Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №904/2193/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2193/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026, суддя суду першої інстанції Новікова Р.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено та підписано 06.07.2026

у справі № 904/2193/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м`ясопродукт" (с. Мала Павлівка, Охтирський район, Сумська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" (м. Самар, Самарівський район, Дніпропетровська область)

про стягнення суми боргу у розмірі 829 310,46 грн, пені у розмірі 60 870,81 грн, штраф у розмірі 205 068,19 грн, 3% річних у розмірі 6 087,07 грн, інфляційних втрат у розмірі 19 198,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Охтирка м`ясопродукт" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" про стягнення 829 310,46 грн основного боргу, 60 870,81 грн пені, 205 068,19 грн штрафу та 11 545,49 грн 3% річних.

Заявою від 24.04.2026 позивач змінив предмет та розмір позовних вимог, остаточно просив стягнути з відповідача 829 310,46 грн основного боргу, 60 870,81 грн пені, 205 068,19 грн штрафу, 6 087,07 грн 3% річних та 19 198,28 грн інфляційних втрат, а всього 1 120 534,81 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати товару, поставленого на підставі договору поставки від 12.02.2026 № 8-02/26.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі № 904/2193/26 позовні вимоги задоволено частково.

Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 829 310,46 грн основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м`ясопродукт" 56 403,41 грн пені, 172 931,04 грн штрафу, 5 640,35 грн 3% річних, 19 198,28 грн інфляційних втрат, 3 050,07 грн витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 4 467,40 грн пені, 32 137,15 грн штрафу та 446,72 грн 3% річних.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач на виконання договору поставки від 12.02.2026 № 8-02/26 поставив відповідачу товар на загальну суму 2 550 681,93 грн, а відповідач оплатив його частково, на суму 1 721 371,47 грн, з порушенням строку, встановленого пунктом 2.7 договору (протягом 7 календарних днів після поставки).

Оскільки під час розгляду справи сторони уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2026, внаслідок чого зобов`язання відповідача з оплати 829 310,46 грн припинилося на підставі статті 601 Цивільного кодексу України, суд закрив провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що позивач неправильно визначив періоди заборгованості, та за власним розрахунком, з урахуванням меж позовних вимог, визнав обґрунтованими пеню на підставі пункту 6.2 договору в розмірі 56 403,41 грн та 10% штраф на підставі пункту 6.3 договору в розмірі 172 931,04 грн, нарахований на суми боргу за видатковими накладними від 16.02.2026 № 965 та від 18.02.2026 № 1066, прострочення оплати яких перевищило сім календарних днів. Розрахунок 3% річних також скориговано до 5 640,35 грн; інфляційні втрати за березень 2026 року в розмірі 19 198,28 грн визнано обґрунтованими.

Судовий збір покладено на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а витрати на професійну правничу допомогу зменшено зі 100 000,00 грн до 10 000,00 грн з огляду на критерії реальності, розумності та співмірності.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 56 403,41 грн пені та 172 931,04 грн штрафу і ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені та штрафу з урахуванням критеріїв, визначених статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, а також відповідно перерахувати розподіл судового збору.

Скаржник зазначає, що рішення суду в частині закриття провадження щодо суми основного боргу та в частині стягнення 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу ним не оскаржується.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що протягом періоду нарахування штрафних санкцій (21.02.2026– 21.04.2026) між сторонами одночасно існували зустрічні грошові зобов`язання: заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки від 12.02.2026 № 8-02/26 у розмірі 829 310,46 грн та заборгованість позивача перед відповідачем за договором поставки від 18.06.2025 № 18/25 у розмірі 831 622,50 грн. На думку скаржника, позивач протягом усього спірного періоду також не виконував власного грошового зобов`язання, а спір виник унаслідок непроведення сторонами своєчасної звірки взаєморозрахунків. Ці обставини, як вважає скаржник, не були оцінені судом першої інстанції.

Скаржник наголошує, що зустрічні вимоги сторін були зараховані угодою від 10.06.2026, тобто до ухвалення оскаржуваного рішення борг за основним зобов`язанням був погашений.

Посилаючись на частину третю статті 551 ЦК України, статтю 233 ГК України та постанови Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, скаржник стверджує, що позивач не надав доказів понесення реальних збитків, а наявність зустрічного зобов`язання позивача та добровільне врегулювання спору шляхом зарахування є обставинами, які мають істотне значення та дають підстави для суттєвого зменшення пені та штрафу.

Скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції визнав справу нескладною та зменшив витрати позивача на професійну правничу допомогу на 90%, а тому, на його думку, аналогічний критерій співмірності та розумності має бути застосований і до штрафних санкцій, сукупний розмір яких (229 334,45 грн) перевищує 27% від суми зобов`язання. Крім того, скаржник посилається на дію в Україні воєнного стану, що, на його думку, ускладнювало ведення господарської діяльності сторін, проведення звірок та платежів.

Також скаржник вважає, що одночасне стягнення пені та 10% штрафу за одне й те саме порушення є подвійним фінансовим навантаженням і самостійною підставою для зменшення санкцій, а зменшення розміру пені та штрафу має наслідком перерахунок розподілу судового збору відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю "Охтирка м`ясопродукт" правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, що відповідно до частини третьої статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

27.07.2026 скаржником через підсистему "Електронний суд" подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі № 904/2193/26.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Висоцького А.М., (доповідач), суддів – Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2026 апеляційну скаргу залишено без руху.

Після усунення недоліків, ухвалою від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба", розгляд апеляційної скарги призначено на 06.10.2026 о 10 год 30 хв, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань, витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Представники сторін своїм правом участі у судовому засіданні не скористалися.

Відповідно до частин другої-третьої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 10.08.2026, якою призначено справу № 904/2193/26 до розгляду на 06.10.2026 о 10 год. 30 хв., була отримана в електронному кабінеті Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба", Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м`ясопродукт" - 11.08.2026.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 06.10.2026, не визнавалася апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні в матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі № 904/2193/26, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі № 904/2193/26, незважаючи на відсутність представників учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинна заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом

12.02.2026 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирка м`ясопродукт" (далі – постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" (далі – покупець, скаржник) укладено договір поставки № 8-02/26 (далі – договір), підписаний сторонами кваліфікованими електронними підписами в сервісі "Вчасно".

Відповідно до пунктів 1.1– 1.3 договору постачальник зобов`язався поставляти (передавати у власність покупця) товар – м`ясо, м`ясопродукти, субпродукти, сало, консерви м`ясні та м`ясо-рослинні в асортименті, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах договору. Характеристики, кількість, номенклатура, ціна та загальна вартість товару зазначаються сторонами у видаткових накладних.

Згідно з пунктом 2.7 договору оплата за товар здійснюється покупцем у безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника на підставі рахунка та видаткової накладної протягом 7 (семи) календарних днів після поставки.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що за кожен день прострочення оплати товару покупець зобов`язується сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, нараховану на суму заборгованості за весь період прострочення.

Відповідно до пункту 6.3 договору у випадку, коли порушення терміну оплати за товар становить більш ніж сім календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 550 681,93 грн згідно з підписаними сторонами видатковими накладними від 13.02.2026 № 871 на суму 821 371,47 грн, від 16.02.2026 № 965 на суму 1 291 918,33 грн, від 18.02.2026 № 1066 на суму 437 392,13 грн та виставив рахунки на оплату від 13.02.2026 № 69, від 16.02.2026 № 76 та від 18.02.2026 № 75.

Відповідач оплатив поставлений товар частково, на суму 1 721 371,47 грн, платіжними інструкціями від 20.02.2026 № 660 на суму 500 000,00 грн, від 27.02.2026 № 797 на суму 321 371,00 грн, від 05.03.2026 № 892 на суму 200 000,00 грн, від 06.03.2026 № 915 на суму 200 000,00 грн, від 09.03.2026 № 300 на суму 200 000,00 грн, від 09.04.2026 № 388 на суму 100 000,00 грн, від 10.04.2026 № 401 на суму 100 000,00 грн та від 15.04.2026 № 1165 на суму 100 000,00 грн.

Гарантійним листом від 08.04.2026 № 3/04 відповідач зобов`язався сплатити позивачу заборгованість за договором до 13.04.2026, однак цього зобов`язання у повному обсязі не виконав. Станом на день звернення позивача до суду заборгованість відповідача становила 829 310,46 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції сторони уклали угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2026, відповідно до якої зараховано зустрічні однорідні вимоги в сумі 829 310,46 грн: заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки від 12.02.2026 № 8-02/26 та заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 831 622,50 грн за договором поставки від 18.06.2025 № 18/25. Угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення пені та штрафу і розподілу судового збору. Хоча у вступній частині апеляційної скарги як предмет оскарження зазначено також стягнення 3% річних та інфляційних втрат, апеляційна скарга не містить ні доводів, ні вимог щодо цих сум, тому в цій частині, а також у частині закриття провадження у справі та розподілу витрат на професійну правничу допомогу, рішення суду першої інстанції колегією суддів не переглядається.

Розглянувши матеріали справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша, друга статті 712 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору у встановлений строк; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина перша статті 550 ЦК України).

Встановлений пунктом 6.2 договору розмір пені (подвійна облікова ставка Національного банку України) не перевищує граничного розміру, визначеного статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Факт поставки товару, строки його оплати та прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання підтверджуються матеріалами справи та скаржником не заперечуються.

Колегія суддів перевірила здійснені судом першої інстанції розрахунки пені та штрафу і встановила, що їх виконано арифметично правильно, з урахуванням строку оплати, визначеного пунктом 2.7 договору, дат поставки за кожною видатковою накладною, здійснених відповідачем часткових оплат та меж позовних вимог. Штраф, передбачений пунктом 6.3 договору, обґрунтовано нараховано лише на суми заборгованості за видатковими накладними № 965 та № 1066, прострочення оплати яких перевищило сім календарних днів. Скаржник правильність розрахунків не оспорює.

Доводи скаржника про те, що одночасне стягнення пені та штрафу є подвійною відповідальністю за одне порушення, колегія суддів відхиляє. Пеня та штраф є різними формами неустойки, які сторони вільно погодили в договорі (статті 6, 627 ЦК України): пеня нараховується за кожен день прострочення як за триваюче порушення, а штраф стягується одноразово за прострочення оплати понад визначений договором строк. Таке одночасне стягнення не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки не є застосуванням двох видів юридичної відповідальності за одне правопорушення, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду (див., зокрема, постанову від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17).

Колегія суду відхиляє посилання скаржника на статтю 233 Господарського кодексу України.

Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 відповідно до Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб".

Оскільки договір поставки укладено сторонами 12.02.2026, а прострочення оплати мало місце у лютому – квітні 2026 року, положення статті 233 ГК України до спірних правовідносин не застосовуються. Питання про можливість зменшення неустойки у цій справі підлягає вирішенню виключно на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду. Закон не містить переліку обставин, які мають істотне значення, тому суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При цьому довести наявність обставин, які можуть бути підставою для такого зменшення, має заінтересована особа, яка про це заявляє (статті 74, 86 ГПК України).

Зменшення неустойки є винятком із загального правила про необхідність виконання договірних зобов`язань і застосовується лише за наявності виняткових обставин; суд має забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням компенсаційної та стимулюючої функцій неустойки (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22). Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).

Колегія суддів враховує, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи (ухвала про відкриття провадження доставлена до його електронного кабінету 28.04.2026), відзиву на позовну заяву не подав, клопотання про зменшення розміру неустойки суду першої інстанції не заявляв і жодних доказів на обґрунтування наявності обставин, які мають істотне значення, не надав. Подаючи 11.06.2026 заяви щодо зарахування зустрічних вимог та щодо витрат на професійну правничу допомогу, відповідач питання про зменшення штрафних санкцій також не порушував.

Відтак доводи скаржника про те, що наведені ним обставини не були предметом оцінки суду першої інстанції, не свідчать про порушення судом норм процесуального права, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (частина перша статті 14 ГПК України), а наслідки невчинення процесуальних дій несе відповідна сторона (частина четверта статті 13 ГПК України). Нових доказів разом з апеляційною скаргою скаржник не подав, обставин, передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України, не навів.

Перевіряючи по суті доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2026 фіксує розмір заборгованості позивача перед відповідачем за договором поставки від 18.06.2025 № 18/25 станом на дату її укладення. Доказів того, що строк виконання цього зобов`язання настав і позивач перебував у простроченні саме в період з 21.02.2026 по 21.04.2026, матеріали справи не містять, і скаржником таких доказів не надано.

Крім того, зобов`язання позивача за іншим договором є самостійним зобов`язанням. Умови договору від 12.02.2026 № 8-02/26 не ставлять обов`язок покупця оплатити товар у строк, визначений пунктом 2.7 договору, у залежність від проведення звірки взаєморозрахунків чи від виконання постачальником зобов`язань за іншими договорами. Невиконання контрагентом зобов`язань за іншим правочином не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України і не звільняє боржника від належного виконання власних зобов`язань (статті 525, 526, 629 ЦК України). Такий підхід узгоджується з правовими висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 13.02.2024 у справі № 922/1075/23.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Зарахування припиняє зобов`язання з моменту його здійснення і не має зворотної дії, а тому не усуває правових наслідків прострочення, яке мало місце до моменту зарахування, зокрема обов`язку сплатити неустойку. Зарахування може бути здійснене за заявою однієї зі сторін, однак відповідач, на власні твердження маючи зустрічну вимогу до позивача протягом усього спірного періоду, цим правом своєчасно не скористався. Зарахування відбулося лише 10.06.2026, після звернення позивача до суду (квітень 2026 року).

Колегія суддів також враховує, що у гарантійному листі від 08.04.2026 № 3/04 відповідач визнав заборгованість за договором без будь-яких застережень щодо зустрічних вимог та зобов`язався погасити її до 13.04.2026, проте цього зобов`язання не виконав. Наведене спростовує доводи скаржника про те, що спір виник унаслідок непроведення сторонами звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків. Сама по собі відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків не є безумовною підставою для зменшення неустойки, а підлягає оцінці в сукупності з іншими обставинами справи, які мають бути доведені заінтересованою стороною.

Доказів скрутного майнового стану відповідача або інших обставин, що об`єктивно перешкоджали своєчасному виконанню зобов`язання, скаржник не надав. Навпаки, у спірний період відповідач здійснив вісім платежів на загальну суму 1 721 371,47 грн, що свідчить про наявність у нього можливості проводити розрахунки.

Посилання скаржника на дію воєнного стану колегія суддів відхиляє, оскільки договір укладено 12.02.2026, тобто в умовах вже запровадженого воєнного стану, і сторони, погоджуючи строки оплати та розмір відповідальності, мали можливість врахувати пов`язані з ним ризики. Скаржник не навів конкретних обставин та не надав доказів (зокрема, сертифіката торгово-промислової палати) на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між воєнним станом і простроченням оплати товару (стаття 617 ЦК України).

Наведені відповідачем доводи, щодо необхідності зменшення розміру неустойки у зв`язку із визнання справи нескладною та встановлення критерію співмірність за аналогію до витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Розподіл витрат на професійну правничу допомогу здійснюється за критеріями, визначеними статтями 126, 129 ГПК України (співмірність зі складністю справи, обсягом наданих послуг, ціною позову тощо), тоді як зменшення неустойки регулюється частиною третьою статті 551 ЦК України та має іншу правову природу. Висновок суду про нескладність справи для цілей розподілу судових витрат не є обставиною, яка має істотне значення для зменшення договірної неустойки.

Пеня нарахована за ставкою, що не перевищує встановленої законом граничної межі, за нетривалий період (21.02.2026– 21.04.2026); розмір штрафу (10%) сторони вільно погодили в договорі. Сукупний розмір стягнутих пені та штрафу (229 334,45 грн) становить близько 8,99% від вартості поставленого товару (2 550 681,93 грн). Співвідношення санкцій із сумою залишку боргу, на яке посилається скаржник, зумовлене саме систематичним порушенням ним строків оплати за кожною з трьох видаткових накладних.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав вважати, що стягнуті пеня та штраф є надмірно великими порівняно з наслідками порушення зобов`язання чи становлять для відповідача непомірний тягар. Зменшення їх розміру за відсутності доведених виняткових обставин нівелювало б стимулюючу функцію неустойки та призвело б до порушення балансу інтересів сторін на користь сторони, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 56 403,41 грн пені та 172 931,04 грн штрафу, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та штрафу залишається без змін, підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що навіть у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України судовий збір покладається на відповідача без урахування такого зменшення, оскільки відмова у стягненні частини неустойки в такому випадку є наслідком реалізації судом дискреційного повноваження, а не необґрунтованості позовних вимог (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21). Тому доводи скаржника про необхідність перерахунку судового збору є безпідставними.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Висновки апеляційного господарського суду

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі № 904/2193/26 не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна садиба" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі № 904/2193/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі № 904/2193/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.10.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.