Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №907/717/26 — Господарський суд Закарпатської області

Суд: Господарський суд Закарпатської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Дата: 23 вересня 2026 р.

Справа: №907/717/26

Суддя: Ремецькі О.Ф.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/717/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Сінкіна Е.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород

в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород

до відповідача 1 – Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в особі філії «Карпатський лісовий офіс», м. Ужгород

та до відповідача 2 – Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт", село Невицьке,

про визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів, скасування державної реєстрації права користування (сервітутів)

За участю представників:

від прокуратури - Черненко Світлана Сергіївна, прокурор Спеціалізованої екологічної прокуратури №069349 від 01.03.2023

від позивача - Ільницька Леся Михайлівна в порядку самопредставництва

від відповідача 1- Левицький Андрій Олександрович, адвокат, ордер серія АО № 1214958 від 23.01.2026

від відповідача 2 - Митровка Ярослав Васильович, адвокат, ордер серія АО № 1242285 від 01.07.2026

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в якому просить:

- визнати недійсним укладений між ДСГП «Ліси України» в особі директора філії «Ужгородське лісове господарство» ДП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» Договір про встановлення земельного сервітуту № 3 від 26.09.2024.;

-визнати недійсним укладений між ДСГП «Ліси України» в особі директора філії «Ужгородське лісове господарство» ДП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» Договір про встановлення земельного сервітуту № 5 від 26.09.2024.;

-скасувати рішення державного реєстратора від 16.12.2024 № № 76627625, 76626636 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки з кадастровими 2124882900:10:013:0004 за номерами 2124882900:10:011:0001, ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» (код ЄДРПОУ 44962963), номери запису про інше речове право: 58018949, 58018322.;

- зобов`язати ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» (сервітуарій) (код ЄДРПОУ: 44962963 ) повернути ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ: 44768034) у стані не гіршому ніж на момент отримання, з усуненням наслідків використання, частину земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 площею 32,5081 га, розташовану за межами населених пунктів на території Оноківської сільської територіальної громади Ужгородського району (Кам`яницьке лісництво, квартал 22, виділи 1, 2, 3, 10, 12, 13, 14 та квартал 26, виділи 1, 2) про що скласти акт прийому-передачі.

Разом з тим, прокурором 30.06.2026 через систему «Електронний суд» подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 02.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи № 907/717/26 вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі № 907/717/26 та розгляд заяви про забезпечення позову призначено на 30 липня 2026 р.

01.07.2026 р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт", надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.

02.07.2026 р. прокурором подано заперечення на заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт".

15.07.2026 р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт", надійшов відзив на позовну заяву.

17.07.2026 р. до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив.

20.07.2026 р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт", надійшли додаткові заперечення на заяву про забезпечення позову.

24.07.2026 р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт", надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29.07.2026 р. до суду від прокурора надійшло клопотання про приєднання доказів.

30.07.2026 р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт", надійшли заперечення на клопотання про приєднання доказів.

Ухвалою суду від 30.07.2026 відкладено підготовче засідання та розгляд заяви про забезпечення позову на 11 серпня 2026 р.

11.08.2026 р. в засіданні суду оголошено перерву до 13.08.2026 р.

12.08.2026 р. через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» про долучення доказів.

В засіданні суду постановлено та проголошено ухвалу про задоволення клопотання прокурора про застосування заходів забезпечення позову.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, наведених у позові та поданих суду додаткових письмових поясненнях. Зазначає про наявність підстав для вирішення судом питання про закриття підготовчого провадження та призначення її до розгляду по суті.

Представник позивача присутня в засіданні щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечив.

Позивач 1 участь свого повноважного представника в засіданні суду не забезпечив.

Представник позивача 2 присутній в засіданні суду підтримує закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 13.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 24 вересня 2026 р.

18.09.2026 через систему «Електронний суд» до суду від прокурора надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи. Згідно з яким прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку та поновити пропущений процесуальний строк для подання доказів у справі № 907/717/26. Прийняти до розгляду та приєднати до матеріалів справи № 907/717/26 в якості доказів висновок експерта № 2568 від 09.09.2026 за результатами проведення судової гірничотехнічної експертизи та акт № 2568-26 здачі-приймання вказаної експертизи.

22.09.2026 через систему «Електронний суд» до суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відзив на позовну заяву по справі №907/717/26. У поданому суді відзиві відповідач 1 - ДСГП «Ліси України» просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву у справі № 907/717/26. Врахувати цей відзив при розгляді справи № 907/717/26 по суті. У задоволенні позовних вимог у справі № 907/717/26 відмовити повністю. В обґрунтування причин пропуску строку вказує на те, що позиція відповідачів є тотожною і відзив не подавався. Разом з тим, подання прокурором додаткових доказів зумовило необхідність у поданні відзиву по справі.

За приписами ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Судом з урахуванням доводів прокурора та сторін в засіданні суду поновлено процесуальний строк та долучено докази до матеріалів справи. А саме висновок експерта № 2568 від 09.09.2026 за результатами проведення судової гірничотехнічної експертизи та акт № 2568-26 здачі-приймання вказаної експертизи.

Судом з урахуванням доводів прокурора та сторін поновлено строк на подання відзиву та долучено вказаний до матеріалів справи.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція прокурора

Прокурор позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що в ході здійснення досудового розслідування у КП № 42026070000000071 від 19.05.2026 встановлено, що 15.11.2023 року відбувся електронний аукціон № SUE001-UA-20231026-70874 з продажу лоту «Спеціальний дозвіл на користування надрами – Родовище Кам`яницьке 2.

Відповідно до протоколу електронного аукціону № SUE001-UA-20231026 70874 від 15.11.2023 переможцем аукціону визнано ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КобальтумРесурсЕкспорт" із кінцевою ціновою пропозицією 75 000 050,00 грн.

18.01.2024 ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» отримало спеціальний дозвіл на користування надрами – Родовище Кам`яницьке 2 № 5605.

Вид корисної копалини: андезит. Вид користування надрами та строк, на який надається дозвіл: геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовищ). Мета користування надрами - геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів за промисловими категоріями ДКЗ України, з подальшим видобуванням андезиту (промислова розробка родовища). Площа ліцензійної ділянки 58,7 га.

20.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «КобальтумРесурсЕкспорт» звернулося до ДСГП «Ліси України» з листом про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 загальною площею 2264,57 га, а саме на земельну ділянку площею 32,5081 га, розташовану за межами населених пунктів на території Оноківської сільської територіальної громади Ужгородського району (Кам`яницьке лісництво, квартал 22, виділи 1, 2, 3, 10, 12, 13, 14 та квартал 26, виділи 1, 2).

Одночасно товариство порушило питання про встановлення земельного сервітуту ще на одній частині земель лісогосподарського призначення, звернувшись до ДСГП «Ліси України» із заявою щодо частини земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:013:0004 загальною площею 316,0 га, а саме на земельну ділянку площею 26,1919 га, розташовану за межами населених пунктів на території Оноківської територіальної громади Ужгородського району (Кам`яницьке лісництво, квартал 25, виділи 1, 2, 4, 5).

Вказані земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення та мають цільове призначення – для ведення лісового господарства і пов`язаних із ним послуг. Землі перебувають у державній власності та надані ДСГП «Ліси України» у постійне користування на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000386 від 03.12.1996. Право постійного користування зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами № 360467344 від 29.12.2023 та № 360463883 від 29.12.2023.

Зокрема, у вказаному листі право на користування чужою земельною ділянкою обґрунтовано тим, що ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» є власником спеціального дозволу на користування надрами № 5605 від 18.01.2024 родовища андезиту Кам?яницьке 2. У листі ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» посилається на норми ст. 401, 402 ЦК України, а також 66, 99, 100 ЗК України, та наполягає на тому, що Товариство має потребу в оформленні для надрокористування орієнтовно 67,5018 га земель, які належать ДСГП «Ліси України».

Після погодження технічної документації із землеустрою між ДСГП «Ліси України» в особі директора філії «Ужгородське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» 26.09.2024 укладено два договори про встановлення земельних сервітутів № 3 та № 5.

Відповідно до пункту 1.1 Договору № 3 від 26.09.2024 його предметом є надання ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» земельного сервітуту на користування земельної ділянки площею 32,5081 га, яка є частиною земельної ділянки державної власності загальною площею 2264,57 га з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001.

Згідно з пунктом 1.2 Договору № 3 встановлено строковий платний земельний сервітут строком на 20 років на користь сервітуарія як власника спеціального дозволу на користування надрами № 5605, виданого Державною службою геології та надр України 18.01.2024. Право сервітутного користування надано на строк дії зазначеного спеціального дозволу, тобто до 18.01.2044, щодо земельної ділянки площею 32,5081 га в межах визначеної зони сервітуту.

Предметом Договору № 5 від 26.09.2024, відповідно до його пункту 1.1, є надання ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» земельного сервітуту на користування земельною ділянкою площею 26,1919 га, яка є частиною земельної ділянки державної власності загальною площею 316,0 га з кадастровим номером 2124882900:10:013:0004.

Договором № 5 від 26.09.2024 на користь ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» як власника спеціального дозволу на користування надрами № 5605, виданого Державною службою геології та надр України 18.01.2024, встановлено строковий платний земельний сервітут строком на 20 років, але не довше строку дії зазначеного спеціального дозволу, тобто до 18.01.2044. Право сервітутного користування поширюється на частину земельної ділянки площею 26,1919 га, яка перебуває у користуванні землекористувача, в межах визначеної зони сервітуту (п. 1.2 Договору № 5).

Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 12.12.2024 державним реєстратором на підставі договорів про встановлення земельних сервітутів № 3 та № 5 від 26.09.2024, укладених між ДСГП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт», зареєстровано право земельного сервітуту щодо частин земельних ділянок з кадастровими номерами 2124882900:10:011:0001 та 2124882900:10:013:0004.

Правокористувачем (сервітуарієм) за обома договорами є ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» (код ЄДРПОУ 44962963). При цьому сервітут встановлено щодо частини земельної ділянки площею 32,5081 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 та щодо частини земельної ділянки площею 26,1919 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:013:0004.

Прокурор стверджує, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування зазначені земельні ділянки належать до рекреаційно оздоровчих лісів.

Таким чином, укладення та подальша державна реєстрація договорів про встановлення земельних сервітутів № 3 та № 5 від 26.09.2024 фактично надали ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» право користування частинами земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 2124882900:10:011:0001 та 2124882900:10:013:0004 загальною площею 58,7 га для здійснення геологічного вивчення надр, видобування корисних копалин, будівництва та розміщення виробничих споруд і об`єктів, пов`язаних із надрокористуванням. За своєю правовою природою та обсягом наданих повноважень таке користування не є обмеженим речовим правом, характерним для земельного сервітуту, а фактично передбачає самостійне та тривале використання земельних ділянок для здійснення господарської діяльності, що виходить за межі мети та змісту інституту земельного сервітуту.

Встановлення спірних сервітутів призвело до надання надрокористувачу правомочностей, які не можуть набуватися шляхом укладення договору сервітуту, а відтак суперечить вимогам частини першої статті 404 Цивільного кодексу України, частини другої статті 79-1, статей 92, 98, 100, пункту 11 статті 186 Земельного кодексу України та статті 55-1 Закону України «Про землеустрій».

Вважає, що спірні договори спрямовані на врегулювання правовідносин, які за своїм змістом не відповідають правовій природі земельного сервітуту, а тому укладені з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства України.

Як вбачається із письмових заяв Сервітуарія, останній не вказував про те, що товариство не може задовольнити свої потреби у користуванні своєю власністю чи сусідньою або іншою земельною ділянкою у інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту. Також, до заяви не додано докази щодо неможливості використання товариством своєї власності без обтяження сервітутом земельної ділянки державного підприємства. Окрім того, внаслідок здійснення геологічного вивчення та видобування корисних копалин, зазначених у спеціальному дозволі, з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» на переданих у сервітутне користування земельних ділянках, державне підприємство фактично позбавляється права володіння та користування цими землями відповідно до їх цільового призначення, а власник землі - держава в особі Закарпатської ОВА, розпорядження нею.

Внаслідок геологічного вивчення та видобування корисних копалин, зазначених у спеціальному дозволі, з правом будівництва та розміщення споруд/ об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності на площі 58,7 га ДСГП «Ліси України» та Закарпатська ОВА не лише позбавляються права володіння, користування та розпорядження даними земельними ділянками, а і знищується ліс (екосистема).

Пунктом 11 ст. 186 Земельного кодексу України встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру (п. 11 ч. 2 ст. 79-1 Земельного кодексу України). Однак, технічна документація щодо встановлення меж частин земельних ділянок площею 58,7 га, на яку поширюється право сервітуту згідно зі спірними договорами, не погоджувалась та не затверджувалась у визначеному законом порядку Закарпатською ОВА, ДСГП «Ліси України» в частині вилучення земельних ділянок лісового фонду. Відсутність погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту, із землекористувачем лісових земель – ДСГП «Ліси України», а також її непогодження уповноваженим органом державної влади – Закарпатською обласною військовою адміністрацією як власником, свідчить про істотне порушення вимог земельного та лісового законодавства.

Враховуючи викладене, вищевказані договори про встановлення земельного сервітуту від 26.09.2024 № № 3, 5 укладені та здійснено їх державну реєстрацію усупереч вимогам ч. 1 ст. 404 ЦК України, ч. 2 п. 11 ст. 79-1, ст. 92, ст. ст. 98, 100, п. 11 ст. 186 Земельного кодексу України та ст. 55-1 Закону України «Про землеустрій».

Окрім того, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору.

Прокурор доводить, що в спірних правовідносинах зміст укладених Договорів засвідчує, що ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» набуло право одноособового користування земельними ділянками, яке виключає можливість здійснення господарської діяльності ДСГП «Ліси України». Фактично, право сервітуту, що виникло в ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» на підставі спірних договорів, підміняє право постійного користування ДСГП «Ліси України», позаяк державне підприємство в повній мірі позбавлене можливості користування земельними ділянками за їх цільовим призначенням – для ведення лісового господарства та пов`язаних із цим послуг. ДСГП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» уклали договори про встановлення земельного сервітуту від 26.09.2024 № № 3, 5 для приховування іншого правочину – договору оренди землі.

Зауважує, що аналіз умов договорів про встановлення земельних сервітутів № 3 та № 5 від 26.09.2024, положень земельного, цивільного та лісового законодавства свідчить про те, що спірні правочини не відповідають правовій природі земельного сервітуту та укладені з порушенням вимог закону.

Водночас спірними договорами ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» надано право користування частинами земель лісогосподарського призначення загальною площею 58,7 га строком до 20 років для геологічного вивчення надр, видобування корисних копалин, будівництва та розміщення споруд і об`єктів, пов`язаних із надрокористуванням. Такий обсяг правомочностей фактично наділяє товариство можливістю самостійного господарського використання земельних ділянок та виключає їх використання постійним землекористувачем за цільовим призначенням. Фактично під виглядом земельного сервітуту надрокористувачу надано право тривалого та виключного використання земельних ділянок для здійснення виробничої діяльності, що за своєю суттю виходить далеко за межі обмеженого користування чужим майном та підміняє собою інші передбачені законодавством правові механізми набуття права користування землею.

Використання таких земель для геологічного вивчення надр, видобування корисних копалин, будівництва виробничих об`єктів та супутньої інфраструктури є несумісним із завданнями ведення лісового господарства, охорони, захисту та відтворення лісів, визначеними статтями 63, 79 та 86 Лісового кодексу України. Наслідком реалізації спірних договорів стане фактичне вилучення з лісогосподарського використання 58,7 га земель державної власності без дотримання встановленої законом процедури зміни цільового призначення земель, їх відведення для потреб надрокористування.

Фактично спірні договори сервітуту є правовим механізмом передачі земель лісогосподарського призначення для промислового освоєння надр без дотримання передбаченої законом процедури вилучення, відведення та зміни правового режиму таких земель. Використання сторонами конструкції земельного сервітуту для досягнення цієї мети свідчить про її застосування всупереч призначенню відповідного правового інституту та спрямоване на обхід імперативних вимог земельного і лісового законодавства щодо розпорядження землями державної власності.

Звернення прокурора з позовом у цьому випадку зумовлено тим, що землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Внаслідок незаконних дій ДСГП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт», земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення буде використовуватись не за цільовим призначенням, що призведе до втрати природного комплексу (лісу), як національного багатства України.

У відповіді на відзив відповідача 2 прокурор не погоджується з висловленою позицією. Стверджує, що представник відповідача фактично маніпулює нормами законодавства, в той час як означені норми не були і не є підставами для подання позовної прокурора та оскарження договорів сервітутів. Зокрема обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що під час отримання земельних ділянок шляхом встановлення земельних сервітутів у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення необхідно дотримуватись вимог діючого законодавства України. Так у позовній заяві прокурора йде мова про те, що укладення та подальша державна реєстрація договорів про встановлення земельних сервітутів № 3 та № 5 від 26.09.2024 фактично надали ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» право користування частинами земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 2124882900:10:011:0001 та 2124882900:10:013:0004 загальною площею 58,7 га для здійснення геологічного вивчення надр, видобування корисних копалин, будівництва та розміщення виробничих споруд і об`єктів, пов`язаних із надрокористуванням.

Прокурор наголошує, що фактично під виглядом земельного сервітуту надрокористувачу надано право тривалого та виключного використання земельних ділянок для здійснення виробничої діяльності, що за своєю суттю виходить далеко за межі обмеженого користування чужим майном та підміняє собою інші передбачені законодавством правові механізми набуття права користування землею. Спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (і цей факт не оспорюється у позові). Тому використання таких земель для геологічного вивчення надр, видобування корисних копалин, будівництва виробничих об`єктів та супутньої інфраструктури є несумісним із завданнями ведення лісового господарства, охорони, захисту та відтворення лісів, визначеними статтями 63, 79 та 86 Лісового кодексу України. Наслідком реалізації спірних договорів стане фактичне вилучення з лісогосподарського використання 58,7 га земель державної власності без дотримання встановленої законом процедури зміни цільового призначення земель, їх відведення для потреб надрокористування.

Також вважає, що вищевказане свідчить, що ДСГП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» уклали договори про встановлення земельного сервітуту від 26.09.2024 № № 3, 5 для приховування іншого правочину – договору оренди землі.

Позиція позивача

Позивач – Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород у поданих письмових поясненнях зауважує, що при укладанні договорів про встановлення земельного сервітуту необхідно враховувати права на земельну ділянку власника та постійного землекористувача та можливість використовувати таку ділянку за цільовим призначенням. Якщо під час розгляду справи судом буде встановлено, що оспорювані правочини були вчинені сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, то Закарпатська обласна державна (військова) адміністрація підтримує позовні вимоги по даній справі.

Позиція відповідача 1

Відповідач – Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в особі філії «Карпатський лісовий офіс», м. Ужгород щодо задоволення позову заперечує. В обґрунтування чого зазначає, що у цій справі сервітут установлено за договором із ДСГП «Ліси України» як постійним землекористувачем. Це повноваження випливає безпосередньо зі статей 100 та 124-1 ЗК України. Посилання прокурора лише на статтю 92 ЗК України та відсутність у постійного землекористувача загального права розпорядження землею не спростовує спеціального повноваження укласти договір сервітуту. Право власності держави і право постійного користування підприємства цими договорами не припиняються.

Укладенню договорів передувало листування сторін. У долучених самим прокурором матеріалах містяться звернення товариства від 20.05.2024, 25.07.2024 та 20.08.2024, а також відповіді підприємства від 24.05.2024 № 3454/2.3-2024, від 09.08.2024 № 5348/2.3-2024 та від 27.08.2024 № 6484/2.3-ВЛ. Підприємство розглянуло умови сервітутів, їх площу, строк і плату, висунуло вимоги щодо охорони земель та компенсації збитків і погодило укладення договорів на визначених умовах. Відповідні документи містяться серед додатків до відповіді філії на запит прокуратури від 29.06.2026.

Прокурор посилається на належність насаджень до рекреаційно-оздоровчих лісів. Однак поділ лісів за їх екологічним і соціально-економічним значенням за статтею 39 ЛК України та поділ земель на категорії за статтею 19 ЗК України є різними правовими класифікаціями. Саме лише віднесення лісів до рекреаційно-оздоровчих не доводить, що земельні ділянки з призначенням 09.01 належать до категорії земель рекреаційного чи оздоровчого призначення в розумінні винятку з частини четвертої статті 66 ЗК України.

Особливий режим охорони лісів підлягає дотриманню при проведенні робіт. Проте для визнання договорів недійсними необхідно встановити конкретну законодавчу заборону, яка поширювалася на відповідні ділянки та суперечила погодженим умовам саме на 26.09.2024. Загального посилання на екологічні функції лісу або можливі наслідки майбутніх робіт для цього недостатньо. Підприємство не стверджує, що сервітут скасовує природоохоронні обмеження чи замінює дозволи, необхідні для окремих видів робіт.

Прокурор фактично прирівнює обмеження, притаманні прямо дозволеному законом надрокористуванню, до позбавлення підприємства його речового права. Такий підхід нівелює зміст пункту «в-3» статті 99 ЗК України: видобування за своєю природою передбачає певний вплив на ділянку, і саме для врегулювання цього впливу закон передбачає визначені межі користування, компенсаційні обов`язки та відновлення земель. Водночас допустимість конкретного обсягу обтяження підлягає оцінці за умовами кожного договору та доказами, а не за припущенням, що будь-яке надрокористування несумісне із сервітутом.

Тривалість договорів до завершення строку спеціального дозволу відповідає частині четвертій статті 66 ЗК України. Платність сервітуту допускається статтею 98 ЗК України. Обов`язки з рекультивації та повернення ділянки забезпечують відновлення земель після завершення користування. Жодна із цих ознак окремо або лише в їх поєднанні не підтверджує прихованої оренди.

Для застосування статті 235 ЦК України необхідно встановити, що обидві сторони насправді вчинили інший правочин і спільно приховали його за зовнішньою формою сервітуту. Підприємство таку спрямованість волі заперечує. Мета договорів, їх зв`язок із дозволом № 5605, визначені частини ділянок, збереження прав постійного землекористувача та передбачені законом обмеження відповідають саме сервітуту для надрокористування. Посилання на ознаки, прямо дозволені для такого сервітуту, не доводить удаваності.

Матеріали кримінального провадження № 42026070000000071 від 19.05.2026 також мають оцінюватися за їх конкретним змістом і зв`язком із предметом доказування. Сам факт досудового розслідування не встановлює недійсності договорів. Водночас дата створення доказу не виключає його значення: пізніший документ може підтверджувати обставину, яка існувала на момент укладення договору. Проте прокурор повинен показати саме такий зв`язок, а не ототожнювати можливе порушення під час робіт із незаконністю набуття права користування. Тому безумовному запереченню підлягає не можливість дослідження доказів подальшого користування, а висновок про автоматичну недійсність договорів із самого факту заявлених порушень. Суд має встановити, чи випливає неправомірність із погодженого змісту договорів на час їх укладення, чи йдеться про дії всупереч цим договорам. Підприємство не визнає доведеними порушення, на які посилається прокурор; наведене розмежування не є визнанням факту їх учинення.

Крім того, до заперечень відповідача 2 від 24.07.2026 долучено платіжну інструкцію № 34 від 18.11.2024 на 1 602 439,68 грн щодо відшкодування збитків відповідно до розпорядження № 84 від 30.10.2024, а також платіжну інструкцію № 33 від 18.11.2024 на 801 381,60 грн щодо втрат лісогосподарського виробництва, розрахунок і погоджувальне листування. Ці документи підтверджують реалізацію передбаченого договорами компенсаційного механізму. Вони не є способом усунення первісної незаконності договорів і не підміняють перевірки виконання кожного окремого обов`язку, але мають оцінюватися разом з іншими доказами, а не ігноруватися при характеристиці відносин сторін.

Поданий прокурором висновок експерта № 2568-26 від 09.09.2026 сам по собі не може бути підставою для визнання договорів земельного сервітуту № 3 і № 5 від 26.09.2024 недійсними. Відповідно до статті 215 ЦК України правомірність договорів оцінюється на момент їх укладення, а можливі порушення під час їх виконання не зумовлюють недійсності правочинів.

Позиція відповідача 2

Відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт", село Невицьке, щодо задоволення позову заперечує. Зауважує, що ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» є власником спеціального дозволу на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовищ) № 5605 від 18 січня 2024 року.

Спеціальний дозвіл був придбаний нами на аукціоні (протокол від 15.11.2023 № SUE001-UA-20231026-70874, копія додається), який був організований ДГС України. Вартість спецдозволу становила 75 000 050,00 грн. і була сплачена нашим підприємством в повному обсязі. Додатково була сплачена вартість геологічної інформації по родовищу, до складу якої входив геологічний звіт по детальних геологорозвідувальних роботах та протокол ДКЗ СРСР від 25.03.1983р. № 9209 про затвердження запасів . Вартість геологічної інформації була визначена ДГС України і становила 4 500 003,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 66 Земельного кодексу, земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами , а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Отже, Земельний кодекс України встановлює можливість власника спеціального дозволу на видобування корисних копалин отримати у користування земельну ділянку в межах відповідних надр (або за межами, для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності). Отримати таке право власник дозволу може саме шляхом встановлення земельного сервітуту.

Вважає, твердження позивача про приховування відповідачами іншого правочину – договорів оренди землі – що було вчинено ними у формі укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, а також аргументи, що такі правочини слід визнати удаваними – очевидно безпідставними та такими, що не можуть бути сприйняті сторонами спору, адже підміняють належне тлумачення чинних норм законодавства України та саме розуміння правової природи правочину про встановлення земельного сервітуту.

Також вважає безпідставними твердження позивача про необхідність отримання погодження на укладення договору сервітуту від Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації.

Крім того стверджує про безпідставність тверджень прокурора про те, що статус рекреаційно-оздоровчих лісів виключало можливість укладення договорів земельного сервітуту. Оскільки прокурором не враховано, що обмеження щодо встановлення земельного сервітуту, встановлені ч.4 ст.66 ЗК України стосуються саме цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється відповідно до вимог земельного законодавства і відображається в даних державного земельного кадастру. У цьому випадку, як вже зазначалось, цільове призначення землі чітко визначено - «для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг», стосовно встановлення земельного сервітуту на землях такого цільового призначення закон не містить, що свідчить про очевидну необґрунтованість позову.

Не погоджується відповідач і з твердженнями прокурора, про те, що спірні договори про встановлення земельних сервітутів спрямовані на врегулювання правовідносин, які за своїм змістом не відповідають правовій природі земельного сервітуту, а тому укладені з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства. На підтвердження чого зауважує, що законодавством було спрощено порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій, а саме шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, зокрема встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей передбачено здійснювати без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, за винятком певних категорій земель, які перебувають під особливою охороною держави.

У запереченнях на відповідь на відзив твердження позивача вважає такими, що взагалі не стосуються предмету даного спору, оскільки позовна заява подана ним щодо визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів, відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину втрат стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Жодних фактів лісогосподарського виробництва чи заподіяння збитків землекористувачу не існувало та не могло існувати у момент укладення сторонами правочинів, а тому висновки позивача у цій частині не є релевантними для вирішення даного спору та не можуть братися до уваги.

Звертає увагу, що на замовлення ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» фізичною особою підприємцем Дерев`янчук В.В. було здійснено розрахунок втрат лісогосподарського виробництва (копія Розрахунку додається) в межах проекту промислово-дослідної розробки родовища, яке знаходиться в межах частини земельної ділянки державної власності за кадастровим номером 2124882900:10:011:0001, яка знаходиться в постійному користуванні ДП «Ліси України» з цільовим призначенням 09.01 «для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг» загальною площею 2264,5700 га – розмір яких склав 801 381,60 грн (вісімсот одна тисяча триста вісімдесят одна гривень 60 коп.) (копія додається). Даний розмір втрат лісогосподарського виробництва був погоджений постійним землекористувачем листом від 31.10.2024 р. (копія додається) та відшкодований ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №33 від 18.11.2024 р.

Зауважує, що на частині земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:013:0004, яка передана у користування ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» за договором про встановлення земельного сервітуту №5 від 26.09.2024 року розрахунок збитків та втрат лісогосподарського виробництва не проводилися, оскільки проект дослідно-промислової розробки родовища «Кам`яницьке 2» на даному етапі був обмежений частиною земельної ділянки за кадастровим номером 2124882900:10:011:0001, що передано у користування за договором про встановлення земельного сервітуту №3 від 26.09.2024 р. Таким чином, відповідач 2 сумлінно та добросовісно виконував умови договорів про встановлення земельних сервітутів, а також вимоги норм земельного і лісового законодавства України, при цьому здійснювало свою господарську діяльність у чіткій відповідності до встановлених законодавством процедур, отримуючи всі необхідні погодження від уповноважених на це суб`єктів.

Крім того, долучені прокуратурою до позовної заяви матеріали кримінального провадження саме по собі не звільняє заявника від обов`язку індивідуалізувати кожний доказ – зазначити, які саме обставини ним підтверджуються; встановити, чи стосується відповідний доказ саме порядку укладення та реалізації спірних земельних сервітутів та спірних правовідносин. Вищезгадана Довідка від 10.07.2026 р. та матеріали кримінального провадження жодним чином не підтверджують позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів №3 і №5 від 26.09.2024 р., зокрема як щодо порядку їх укладення та реалізації, а також не встановлюють будь-яких інших обставин, які мають значення при ухваленні судового рішення у даному спорі, а відтак – не має братися до розгляду судом, оскільки не підтверджують недодержання сторонами вимог закону в момент вчинення правочинів, а тому не доводять обґрунтованості заявлених позовних вимог.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

15.11.2023 року відбувся електронний аукціон № SUE001-UA-20231026-70874 з продажу лоту «Спеціальний дозвіл на користування надрами – Родовище Кам`яницьке 2.

18.01.2024 ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» отримало спеціальний дозвіл на користування надрами – Родовище Кам`яницьке 2 № 5605. Вид корисної копалини: андезит. Вид користування надрами та строк, на який надається дозвіл: геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислова розробка родовищ). Мета користування надрами - геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів за промисловими категоріями ДКЗ України, з подальшим видобуванням андезиту (промислова розробка родовища). Площа ліцензійної ділянки 58,7 га.

В подальшому листом від 27.08.2024 ДСГП «Ліси України» погодило укладення строкових платних договорів про встановлення земельного сервітуту на такі земельні ділянки:- площею 32,5081 га, яка є частиною земельної ділянки із кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 загальною площею 2264,5700 га з видом сервітуту 07.14 - право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 Земельного кодексу України на строк дії Спеціального дозволу на користування надрами № 5605, виданого Державною службою геології та надр України 18.01.2024, а саме – до 18.01.2044 року, з платою за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою 93 163,99 грн щомісячно;- площею 26,1919 га, яка є частиною земельної ділянки із кадастровим номером 2124882900:10:013:0004 загальною площею 316,0000 га з видом сервітуту 07.14 - право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 Земельного кодексу України на строк дії Спеціального дозволу на користування надрами № 5605, виданого Державною службою геології та надр України 18.01.2024, а саме – до 18.01.2044 року, з платою за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою 75 062,58 грн щомісячно.

Пунктами 1.3 та 1.4 Договору № 3 передбачено, що межі земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, визначаються на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки та відповідають межам ділянки надр, зазначеної у спеціальному дозволі. Схематичне зображення земельної ділянки наведене у додатку 1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 1.6 Договору № 3 сервітут установлено з метою геологічного вивчення та видобування корисних копалин, визначених спеціальним дозволом, із правом будівництва та розміщення споруд і об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови непорушення прав землекористувача, передбачених статтею 98 Земельного кодексу України.

З урахуванням положень п. 3.1 Договору № 3 плата за сервітутне користування земельною ділянкою становить 93 163,99 грн на місяць та підлягає сплаті сервітуарієм не пізніше 10 числа кожного місяця за попередній місяць користування, починаючи з дати державної реєстрації договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Межі земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, визначаються на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки та відповідають межам ділянки надр, визначеним спеціальним дозволом. Схематичне зображення земельної ділянки наведене у додатку 1 до договору, який є його невід`ємною частиною (пп. 1.3, 1.4 Договору № 5).

Сервітут надано з метою геологічного вивчення та видобування корисних копалин, визначених спеціальним дозволом, із правом будівництва та розміщення споруд і об`єктів, пов`язаних із такою діяльністю, за умови дотримання прав землекористувача, передбачених статтею 98 Земельного кодексу України (п. 1.6 Договору № 5).

Розмір плати за сервітутне користування земельною ділянкою визначено у сумі 75 062,58 грн на місяць. Вказані кошти підлягають сплаті сервітуарієм не пізніше 10 числа кожного місяця за попередній місяць користування, починаючи з дати державної реєстрації договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 3.1 Договору № 5).

Умовами розділу 4.4 Договорів № 3 та № 5 визначено перелік обов`язків сервітуарія, зокрема щодо належного використання земельних ділянок та їх повернення після завершення користування.

Зокрема на сервітуарія покладено обов`язок відшкодувати у повному обсязі на відповідні бюджетні рахунки втрати лісогосподарського виробництва у погодженому землекористувачем розмірі відповідно до статей 207– 209 Земельного кодексу України та Порядку визначення втрат лісогосподарського виробництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2023 № 588 (п. 4.4.12 Договорів).

Крім того, після завершення робіт сервітуарій зобов`язаний повернути земельну ділянку за актом приймання-передачі після проведення рекультивації порушених земель (п. 4.4.13 Договору № 3).

У разі визнання договорів недійсними або їх припинення з інших підстав сервітуарій повинен припинити використання земельних ділянок та повернути їх у попередньому стані протягом десяти календарних днів з моменту виникнення відповідних обставин (п. 4.4.16 Договорів).

Також сервітуарій зобов`язаний дотримуватися вимог Порядку вирубування дерев і чагарників та використання одержаної при цьому деревини у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок або встановлення сервітуту для їх використання в цілях, не пов`язаних із веденням лісового господарства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 105, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок спеціального використання лісових ресурсів (п. 4.4.19 Договорів).

В матеріалах справи міститься висновок експерта висновок експерта № 2568 від 09.09.2026 за результатами проведення судової гірничотехнічної експертизи.

Прокурор стверджує, що наявні підстави для - визнання недійсним укладений між ДСГП «Ліси України» в особі директора філії «Ужгородське лісове господарство» ДП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» Договір про встановлення земельного сервітуту № 3 від 26.09.2024.; -визнання недійсним укладений між ДСГП «Ліси України» в особі директора філії «Ужгородське лісове господарство» ДП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» Договір про встановлення земельного сервітуту № 5 від 26.09.2024.; -скасування рішення державного реєстратора від 16.12.2024 № № 76627625, 76626636 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки з кадастровими 2124882900:10:013:0004 за номерами 2124882900:10:011:0001, ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» (код ЄДРПОУ 44962963), номери запису про інше речове право: 58018949, 58018322.;- зобов`язання ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» (сервітуарій) (код ЄДРПОУ: 44962963 ) повернути ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ: 44768034) у стані не гіршому ніж на момент отримання, з усуненням наслідків використання, частину земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 площею 32,5081 га, розташовану за межами населених пунктів на території Оноківської сільської територіальної громади Ужгородського району (Кам`яницьке лісництво, квартал 22, виділи 1, 2, 3, 10, 12, 13, 14 та квартал 26, виділи 1, 2) про що скласти акт прийому-передачі.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Щодо представництва прокурора то суд зазначає наступне.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Прокурор стверджує, що звернення прокурора з позовом у цьому випадку зумовлено тим, що землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Внаслідок незаконних дій ДСГП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт», земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення буде використовуватись не за цільовим призначенням, що призведе до втрати природного комплексу (лісу), як національного багатства України.

Здійснюючи передбачені ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повноваження, Закарпатська обласна прокуратура листом від 30.06.2026 повідомила Закарпатську ОВА про встановлення обставин укладення ДСГП «Ліси України» договорів про встановлення земельного сервітуту від 26.09.2024 № № 3, 5 щодо земель лісогосподарського призначення державної власності всупереч вимогам чинного законодавства.

Разом із тим, Закарпатською ОВА, як органом державної влади, уповноваженим представляти та захищати інтереси держави з питань використання спірної земельної ділянки, не вжито заходів до усунення порушень інтересів держави, що підтверджується листом від 30.06.2026.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород.

Щодо спірних правовідносин.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду; визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Як на підставу своїх позовних вимог прокурор посилається на те, що спірні договори спрямовані на врегулювання правовідносин, які за своїм змістом не відповідають правовій природі земельного сервітуту, а тому укладені з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства України.

Наводить правові висновки, сформовані у постанові Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 918/86/22, згідно з якими земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею. Та вважає, що вищевказане свідчить, що ДСГП «Ліси України» та ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» уклали договори про встановлення земельного сервітуту від 26.09.2024 № № 3, 5 для приховування іншого правочину – договору оренди землі.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Стаття 395 Цивільного кодексу України регламентує, що речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листоапада 2012 року у справі № 6-133 цс 12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026 цс 16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992 св 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822 св 20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, провадження № 14-498цс18 зазначено: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

Розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору та застосувати відповідні норми права (постанови Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 905/342/23, від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, від 11.06.2024 у справі № 916/3663/23).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 15.11.2023 року відбувся електронний аукціон № SUE001-UA-20231026-70874 з продажу лоту «Спеціальний дозвіл на користування надрами – Родовище Кам`яницьке 2.

Статтею 24 Кодексу України про надра встановлено, що користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу тощо.

Права та обов`язки користувача надр виникають з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами, якщо в такому спеціальному дозволі на користування надрами не передбачено більш пізній строк, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою, та діють до завершення строку дії спеціального дозволу на користування надрами або до набрання законної сили рішенням суду про дострокове припинення прав на користування надрами (припинення дії спеціального дозволу на користування надрами) з підстав, встановлених цим Кодексом.

В статті 3 Кодексу України про надра визначено, що гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, законами України "Про адміністративну процедуру", «Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.

Водночас у частині четвертій цієї ж статті наголошено, що земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.

В свою чергу поняття земельного законодавства та його завдання містяться у статті 4 Земельного кодексу України відповідно до якої земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, його завданням є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою-другою статті 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Отже за існуючої моделі правового регулювання безумовний пріоритет в регулюванні земельних відносин (суспільних відносин щодо володіння, користування і розпорядження землею) надається саме земельного законодавства, а норми іншого законодавства, зокрема, цивільного та гірничого застосовуються до нього субсидіарно і в частині, яка йому не суперечить.

Згідно з частиною четвертою статті 66 Земельного кодексу України надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Суд враховує, що частину четверту статті 66 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 402-IX від 19.12.2019; в редакції Закону № 2805-IX від 01.12.2022.

В такий спосіб, законодавець в земельному законодавстві визначив особливості надання земельних ділянок (у тому числі юридичний титул, на якому вони надаються) для потреб, пов`язаних з користуванням надрами.

Запровадження такої моделі вочевидь повинно було враховувати як тимчасовий характер надрокористування, так і необхідність максимального забезпечення раціонального використання земель, зокрема щодо збереження земельних ділянок у цивільному та господарському обороті, дотримання їх цільового використання.

Іншими словами в законодавстві запроваджено механізм при якому в межах гірничого відводу відсутня імперативна необхідність зміни цільового призначення земельної ділянки, виведення її з господарського обороту.

Наприклад, у випадку видобування корисних копалин підземним способом земельні ділянки сільськогосподарського призначення в межах гірничого відводу можуть продовжувати використовуватись для сільськогосподарських потреб.

З іншого боку, власники або користувачі земельних ділянок у випадку встановлення земельного сервітуту не тільки не позбавляються прав щодо володіння, користування та розпорядження ними, а й отримують можливість компенсації тих обмежень, а також втрат, які можуть мати місце у цьому разі.

Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 у справі № 902/1257/24 вказав на те, що за змістом статті 66 ЗК України саме встановлення земельного сервітуту і є тим юридичним титулом, який легітимізує здійснення надрокористувачем своєї діяльності в межах земельних ділянок (як сформованих у встановленому порядку, так і тих, формування яких не здійснено).

У постанові від 03.12.2024 у справі № 910/19365/23 Верховний Суд також звернув увагу на те, що Законом України від 01.12.2022 № 2805-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами", яким викладено в новій редакції норми абзацу 2 частини четвертої статті 66 та пункту "в3" частини першої статті 99 ЗК України, що регулюють спірні правовідносини в цій справі, було спрощено порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій, а саме шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, зокрема встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей передбачено здійснювати без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, за винятком певних категорій земель, які перебувають під особливою охороною держави.

Таким чином, законодавець прямо встановив можливість власника спеціального дозволу на видобування корисних копалин отримати у користування земельну ділянку в межах відповідних надр (або за межами, для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності). Отримати таке право власник дозволу може саме шляхом встановлення земельного сервітуту.

Саме після встановлення земельного сервітуту в межах надр, відповідна особа матиме можливість здійснювати роботи, які передбачені спеціальним дозволом. Реалізації такого права фактично зумовлює здійснення дій, які зумовлюють користування земельною ділянкою, зокрема і шляхом видобування корисних копалин.

У відповідності до частини четвертої статті 66 Земельного кодексу України надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Судом встановлено, що укладенню спірних договорів передувало придбання відповідачем 2 спеціального дозволу на аукціоні (протокол від 15.11.2023 № SUE001-UA-20231026-70874), а вказані земельні ділянки, що є предметом договорів належать до земель лісогосподарського призначення та мають цільове призначення – для ведення лісового господарства і пов`язаних із ним послуг. Вартість спецдозволу становила 75 000 050,00 грн. і була сплачена підприємством в повному обсязі.

Прокурор не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності у сторін договорів інших цілей, ніж передбачені цими правочинами, умислу на настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені оспорюваними правочинами, а отже наявності ознак удаваного правочину.

Суд, проаналізувавши матеріали справи та доводи сторін, встановивши правову природу договору, надавши правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін визначивши спрямованості їх дій, та правових наслідків, прийшов до висновку, що сторонами у межах та спосіб визначених законом укладено договори сервітуту.

Відтак, судом не встановлено обставин удаваності спірних правочинів, або їх укладення у порядку та спосіб, що порушує вимоги чинного законодавства.

Крім іншого прокурор стверджує, про наявність інших порушень при укладенні договорів, які зумовлюють визнання їх недійсними.

Зокрема вказує, що технічна документація щодо встановлення меж частин земельних ділянок площею 58,7 га, на яку поширюється право сервітуту згідно зі спірними договорами, не погоджувалась та не затверджувалась у визначеному законом порядку Закарпатською ОВА, ДСГП «Ліси України» в частині вилучення земельних ділянок лісового фонду. Відсутність погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частин земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту, із землекористувачем лісових земель – ДСГП «Ліси України», а також її непогодження уповноваженим органом державної влади – Закарпатською обласною військовою адміністрацією як власником, свідчить про істотне порушення вимог земельного та лісового законодавства.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові від 28.07.2021 у справі №759/24061/19 Верховний Суд зазначив, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 215 ЦК України викладені у численних постановах, зокрема у постанові від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц, а також у постановах від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 25.03.2024 у справі № 336/6023/20, та є усталеними.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваних правочинів враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22.

Водночас, пунктом 1 ч. 5 ст. 186 ЗК України передбачено, що технічна документація із землеустрою погоджується і затверджується у такому порядку: технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником (у разі встановлення сервітуту щодо земельної ділянки, що не перебуває у користуванні, або у разі встановлення сервітуту щодо земельної ділянки, що перебуває у користуванні, - за договором з її власником) або землекористувачем (в інших випадках) і затверджується особою, яка набуває право суборенди, сервітуту.

Матеріалами справи підтверджено факт погодження технічної документації із землеустрою землекористувачем, а саме, ДСГП «Ліси України», що цілком відповідає вимогам чинного законодавства і позивачем не спростовується.

В контексті пункту 1 ч. 5 ст. 186 ЗК України матеріали справи спростовують твердження прокурора, щодо не погодження та не затвердження у визначеному законом порядку технічної документації.

Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірних у цій справі договорів, суд резюмує, прокурором не надано жодного доказу, який б підтверджував процедурні порушення при підготовці чи укладенні спірних договорів (як от не погодження та не затвердження у визначеному законом порядку технічної документації і т.і.), як і будь яких інших порушень які б в розумінні законодавства тягнули за собою визнання договорів не дійсними.

При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Інші доводи прокурора про те, що внаслідок передання у сервітутне користування земельних ділянках, державне підприємство фактично позбавляється права володіння та користування цими землями відповідно до їх цільового призначення, а власник землі - держава в особі Закарпатської ОВА, розпорядження нею, спростовується матеріалами справи та наведеними висновками суду. Оскільки як вже згадувалось власники або користувачі земельних ділянок у випадку встановлення земельного сервітуту не тільки не позбавляються прав щодо володіння, користування та розпорядження ними, а й отримують можливість компенсації тих обмежень, а також втрат, які можуть мати місце у цьому разі.

Доводи прокурора, щодо можливих порушень земельного законодавства при здійсненні діяльності відповідача 2, судом до уваги не беруться, оскільки не відносяться до предмету доказування по даній справі.

Як і не відносяться до предмету доказування доводи прокурора щодо матеріалів лісовпорядкування та поділ лісів за їх екологічним і соціально-економічним значенням за статтею 39 ЛК України в контексті частини четвертої статті 66 Земельного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсними спірних договорів, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності таких правочинів.

Таким чином, оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним правочинів та зобов`язання повернути ДСГП «Ліси України» частину земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:011:0001 площею 32,5081 га, та частину земельної ділянки з кадастровим номером 2124882900:10:013:0004 площею 26,1919 га, позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 16.12.2024 № № 76627625, 76626636 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки з кадастровими 2124882900:10:013:0004 за номерами 2124882900:10:011:0001, ТОВ «КобальтумРесурсЕкспорт» (код ЄДРПОУ 44962963), номери запису про інше речове право: 58018949, 58018322 задоволенню не підлягають.

Подані прокурором та приєднані до матеріалів справи додаткові докази, а саме, висновок експерта № 2568 від 09.09.2026 за результатами проведення судової гірничотехнічної експертизи та акт № 2568-26 здачі-приймання вказаної експертизи, не спростовують встановлені судом фактичні обставини справи.

Разом з тим, даний висновок у відповідності до ст. 104 ГПК України не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінений судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

ВИСНОВКИ СУДУ

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород до відповідача 1 – Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в особі філії «Карпатський лісовий офіс», м. Ужгород та до відповідача 2 – Товариства з обмеженою відповідальністю "КобальтумРесурсЕкспорт", село Невицьке, про визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів, скасування державної реєстрації права користування (сервітутів) задоволенню не підлягають.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Закарпатської області

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на прокурора.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.10.2026.

Суддя О. Ф. Ремецькі

Оригінал: reyestr.court.gov.ua