Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №760/16220/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 760/16220/24

провадження № 61-2123св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисяного Владислава Володимировича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року в складі судді Котенко Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в складі колегії суддів Соколової В. В., Желепи О. В., Поліщук Н. В.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визначити їй додатковий строк терміном в три місяці з дати набрання рішенням законної сили для подачі до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт, згідно із яким усе своє майно заповіла своїй онуці ОСОБА_2 . Після повномасштабного вторгнення рф в Україну позивачка разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була вимушена виїхати з України за кордон, зокрема, до Німеччини, де отримала тимчасовий захист і проживає дотепер. Про наявність заповіту обізнана не була, його знайшла її мати у речах спадкодавця. Ніяких повідомлень від нотаріуса про наявність заповіту також не отримувала. Крім того, вона не належить до спадкоємців першої черги, тому й не вчиняла юридичних дій щодо прийняття спадщини за законом. Враховуючи обставину проживання у Німеччині та навчання сина у німецькій школі, відсутність у місті проживання позивача консульських установ, вона змогла прибути в Україну для оформлення спадщини особисто лише 06 жовтня 2023 року. 13 жовтня 2023 року звернулася із заявою про прийняття спадщини за заповітом до П`ятої київської державної нотаріальної контори, після чого отримала постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з пропуском строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

09 травня 2025 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено ОСОБА_2 додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

17 грудня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що позивачка обґрунтовує причину пропуску строку звернення із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом тим, що дізналася про наявність заповіту вже після закінчення встановленого законом шестимісячного строку на прийняття спадщини, який сплив 12 серпня 2023 року. Такі доводи позивачки підтверджуються показами свідка ОСОБА_5 , яка безпосередньо знайшла заповіт ОСОБА_3 серед особистих речей померлої у серпні 2023 року. Крім того, позивачка не є спадкоємцем за законом першої черги, а тому не була зобов`язана звертатись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, заповіт - єдина підстава для спадкування. Матеріали справи не містять даних про виконання нотаріусом обов`язку щодо повідомлення про відкриття спадщини спадкоємців за заповітом, зокрема шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця. Проте слід звернути увагу на те, що копія заповіту була отримана нотаріусом вже після завершення шестимісячного строку на прийняття спадщини, що також вказує на наявність об`єктивних перешкод для вчинення вказаних дій.

Також суди зазначили, що в період із 06 березня 2022 року до 24 червня 2022 року позивачка керувалася тим, що перебіг визначеного частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України строку для прийняття спадщини зупинявся на час дії воєнного стану, а з 25 червня 2022 року - цей строк продовжений із шести до десяти місяців з часу відкриття спадщини.

Вимушений виїзд позивачки з дитиною до Німеччини зумовлений об'єктивними і непереборними обставинами - воєнним вторгненням військ рф на територію України, що є загальновідомим фактом, перебування в іншій державі, віддаленість від місця відкриття спадщини створили для позивачки об`єктивні труднощі для своєчасного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця; на момент відкриття спадщини діяли суперечливі положення законодавства щодо перебігу строку для сприйняття спадщини, тому наявні правові підстави для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Суди відхилили доводи відповідачки про те, що спадкодавець не могла самостійно скласти у нотаріуса заповіт з огляду на вади слуху та мовлення, оскільки з тексту заповіту вбачається, що він був підписаний власноручно спадкодавцем, дані про присутність інших осіб під час його складення відсутні, вказані твердження є припущенням, на яких не може ґрунтуватись рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лисяний В. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на нікчемність правочину заповіту від 17 серпня 2017 року № 3405, адже ОСОБА_3 була інвалідом ІІ групи, глухонімою. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом з порушенням чинного законодавства, а саме статей 1248, 1253 ЦК України, так як до підписання мав бути прочитаний заповідачем ОСОБА_3 не про себе, а вголос, як це встановлено чинним законодавством. Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Суди не врахували висновки Верховного Суду в постановах від 12 червня

2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року в справі

№ 587/430/16-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 905/2419/18, від 08 лютого 2023 року в справі № 359/12165/14-ц, від 31 травня 2023 року в справі № 635/5911/18 щодо врахування судом нікчемності правочину під час прийняття судового рішення; про те, що неправильна юридична кваліфікація стороною спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відтак при розгляді справи суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін; що посилатися на нікчемність правочину може будь-хто; якщо суд виявить нікчемність правочину, то має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), заінтересованих осіб цього не вимагає.

У позовній заяві міститься інформація, яка доводить, що ОСОБА_2 і її мати - свідок ОСОБА_5 знали про існування заповіту до закінчення строку на подання заяви про прийняття спадщини. Позивачка не надала суду будь-яких доказів отримання нею інформації про існування заповіту саме після закінчення строку на подання заяви про прийняття спадщини. Суди не з`ясували точну дату, коли позивачці стало відомо про існування заповіту. Свідок ОСОБА_5 , на покази якої посилається суд апеляційної інстанції у своїй постанові, була спадкоємцем першої черги, а ОСОБА_2 - її дочка, вони достеменно знали про смерть ОСОБА_3 , проте не здійснили ніяких дій щодо з`ясування наявності чи відсутності заповітів за період, встановлений чинним законодавством, і їх ніби-то необізнаність про наявність заповіту не мала б розглядатися судом як підстава для визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. Позивачка та її мати могли в будь-який момент звернутися до Спадкового реєстру та отримати необхідну їм інформацію щодо наявності або відсутності заповітів на їх ім`я, проте не зробили цього, так як добре знали про існування заповіту ще до смерті ОСОБА_3 . Матеріали справи не містять даних про невиконання нотаріусом обов`язку щодо повідомлення про відкриття спадщини спадкоємців за заповітом. Нотаріус не залучався до участі в справі та не допитувався.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що предметом судового спору в цій справі є надання додаткового строку на прийняття спадщини, натомість відповідачка присвячує понад 50 % тексту касаційної скарги нікчемності заповіту (відповідачкою подано позов про недійсність заповіту, за результатом розгляду якого рішенням Дарницького районного суду в справі № 753/22741/25 в задоволенні позовних вимог відмовлено). Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, реєстратор зі Спадкового реєстру на письмовий запит видає будь-якій особі у разі пред`явлення нею свідоцтва про смерть або іншого документа, що підтверджує факт смерті заповідача, спадкодавця, - витяги зі Спадкового реєстру про наявність (відсутність) посвідченого заповіту і спадкового договору, заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину. Тобто надання витягу зі Спадкового реєстру можливе виключно після смерті особи та за умови подання свідоцтва про смерть. В усіх інших випадках відомості Спадкового реєстру є нотаріальною таємницею. Тому посилання заявниці на те, що позивачка та її мати могли в будь-який момент звернутись до Спадкового реєстру та отримати необхідну їм інформацію щодо наявності або відсутності заповітів на їх ім`я, суперечить чинному законодавству. Фактично наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт, посвідчений 17 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. за реєстровим номером 3405, яким вона все своє майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповідає ОСОБА_2 . Заповіт підписаний власноручно ОСОБА_3 , яка своїм підписом зазначила, що заповіт був нею прочитаний.

10 серпня 2023 року після смерті ОСОБА_3 . П`ятою київською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа № 465/2023 на підставі заяви ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину за законом та за заповітом після смерті своєї матері.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що нотаріусом 10 серпня 2023 року була сформована інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) та виявлено два чинних заповіти ОСОБА_3

26 вересня 2023 року нотаріусом було направлено запит до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. та 10 жовтня 2023 року отримано копію заповіту від 17 серпня 2017 року.

13 жовтня 2023 року ОСОБА_2 подала до П`ятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї баби - ОСОБА_3 та видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Постановою заступника завідувача П`ятої київської державної нотаріальної контори Коробанової О. В. від 13 жовтня 2023 року № 2925 ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 відмовлено у зв`язку із пропуском строку на прийняття спадщини.

ОСОБА_6 з березня 2022 року проживає на території Федеративної Республіка Німеччини.

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною першою статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У справі, яка переглядається, спадкодавець померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , шестимісячний строк на прийняття спадщини сплив 12 серпня 2023 року.

Суди зауважили, що під час строку на прийняття спадщини діяли суперечливі положення законодавства щодо перебігу строку для сприйняття спадщини.

28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», яка постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 209 доповнена пунктом 3, згідно з яким на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719 редакцію пункту 3 постанови № 164 від 28 лютого 2022 року змінено та викладено в наступній редакції: «Перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини».

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469пункт 3 виключено із постанови від 28 лютого 2022 року № 164.

Принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, тому в період із 12 лютого 2023 року до 23 травня 2023 року (дата набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 469) позивачка могла керуватися тим, що визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини під час дії воєнного стану продовжений із шести до десяти місяців з часу відкриття спадщини.

Однак колегія суддів уважає, що наведені обставини не впливають на вирішення цієї справи, де встановлено, що про існування заповіту позивачка дізналася в кінці серпня 2023 року, тобто після виключення пункту 3 з постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164, яким строк для прийняття спадщини продовжувався до десяти місяців.

Отже, в цій справі оцінка надавалася поважності причин пропуску саме шестимісячного строку на прийняття спадщини.

13 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до П`ятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї баби - ОСОБА_3 з пропуском такого строку.

Відповідачка оспорює сам факт виникнення в ОСОБА_2 права на спадкування за заповітом, посилаючись на його нікчемність, тому ці доводи колегія суддів досліджує першочергово.

Заявниця посилається на те, що ОСОБА_3 була інвалідом ІІ групи, глухонімою; заповіт посвідчений приватним нотаріусом з порушенням чинного законодавства, а саме статей 1248, 1253 ЦК України, так як до підписання мав бути прочитаний заповідачем ОСОБА_3 не про себе, а вголос, як це встановлено чинним законодавством.

У контексті цих доводів касаційної скарги відповідачка зазначає, що суди не врахували висновки Верховного Суду в постановах від 12 червня

2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року в справі

№ 587/430/16-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 905/2419/18, від 08 лютого 2023 року в справі № 359/12165/14-ц, від 31 травня 2023 року в справі № 635/5911/18 щодо врахування судом нікчемності правочину під час прийняття судового рішення; про те, що неправильна юридична кваліфікація стороною спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відтак при розгляді справи суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін; що посилатися на нікчемність правочину може будь-хто; якщо суд виявить нікчемність правочину, то має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), заінтересованих осіб цього не вимагає.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

У цій справі колегія суддів висновує про відсутність підстав для кваліфікації заповіту як нікчемного.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (частини четверта статті 207 ЦК України).

Відповідно до статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Згідно з підпунктами 1.4, 1.6, 1.7, 1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), заповіт особисто підписує заповідач. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.

Тобто ЦК України та Порядком № 296/5 встановлені вимоги щодо посвідчення заповіту при свідках у разі, якщо заповідач через фізичні вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може сам прочитати або власноручно підписати заповіт.

У справі № 753/22741/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемності заповіту (рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено, рішення переглядається в апеляційному порядку) встановлено, що ОСОБА_3 була глухонімою людиною, проте вміла читати та писати, що не заперечувалось сторонами.

У тексті заповіту від 17 серпня 2017 року № 3405 вказано, що він прочитаний ОСОБА_3 та власноручно підписаний (т. 1, а. с. 31).

Тобто заповідачка могла самостійно прочитати і підписати заповіт, що відповідачка не спростувала, тому доводи касаційної скарги про нікчемність заповіту є безпідставними.

Щодо суті спору необхідно зазначити таке.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 545/1231/23).

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року в справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року в справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року в справі № 522/13476/23, від 03 серпня 2026 року в справі № 751/9954/24.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року в справі № 548/2415/21).

Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року в справі № 706/275/22).

За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 639/8197/21).

Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Верховний Суд керується тим, що суди попередніх інстанцій дали належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких обґрунтовано виснували про наявність підстав для визначення ОСОБА_2 додаткового строку для подання нею заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Суди встановили, зокрема за показами свідка ОСОБА_5 , яка безпосередньо знайшла заповіт ОСОБА_3 серед особистих речей померлої у серпні 2023 року, що позивачка дізналася про наявність заповіту вже після закінчення встановленого законом шестимісячного строку на прийняття спадщини, не належить до спадкоємців за законом першої черги, а тому не була зобов`язана звертатись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Нотаріус також не міг повідомити позивачку про відкриття спадщини й наявність заповіту, оскільки копія заповіту була отримана нотаріусом вже після завершення шестимісячного строку на прийняття спадщини, що додатково вказує на наявність об`єктивних перешкод для вчинення вказаних дій.

За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та правильно виснували про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У касаційній скарзі заявниця просить переоцінити обставини справи й докази, проте Верховний Суд як суд оцінки права, а не з`ясування факту позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

16 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лисяний В. В. через систему «Електронний суд» подав клопотання про зупинення дії рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в справі № 760/16220/24 на час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 завершено, відсутні підстави для зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За наслідками касаційного перегляду справи оскаржувані судові рішення залишено без змін, тому Верховний Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лисяного Владислава Володимировича про зупинення дії рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в справі № 760/16220/24 на час розгляду касаційної скарги.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисяного Владислава Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська