Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №914/1205/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/1205/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О. В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача-1: не з`явилися,

позивача-2: Шевцова С. О.,

відповідача: Семеренка П. Я.,

третьої особи-1: Старого Р. А.,

третьої особи-2: Гєгіної І. В.,

прокуратури: Яворського С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Мурованської сільської ради територіальної громади Львівського району Львівської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 та на рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2025

у справі № 914/1205/25

за позовом Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Львівської районної державної адміністрації Львівської області, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України

до Мурованської сільської ради територіальної громади Львівського району Львівської області,

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Львівській області

Передана в оренду ТОВ "Явір-95" земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:035:0017 сформована за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:035:0015, яка перебувала в користуванні ТОВ "Явір-95" до 22.04.2022

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Концерн радіозв`язку, радіомовлення та телебачення України

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Львівської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Львівської РДА), Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Адміністрація) звернулося до господарського суду з позовом до Мурованської сільської ради територіальної громади Львівського району Львівської області про витребування на користь держави в особі Львівської РДА з комунальної власності Мурованської сільської ради об`єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області земельну ділянку з кадастровим номером 4623686900:03:000:0580 площею 51,1358 га у с. Муроване Львівського району Львівської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що Мурованська сільська рада не могла не знати про те, що під час оформлення спірної ділянки в комунальну власність, вона порушує положення закону, тому вона є недобросовісним набувачем. Відтак, на думку прокурора, спірна земельна ділянка підлягала витребуванню на користь Львівської РДА.

.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 (суддя Коссак С. М.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 (колегія суддів: Орищин Г.В. - головуючий, Галушко Н.А., Желік М. Б.) у справі № 914/1205/25 позов задоволено. Витребувано з комунальної власності Мурованської сільської ради об`єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області на користь держави в особі Львівської РДА земельну ділянку з кадастровим номером 4623686900:03:000:0580 площею 51,1358га у с. Муроване Львівського району Львівської області.

При цьому господарські суди попередніх інстанцій установили, що на підставі постанови виконавчого комітету Львівської районної ради депутатів трудящих № 483 від 10.06.1945, а також постанови обласного виконавчого комітету та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, Львівському обласному управлінню зв`язку було надано земельну ділянку площею 58,48 га разом із розташованими на ній будівлями, що знаходиться на території села Муроване Пустомитівського району Львівської області.

Вказана земельна ділянка була відведена з метою будівництва приймально-передавального радіоцентру державного підприємства «Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр», який на той час належав до сфери управління Народного комісаріату зв`язку.

Наказом Державного комітету України по зв`язку від 04.10.1991 № 102 «Про створення Концерну РРТ», утворено Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.

Надалі, наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 20.07.2006 № 751 «Про реорганізацію підприємств, що входять до складу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення» державне підприємство «Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр» було реорганізовано шляхом приєднання до Концерну як відокремленого підрозділу (філії). При цьому, Концерн визначено правонаступником усіх прав та обов`язків реорганізованого підприємства.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 901-р Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення було передано зі сфери управління Міністерства транспорту і зв`язку України до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

16.12.2020 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» була утворена Львівська РДА. У зв`язку з широкомасштабним вторгненням росії 24.02.2022, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 за № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій", вона набула статусу військової адміністрації. Пунктом 3 цього розпорядження встановлено, що юрисдикція районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17.07.2020, поширюється на всю територію відповідних новоутворених районів.

Наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 16.02.2021 № 82 "Про передачу державного майна із закріпленням на праві оперативного управління" з господарського відання Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення було вилучено державне майно та передано на баланс Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Львівській області із закріпленням на праві оперативного управління з дня затвердження акта приймання-передачі. До складу переданого майна увійшли: будівля гаража (літера «Г») площею 291,3 кв. м; будівля антенного павільйону (літера «М») площею 13,0 кв. м; будівля павільйону (літера «Л») площею 21,1 кв. м; будівля компресорної станції (літера «Н») площею 29,7 кв. м. Вказане також підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за 2021 рік із зазначенням реєстраційних номерів об`єктів.

Рішенням Мурованської сільської ради від 02.02.2023 № 1282 надано дозвіл на проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання відповідної технічної документації щодо інвентаризації земель на території Мурованської сільської ради стосовно земельної ділянки орієнтовною площею 60 га.

Матеріали технічної документації, розробленої на підставі зазначеного рішення, підтверджують, що об`єктом інвентаризації була земельна ділянка, на якій розміщувалася радіостанція Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (та її територіальних органів). За результатами проведеної інвентаризації було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4623686900:03:000:0580 площею 51,1358 га.

10.08.2023 Мурованська сільська рада подала заяву про державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Постановою Верховної Ради від 23.08.2023 "Про утворення та ліквідацію районів" утворено у Львівській області: Львівський район (з адміністративним центром у місті Львів) у складі територій Бібрської міської, Великолюбінської селищної, Глинянської міської, Городоцької міської, Давидівської сільської, Добросинсько-Магерівської селищної, Жовківської міської, Жовтанецької сільської, Зимноводівської сільської, Кам`янка-Бузької міської, Комарнівської міської, Куликівської селищної, Львівської міської, Мурованської сільської, Новояричівської селищної, Оброшинської сільської, Перемишлянської міської, Підберізцівської сільської, Пустомитівської міської, Рава-Руської міської, Сокільницької сільської, Солонківської сільської, Щирецької селищної територіальних громад, що затверджені Кабінетом Міністрів України (п.13).

10.10.2023 Мурованською сільською радою територіальної громади Львівського району Львівської області зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.03.2024 (інформаційна довідка № 371002737), земельна ділянка площею 51,1358 га з кадастровим номером 4623686900:03:000:0580 зареєстрована на праві власності за Мурованською сільською радою територіальної громади Львівського району Львівської області.

З відповіді Львівської РДА на лист прокуратури від 06.02.2025 № 30.54/02-749вих-25 (зареєстр. 12.02.2025 за № 130-1566/0/1-25) вбачається, що станом на дату її надання, з урахуванням положень Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», у зв`язку з набуттям додаткових повноважень щодо реалізації заходів правового режиму воєнного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а також за відсутності інформації про вчинення Мурованською сільською радою дій, що суперечать вимогам чинного законодавства, заходи щодо захисту інтересів держави не вживалися. Разом з тим зазначено, що Львівська РДА має намір підтримати здійснення прокуратурою представницьких повноважень у суді з метою забезпечення належного захисту інтересів держави та дотримання вимог чинного законодавства.

Листом від 14.04.2025 прокуратура повідомила Адміністрацію Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про застосування представницьких заходів відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з нездійсненням уповноваженим органом держави самостійного судового захисту.

Матеріали справи містять висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 15.10.2024 № 75/24, виконаної за зверненням Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Львівській області. На вирішення експерта були поставлені такі питання:

- яка конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яку постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 постановлено передати Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів у с. Муроване Львівського району Львівської області та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, з врахуванням проєкту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року?

- чи відповідають конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яку постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 постановлено передати Львівському Обласному Управлінню НКЗ зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів у с. Муроване Львівського району Львівської області та, щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, з врахуванням проєкту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року, конфігурації, промірам та площі земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України? Чи відповідає фактичне землекористування правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельну ділянку та нормативно-правовим актам?

- які об`єкти нерухомого майна розміщені на цей час на земельній ділянці, що була надана згідно з постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 та передана Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку в постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів та, щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, з врахуванням проекту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року? Якщо є, яка конфігурація, проміри та площа їх та кому вони належать (на праві власності або користуванні, господарського відання, оперативного управління)?

- чи накладається земельна ділянка, що була надана згідно з постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 та передана Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів та щодо якої встановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, з врахуванням проєкту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року, із земельною ділянкою з кадастровим номером 4623686000:03:000:0580, щодо якої було прийнято рішення Мурованської сільської ради від 02.02.2023 № 1282 та вчинені заходи Мурованською сільською радою по реєстрації права власності за Мурованською сільською територіальної громади Львівського району Львівської області? Якщо так, яка конфігурація, проміри та площа накладення?

За результатами дослідження зроблено такі висновки:

- конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яку постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 було постановлено передати Львівському Обласному Управлінню НКЗ (зв`язку) у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів у с.Муроване Львівського району Львівської області та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, з врахуванням проєкту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року, висвітлено в зображенні 5, зображенні 6 в дослідницькій частині висновку експерта та додатках № 1 та № 2 до висновку експерта;

- конфігурації, проміри та площі земельної ділянки, яку постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 було постановлено передати Львівському Обласному Управлінню НКЗ (зв`язку) у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів у с.Муроване Львівського району Львівської області та щодо якого постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, з врахуванням проекту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки, Львівської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року відповідають конфігурації, промірам та площі земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а фактичне землекористування відповідає правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельну ділянку та нормативно-правовим актам, ст. 84, 92 Земельного кодексу України, тощо;

- згідно з наданими на дослідження матеріалів встановлено наявність нерухомого майна на час проведення експертизи на земельній ділянці, що була надана згідно з постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 та передана Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, з урахуванням проєкту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року, перелік якого надано в питанні № 3 дослідницької частину висновку експерта. Встановлення конфігурації, промірів, площ та приналежності об`єктів нерухомості зазначених вище (на праві власності або користуванні, господарського відання, оперативного управління) - в цьому випадку, не входить в компетенцію експерта;

- земельна ділянка з кадастровим номером 4623686900:03:000:0580, щодо якої було прийнято рішення Мурованської сільської ради від 02.02.2023 № 1282 та вчинені Мурованською сільською радою заходи по реєстрації права власності за Мурованською сільською радою територіальної громади Львівського району Львівської області, накладається на земельну ділянку, що була надана згідно з постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 та передана Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, з врахуванням проєкту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року. Площа накладення становить 51,1358 га, відсоток накладення - 100%.

Крім того, суди встановили, що до матеріалів справи долучено висновок судової земельно-технічної експертизи від 27.07.2020 № 7034/156, проведеної на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 20.11.2019 у справі № 914/190/19 за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення до Мурованської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області про визнання права користування на земельну ділянку.

На вирішення експерта у межах зазначеної експертизи були поставлені наступні питання:

1. Яка конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яку постановою Виконкому Львівської райради депутатів трудящих від 10.07.1945 постановлено передати Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів у с. Муроване Пустомитівського району Львівської області та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945?

2. Чи відповідають конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яку постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 постановлено передати Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів у с. Муроване Пустомитівського району Львівської області та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, конфігурації, промірам та площі земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України?

3. Яка конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яку постановою Виконкому Львівської райради депутатів трудящих від 10.07.1945 постановлено передати Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів у с. Муроване Пустомитівського району Львівської області та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945, необхідна для розміщення та обслуговування об`єктів з прилеглою до них територією державної форми власності з усією інфраструктурою, що передані Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення?

4. Яка конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яку постановою Виконкому Львівської райради депутатів трудящих від 10.07.1945 постановлено передати Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку у постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів у с. Муроване Пустомитівського району Львівської області та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП(б)України від 02.07.1945?

За результатами експертизи зроблено такі висновки:

- 1, 2, 4 питання не вирішувалися, у зв`язку з невиконанням п.5 ухвали Господарського суду Львівської області від 20.11.2019 в частині оплати;

- щодо п.3 можливі наступні варіанти виділення земельних ділянок, необхідних для розміщення та обслуговування існуючих будівель і споруд, з інфраструктурою, що передані Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення в с. Муроване Пустомитівського району, Львівської області станом на час проведення дослідження (див. рис 8 і 9 дослідницької частини висновку):

Варіант 1. Земельна ділянка пл.1,5 га, що має наступні розміри по периметру: 118,30;32,68; 24,74; 5,88; 2,52; 15,68; 39,88; 21,76; 39,67; 7,66; 25,42; 5,14; 42,73; 59,09; 11,48; 80,20.

Варіант 2. Земельна ділянка площею 2,000 га, що має наступні розміри по периметру 67,33; 32,68; 24,74; 5,88; 2,52; 15,68; 39,88; 21,76; 39,67; 7,66; 25,42; 5,14; 42,73; 59,58; 11,16; 80,00; 150,53.

У справі, яка розглядається, прокурор, посилаючись на незаконне вибутті із державної власності земельної ділянки, яка перебувала в постійному користуванні державного органу та фактично використовується у сфері управління Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, без належних правових підстав була зареєстрована як об`єкт комунальної власності за Мурованською сільською радою, з урахуванням установленого накладення спірної ділянки на державну, звернувся до суду за захистом порушеного права.

Щодо участі прокуратури, то суди попередніх інстанцій, враховуючи ч.3.ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) дійшли висновків про те, що прокуратурою правильно визначено позивача-1 у справі Львівську районну державну адміністрацію Львівської області. Крім того, зважаючи на положення ч.ч. 2, 3 ст.22 Закону України «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України», суди виснували, що Адміністрація Держспецзв`язку є органом уповноваженим на здійснення функцій держави у спірних відносинах щодо захисту інтересів держави у сфері забезпечення спеціального зв`язку та захисту інформації, право якої порушене. Тому суди дійшли висновку, що прокурор правильно визначив позивача-2 у справі як органу, право якого порушено у зв`язку з вилученням земельної ділянки, на якій знаходяться об`єкти державної власності. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що уповноважений орган (Львівська РДА) після отримання відповідного повідомлення прокурора не вчинив активних дій, спрямованих на судовий захист інтересів держави у спірних правовідносинах, обмежившись констатацією відсутності порушення та загальним зазначенням про можливість підтримання позову прокурора. Тому прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави в цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що є доведеним факт перебування спірної земельної ділянки в межах земельного масиву, який належить до земель державної власності, а також факт її незаконного оформлення у комунальну власність без належних правових підстав. Тому право власності позивача підлягає захисту шляхом відновлення його фактичного володіння цим майном внаслідок неправомірної реєстрації речових прав на об`єкт за відповідачами.

Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 та рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 у справі № 914/1205/25, Мурованська сільська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Мурованська сільська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник вказує на те, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 та на рішення господарського суду Львівської області і від 02.12.2025 у цій справі підлягають касаційному перегляду через наявність випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Мурованська сільська рада зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду:

- наведені в постановах від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 20.11.2019 у справі № 911/1110/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 08.05.2024 у справі № 914/2635/22, щодо застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру";

- наведені в постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 21.03.2023 у справі № 910/12958/21, від 21.06.2022 у справі № 924/702/21, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), щодо добросовісності поведінки відповідача та вирішення питання стосовно обрання позивачем ефективного способу захисту.

На переконання скаржника, прокурор та позивачами не надали суду достатньо переконливих та вірогідних доказів того, що спірна земельна ділянка площею 51,1358га є частиною земельної ділянки загальною площею 58,48 га, переданої на підставі постанови виконкому Львівської райради депутатів трудящих № 483 від 10.06.1945 та постанови Облвиконкому бюро обкому КП/б/У від 02.07.1945 Львівському обласному управлінню зв`язку, як і не надали докази того, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні позивача-2.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою на підставі п.1 ч.2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 29.09.2026 та надано час на подання відзиву до 21.08.2026.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли відзиви Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (18.08.2026), Концерна радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (18.08.2026), керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (20.08.2026), Львівської РДА (20.08.2026) на касаційну скаргу, в яких вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність та помилковість доводів скаржника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на зазначений припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Розглянувши доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів зазначає таке.

Абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абз. 1- 3 ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

Як установили суди, постановою Верховної Ради від 23.08.2023 року «Про утворення та ліквідацію районів» утворено у Львівській області: Львівський район (з адміністративним центром у місті Львів) у складі територій Бібрської міської, Великолюбінської селищної, Глинянської міської, Городоцької міської, Давидівської сільської, Добросинсько-Магерівської селищної, Жовківської міської, Жовтанецької сільської, Зимноводівської сільської, Кам`янка-Бузької міської, Комарнівської міської, Куликівської селищної, Львівської міської, Мурованської сільської, Новояричівської селищної, Оброшинської сільської, Перемишлянської міської, Підберізцівської сільської, Пустомитівської міської, Рава-Руської міської, Сокільницької сільської, Солонківської сільської, Щирецької селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

16 грудня 2020 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», офіційно була утворена Львівська районна державна адміністрація . Пунктом 3 цього розпорядження встановлено, що юрисдикція районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 поширюється на всю територію відповідних новоутворених районів.

Приписами ст. 17 ЗК України визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст. 122 ЗК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб.

Оскільки право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади, тому безпідставними є доводи скаржника про недоведення прокурором підстав для представництва в цій справі інтересів держави в особі Львівської РДА.

Крім того, суди установили, що уповноважений орган (Львівська районна державна адміністрація) після отримання відповідного повідомлення прокурора не вчинив активних дій, спрямованих на судовий захист інтересів держави у спірних правовідносинах, обмежившись констатацією відсутності порушення та загальним зазначенням про можливість підтримання позову прокурора.

Оскільки право власності на земельні ділянки, визнане за державою, реалізується органами виконавчої влади (в цьому випадку Львівською РДА), тому невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

За висновками суду апеляційної інстанції, з якими погоджується і Верховний Суд, у спірних правовідносинах наявна передбачена законом підстава для здійснення прокурором представництва інтересів держави, тому Суд вважає, що прокурор належним чином обґрунтував та довів підстави для свого представництва відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відтак безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 20.11.2019 у справі № 911/1110/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, щодо застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Що ж до посилань скаржника на застосування судами положень ст. 45 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.05.2024 у справі № 914/2635/22, то колегія суддів зазначає, що цей висновок не є релевантним для застосування до спірних правовідносин.

У справі № 914/2635/22 за позовом керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача Національної академії наук України про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, за встановленими обставинами справи форма власності земельної ділянки не змінювалася, залишалася державною, позивачем є державний орган, а відповідач - державна установа. Верховний Суд виснував про обґрунтованість висновків судів про те, що в цьому випадку по суті має місце спір держави з державою щодо майна, яке перебуває в державній власності. Тому Верховний Суд дійшов висновку, що в цій справі позов прокурора в інтересах держави звернутий до держави, це суперечить положенням статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України визначено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 05.102022 у справі № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

Натомість у справі, яка переглядається, позов заявлено прокурором в інтересах органу державної влади до органу місцевого самоврядування, при цьому земельна ділянка, яка є предметом спору вибула з державної власності, тому одним із позивачів є Львівська РДА, яка здійснює повноваження щодо земель державної власності в цьому випадку. Відтак у спірних правовідносинах відсутній процесуальний збіг в одній особі позивача і відповідача. Тому безпідставними є твердження про порушення судами положень ст. 45 ГПК України та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.05.2024 у справі № 914/2635/22.

Розглянувши доводи скаржника про обрання прокурором неефективного способу захисту, оскільки, на думку Мурованської сільської ради, прокурор повинен був звернутися з негаторним позовом, Верховний Суд зазначає таке.

Гл. 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересів осіб. Так, за змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Верховний Суд зазначає, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19). Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 зазначив, що засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці.

Таке речове право, як право власності захищається загальними (гл. 3 ЦК України) і спеціальними способами захисту (гл. 29 ЦК України). Право власності є об`єктом судового захисту як одне із основоположних речових прав.

До речово-правових позовів "actiones in rem" належать, зокрема, позови про витребування речі із чужого незаконного володіння - позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника (ст. ст. 387, 388 ЦК України); про усунення перешкод, не пов`язаних із позбавленням володіння (негаторний позов "action negatoria" (ст. 391 ЦК України) тощо.

Законодавець у ст. 387 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. п. 43, 89), володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то факт володіння другими може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів особи, за якою право власності на нерухоме майно зареєстровано первинно та не припинялося (така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 07.08.2019 у справі № 193/11/17 та від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 914/520/18).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов. Натомість, вимога про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Ті обставини, що володілець не здійснив формування та оформлення як окремого об`єкта спірної частини земельної ділянки, не можуть позбавляти власника можливості захистити порушене право. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 924/894/21.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що на спірній земельній ділянці площею 58,48 га, знаходяться об`єкти нерухомого майна державної власності, що перебувають на праві оперативного управління в Управлінні державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Львівській області.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи за зверненням Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Львівській області від 15.10.2024 №75/24, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 4623686000:03:000:0580, щодо якої було прийнято рішення Мурованської сільської ради від 02.02.2023 №1282 та вчинені заходи Мурованською сільською радою заходи щодо реєстрації права власності за Мурованською сільською радою, накладається на земельну ділянку, що була надана згідно з постановою Виконкому Львівської Райради депутатів трудящих від 10.07.1945 та передана Львівському Обласному Управлінню НКС зв`язку в постійне користування для спорудження прийомного і передаючого радіоцентрів та щодо якої постановлено Об`єднану постанову Облвиконкому та бюро обкому КП/б/у від 02.07.1945 року, з урахуванням проекту роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки-Львівської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 1996 року; площа накладення становить 51,1358 га, відсоток накладення - 100%.

Відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірна земельна ділянка є частиною земельного масиву площею 58,48 га, який був наданий у постійне користування для потреб державного підприємства у сфері зв`язку, на якому розташовані об`єкти державної власності, що перебувають в оперативному управлінні Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Наявність таких об`єктів нерухомого майна, їх державна реєстрація, а також безперервність правонаступництва у сфері управління відповідним майновим комплексом підтверджують, що спірна земельна ділянка не є ізольованим об`єктом, а становить функціонально та територіально пов`язану частину земельного комплексу державного значення.

Врахувавши висновок судової земельно-технічної експертизи від 15.10.2024 № 75/24 в сукупності з іншими доказами у справі, суди виснували, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623686900:03:000:0580 площею 51,1358 га накладається на земельну ділянку площею 58,48 га, яка була надана в постійне користування для потреб Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а фактичне землекористування Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у відповідній частині відповідає правовстановлювальним документам та матеріалам землеустрою. Відтак суди дійшли висновку про можливість витребування спірної земельної ділянки.

Колегія суддів вважає обґрунтованим зазначений висновок судів попередніх інстанцій, оскільки суди встановили, що право власності зареєстроване за відповідачем, тому належним способом захисту у цьому випадку є віндикаційний позов.

Натомість скаржник у касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду, відповідно до яких ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважав порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Колегія суддів зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, на яку посилається скаржник, сформульовано такий правовий висновок: "Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, на яку посилається скаржник, сформульовано правовий висновок, відповідно до якого застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), на яку посилається скаржник, сформульовано висновок, відповідно до якого, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Колегія суддів зазначає, що скаржник, пославшись на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 21.03.2023 у справі № 910/12958/21, від 21.06.2022 у справі № 924/702/21, не зазначає який саме висновок не врахований судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд зазначає, що аналіз висновків, зроблених у постанові апеляційного господарського суду і рішенні суду першої інстанції, що оскаржуються, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Ці висновки не є різними, а зроблені судами з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) застосовувались норми матеріального і процесуального права (зокрема, ст. ст. 16, 387 ЦК України), а також було прийнято відповідні судові рішення.

Верховний Суд зазначає і те, що посилаючись на вказані в касаційній скарзі постанови, скаржник залишає поза увагою те, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, чого скаржником у цьому випадку не було доведено.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Решта доводів в касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані у справі судові рішення, ухвалені відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Мурованської сільської ради територіальної громади Львівського району Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 та рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 у справі № 914/1205/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.