Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №904/1469/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 м.Дніпро Справа №904/1469/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства "Господар" Зайцівської сільської ради"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 (суддя Іванова Т.В., повний текст рішення складено 09.07.2026) у справі №904/1469/26

за позовом Державного міжрайонного підприємства водопровідного-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас"

до відповідача Комунального підприємства "Господар" Зайцівської сільської ради"

про стягнення заборгованості в сумі 174228,22 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи та оскаржуваного судового рішення.

Державне міжрайонне підприємство водопровідного-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Господар" Зайцівської сільської ради" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг водопостачання №268/46 від 18.12.2018 у загальному розмірі 174228,22 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем було укладено договір про надання послуг водопостачання №268/46 від 18.12.2018, на виконання якого позивачем було надано послуги з централізованого водопостачання, зокрема, у наступні періоди: червень 2023, серпень 2023 - листопад 2023 включно, березень 2025, червень 2025 - січень 2026 включно, що підтверджується, зокрема, актами зняття показань засобів обліку та актами надання послуг.

Як стверджує позивач, відповідач у встановлений договором строк оплату за надані послуги в повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим за спірний період утворилась заборгованість у загальному розмірі 151501,70 грн.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 151501,70 грн, а також нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеню як передбачені законом і договором наслідки порушення зобов`язання.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі №904/1469/26 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 151501,70 грн - основного боргу, 2135,82 грн - 3% річних, 5058,51 грн - інфляційних втрат, 14502,29 грн - пені, 2646,66 грн - судових витрат на сплату судового збору; в іншій частині позову відмовлено; розстрочено виконання рішення суду на 6 місяців.

Розглянувши заявлені позовні вимоги, суд встановив, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу за надані за договором у спірний період послуги у розмірі 151501,70 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення 3 % річних та пені, то суд виявив помилки в розрахунку позивача, тому вказані вимоги було задоволено частково. Вимоги про стягнення інфляційних втрат були задоволені в заявленому позивачем розмірі.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, то суд першої інстанції, оцінивши наведені відповідачем обставини, врахувавши майнові інтереси обох сторін, а також дослідивши наявні в матеріалах справи докази, виснував про можливість часткового задоволення означеного клопотання та розстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1469/26 на шість місяців рівними частинами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині встановлення строку та порядку розстрочення виконання рішення, Комунальне підприємство "Господар" Зайцівської сільської ради" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 року у справі №904/1469/26 в частині порядку та строку розстрочення виконання рішення суду та ухвалити в цій частині нове рішення, яким розстрочити виконання означеного рішення строком на 18 місяців із встановленням щомісячного платежу в розмірі 9602,50 грн щомісяця.

Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині встановлення строку та порядку розстрочення виконання рішення, вважає його в цій частині ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження обставин справи, що призвело до встановлення завідомо неможливого для виконання графіка платежів.

За твердженням апелянта, встановлюючи строк розстрочки лише на 6 місяців, суд першої інстанції не врахував, що КП «Господар» є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує централізоване водопостачання для населення та соціальних об`єктів трьох населених пунктів Зайцівської сільської ради в умовах воєнного стану. Відтак, вилучення з обігу підприємства додатково 28807,48 грн щомісячно є критичним та призведе до повної фінансової дестабілізації діяльності КП «Господар».

Скаржник стверджує про те, що суд безпідставно поклав вину за накопичення боргу виключно на відповідача, тоді як насправді фінансова криза підприємства спричинена об`єктивними, незалежними від відповідача факторами.

Так, відповідач повідомив апеляційний суд про те, що наразі КП «Господар» перебуває в процесі врегулювання тарифів із Засновником (Зайцівською сільською радою) та розробки програми компенсації різниці в тарифах. Цей процес та виділення субсидій з місцевого бюджету потребує тривалого часу (від 12 до 18 місяців), що, на думку апелянта, підтверджує винятковість обставин та потребує довшої розстрочки.

Більше того, апелянт просив врахувати і те, що у зверненні Правління Асоціації міст України від 19.06.2026 року зазначено, що органи місцевого самоврядування та комунальні підприємства не повинні нести відповідальність за фінансові наслідки неефективної державної політики. Наразі Асоціація міст України звернулася до Президента України з вимогою ініціювати погашення цієї заборгованості підприємств водопостачання та водовідведення з різниці в тарифах саме за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки вона накопичилася виключно внаслідок дій центральних органів влади (НКРЕКП).

Відтак, посилаючись на те, що зараз на загальнодержавному рівні вирішується питання про компенсацію цих боргів із Держбюджету, стягнення цієї суми з КП «Господар» у жорсткий 6-місячний строк є передчасним та несправедливим, і до того ж загрожує банкрутством підприємства критичної інфраструктури до моменту виділення державних коштів.

Крім того, 06.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від скаржника надійшли пояснення щодо протиправних дій позивача під час апеляційного провадження, за змістом яких представник підприємства повідомив суд про те, що 01.08.2026, незважаючи на відкриття апеляційного провадження та факт того, що рішення суду першої інстанції не набрало законної сили, позивач здійснив повне примусове припинення питного водопостачання населеного пункту с. Красне Синельниківського району.

Внаслідок цих дій об`єкт критичної інфраструктури (КП «Господар») позбавлений можливості забезпечувати водою мирних жителів. У с. Красне повністю відсутні будь які альтернативні джерела води.

На думку апелянта, така агресивна та протиправна поведінка ДМП ВКГ «Дніпро-Західний Донбас» до винесення остаточного вердикту судом апеляційної інстанції доводить винятковість обставин справи та обґрунтованість поданої апеляційної скарги щодо необхідності надання ширшої розстрочки (на 18 місяців) задля збереження життєдіяльності громади та недопущення її повної фінансової та гуманітарної дестабілізації.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

У межах встановлених судом процесуальних строків позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Господар" Зайцівської сільської ради" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі №904/1469/26; розгляд даної апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу, інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Апеляційним судом встановлено, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження було надіслано всім учасникам справи в електронні кабінети через систему «Електронний суд» 04.08.2026 о 12:20, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа.

Клопотань від учасників справи про розгляд апеляційної скарги з їх повідомленням (викликом) до суду не надходило.

Не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження без проведення судового засідання.

Щодо строку розгляду цієї справи, то апеляційний суд наголошує на тому, що розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад господарського судочинства (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України.)

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, апеляційний суд, враховуючи обставини дії військового стану, маючи на меті створення учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених чинними законодавчими положеннями ГПК України, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою цієї статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Водночас частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за загальним правилом предмет та межі апеляційного перегляду визначаються насамперед доводами та вимогами апеляційної скарги, тоді як вихід за такі межі допускається лише у випадках, прямо передбачених процесуальним законом.

Такий підхід до застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21, відповідно до яких апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги Комунального підприємства "Господар" Зайцівської сільської ради", рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у цій справі оскаржується виключно в частині розгляду клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення.

З цих підстав колегія суддів наголошує на тому, що встановлені місцевим господарським судом обставини, які стали підставою для часткового задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат та пені скаржником не оспорюються, а тому не є предметом апеляційного перегляду.

Відтак, переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи в оскаржуваній частині, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається зі змісту відзиву, поданого до суду першої інстанції, відповідач просив суд у разі прийняття рішення про задоволення позовних вимог (повністю або частково) розстрочити виконання рішення на 12 місяців (або інший розумний строк) з метою недопущення припинення водопостачання населеним пунктам громади.

Наразі, звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач наполягає на тому, що саме 18-місячний строк розстрочення є таким, що забезпечить оптимальний баланс між інтересами обох сторін та не призведе до краху господарської діяльності підприємства.

Ключовим доводом апелянта виступають обставини, пов`язані з процесом врегулювання тарифів із Засновником (Зайцівською сільською радою) та розробкою програми компенсації різниці в тарифах. Як повідомляє апелянт, цей процес виділення субсидій з місцевого бюджету потребує тривалого часу (від 12 до 18 місяців), що в свою чергу обумовлює винятковість обставин та потребує довшої розстрочки.

Дослідивши представлене відповідачем обґрунтування вимог апеляційної скарги, колегія суддів першочергово акцентує увагу на тому, що відповідач у поданому до місцевого господарського суду відзиві наведених вище обставин не повідомляв. Твердження представника підприємства про те, що він вважає саме 18-місячний строк розстрочення виконання судового рішення розумним та пов`язує його з процесом виділення субсидій з державного бюджету, були вже заявлені суду апеляційної інстанції.

Так, у постанові від 11.09.2024 у справі № 554/154/22 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що у процесуальному законодавстві принцип диспозитивності реалізується через засадниче правило "ne eat judex ultra petita partium" - немає суду за межами вимог сторін. Тобто у судовому процесі потрібно виходити з того, що саме стороні належить право обрати та визначити цілі свого звернення до суду. Суд не вправі змінювати обране особою спрямування, а помилка у праві має наслідком відмову у задоволенні вимог процесуального звернення або інші несприятливі правові наслідки. Вихід суду за межі заявлених доводів та вимог процесуального звернення конкурує з принципом змагальності, оскільки жодна сторона судового процесу не повинна спростовувати те, на що інша сторона не посилалася.

За наведеного колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини справи, оскільки зі змісту судового рішення в оскаржуваній частині вбачається, що суд надав належну оцінку тим доводам та запереченням, які самі сторони вважали за необхідне повідомити суду на момент ухвалення вказаного рішення.

Щодо інших доводів апелянта, то колегія суддів зауважує про те, що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Колегія суддів враховує, що необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін; господарський суд повинен досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.

Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто важливим є досягнення балансу інтересів сторін.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 вказав, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень.

Як було зазначено вище, згідно з частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, враховуючи положення частин 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Враховуючи викладене, вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №910/8153/17.

Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012.

Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", №22774/93, пункт 74, ECHR 1999-V).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Так, обґрунтовуючи вимоги поданого клопотання в суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що КП «Господар» Зайцівської сільської ради» є стратегічно важливим підприємством, яке забезпечує водою не лише с. Красне, а й ще 3 населені пункти Кислянського старостату Зайцівської сільської ради, блокування рахунків через примусове стягнення призведе до: неможливості сплати за електроенергію для роботи насосів на підйомі води з підземних джерел; повного припинення водопостачання для майже тисячі людей; гуманітарної кризи. Керуючись наведеним відповідач просив суд встановити графік платежів, який дозволить підприємству паралельно оплачувати електроенергію та інші платежі. При цьому будь яких обґрунтованих фінансових показників діяльності підприємства, на підставі яких суд мав би можливість обрахувати суму, спроможну для щомісячного погашення перед позивачем, відповідач не надав.

За наведеного суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та врахувавши наведені учасниками справи доводи, реалізував свої дискреційні повноваження та дійшов висновку про те, що розумним строком розстрочення виконання судового рішення є 6 місяців.

На думку колегія суддів, визначений місцевим господарським судом строк є таким, що дійсно забезпечить оптимальний баланс між інтересами обох сторін та гарантує належний захист прав та інтересів учасників цієї справи.

Доводів, які б реально були спроможні поставити під сумнів межі застосованої судом першої інстанції дискреції, скаржником під час здійснення апеляційного перегляду надано не було.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі №904/1469/26 в частині вирішення питання про розстрочення його виконання.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Центральний апеляційний господарський суд зазначає, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому судом встановлено, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Хаджинастасиу проти Греції»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання про можливість розстрочення виконання судового рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

За змістом ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В розрізі наведених норм колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі №904/1469/26 в оскаржуваній частині, що має наслідком відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги Комунального підприємства "Господар" Зайцівської сільської ради".

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Господар" Зайцівської сільської ради" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі №904/1469/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2026 у справі №904/1469/26 залишити без змін.

Справу №904/1469/26 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.10.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков