61-1902св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року в складі судді Корягіна В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2026 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Городничої В. С., Свистунової О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Тернівської міської ради Дніпропетровської області про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Тернівці Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл. померла ОСОБА_2 , з якою вона проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якого входить: кв. АДРЕСА_2 та 1/2 частка в квартирі АДРЕСА_3 . До дня відкриття спадщини вона зі спадкодавцем проживала з 2017 року, а тому має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.

У березні 2024 року звернулася до приватного нотаріуса Павлоградського районного нотаріального округу Молодих С. І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , але їй було відмовлено у зв`язку з тим, що вона не надала докази, які підтверджують факт проживання разом із спадкодавцем на момент її смерті. За життя ОСОБА_2 була її опікуном, здійснила приватизацію кв. АДРЕСА_3 на себе та на підопічну.

Вона вже зверталася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, але рішенням суду було відмовлено у задоволенні її заяви. Однак вона звертається до суду не тільки за встановленням факту, що проживала разом зі спадкодавцем, а й за встановлення факту, що була пов`язана спільним побутом, мала спільні права та обов`язки.

Просила встановити факт проживання з 2017 року до 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

27 червня 2025 року рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області в задоволенні позову відмовлено.

27 січня 2026 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що позивачка не довела суду належними та допустимими доказами факт проживання разом з ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2026 року, в якій просить їх скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/205416-ц, в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц, від 19 грудня 2025 року в справі № 915/222/24, про те, що оцінка доказів має здійснюватися всебічно, об`єктивно та на основі безпосереднього дослідження доказів, а суд зобов`язаний мотивувати свої висновки щодо їх прийняття або відхилення, забезпечуючи рівні можливості сторонам для їх представлення та спростування; суди зобов`язані мотивувати прийняття доказів, поданих із порушенням процесуальних строків, та встановлювати поважність причин їх несвоєчасного подання; принцип безпосередності дослідження доказів є невід`ємною частиною справедливого судового розгляду, а відомості, що не були предметом безпосереднього дослідження, не можуть визнаватися вирішальними без участі сторін; суд повинен оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, а також мотивувати, чому одним доказам надається перевага перед іншими; судові рішення підлягають скасуванню, якщо обставини встановлені на підставі недопустимих доказів або суд не дослідив докази належним чином.

Суд першої інстанції поклав у основу свого рішення акт від 11 червня 2025 року № 181, поданий відповідачем після закриття підготовчого провадження, який став вирішальним доказом у справі та використаний для спростування доказів і показань свідків позивача. Акт містить відомості лише однієї особи, яка не була допитана в судовому засіданні, а сторона позивача не була належним чином ознайомлена із актом і не мала можливості ставити запитання або подавати додаткові докази для його спростування. Суд першої інстанції не встановив поважність причин пропуску строку та не навів мотивів прийняття доказу після закриття підготовчого провадження. Суд першої інстанції використав письмову фіксацію показань особи без забезпечення її допиту та без надання стороні позивача можливості поставити запитання та спростувати ці відомості.

Суди не надали оцінку наданого позивачкою доказу - встановленого рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року в справі № 194/762/24 факту, який не підлягає доказуванню, а саме, що допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили спільне проживання в одній квартирі ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 з 2017 року.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Виконавчого комітету Тернівської міської ради від 17 грудня 2003 року № 483 ОСОБА_2 призначено опікуном ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 21 березня 2015 року, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 .

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 червня 2023 року в справі № 194/590/23 шлюб, зареєстрований 21 березня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ), які мають одну малолітню дитину, розірвано. Залишено ОСОБА_1 прізвище - ОСОБА_7 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 20 травня 2011 року державним нотаріусом Тернівської державної нотаріальної контори Надтокою З. В., ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 кв. АДРЕСА_5 .

Згідно з Витягом про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2011 року належить 1/1 частка кв. АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 27 березня 2007 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 належить по 1/2 частки в кв. АДРЕСА_3

.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 29 лютого 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно з актом від 29 лютого 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкають з 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , 2015 року народження.

З відповіді приватного нотаріуса Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Молодих С. І. від 12 березня 2024 року вбачається, що для отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належало ОСОБА_2 , необхідно надати рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до копії спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_2 , спадкова справа № 24/02024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відкрита 12 березня 2024 року за заявою ОСОБА_1 . Заяв від інших спадкоємців про прийняття спадщини немає. Згідно з рішенням Виконавчого комітету Тернівської міської ради від 17 грудня 2003 року № 483 ОСОБА_2 була опікуном над ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповітів від імені ОСОБА_2 не посвідчено.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року в справі № 194/762/24 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем відмовлено, оскільки сторона позивача не довела суду належними та допустимими доказами факт проживання позивача ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини. Як вбачається з цього рішення суду, свідок ОСОБА_3 повідомила, що є сусідкою ОСОБА_2 , також знає позивачку, яка раніше мешкала в кв. № 15 і після розлучення з чоловіком знову переїхала мешкати в цю квартиру, а свідок ОСОБА_4 суду показала, що є сусідкою ОСОБА_2 , також знає позивачку, яка разом з дитиною десь з 2017 року мешкала в кв. АДРЕСА_2

ОСОБА_1 27 березня 2023 року, 25 жовтня 2023 року, 13 січня 2024 року, сплатила за електроенергію в кв. АДРЕСА_2

03 вересня 2023 року придбано пральну машину «Indesit» за 9 999,00 грн.

