Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №904/1473/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1473/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін у справі:

від Дніпровської міської ради – Олійник Ю.М.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" – Косяченко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026, суддя суду першої інстанції Новікова Р.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 31.07.2026

у справі № 904/1473/26

за позовом Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" (м. Дніпро)

про стягнення 1 605 231,41 грн

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

У березні 2026 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 1 605 231,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1210100000:03:074:0025 та 1210100000:03:074:0026, розташованими за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна, буд. 20. Права та обов`язки орендаря за договорами оренди землі від 06.04.2012, укладеними між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Горка", перейшли до відповідача в силу закону у зв`язку з набуттям ним права власності на розташовані на цих земельних ділянках об`єкти нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2026 частково задоволено заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову до пред`явлення позову та накладено арешт на майно та грошові кошти відповідача в межах суми стягнення 1 605 231,41 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/1473/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" на користь Дніпровської міської ради суму боргу зі сплати орендної плати у розмірі 1 516 866,78 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 22 753,00 грн, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 664,00 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу зі сплати орендної плати у розмірі 88 364,63 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі акта від 24.12.2020 приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" та договору купівлі-продажу від 20.01.2026 № 281 відповідач набув право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірних земельних ділянках, внаслідок чого в силу статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" до нього перейшло право оренди цих земельних ділянок за чинними договорами оренди землі від 06.04.2012, тобто відбулася заміна орендаря у зобов`язанні.

Місцевий господарський суд встановив, що за розрахунком позивача, здійсненим на підставі витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025 за період січень 2023 року – січень 2026 року становить 2 690 840,36 грн, а за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:03:074:0026 за період з 20.01.2026 – 1 112,40 грн.

Суд першої інстанції врахував здійснені відповідачем платежі у загальному розмірі 1 175 085,98 грн (1 007 563,36 грн у 2025 році, 79 157,99 грн у 2026 році та 88 364,63 грн за платіжною інструкцією від 24.02.2026 № 710), та зарахування їх, з огляду на відсутність у платіжних документах визначення періоду та кадастрового номера земельної ділянки, в рахунок погашення заборгованості за календарною черговістю її виникнення. Оскільки сума 88 364,63 грн була сплачена до звернення позивача з позовом, суд відмовив у задоволенні позову в цій частині, а в решті – дійшов висновку про доведеність наявності у відповідача заборгованості у розмірі 1 516 866,78 грн.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 516 866,78 грн боргу та розподілу судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення апелянт просить залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає про нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. За доводами апелянта, в матеріалах справи наявні інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав № 405013558, у якій підставою для державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025 за відповідачем (запис про інше речове право № 40633437 від 15.02.2021) зазначено договір оренди землі № 916, посвідчений 06.04.2020, та витяг з Державного реєстру речових прав № 485198756 від 09.07.2026, у якому щодо того самого запису зазначено договір оренди землі № 916 від 06.04.2012. На думку скаржника, між наданим позивачем договором оренди та відомостями реєстру існують істотні протиріччя щодо дати укладення договору, що викликає обґрунтовані сумніви в тому, який саме договір є підставою для нарахування заборгованості, однак суд першої інстанції цієї обставини не з`ясував.

Апелянт також вказує на недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими. Посилаючись на положення статей 14, 41, 191, 287, 288 Податкового кодексу України та статті 78 Бюджетного кодексу України, скаржник стверджує, що єдиним органом, який контролює правильність нарахування та своєчасність сплати орендної плати за землю, є органи Державної податкової служби України, а тому ані розрахунок заборгованості, складений позивачем, ані листи Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради за відсутності підтвердження таких даних органом ДПС не можуть бути належними доказами наявності заборгованості. Неподання відповідачем платіжних документів, на думку апелянта, не звільняє позивача від обов`язку доведення підстав позову.

Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, проігнорувавши положення статей 125, 126 Земельного кодексу України та статті 17 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації. Оскільки державну реєстрацію права оренди спірних земельних ділянок за відповідачем проведено 21.11.2024, у період з 24.12.2020 по 21.11.2024 користування земельними ділянками мало фактичний, а не договірний характер, а відносини сторін мали ознаки кондикційних (стаття 1212 Цивільного кодексу України), що, на думку апелянта, виключає право позивача вимагати стягнення орендної плати за цей період та свідчить про обрання позивачем неналежного способу захисту. Скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, а також зазначає, що наведений судом першої інстанції висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22, не є релевантним, оскільки стосується договорів оренди землі, укладених після 01.01.2013.

Також апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки протокольною ухвалою від 05.05.2026 безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/2372/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" до Дніпровської міської ради, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю "Горка", про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025, укладеного 06.04.2012, та скасування державної реєстрації права оренди відповідача. На думку скаржника, у разі задоволення зазначеного позову підстава позову у цій справі буде відсутня, а встановити відповідні обставини в межах цієї справи неможливо.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Дніпровська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За доводами позивача, судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи; в матеріалах справи наявні договори оренди від 06.04.2012, відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витяг від 09.07.2026, з яких вбачається, що датою договорів оренди є 06.04.2012, а тому жодних протиріч щодо дати їх укладення не існує.

Позивач зазначає, що розрахунок заборгованості здійснено на підставі витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, містить формулу та обґрунтування кожної величини, а також враховує надходження коштів до бюджету від відповідача за спірний період.

Щодо доводів апелянта про недоговірний характер користування земельними ділянками позивач, посилаючись на статтю 120 Земельного кодексу України, статтю 7 Закону України "Про оренду землі" та усталену практику Верховного Суду, зазначає, що у разі переходу права власності на нерухоме майно заміна орендаря у чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від документального переоформлення орендних правовідносин.

Щодо відмови у зупиненні провадження позивач вказує, що наявні у справі докази дозволяють встановити обставини, які мають значення для вирішення спору, а сама по собі пов`язаність справ не є достатньою підставою для зупинення провадження.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

10.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Висоцького А.М. (доповідач), суддів – Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/1473/26; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 06.10.2026 о 12 год. 30 хв.; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/1473/26.

27.08.2026 від Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

06.10.2026 у судовому засіданні взяли участь представники Дніпровської міської ради – Олійник Ю.М. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" – Косяченко К.В.

Фактичні обставини, встановлені судом

За адресою: м. Дніпро, вул. Космічна, 20 розташований об`єкт нерухомого майна – оздоровчий комплекс з гірськолижною трасою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 649438812101) загальною площею 11 848 кв.м, до складу якого входять, зокрема, адміністративна будівля літ. А-3 з прибудовами, будівля насосної станції літ. Д-1, котельня літ. И-1, будинок охорони літ. К-1, льодовий палац літ. Ш-3 з адміністративною будівлею, трансформаторні пункти, адміністративно-побутовий комплекс літ. Х-2, відкрита спортивна споруда літ. Щ-1, гірськолижні траси №№ 1, 2, лижний підйомник № 4 та інші споруди.

06.04.2012 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Горка" (орендар) укладено договір оренди землі (далі – договір 1), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 06.04.2012 та зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.06.2012.

Відповідно до умов договору 1 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025 загальною площею 3,1646 га (категорія земель – землі рекреаційного призначення; функціональне використання – по фактичному розміщенню першої черги спортивно-оздоровчого комплексу з гірськолижною трасою) за адресою: по вул. Космічній, 20 (Жовтневий район). Підставою для укладення договору є рішення міської ради від 21.05.2008 № 162/32, від 02.02.2011 № 216/8 та від 29.02.2012 № 234/21.

Пунктами 8, 41 договору 1 визначено, що договір укладено на п`ятнадцять років; договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Пунктами 9 – 13 договору 1 передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі; розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України до відповідної категорії земель, виду цільового призначення та функціонального використання, з урахуванням коефіцієнтів індексації; зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки проводиться без внесення змін до договору; орендна плата вноситься у строки, визначені чинним законодавством. Відповідно до підпункту 11.2 пункту 11 договору 1 платіжне доручення або квитанція мають містити в кодовому рядку інформацію про номер державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та строк, за який здійснюється платіж.

06.04.2012 сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв зазначену земельну ділянку.

Також 06.04.2012 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Горка" (орендар) укладено договір оренди землі (далі – договір 2), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 06.04.2012 та зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.06.2012, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0026 загальною площею 0,1246 га за тією самою адресою, строком на п`ятнадцять років. Умови договору 2 щодо розміру, порядку та строків внесення орендної плати є аналогічними умовам договору 1. Земельну ділянку передано орендарю за актом приймання-передачі від 06.04.2012.

На підставі акта від 24.12.2020 приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина", згідно з рішенням від 28.08.2020 № 1 єдиного засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" та протоколом від 06.08.2020 № 25 загальних зборів учасників ТОВ "Горка", відбулася передача нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025. З 24.12.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" є власником зазначеного нерухомого майна.

На підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Горка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк розваг Лавина", до останнього перейшло право власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:074:0026: будівлю каси літ. П-1, сходи літ. п, п1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 672360412101). На підставі договору купівлі-продажу від 20.01.2026 № 281 право власності на зазначене майно перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина".

Згідно з витягами з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025 становила: у 2023 році – 26 899 897,75 грн, у 2024 році – 28 282 105,93 грн, у 2025 році – 31 663 199,80 грн, у 2026 році – 34 193 704,01 грн; земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0026 у 2026 році – 1 149 512,32 грн.

Відповідно до розрахунку позивача розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025 становить: за 2023 рік – 806 996,93 грн, за 2024 рік – 848 463,18 грн, за 2025 рік – 949 895,99 грн, за січень 2026 року – 85 484,26 грн, а всього 2 690 840,36 грн; за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:03:074:0026 за період з 20.01.2026 (12 днів) – 1 112,40 грн. Загальний розмір нарахованої орендної плати становить 2 691 952,76 грн.

Листом Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 17.02.2026 № 3/13-42 повідомлено, що в якості орендної плати за землю відповідач перерахував у 2025 році 1 007 563,36 грн, у 2026 році – 79 157,99 грн.

Платіжною інструкцією від 24.02.2026 № 710 відповідач сплатив 88 364,63 грн орендної плати за землю, надходження яких до бюджету Дніпровської міської територіальної громади підтверджено листом Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 14.07.2026 № 3/13-228.

В матеріалах справи наявні інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав № 405013558, у якій у відомостях про запис про інше речове право № 40633437 від 15.02.2021 серед документів, поданих для державної реєстрації, зазначено договір оренди землі № 916, посвідчений 06.04.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Літаш І.П., та витяг з Державного реєстру речових прав № 485198756 від 09.07.2026, у якому щодо того самого запису зазначено договір оренди землі № 916, виданий 06.04.2012.

Відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач до суду першої інстанції не подав.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 88 364,63 грн учасниками справи не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 269 ГПК України апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, заперечення проти неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині – не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Пунктом "е" частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Статтею 7 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що в нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" – збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні. Особа, яка набула право власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на тих самих умовах, що й попередній власник, з моменту набуття права власності на таке майно, а отже набуває і відповідні права та обов`язки орендаря, зокрема обов`язок зі сплати орендної плати (постанови Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 18.02.2020 у справі № 907/132/19).

Заміна орендаря земельної ділянки у чинному договорі оренди землі у разі переходу права власності на нерухомість відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки таке переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (постанова Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 908/1144/23).

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 1210100000:03:074:0025 та 1210100000:03:074:0026 належним чином виникло у Товариства з обмеженою відповідальністю "Горка" на підставі договорів 1, 2, які були нотаріально посвідчені та зареєстровані у Державному реєстрі земель 13.06.2012 відповідно до законодавства, чинного на час їх укладення, а земельні ділянки передані орендарю за актами приймання-передачі від 06.04.2012. Строк дії договорів (п`ятнадцять років) у спірний період не сплинув.

Отже, з моменту набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірних земельних ділянках (з 24.12.2020 – щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025 та з 20.01.2026 – щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0026), до нього в силу статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" перейшли права та обов`язки орендаря за договорами 1, 2, у тому числі обов`язок зі сплати орендної плати.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що до державної реєстрації права оренди за відповідачем користування земельними ділянками мало недоговірний характер. Положення статей 125, 126 ЗК України та статті 17 Закону України "Про оренду землі", на які посилається скаржник, регулюють момент виникнення права оренди у разі первинного надання земельної ділянки в оренду. Натомість у спірних правовідносинах право оренди виникло у попереднього орендаря та було належним чином оформлене, а до відповідача воно перейшло не в порядку повторного надання земельної ділянки, а в порядку заміни сторони у чинному зобов`язанні в силу прямої вказівки закону. Державна реєстрація відомостей про нового орендаря в такому разі має правопідтверджуюче, а не правовстановлююче значення і не впливає на момент переходу до нього прав та обов`язків орендаря.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, є необґрунтованими, оскільки, як зазначає і сам скаржник, ці висновки стосуються випадків, коли земельна ділянка, на якій розміщене нерухоме майно, не була відведена в оренду попередньому власнику такого майна. Натомість у справі, що розглядається, спірні земельні ділянки на момент відчуження нерухомого майна перебували в оренді попереднього власника – Товариства з обмеженою відповідальністю "Горка" – за чинними договорами оренди. Отже, правовідносини у зазначених справах та у цій справі не є подібними.

Щодо доводів апелянта про нерелевантність висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати ґрунтується насамперед на положеннях статті 120 ЗК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" та наведеній усталеній практиці Верховного Суду щодо переходу права оренди до набувача нерухомого майна, а посилання на постанову у справі № 902/1207/22 має допоміжний характер. Тому доводи скаржника в цій частині не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду по суті спору.

Колегія суддів також звертає увагу на непослідовність позиції апелянта, який, з одного боку, стверджує про виникнення в нього права оренди лише 21.11.2024, а з іншого боку – сам посилається на запис про інше речове право № 40633437 від 15.02.2021 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025 за відповідачем. Крім того, як вбачається з пояснень відповідача, поданих до суду першої інстанції, починаючи з листопада 2024 року відповідач сам декларує та сплачує орендну плату за користування спірними земельними ділянками, а у справі № 904/2372/26 просить скасувати державну реєстрацію належного йому права оренди земельної ділянки, що виникло на підставі договору від 06.04.2012.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується на принципі добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що спірні правовідносини мають кондикційний характер, а позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень статей 525, 526, 530, 598, 629 ЦК України, статей 21, 24, 25 Закону України "Про оренду землі" є правильним.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Згідно зі статтею 24 цього Закону орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а статтею 25 цього Закону та пунктом "в" частини першої статті 96 ЗК України на орендаря покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про наявність істотних протиріч щодо дати договору оренди, які не були з`ясовані судом першої інстанції.

Дата укладення договорів 1, 2 – 06.04.2012 – підтверджується самими договорами, нотаріально посвідченими 06.04.2012, актами приймання-передачі земельних ділянок від 06.04.2012, записами у Державному реєстрі земель від 13.06.2012, а також рішеннями міської ради, які є підставою для укладення договорів і прийняті до 06.04.2012. Витяг з Державного реєстру речових прав від 09.07.2026 № 485198756 щодо того самого запису про інше речове право № 40633437 містить відомості про договір оренди землі № 916 від 06.04.2012.

Відповідно до пункту 57 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, на який посилається і сам апелянт, інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права містить актуальні на дату і час її надання відомості. Отже, відомості витягу від 09.07.2026 відображають актуальний стан Державного реєстру речових прав і не можуть вважатися менш вірогідними, ніж відомості інформаційної довідки, сформованої раніше.

Відомості Державного реєстру речових прав не є правочином, а лише відображають зареєстровані права та документи, на підставі яких проведено реєстрацію. Невідповідність дати документа у відомостях реєстру сама по собі не свідчить про існування іншого договору оренди. Апелянт не стверджує про існування договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного 06.04.2020, та не надав такого договору. Більше того, у позові у справі № 904/2372/26 відповідач сам визначає спірний договір як договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025, укладений 06.04.2012 між Дніпровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Горка".

