Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №216/1072/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 216/1072/25

провадження № 61-1590св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Дніпропетровської обласної прокуратури - Миргородської Ольги Миколаївни на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року в складі судді Кузнецова Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року в складі колегії суддів Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,

в справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2015 року стосовно нього було порушено кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу (далі - КК) України. 06 листопада 2024 року на підставі постанови прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури Горбенка О. В. кримінальне провадження, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

У зв`язку з порушенням кримінальної справи, в результаті протиправних дій органів досудового слідства та прокуратури він зазнав моральних страждань, які оцінює у 1 200 000,00 грн. Вказану суму моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу в кримінальному провадженні просив стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури за рахунок розпорядника коштів Державної казначейської служби.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

06 жовтня 2025 року рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

928 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив висновок, що у зв`язку з кримінальним переслідуванням позивачу спричинено моральну шкоду, розмір якої відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) становить 928 000,00 грн [116 місяців х 8000,00 грн (мінімальна заробітна плата у 2025 році)]. З урахуванням обсягу заподіяної шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, засад розумності та справедливості суд зазначив, що не встановлено підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі і позивачем таких підстав не наведено.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, у розмірі 150 000,00 грн, суд першої інстанції виснував, що витрати позивача, які він поніс у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, документально не підтвердженні, доказів фактичної сплати грошових коштів суду не надано, а тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення указаних витрат на правову допомогу.

Стосовно витрат на правничу допомогу в межах розгляду цієї справи суд зробив висновок, що надані представником позивача документи на підтвердження витрат з правової допомоги (копія договору про надання професійної правничої допомоги та квитанції) не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерію розумності їхнього розміру, до того ж фактичні реальні витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені належними доказами.

13 січня 2026 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував висновки тим, що внаслідок перебування під слідством та судом позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув в силу прямої вказівки закону. Порушене щодо ОСОБА_1 кримінальне провадження мало несприятливі наслідки для нього, оскільки він тривалий час був змушений захищатися від обвинувачення і доводити свою невинуватість, страждав від почуття невизначеності свого майбутнього. Позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушенням у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя. Строк перебування позивача під слідством та судом складає 116 місяців. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. Відповідно до статті 8 Закону України від 19 листопада 2024 року

№ 4059-IX «Про державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон про держбюджет) з 01 січня 2025 року установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн. Ураховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, їх значну тривалість протягом 116 місяців, вимушені зміни у житті позивача, ступінь зниження його репутації, вимоги розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 928 000,00 грн відповідає мінімальному, визначеному законом, є достатнім для компенсації спричинених моральних страждань.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та кримінального провадження апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що витрати позивача, які він поніс у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, документально не підтверджені, доказів фактичної сплати грошових коштів суду не надано.

Стосовно витрат на правничу допомогу в межах розгляду цієї справи в сумі 15 000,00 грн апеляційний суд зазначив, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано такі документи: копію ордеру на надання правничої допомоги від 11 лютого 2025 року серія АЕ № 1359778, копію договору про надання правової допомоги від 15 січня 2025 року, копію квитанції від 17 січня 2025 року серії ББА № 305955, відповідно до якої вартість послуги становить 15 000,00 грн. У позовній заяві представником позивача зазначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді, складаються з витрат на правову допомогу в фіксованій сумі 15 000,00 грн (складення позовної заяви - 7 000,00 грн, складення відповіді на відзив - 2 000,00 грн, складення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції чи складення відзиву на апеляційну скаргу відповідача - 6 000,00 грн, участь представника в розгляді справи - 1 000,00 грн за судове засідання). На підставі викладеного апеляційний суд виснував, що позивачем доведено обсяг наданих та виконаних послуг на правову (правничу) допомогу та їх вартість у вказаному ним розмірі, тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 лютого 2026 року представник Дніпропетровської обласної прокуратури - Миргородська О. М. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, в якій просить їх змінити в частині відшкодування моральної шкоди та скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу з відмовою у задоволенні таких вимог.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року в справі № 523/13432/22, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 214/1543/15-ц, від 06 квітня 2020 року в справі № 661/246/17, від 25 січня 2023 року в справі № 333/146/21, від 25 вересня 2024 року в справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року в справі № 332/2527/22, від 05 березня 2025 року в справі № 161/170/24, про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд під час вирішення питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи.

Абзацом 9 статті 7 Закону про держбюджет встановлено розмір прожиткового мінімуму в розмірі 1 600,00 грн. Суд мав керуватися цією величиною для обрахунку відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом. Оскаржувані судові рішення не містять будь-якого обґрунтування застосування мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом у розмірі 8 000,00 грн.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень абзацу 9 статті 7, статті 8 Закону про держбюджет під час визначення розміру мінімальної заробітної плати, необхідної для розрахунку суми на відшкодування моральної шкоди.

Дніпровський апеляційний суд посилається на документальне підтвердження та доведеність належними доказами витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Проте в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 379/1418/18 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року в справі № 509/5043/17 зазначено, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги адвокат не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу. Отже, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу за кожним видом послуг, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У провадженні Слідчого відділу Криворізького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040230000048 від 26 січня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 191, частиною першою статті 366 КК України.

19 лютого 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

23 лютого 2015 року прокурором прокуратури м. Кривого Рогу затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201504023000056 від 31 січня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, який разом з реєстром матеріалів досудового розслідування отриманий останнім 24 лютого 2015 року.

У подальшому обвинувальний акт скеровано для розгляду до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (справа № 211/1233/15-к).

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2024 року вирок суду скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

На підставі ухвали Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні повернуто прокурору для усунення недоліків.

06 листопада 2024 року на підставі постанови прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури Горбенка О. В. кримінальне провадження, щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України було закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 перебував під слідством і судом із 19 лютого 2015 року (з моменту повідомлення про підозру) до 06 листопада 2024 року (до закриття кримінального провадження), тобто 116 місяців.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Отже, закриття органом досудового розслідування кримінального провадження щодо особи з підстав, що її реабілітують, є офіційною констатацією незаконності повідомлення її про підозру. Прийняття відповідного процесуального рішення щодо особи підтверджує протиправність його кримінального переслідування.

Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (стаття 1176 ЦК України).

Відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У частинах другій та четвертій статті 23 ЦК України зазначені підстави для відшкодування моральної шкоди, яка може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Законом № 266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята й шоста статті 4 цього Закону).

Положення ЦК України застосовуються під час визначення підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов`язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості під час визначення її розміру.

Однак у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.

У справі, що переглядається, встановлено й не оспорюється, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом із 19 лютого 2015 року (з моменту повідомлення про підозру) до 06 листопада 2024 року (до закриття кримінального провадження), тобто 116 місяців.

Заявник оспорює розмір мінімальної заробітної плати, яку необхідно враховувати під час розрахунку відшкодування моральної шкоди. Посилається в касаційній скарзі на відсутність Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР у взаємозв`язку з Законом про держбюджет.

Однак такий висновок Верховний Суд формулював неодноразово.

Зокрема, в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 333/8394/23 зроблено висновок про те, що у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положення статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечатиме принципу правової визначеності. Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР суд має керуватися встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати, а не розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду.

У постановах Верховного Суду від 05 серпня 2025 року в справі № 710/228/24, від 05 березня 2025 року в справі № 166/789/24, від 10 березня 2025 року в справі № 613/25/24, від 09 квітня 2025 року в справі № 757/1549/21-ц, від 12 листопада 2025 року в справі № 371/893/23, від 15 січня 2026 року в справі № 607/24623/24 та інших зазначено, що Законом № 266/94-ВР не передбачено можливість запровадження Законом про держбюджет на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду. Закон № 266/94-ВР є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни до вказаного закону не вносилися. Отже, стаття 8 Закону про держбюджет у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР.

Висновки судів у цій справі повністю узгоджуються з наведеними вище висновками Верховного Суду.

Моральна шкода у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії, без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню під час розгляду відповідної вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року в справі № 523/13432/22, від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 214/1543/15-ц, від 06 квітня 2020 року в справі № 661/246/17, від 25 січня 2023 року в справі № 333/146/21, від 25 вересня 2024 року в справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року в справі № 332/2527/22, від 05 березня 2025 року в справі № 161/170/24, про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд під час вирішення питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи.

Колегія суддів не встановила невідповідності висновків судів по суті спору наведеним вище висновкам Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Статтею 8 Закону про держбюджет установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн. Визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев`ятому статті 7 цього Закону (прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, становить: з 01 січня 2025 року до 31 липня 2025 року - 1 600,00 грн).

Відповідно до статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

До такого визначення поняття «мінімальна заробітна плата» відсилає стаття 13 Закону № 266/94-ВР, оскільки іншого тлумачення наведеного терміну законодавство не містить.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).

Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність, тому в цій справі сторони повинні мати право очікувати, що в контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положення статті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечатиме принципу правової визначеності.

У порядку реалізації статті 3 Закону про оплату праці статтею 8 Закону про держбюджет установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 01 січня - 8 000,00 грн.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими‚ що не відповідають Конституції України‚ встановив, що зі змісту положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається‚ що закон про Державний бюджет України як правовий акт має особливий предмет регулювання‚ відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби‚ тому цим законом не можуть вноситися зміни‚ зупинятися дія чинних законів України‚ а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин‚ що є предметом інших законів України.

У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».

Оскільки статтею 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом та змін до цієї статті законодавець не вносив, відсутні підстави для висновку, що суд під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР має керуватися розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду, а не встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати.

Тобто мінімальна заробітна плата для таких розрахунків визначається на дату присудження відшкодування - ухвалення судом рішення.

Саме таким розміром мінімальної заробітної плати і керувалися суди в цій справі під час розрахунку мінімального розміру відшкодування моральної шкоди та застосували його до кожного місяця й року перебування позивача під слідством і судом.

Суди правильно виснували про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в межах гарантованої державою компенсації, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.

Стосовно витрат на правничу допомогу в межах розгляду цієї справи в сумі 15 000 грн, стягнення яких також оспорює заявник, необхідно зазначити таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Законом визначено критерії, які слід застосовувати під час визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то в суду відсутні підстави для відмови в стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Заявник у касаційній скарзі з посиланням на висновки Верховного Суду в постановах від 30 вересня 2020 року в справі № 379/1418/18 та від 09 жовтня 2020 року справі № 509/5043/17 зазначає, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу за кожним видом послуг, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Однак Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 виснувала про те, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

У цій справі на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію ордеру на надання правничої допомоги від 11 лютого 2025 року серія АЕ № 1359778, копію договору про надання правової допомоги від 15 січня 2025 року, копію квитанції від 17 січня 2025 року серії ББА № 305955.

У позовній заяві адвокатом зазначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді, складаються з витрат на правову допомогу в фіксованій сумі 15 000,00 грн (складення позовної заяви - 7 000,00 грн, складення відповіді на відзив - 2 000,00 грн, складення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції чи складення відзиву на апеляційну скаргу відповідача - 6 000,00 грн, участь представника в розгляді справи - 1 000,00 грн за судове засідання).

Відповідно до матеріалів справи адвокат Чепурнов В. І. у порядку надання ОСОБА_1 правничої допомоги склав та подав позовну заяву (а. с. 1-38), клопотання про закінчення підготовчих дій і призначення справи до судового розгляду (а. с. 81-82), брав безпосередню участь у судових засіданнях 17 березня, 03 червня, 08 липня, 18 вересня та 06 жовтня 2025 року (а. с. 56, 84, 88, 93, 99), до апеляційного суду склав і подав апеляційну скаргу (а. с. 112-114), заяву про долучення копію закону (а. с. 170).

Відповідно до копії квитанції від 17 січня 2025 року серії ББА № 305955 (а. с. 38) позивач на користь адвоката сплатив погоджені 15 000,00 грн, тому апеляційний суд, оцінивши співмірність витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), реальний час, необхідний для виконання таких послуг, обґрунтовано виснував про стягнення на користь позивача витрат за надання правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позивачем доведено обсяг наданих та виконаних послуг на правову (правничу) допомогу та їх вартість у вказаному ним розмірі, тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання щодо відшкодування витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі судові рішення в оскаржуваній частині залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Дніпропетровської обласної прокуратури - Миргородської Ольги Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року в незміненій апеляційним судом й оскаржуваній частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року в частині відшкодування моральної шкоди й стягнення витрат на правничу допомогу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська