Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №908/156/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 м.Дніпро Справа №908/156/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Висоцького А.М.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Ямаєва Ю.С.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія»

на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2026 (суддя Науменко А.О., повний текст рішення складено 09.07.2026) у справі №908/156/26

за позовом Комунального підприємства «Градпроект»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного судового рішення.

До Господарського суду Запорізької області надійшов позов Комунального підприємства «Градпроект» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» про стягнення 688372,10 грн: заборгованість з оплати орендної плати з Договором оренди № 342/3 нежитлового приміщення по вул. Полякова, 13 в м. Запоріжжі за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 у розмірі 513986,56 грн, 3% річних у розмірі 32329,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 109727,06 грн, штраф у розмірі 32329,24 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.03.2018 між департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (Орендодавець), комунальним підприємством «Наше місто» Запорізької міської ради (Балансоутримувач) та ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» (далі – орендар, відповідач) укладено договір оренди №342/3 нежитлового приміщення по вул. Полякова, 13 в. Станом на 01.01.2026 заборгованість зі сплати орендної плати за Договором за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 становить 513986,56 грн, яка складається з наступних нарахувань: 09.2023 - 128496,64 грн, 10.2023 - 128496,64 грн, 11.2023 - 128496,64 грн, 12.2023 - 128496,64 грн. За порушення грошових зобов`язань відповідачеві нараховано 3% річних у розмірі 32329,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 109727,06 грн, штраф у розмірі 32329,24 грн.

24.03.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, за змістом якої останній просив суд стягнути з відповідача заборгованість з оплати орендної плати за період з 01.09.2023 по 31.01.2024 у розмірі 648979,56 грн, 3% річних у розмірі 43084,10 грн, інфляційні втрати у розмірі 150221,01 грн, штраф у розмірі 43084,10 грн, всього 885368,77 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.07.2026 у справі №908/156/26 позов задоволено частково:

- закрито провадження у справі в частині стягнення 135049,97 грн основного боргу;

- стягнуто з відповідача на користь позивача 513929,59 грн заборгованості, 150221,01 грн інфляційних втрат, 43084,10 грн 3% річних, 19469,39 грн штрафу та 8720,45 грн судового збору;

- в іншій частині позову відмовлено.

Здійснивши аналіз заявлених у цій справі вимог, врахувавши обставини встановлені рішеннями Господарського суду Запорізької області у справах №908/2172/22, №908/2260/24 та №908/3811/25, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу та присудив до стягнення з відповідача 513929,59 грн. В частині стягнення суми основного боргу у розмірі 135049,97 грн суд, керуючись положеннями п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, закрив провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних в сумі 43084,10 грн та інфляційних втрат в сумі 150221,01 грн, суд виснував про безпомилковість останнього. Щодо стягнення штрафу, то перевіривши застосований алгоритм нарахування, суд встановив, що позивач допустив ототожнення правової природи алгоритму нарахування суми штрафу у розмірі 3% та суми 3% річних, а тому вимоги про стягнення штрафу були задоволені частково у розмірі 19469,39 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженої відповідальності «Керуюча компанія «Мрія» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2026 у справі №908/156/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

В обґрунтування заявленої позиції скаржник зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно відхилив та не дав належної оцінки доказам відповідача, якими підтверджується сплата заборгованості за спірний період (з 01.09.2023 по 31.12.2023) згідно з платіжними інструкціями із чітко визначеним призначенням платежу.

Відповідач наголошує, що позивач визначив спірний період окремо, без урахування загального стану розрахунків за весь строк дії договору оренди № 342/3 від 12.03.2018 та без подання належних первинних документів на підтвердження наявності боргу саме за вказаний період.

На думку скаржника, наданий позивачем акт звірки не визначає суми боргу відповідача за спірний у цій справі період, натомість суд вирішив спір на підставі недопустимих і суперечливих доказів, порушивши стандарти доказування та висновки Верховного Суду щодо змагальності сторін і вірогідності доказів.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

24.08.2026 від Комунального підприємства «Градпроект» до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Представник комунального підприємства наполягає, що твердження апелянта про те, що позивач не довів спірний період виникнення заборгованості є бездоказовим, спростовується преюдиційними висновками Господарського суду Запорізької області в справах №908/2260/24 та №908/3811/25, а також оплатами, здійсненими відповідачем у січні 2026 року.

Як стверджує позивач, заборгованість з орендної плати, яка існувала до 01.09.2023 припинила своє існування після здійснених відповідачем у січні 2026 року платежів, проте заборгованість з оплати орендної плати, яка розпочалася з 01.09.2023 відповідачем сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.

Стосовно незгоди апелянта з проведеним позивачем розрахунком боргу, то позивач зауважив про те, що в такому разі відповідач мав подати до суду відзив, в якому чітко вказати свої заперечення, підкріпивши їх власним контррозрахунок та додати докази оплати чи помилок у формулах позивача.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Чус О.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» залишено без руху; встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення її недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору в розмірі 15936,63 грн.

11.08.2026 на адресу апеляційного суду від апелянта заява про усунення недоліків апеляційної скарги разом із платіжною інструкцією №484 від 05.08.2026 про сплату судового збору в сумі 15936,63 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2026 у справі №908/156/26; розгляд апеляційної скарги призначено на 29.09.2026 о 15:30 год.

28.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване перебування представника апелянта на лікарняному.

У судове засідання 29.09.2026 з`явився представник позивача, надав заперечення з приводу вимог апеляційної скарги та відкладення її розгляду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги на 07.10.2026 о 09:40 год.

У судове засідання 07.10.2026 з`явився представник позивача. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

При цьому, клопотання відповідача про відкладення розгляду скарги внаслідок участі представника в іншому судовому процесі судом залишено без задоволення. Зокрема, раніше суд за клопотанням відповідача вже відкладав розгляд скарги. Оскільки явка учасників в судове засідання не визнавалася судом обов`язковою, право сторін бути "почутими" судом було дотримано, подальше відкладення розгляду скарги за клопотанням відповідача порушуватиме завдання господарського судочинства та призведе до безпідставного затягування розгляду справи.

У судовому засіданні 07.10.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 12.03.2018 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець), Комунальним підприємством «Наше місто» Запорізької міської ради (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» (орендар) укладено договір оренди №342/3 нежитлового приміщення по вул. Полякова, 13 в (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно – адмінбудівлю (літ.А-2) площею 818,00 кв.м., адмінбудівлю (літ.Б-3) площею 680,1 кв.м., адмінбудівлю, адмінкорпус, гараж (літ.Г, Г'-2, Д-2) площею 556,80 кв.м., майстерню (літ.Ж-2) площею 511,4 кв.м., навіс (літ.П) площею 258,21 кв.м., сушку деревини (літ.Ц) площею 124,34 кв.м., навіс (літ.Ч) площею 72,06 кв.м., навіс (літ.Ш) площею 56,78 кв.м., навіс (літ.Щ) площею 103,68 кв.м., паркани №1, 6 площею 233,99 кв.м. по вул. Полякова, 13 в.

Відповідно до п.2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування комунальним майном з моменту підписання сторонами договору та акту приймання - передачі предмету оренди в орендне користування, який підписано 12.03.2018.

Строк дії договору відповідно до п.11.1. становить 2 роки 11 місяців років до 12.02.2021.

Додатковою угодою від 01.10.2018 змінено балансоутримувача предмету оренди на Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7».

Додатковими угодами від 06.12.2019, 21.12.2019, 31.03.2020 змінено характеристику предмету оренди у п. 1.1 договору.

Додатковою угодою від 12.08.2021 договір оренди викладено у новій редакції, згідно якою термін дії договору продовжено на 5 років до 11.08.2026, в оренду передано: адмінбудівлю (літ.А-2) площею 818,00 кв.м., адмінбудівлю, адмінкорпус, гараж (літ.Г, Г'-2, Д-2) площею 556,80 кв.м., майстерню (літ.Ж-2) площею 511,4 кв.м., навіс (літ.Ч) площею 72,06 кв.м., частину паркану №1 площею 132,35 кв.м. за адресою: м.Запоріжжя, вул. Полякова, 13 в.

Відповідно до п. 3.2 договору за перший місяць (березень 2018 року) оренди майна орендна плата складає 87614,75 грн х Іінф.(03/2018).

Згідно із п. 3.3. договору в редакції додаткової угоди від 01.05.2022 орендна плата розраховується та сплачується орендарем 100% розміру орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) за кожен місяць балансоутримувачу не пізніше останнього дня місяця наступного за звітним.

Додатковою угодою від 31.07.2024 змінено орендодавця на Департамент управління активами Запорізької міської ради та балансоутримувача на Комунальне підприємство «Градпроект» (позивач).

Згідно з п. 6.2 договору орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до заяви від 23.03.24 позивачем збільшено період заборгованості з вересня 2023 року по січень 2024 року, на підставі чого перераховано інфляційні втрати, 3 % річних та штраф, і остаточно заявлено до стягнення з відповідача 648979,56 грн, 3% річних у розмірі 43084,10 грн, інфляційні втрати у розмірі 150221,01 грн, штраф у розмірі 43084,10 грн.

В свою чергу, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції подав відзив на позов, за змістом якого наполягав, що згідно із даними бухгалтерського обліку товариства заборгованість перед позивачем за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 була відсутня ще до дня подачі позовної заяви: за вересень 2023 року сплачено згідно платіжної інструкції № 2485 від 30.11.23 суму 128496,64 грн, за жовтень 2023 року сплачено згідно платіжної інструкції № 2 від 05.01.26 суму 128496,64 грн, за листопад 2023 року сплачено згідно платіжної інструкції № 2637 від 25.12.23 суму 128496,64 грн, за грудень 2023 року сплачено згідно платіжної інструкції № 95 від 19.01.24 суму 128496,64 грн, тому просив суд закрити провадження у частині позовних вимог на суму 513986 грн 56 коп. основного боргу. Зважаючи на те, що сума основної заборгованості сплачена відповідачем ще до подачі позову до суду, розрахунок суми 3% річних у розмірі 32329,24 грн, інфляційних втрат у розмірі 109727,06 грн, штрафу у розмірі 32329,24 грн, на думку відповідача, також є необґрунтованим та не відповідає дійсним обставинам справи. З урахуванням наведеного, відповідач просив суд відмовити у стягненні 3% річних, інфляційних втрат та штрафу.

Оцінивши доводи сторін та представлені на їх підтвердження докази, місцевий господарський суд частково задовольнив заявлені позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 513929,59 грн заборгованості, 150221,01 грн інфляційних втрат, 43084,10 грн 3% річних, 19469,39 грн штрафу. Провадження в частині стягнення 135049,97 грн основного боргу було закрито судом у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

В даному випадку колегія суддів виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані договором оренди комунального майна.

У п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено що орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 даного Закону законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п. 3.3. договору в редакції додаткової угоди від 01.05.2022 орендна плата розраховується та сплачується орендарем 100% розміру орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) за кожен місяць балансоутримувачу не пізніше останнього дня місяця наступного за звітним.

Відповідно до п. 6.2 договору орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 12.08.2021 орендна плата становить суму, визначену за наслідками проведення аукціону (протоколу про результати електронного аукціону від 25.07.2021 №LLE001-UA-20210630-69279) у розмірі 76892,53 грн. без ПДВ та, яка сплачується з моменту укладення цієї додаткової угоди.

Орендна плата за лютий 2021 року становить 74118,11 грн. без ПДВ (далі з урахуванням щомісячного індексу інфляції) та сплачується з 12.02.2021 згідно з розрахунком (додаток №1 до Договору).

Абзац другий пункту 3.1 договору відповідно до ч.3 ст. 631 Цивільного кодексу України розповсюджується на правові відносини, що виникли до укладення додаткової угоди від 12.08.2021.

Відповідно до п.3.2 договору орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної оплати орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.

Під час розгляду цієї господарської справи судом було детально проаналізовано та враховано преюдиційні обставини, встановлені в рішеннях суду у справах №908/2172/22, №908/2260/24 та №908/3811/25.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судова колегія зазначає, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Отже, обставини щодо наявності боргу з орендної плати за спірним правочином, періоди такого прострочення, здійснення відповідачем часткових оплат та їх врахування судом при закритті провадження в частині певної суми основного боргу мають преюдиційний характер по відношенню до цієї справи та не потребують повторного встановлення.

Під час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваного рішення колегія суддів, дотримуючись принципу процесуальної економії, не вбачає підстав для повторного цитування обставин, встановлених судами під час розгляду справ №908/2172/22, №908/2260/24 та №908/3811/25, оскільки з наданими у вказаних справах доказами та встановленими на їх підставі фактами знайомі обидві сторони процесу. Понад те, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі вже надав більш ніж достатній аналіз шляхом зіставлення визнаних за рішенням суду періодів заборгованості та здійснених відповідачем часткових оплат, спрямованих на погашення суми основного боргу.

Отже, враховуючи межі апеляційного перегляду та обмежуючись доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за доцільне надати оцінку ключовому доводу скаржника, який полягає у тому, що позивач безпідставно, на власний розсуд, спрямовував отримані від відповідача кошти на погашення заборгованості за попередні періоди, при цьому ігноруючи чітке призначення платежів, вказане відповідачем у платіжних інструкціях.

Щодо цього судова колегія насамперед звертає увагу на приписи пункту 3.10 Договору, згідно яких сторони погодили, що у разі наявності заборгованості платежі, сплачені Орендарем, зараховуються в хронологічному порядку, починаючи з такої заборгованості, що виникла у найдавніший період до повного її погашення.

Зміни і доповнення до Договору здійснюються у встановленому чинним законодавством порядку за взаємною згодою сторін до закінчення строку його дії, шляхом укладення додаткової угоди до Договору (п. 10.3 Договору).

Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків є договором; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину і ця презумпція поширюється на договір в цілому та його окремі умови, умови договору підлягають застосуванню, поки ці умови або договір в цілому невизнані недійсними судом.

Також статтею 534 ЦК України встановлено що, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у відповідній черговості, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, з урахуванням ст. 534 ЦК України, черговість погашення грошових вимог може бути змінена договором.

Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано виходив з того, що якщо в договорі передбачено зарахування платежів у хронологічному порядку для погашення найдавнішої заборгованості, кредитор зобов`язаний керуватися Договором, а не одностороннім волевиявленням платника в графі «призначення платежу». Наявність у Договорі такої умови покладає на кредитора обов`язок спрямовувати отримані кошти саме у порядок, погоджений сторонами в п. 3.10 Договору.

Скаржником наведений висновок спростовано не було, доказів зміни умов п. 3.10 Договору шляхом укладення додаткової угоди суду не надано. Так само апелянт не надав і доказів визнання недійсними в судовому порядку окремих умов спірного правочину.

З цих підстав колегія суддів наголошує на тому, що орендар не може в односторонньому порядку змінювати умови договору оренди чи узгоджений порядок погашення заборгованості (що суперечить також вимогам ст. 525 ЦК України) шляхом довільного зазначення певного місяця в призначенні платежу платіжної інструкції. Зміни до договору оформлюються виключно додатковою угодою за взаємною згодою сторін, а призначення платежу є лише засобом ідентифікації коштів у банківській системі, однак воно не може скасовувати або змінювати вже прийняті на себе сторонами договірні зобов`язання.

Керуючись наведеними вище висновками, колегія суддів додатково перевірила здійснений позивачем розрахунок суми основного боргу та дійшла висновку про безпомилковість останнього.

Відтак, враховуючи той факт, що відповідачем під час розгляду справи було сплачено ще 135049,97 грн згідно платіжної інструкції № 214 від 09.04.2026, то належний до стягнення з відповідача на користь позивача розмір основного боргу становить 513929,59 грн. Провадження в частині стягнення суми основного боргу в сумі 135049,97 грн було законодавчо виправдано закрито судом першої інстанції з підстав відсутності предмету спору.

Заперечення апелянта щодо недостовірності проведеного позивачем розрахунку в ході апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження. Так, колегія суддів наголошує на тому, що скаржник як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в апеляційному суді не надав жодного належного контррозрахунку з визначенням щомісячного прорахунку суми орендної плати (у тому числі за спірний період), із відображенням загальних нарахувань та здійснених оплат шляхом їх віднімання від нарахованих сум, який би спростовував подані позивачем вихідні дані та застосовану ним методику нарахування.

За змістом частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами господарського судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Також одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, із правового аналізу зазначених вище норм, колегія суддів звертає увагу на те, що основоположним та безспірним правилом господарського судочинства, є те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Також, у наведеному контексті варто враховувати, що кожна сторона повинна у процесі розгляду справи довести необхідні обставини не будь-якими відомостями та даними, а лише належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, що напряму випливає із системного аналізу перерахованих вище судом положень ГПК України.

Додатково до вищевказаного, колегія суддів акцентує увагу на тому, що суд не має повноважень для самостійного збору необхідних доказів, з огляду на що абсурдним є ситуація при якій у судовому процесі відбувається підміна сторони безпосередньо судом у процесі виконанні нею свого обов`язку щодо доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки такі дії суду суперечили б таким принципам господарського судочинства, як то змагальність сторін та диспозитивність, а отже були б неправомірними.

За наведеного колегія суддів резюмує, що в контексті апеляційного перегляду оскаржуваного рішення було встановлено, що суд першої інстанції здійснив всебічний та повний аналіз усіх наявних у справі доказів і надав належну правову оцінку доводам та запереченням сторін.

Поряд із цим апеляційний суд підкреслює, що сам скаржник не надав ані належного контррозрахунку оспорюваної суми боргу, ані доказів її повного погашення, що в силу вимог ст. 79 ГПК України позбавляє суд підстав визнати заперечення відповідача більш вірогідними, ніж надані позивачем докази.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що представник відповідача ставить під сумнів вірогідність поданих позивачем копій письмових доказів, колегія суддів оцінює критично. Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотань про витребування оригіналів цих документів у порядку ч. 6 ст. 91 ГПК України та не висловлював обґрунтованих сумнівів щодо їх відповідності оригіналам, зазначені доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та оцінки зібраних у справі доказів.

Підсумовуючи, колегія суддів, перевіривши решту проведених позивачем та місцевим господарським судом розрахунків заявлених до стягнення з відповідача грошових сум, дійшла висновку про те, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, а підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (заява №4241/03) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах.

У силу приписів ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час перегляду оскаржуваного рішення зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних заперечень, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2026 у справі №908/156/26 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» задоволенню не підлягає.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2026 у справі №908/156/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2026 у справі №908/156/26 залишити без змін.

Справу №908/156/26 повернути до Господарського суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 07.10.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя О.В. Чус

Суддя А.М. Висоцький