Відповідно до частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відсутність у рішенні суду першої інстанції окремої оцінки зазначеного доводу відповідача не призвела до неправильного вирішення спору, оскільки наявні у справі докази у їх сукупності з достатньою вірогідністю підтверджують, що підставою нарахування орендної плати є саме договори оренди землі від 06.04.2012.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що наявність та розмір заборгованості з орендної плати можуть бути підтверджені виключно відомостями органів Державної податкової служби України.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, будучи обов`язковим платежем у складі плати за землю (підпункти 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), водночас є договірним платежем, який орендар вносить орендодавцеві згідно з договором оренди землі (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі"). Згідно з пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Те, що контроль за справлянням зазначеного платежу здійснюють контролюючі органи, не позбавляє орендодавця як сторону договору оренди права вимагати від орендаря сплати орендної плати у судовому порядку (стаття 24 Закону України "Про оренду землі", статті 15, 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію цього стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

На підтвердження розміру орендної плати позивач надав договори оренди землі, витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за кожен рік спірного періоду та розрахунок орендної плати, здійснений відповідно до умов договорів 1, 2 та положень Податкового кодексу України. На підтвердження сум, сплачених відповідачем, позивач надав листи Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 17.02.2026 № 3/13-42 та від 14.07.2026 № 3/13-228, відомості яких узгоджуються з наданою самим відповідачем платіжною інструкцією від 24.02.2026 № 710.

Відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не навів доводів щодо неправильності застосованих позивачем показників нормативної грошової оцінки земельних ділянок, ставки орендної плати чи арифметичної правильності розрахунку, не надав контррозрахунку, не стверджував про сплату ним орендної плати у більшому розмірі, ніж враховано позивачем та судом, і не надав доказів на підтвердження таких обставин. Відповідач також не оскаржує здійснений судом першої інстанції порядок зарахування сплачених ним коштів.

Колегія суддів зауважує, що обов`язок доведення факту виконання грошового зобов`язання (сплати орендної плати) покладається на боржника, який посилається на таку обставину. Відповідачем не надано доказів сплати орендної плати в розмірі, більшому, ніж враховано у розрахунку позивача та судом першої інстанції.

Посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, щодо неприпустимості побудови позиції на "концепції негативного доказу" є безпідставними, оскільки позивач не обмежився твердженнями про наявність заборгованості, а надав докази на підтвердження обставин, на які посилається, тоді як відповідач цих доказів не спростував.

Крім того, відповідач не подав до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву. Відповідно до частини дев`ятої статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що надані позивачем докази з урахуванням стандарту вірогідності доказів переважають заперечення відповідача, а наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 1 516 866,78 грн є доведеною.

Щодо відмови у зупиненні провадження у справі

Відповідно до частини другої статті 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду. Отже, доводи апелянта щодо безпідставної відмови у зупиненні провадження у справі підлягають перевірці судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, – до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Сама по собі пов`язаність справ не є достатньою підставою для зупинення провадження у справі.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, на час розгляду цієї справи договір 1 є чинним, а суд, який розглядає спір про стягнення заборгованості за договором, не позбавлений можливості самостійно встановити обставини, що стосуються його укладення та виконання, на підставі наявних у справі доказів.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, на час вирішення клопотання (05.05.2026) відповідач не надав доказів прийняття до розгляду позовної заяви у справі № 904/2372/26. При цьому предмет позову у справі № 904/2372/26 стосується лише договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0025 і не стосується зобов`язань відповідача щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:074:0026.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним, а тому можливе визнання договору 1 недійсним саме по собі не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщене належне йому нерухоме майно. У разі ж набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/2372/26, яке може вплинути на права та обов`язки сторін у цій справі, учасники справи не позбавлені можливості скористатися механізмом перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами в порядку, встановленому главою 3 розділу IV ГПК України.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, а доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять неправильність чи незаконність ухваленого ним рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Висновки апеляційного господарського суду

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/1473/26 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/1473/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – залишенню без задоволення із віднесенням витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на апелянта відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Лавина" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/1473/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/1473/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.10.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.