Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №638/2788/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

Справа № 638/2788/24

Провадження № 61-2396св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Босенко Марини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 23 липня 2025 року в складі судді Смирнова В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 року в складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про захист прав споживача та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що він є споживачем банківської послуги, оскільки є власником картки міжнародної платіжної системи VISA НОМЕР_1 , емітованої Акціонерним товариством (далі - АТ) «Райффайзен Банк».

23 грудня 2022 року він подав до АТ «Райффайзен Банк» повідомлення щодо транзакції (транзакцій) від 16 лютого до 09 червня 2022 року в розмірі 1 297 165,42 грн з використанням платіжної картки за номером НОМЕР_1 . Повідомленню про спір присвоєно номер заявки 464376.

Вважав неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку згідно з Правилами банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк», Правилами міжнародної платіжної системи Visa, що є істотним недоліком у роботі, який неможливо усунути, оскільки звернутись за оскарженням власник може лише один раз і ця можливість була втрачена внаслідок дій відповідача і виправити цей істотний недолік неможливо.

Посилався на те, що у зв`язку із неналежним веденням відповідачем претензійної роботи за спірними транзакціям за карткою міжнародної платіжної системи Visa № НОМЕР_1 на суму 1 297 165,42 грн, яка полягає у проведенні відповідачем претензійної роботи щодо оскарження транзакцій не згідно з повідомленням про спір (код 13.3), а з інших підстав (код 13.5), а також відмові йому у передачі спору на розгляд Арбітражу міжнародної платіжної системи Visa, йому було завдано матеріальних збитків, що полягають у втраті ним з вини відповідача 1 297 165,42 грн.

Просив стягнути із АТ «Райффайзен банк» збитки у розмірі 1 297 165,42 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

23 липня 2025 року рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

29 січня 2026 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 23 липня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 свідомо, розуміючи значення своїх дій та можливість настання від них наслідків, самостійно ініціював всі оскаржувані ним транзакції; не довів обставин, які б давали підстави вважати, що саме спірні транзакції є несанкціонованими, помилковими чи шахрайськими; АТ «Райффайзен Банк» як банк емітент, міжнародна платіжна система Visa і Masterсard, а також банк-еквайр, яким прийнято платежі, виконав належним чином та в повному обсязі доручення клієнта.

Отже, з огляду на встановлені у справі обставини, зокрема, добровільне здійснення позивачем оспорюваних транзакцій, АТ «Райффайзен Банк» є лише банком-емітентом і не вчиняв щодо позивача шахрайських чи недобросовісних дій, а відтак не зобов`язаний нести фінансову відповідальність за можливі шахрайські дії, учинені щодо позивача як клієнта третіми особами, тобто відсутній склад цивільного правопорушення.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 17 серпня 2023 року в справі № 752/12227/19, від 26 листопада 2025 року в справі № 757/19840/20-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Босенко М. О. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 23 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що наявні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 17 серпня 2023 року в справі № 752/12227/19, від 26 листопада 2025 року в справі № 757/19840/20-ц.

Вважає, що формальне застосування правових висновків Верховного Суду, сформульованих у справах № 752/12227/19, № 757/19840/20-ц призвело до того, що суди попередніх інстанцій: не дослідили належним чином дії відповідача після повідомлення про спірні транзакції, не оцінили, чи діяв відповідач добросовісно та розумно, фактично звільнили професійного учасника фінансового ринку від будь-якої відповідальності за бездіяльність.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» зазначило, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що спірні транзакції були ініційовані самим позивачем, банк діяв у межах договору та правил міжнародної платіжної системи, процедура оскарження транзакцій була банком розпочата і проведена, а негативний результат цієї процедури зумовлений обставинами, які не залежали від банку. Позивач не довів належними та допустимими доказами ані протиправності дій банку, ані наявності збитків у розумінні цивільного законодавства, ані прямого причинного зв`язку між діями банку та заявленими збитками. Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідають встановленим обставинам справи та узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема з висновками, викладеними у постановах від 12 квітня 2022 року в справі № 757/53905/18, від 10 травня 2023 року в справі № 757/49023/19-ц, від 17 серпня 2023 року в справі № 752/12227/19 та від 26 листопада 2025 року в справі № 757/19840/20-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є клієнтом АТ «Райффайзен Банк» на підставі укладеної між ними угоди від 06 листопада 2017 року № PDV2-2202302.

Відповідно до пункту 2 угоди підписанням цієї угоди ОСОБА_1 прийняв публічну пропозицію АТ «Райффайзен Банк Аваль» про надання послуг у порядку та на умовах, викладених в Правилах банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк Аваль», що оприлюднені на сайті банку, та висловив повну та безумовну згоду з її умовами.

ОСОБА_1 безумовно визнав, що публічна пропозиція, угода, правила, тарифи, заяви разом зі всіма змінами, додатками та додатковими договорами/угодами до них у сукупності є договором банківського обслуговування, складають його зміст, мають обов`язкову силу та застосовуються до відносин сторін так само, якби їх було викладено безпосередньо в тексті цього документа. Договір банківського обслуговування є укладеним з дати підписання сторонами цієї угоди.

Підписанням угоди позивач погодився із тим, що банк самостійно встановлює правила та змінює їх редакцію, зокрема визначає перелік послуг, їх зміст та умови надання та має право відмовитися від надання послуг. Один раз на місяць банк вносить зміни до правил та оприлюднює їх двадцять п`ятого числа кожного календарного місяця на сайті банку та у відділеннях банку. Такі правила вважаються прийнятими клієнтом, якщо до дати набрання ними чинності клієнт не повідомив банк про розірвання договору відповідно до умов підпункту 24.1 пункту 24 угоди.

Відповідно до пункту 7 угоди ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений та згоден з правилами та тарифами, що є чинними на дату підписання цієї угоди та усвідомлює свої зобов`язання в подальшому ознайомлюватися із змінами до них на сайті банку. Звернення до банку для отримання послуг або вчинення ним інших фактичних дій, спрямованих на отримання послуг, свідчить про його згоду з чинною редакцією правил та діючими тарифами (т. 1, а. с. 68).

28 грудня 2022 року до банку засобами поштового зв`язку надійшло від ОСОБА_1 повідомлення про спір щодо транзакції/транзакцій, в якому останній вказав 23 транзакції (1. 16 лютого 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 30 000,00 UAH; 2. 16 лютого 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) ONLINESMM DNIPRO - сума транзакції 100 000,00 UAH; 3. 16 лютого 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) ONLINESMM DNIPRO - сума транзакції 100 000,00 UAH; 4. 20 лютого 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 36 500,00 UAH; 5. 23 лютого 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) ONLINESMM DNIPRO - сума транзакції 30 000,00 UAH; 6. 23 лютого 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 100 000,00 UAH; 7. 23 лютого 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 100 000,00 UAH; 8. 05 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 50 000,00 UAH; 9. 07 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) ONLINESMM DNIPRO - сума транзакції 50 000,00 UAH; 10. 07 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) ONLINESMM DNIPRO - сума транзакції 50 000,00 UAH; 11. 07 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) ONLINESMM DNIPRO - сума транзакції 100 000,00 UAH; 12. 08 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 100 000,00 UAH; 13. 09 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 100 000,00 UAH; 14. 09 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) ONLINESMM DNIPRO - сума транзакції 100 000,00 UAH; 15. 09 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 10 000,00 UAH; 16. 09 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 30 000,00 UAH; 17. 23 березня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) TOPUP DNIPRO - сума транзакції 77 777,00 UAH; 18. 09червня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) MOBIWORLD DNIPRO - сума транзакції 14 756,39 UAH; 19. 09 червня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) MOBIWORLD DNIPRO - сума транзакції 14 761,77 UAH; 20. 09 червня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) MOBIWORLD DNIPRO - сума транзакції 20 665,98 UAH; 21. 09 червня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) LGPAY 776 KYIV - сума транзакції 20 665,98 UAH; 22. 09 червня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) MOBIWORLD DNIPRO - сума транзакції 29 596,27 UAH; 23. 09 червня 2022 року - назва продавця (як зазначено у банківській виписці) MOBIWORLD DNIPRO - сума транзакції 32 442,03 UAH) на загальну суму 1 297 165,42 грн здійснені ним по власному рахунку в період з 16 лютого до 06 червня 2022 року з використанням реквізитів платіжної карти на користь різних торговців, які він має намір оскаржити за правилами міжнародних платіжних систем (т. 1, а. с. 127, 128).

02 січня 2023 року у відповідь на повідомлення про спір листом вих. № 81-26-4/10 АТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомив ОСОБА_1 про те, що перевірка обставин проведення операцій за картковими рахунками та визначення можливості вимоги повернення коштів за операцією здійснюється банком згідно з порядком та у строки, визначені правилами міжнародних платіжних систем Visa International, MasterСard WordWide та нормативами банку. Відповідно до Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк» у разі виявлення спірних операцій, банк має бути негайно повідомлений шляхом звернення клієнта до інформаційного центру з обов`язковим проходженням процедури ідентифікації. проведення такої ідентифікації на підставі отриманих банком листів засобами поштового зв`язку або електронної пошти, на сьогоднішній день, на жаль, неможливе. Для подання заяви на спірні операції позивачу необхідно звернутися до інформаційного центру банку, зателефонувавши за одним із наступних номерів: 0 800 500 500 (безкоштовно для стаціонарних і мобільних номерів з території України), 521 (безкоштовно для абонентів Vodafone), +38 044 230 99 98 (для дзвінків з-за кордону), raif@phone.aval.ua (безкоштовні дзвінки зі Skype), де оператором, після проведення його ідентифікації як власника рахунку буде надана необхідна консультація та саме на підставі оформленої оператором інформаційного центру заяви на спірні транзакції, відповідно до правил міжнародних платіжних систем, банком проводиться перевірка, здійснюються запити до відповідальних підрозділів і згодом приймається відповідне рішення про повернення / відмову у поверненні коштів (т. 1, а. с. 66).

23 лютого 2023 року до банку надійшов запит ОСОБА_1 від 21 лютого 2023 року про повідомлення про результати розгляду його повідомлення про спір, яке було отримано банком 28 грудня 2022 року (т. 1, а. с. 72).

24 лютого 2023 року листом вих. № 81-26-4/372 банк проінформував ОСОБА_1 про те, що у банку не зареєстровано на його ім`я заяви на спірні операції від 23 грудня 2022 року і що на повідомлення про спір, яке надійшло до банку 28 грудня 2022 року, на його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 надана відповідь, в якій було роз`яснено порядок подання заяви на спірні операції, а саме з обов`язковим проходженням процедури ідентифікації відповідно до правил та повторно рекомендував позивачу для подання заяви на спірні операції звернутися до інформаційного центру банку за вказаними у попередній відповіді банку телефонами (т. 1, а. с. 67).

01 березня 2023 року позивач звернувся до інформаційного центру банку та зареєстрував заяву на спірні транзакції, якій присвоєно номер 464376 (т. 1, а. с. 153-155).

Після отримання 01 березня 2023 року від позивача заяви на спір банк відповідно до Правил міжнародних платіжних систем Visa Core Rules and Visa Product and Service Rules розпочав процес оскарження, який, незважаючи на всі вчинені банком як емітентом дії з оскарження, виявилися неуспішним, оскільки банк еквайр відмовив у поверненні коштів з незалежних від банку емітента причин.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

На підставі частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Такі правові висновки неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16 лютого 2022 року в справі № 725/1670/18, від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17, від 18 березня 2026 року в справі № 757/10198/21-ц і така судова практика є сталою.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок неправомірних дій АТ «Райффайзен Банк», які отримали прояв у неприйнятті до виконання та неналежній обробці його претензії як власника платіжної картки в межах процедури Chargeback, йому не було повернуто кошти за опротестованими транзакціями у загальному розмірі 1 297 165,42 грн, які він просив стягнути з відповідача у якості відшкодування завданих збитків.

Загальний порядок проведення переказу коштів (зокрема з використанням електронних платіжних засобів) у межах України на момент виникнення спірних правовідносин було визначено Законом України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) та Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705), які не визначають порядок оскарження (опротестування) переказів (Chargeback), ініційованих з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1.29 статті 1 Закону № 2346-III міжнародна платіжна система (МПС) - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом, і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

Згідно із пунктом 9.2 статті 9 Закону № 2346-III платіжна система (крім внутрішньобанківської платіжної системи) діє відповідно до правил, установлених платіжною організацією відповідної платіжної системи.

Процедура Chargeback (поворотний платіж) - це встановлена в банківських правовідносинах процедура опротестування транзакції банком-емітентом з метою захисту прав платника, за якої сума платежу безакцептно списується з одержувача (банка-екваєра) і повертається платнику, після чого обов`язок доведення істинності транзакції покладається на одержувача. Технологія повернення платежу використовується в системах взаєморозрахунків з пластикових карт. Поворотний платіж може бути оскаржений шляхом виставлення повторної фінансової вимоги (second presentment, representment), у цій процедурі з одного боку виступає одержувач і банк-екваєр, з іншого банк-емітент і платник (власник картки).

Процедура регламентована платіжними системами Visa і Masterсard, зокрема має тимчасове обмеження, а також мінімальну суму транзакції для подачі заяви.

Для того, щоб оскаржити платіж платник (власник картки) звертається в банк-емітент з письмовою заявою із зазначенням номеру картки, дати, суми транзакції, відомостей про одержувача коштів із обов`язковим наданням вагомих доказів для опротестування транзакції як несанкціонованої, авторизованої із порушенням вимог платіжних систем, такої, за якою не було отримано послугу тощо. Далі банк-емітент проводить розслідування і в разі правоти заявника списує з карткового рахунку одержувача опротестовану суму платежу і повертає її платнику. Істотним за цієї процедурі є те, що правила процедури Chargeback дають можливість саме банку-емітенту (відповідачу) самостійно вирішувати, в якому випадку опротестування є правомірним і вимагає розгляду, а в якому ні.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду 10 травня 2023 року в справі № 757/49023/19-ц, від 17 серпня 2023 року в справі № 752/12227/19, від 26 листопада 2025 року в справі № 757/19840/20-ц та ін.

Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суди попередніх інстанцій встановили та позивачем не спростовано, що оспорювані транзакції ним здійснено свідомо, а відтак останній розумів значення своїх дій та можливість настання наслідків у результаті вчинення останніх.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди обґрунтовано зазначили, що в АТ «Райффайзен Банк» відсутній абсолютний та безумовний обов`язок розпочинати процедуру арбітражу щодо всіх добровільних транзакцій позивача. Ініціювання процедури опротестування процедури Chargeback є правом, а не обов`язком банку, і може бути здійснене лише в межах систем взаєморозрахунків за операціями з платіжних карт до завершення виконання транзакції, проте такі обставини не охоплюють спірні правовідносини.

Такі висновки щодо саме права, а не обов`язку банку ініціювати опротестування процедури Chargeback сформульовані Верховним Судом у постановах від 10 травня 2023 року в справі № 757/49023/19-ц, від 17 серпня 2023 року в справі № 752/12227/19, від 26 листопада 2025 року в справі № 757/19840/20-ц та ін.

Така практика Верховного Суду в спірних правовідносинах є сталою.

Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що грошові кошти в розмірі 1 297 165,42 грн є саме збитками та не були йому повернуті у зв`язку з неправомірними діями АТ «Райффайзен Банк», адже у останнього як банка-емітента відсутній обов`язок ініціювати опротестування процедури Chargeback, суди обґрунтовано відмовили в позові.

ОСОБА_1 свідомо, розуміючи значення своїх дій та можливість настання від них наслідків, самостійно ініціював всі оскаржувані ним транзакції. Позивач не довів обставин, які б давали підстави вважати, що спірні транзакції є несанкціонованими, помилковими чи шахрайськими. АТ «Райффайзен Банк» як банком-емітентом, міжнародною платіжною системою Visa і Masterсard, а також банком-еквайром, яким прийнято платежі, виконано належним чином та в повному обсязі доручення клієнта.

З огляду на встановлені у справі обставини, зокрема, добровільного здійснення позивачем оспорюваних транзакцій, суди правильно виснували, що АТ«Райффайзен Банк» є лише банком-емітентом і не вчиняв щодо позивача шахрайських чи недобросовісних дій, а відтак, не зобов`язаний нести фінансову відповідальність за можливі шахрайські дії, учинені щодо позивача як клієнта третіми особами, тобто відсутній склад цивільного правопорушення.

Посилання заявника в касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 17 серпня 2023 року в справі № 752/12227/19, від 26 листопада 2025 року в справі № 757/19840/20-ц, є необґрунтованими, з огляду на таке.

У випадку посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли заявник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

У контексті наведеного Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16).

Тобто у касаційній скарзі заявник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Суд наголошує, що положення пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Тому лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

З огляду на це колегія суддів уважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Босенко Марини Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 23 липня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська