Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №911/2432/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа № 911/2432/26

Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок №34-А; код ЄДРПОУ 14302667)

до Державного підприємства «Завод порошкової металургії» (07400, Київська область, місто Бровари, промвузол; код ЄДРПОУ 00186192)

про стягнення 104 901,24 гривень,

без повідомлення (виклику) сторін

Р У Х С П Р А В И

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» до Державного підприємства «Завод порошкової металургії» про стягнення 104 901,24 гривень, з яких: 75 900,00 гривень заборгованість, 22 164,00 гривень інфляційні втрати та 6 837,24 гривень 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026 справу № 911/2432/26 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.08.2026 постановлено: позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі № 911/2432/26; справу визнати малозначною, розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).

Пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Сторони у даній справі мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд», а тому ухвала суду від 17.08.2026 про відкриття провадження у справі № 911/2432/26 доставлена до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд» 18.08.2026, про що свідчать відомості автоматизованої системи документообігу суду.

За змістом частини п`ятої та сьомої статті 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи, у тому числі для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Своєю чергою, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень».

Статтями 2, 4 вказаного Закону встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд звертає увагу на те, що ухвала Господарського суду Київської області від 17.08.2026 у справі № 911/2432/26 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень України офіційного веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (посилання: https://reyestr.court.gov.ua/) та є загальнодоступною для ознайомлення.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 178 ГПК України).

За змістом положень статей 248, 252 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В

07.07.2017 між Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» (покупець), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (позивач) та Державним підприємством «Завод порошкової металургії» (постачальник) укладено договір поставки № КБТЗ/ПСПС/17/101 (далі – Договір) на таких умовах:

- постачальник зобов`язується поставити запасні частини до бронетанкової техніки у відповідності до додатку № 1 до даного Договору (далі – продукція/товар), згідно специфікацій, які є невід`ємною його частиною, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його загальну вартість на умовах цього Договору (пункт 1.1);

- кількість, номенклатура продукції, категорія продукції, терміни та умови її поставки (якщо терміни поставки та умови поставки не були встановлені у тексті договору, або якщо сторони визнали за необхідне їх змінити) вказуються в специфікаціях, що є невід`ємними частинами Договору (пункт 2.1);

- постачальник зобов`язується поставити продукцію не пізніше ніж 30 робочих днів з моменту підписання договору та специфікації та виставленим рахунком-фактури (пункт 3.2);

- покупець здійснює 50% передплату та 50% оплату після прийомки вхідним контролем поставленої партії продукції протягом 15 календарних днів з моменту поставки продукції – на підставі виставлених постачальником рахунків-фактур за умови надання постачальником усіх належно оформлених супровідних документів на продукцію (видаткових накладних, документів, передбачених пунктом 2.2 Договору). Датою поставки продукції є дата видачі постачальником належно оформленої видаткової накладної та усіх необхідних супровідних документів на продукцію (пункт 5.2);

- за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (пункт 7.1).

Специфікацією № 1 від 07.07.2017, що є додатком № 1 до договору поставки № КБТЗ/ПСПС/17/101 від 07.07.2017 сторонами визначено найменування товару, кількість, ціну за одиницю товару та загальну вартість товару.

Договір та додаток до нього підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печаток без жодних зауважень.

Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» 09.01.2018 перераховано на рахунок відповідача 211 200,00 гривень, про що свідчить платіжне доручення № 99 від 09.01.2018 з призначенням платежу: «попередня оплата за заготовку диска за договором № КБТЗ/ПСПС/17/101 від 07.07.2017».

Відповідач зобов`язання з поставки оплаченої продукції виконав частково, що підтверджується накладними на відпуск готової продукції зі складу № 57 від 26.02.2018 (дата відправлення) на суму 79 200,00 гривень та № 178 від 22.05.2018 (дата відправлення) на суму 56 100,00 гривень.

Вказані накладні на відпуск готової продукції зі складу містять найменування продукції, одиницю виміру, ціну за одиницю та загальну вартість продукції, у тому числі і посилання на договір поставки.

29.05.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 26.05.2026 за вихідним № 1301/81 про сплату заборгованості за договором поставки № КБТЗ/ПСПС/17/101 від 07.07.2017 у розмірі 75 900,00 гривень.

На підтвердження направлення вказаної вимоги відповідачу надано: згрупований список відправлень листів з оголошеною цінністю № 28/05/2026; опис вкладення до відправлення та фіскальний чек від 29.05.2026 щодо оплати послуг пересилання згрупованих відправлень.

Відповіді на вказану вимогу матеріали справи не містять.

Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів поставки товару на загальну суму 211 200,00 гривень або доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 75 900,00 гривень.

Враховуючи те, що відповідач не виконав зобов`язання за Договором з поставки обумовленої сторонами кількості товару та не повернув 75 900,00 гривень заборгованості, сплаченої в якості попередньої оплати за товар, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 75 900,00 гривень заборгованості, 22 164,00 гривень інфляційних втрат та 6 837,24 гривень 3% річних.

Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні судового рішення. Висновки суду.

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Частинами першою, третьою, п`ятою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 ЦК України та частиною першою статті 693 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Державне підприємство «Київський бронетанковий завод» перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 211 200,00 гривень в якості передоплати за товар, що підтверджується платіжним дорученням № 99 від 09.01.2018 на суму 212 200,00 гривень.

Обставина виконання позивачем зобов`язання з перерахування попередньої оплати за товар відповідачем не заперечена та не спростована.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що попередня оплата – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

За умовами статей 662-664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що датою поставки продукції є дата видачі постачальником належно оформленої видаткової накладної та усіх необхідних супровідних документів на продукцію.

Отже, враховуючи наведені вище приписи законодавства, умови Договору та оплату продукції на суму 211 200,00 гривень, відповідач був зобов`язаний доставити за свій рахунок позивачу оплачений товар у місце поставки, зазначене у пункті 3.1 Договору.

З урахуванням зазначеного вище, суд встановив, що строк поставки відповідачем оплаченого товару є таким, що настав.

Проте, всупереч умовам Договору, відповідач не здійснив поставку обумовленої кількості продукції на загальну суму 212 200,00 гривень, а здійснив поставку продукції частково на суму 135 300,00 гривень.

Доказів оформлення (підписання) сторонами накладної за наслідками поставки обумовленого товару на решту суми попередньої оплати у розмірі 75 900,00 гривень матеріали справи не містять та сторонами до суду не надано.

Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поставки відповідачем на користь позивача оплаченого товару на суму 75 900,00 гривень.

Протилежного суду не доведено, доказів поставки товару до суду не надано.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

За змістом статей 665, 693 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання повернути кошти.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 зроблено висновок щодо застосування статті 693 ЦК України, зазначивши, що зі змісту частин першої, другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Позивач звертався до відповідача з відповідною вимогою від 26.05.2026 за вихідним № 1301/81, про що судом зазначено вище.

Отже, позивач скористався своїм правом на повернення суми попередньої оплати, передбаченим частиною другою статті 693 ЦК України, звернувшись спочатку з вимогою до відповідача, а потім до суду з даним позовом про стягнення заборгованості (попередньої оплати за оплачений, проте не поставлений товар), внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 75 900,00 гривень відповідно до частини другої статті 693 ЦК України.

Доказів повернення відповідачем передоплати у розмірі 75 900,00 гривень до суду не надано, як і не надано доказів поставки обумовленого товару на зазначену суму.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 75 900,00 гривень.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Правові наслідки порушення юридичними своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги частин першої та другої статті 2, частини п`ятої статті 236 ГПК України суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням зобов`язань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У даній справі відповідач не надав власного контррозрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань.

Перевіривши нарахування позивача заявлених до стягнення сум 3% річних, судом встановлено, що їх розмір, заявлений позивачем в межах періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично правильним, а тому вимоги про стягнення з відповідача 6 837,24 гривень 3% річних, визнаються судом обґрунтованими.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахувань, не виходячи при цьому за межі періодів, заявлених позивачем, суд встановив, що розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань становить більше, ніж 22 164,00 гривень.

Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 22 164,00 гривень підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, суд задовольняє позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» повністю та ухвалює рішення про стягнення з Державного підприємства «Завод порошкової металургії» 75 900,00 гривень заборгованості, 22 164,00 гривень інфляційних втрат та 6 837,24 гривень 3% річних.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» до Державного підприємства «Завод порошкової металургії» про стягнення 104 901,24 гривень задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Завод порошкової металургії» (07400, Київська область, місто Бровари, промвузол; код ЄДРПОУ 00186192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок №34-А; код ЄДРПОУ 14302667) 75 900,00 гривень заборгованості, 22 164,00 гривень інфляційних втрат, 6 837,24 гривень 3% річних та 2 662,40 гривень судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.

Рішення складено та підписано 07.10.2026.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок №34-А; код ЄДРПОУ 14302667)

Відповідач: Державне підприємство «Завод порошкової металургії» (07400, Київська область, місто Бровари, промвузол; код ЄДРПОУ 00186192)

Суддя С.М. Фурсова