21 грудня 2023 року придбано лічильник води.

Згідно виписки з адресної картки за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_2 була зареєстрована з 28 грудня 1983 року до 06 листопада 2015 року, ОСОБА_1 - з 06 квітня 2004 року і дотепер, ОСОБА_11 - з 07 серпня 2015 року і дотепер, ОСОБА_6 - з 01 листопада 2016 року і дотепер.

Відповідно до акта від 11 червня 2025 року № 181, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_7 , ОСОБА_1 за період з 2017 року до 22 лютого 2024 року, та її чоловік ОСОБА_6 з початку повномасштабного вторгнення виїжджала за кордон на невизначений термін.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду показала, що позивачка мешкала з ОСОБА_2 однією сім`єю з 2017 року.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду показала, що позивачка мешкала з ОСОБА_2 однією сім`єю десь з 2017 року в кв. АДРЕСА_2 , разом вони купували продукти, пральну машину, мікрохвильову піч, робили ремонт, також позивачка купувала ліки ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання заявника разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц, від 07 травня 2025 року в справі № 283/2703/23, від 07 серпня 2025 року в справі № 466/11802/21, від 03 червня 2026 року в справі № 504/1615/24 та ін.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (див. постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року в справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року в справі № 522/11976/21 та ін.).

Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання разом з ОСОБА_2 у її квартирі, оскільки такий факт не був доведений належними доказами.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка як на підставу для її задоволення посилалася на те, що докази в їх сукупності підтверджують факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Як правильно встановлено судами, матеріали справи не містять належних доказів, які б давали суду правові підстави для висновку, що між позивачкою та спадкодавцем протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім`ї, зокрема що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за життя були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, тобто проживали однією сім`єю.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі письмові докази наявності саме спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.

Доводи касаційної скарги про те, що акт від 11 червня 2025 року № 181, складений мешканцями будинку АДРЕСА_7 , про те, що ОСОБА_1 за період з 2017 року до 22 лютого 2024 року, та її чоловік ОСОБА_6 з початку повномасштабного вторгнення виїжджала за кордон на невизначений термін, - єдина підстава відмови в позові, є безпідставними.

Суди оцінили надані позивачкою квитанції та товарні чеки, виснувавши, що сплата послуг з електропостачання та придбання майна здійснювалась тільки в 2023 році та на початку 2024 року.

Також суди зазначили, що допитані в судовому засіданні свідки підтверджують тільки факт спільного проживання в одній квартирі ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , окремі факти придбання майна, а не факти, що протягом усіх п`яти років вони мешкали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Судами враховано, що з досягненням повноліття ОСОБА_1 вийшла заміж і утворила нову сім`ю, з якою і була пов`язана спільним побутом.

Колегія суддів зауважує, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 розірвано лише рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 червня 2023 року, що виключає можливість проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за п`ять років до 22 лютого 2024 року з урахуванням і тих обставин, що в позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_6 указував на непроживання з дружиною протягом двох років до звернення до суду.

Отже, суди дослідили докази у їх сукупності, на підставі встановленого виснували, що позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що вони разом з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/205416-ц, в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц, від 19 грудня 2025 року в справі № 915/222/24, про те, що оцінка доказів має здійснюватися всебічно, об`єктивно та на основі безпосереднього дослідження доказів, а суд зобов`язаний мотивувати свої висновки щодо їх прийняття або відхилення, забезпечуючи рівні можливості сторонам для їх представлення та спростування; суди зобов`язані мотивувати прийняття доказів, поданих із порушенням процесуальних строків, та встановлювати поважність причин їх несвоєчасного подання; принцип безпосередності дослідження доказів є невід`ємною частиною справедливого судового розгляду, а відомості, що не були предметом безпосереднього дослідження, не можуть визнаватися вирішальними без участі сторін; суд повинен оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, а також мотивувати, чому одним доказам надається перевага перед іншими; судові рішення підлягають скасуванню, якщо обставини встановлені на підставі недопустимих доказів або суд не дослідив докази належним чином.

Колегія суддів не встановила прийняття судами недопустимих доказів, адже відповідно до частини третьої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може зобов`язати державний орган чи орган місцевого самоврядування подати відповідну заяву по суті справи (крім позовної заяви) (частина четверта статті 174 ЦПК України).

Саме в такому порядку суд першої інстанції ухвалою від 15 травня 2025 року зобов`язав Територіальну громаду в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області надати суду заяву по суті справи, оскільки в позовній заяві заявлені вимоги, які стосуються інтересів Територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області.

Акт від 11 червня 2025 року № 181 доданий Тернівською міською радою Дніпропетровської області до заяви по суті спору, що є першим процесуальним зверненням цього органу до суду й фактично є відзивом, тому цей доказ подано в строк, визначений частини третьої статті 83 ЦПК України.

Посилання позивачки в касаційній скарзі на те, що суди не надали оцінку наданого нею доказу - встановленого рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року в справі № 194/762/24 факту, який не підлягає доказуванню, а саме, що допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили спільне проживання в одній квартирі ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 з 2017 року, також є безпідставним, адже відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Крім того, рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2024 року в справі № 194/762/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем відмовлено за недоведеністю факту проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

Відповідно, надані в справі № 194/762/24 покази свідків не належить до обставин, які не підлягають повторному доказуванню відповідно до статті 82 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який, на думку позивачки, свідчить про обґрунтованість позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська