Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №911/3959/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2026 р. Справа№ 911/3959/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатоші»

на рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2026

у справі № 911/3959/25 (суддя О.В. Щоткін)

за позовом Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатоші» (відповідач - 1)

Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (відповідач - 2)

про розірвання договору та повернення земельної ділянки,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Обухівська окружна прокуратура (далі також - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі також - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатоші» (далі також - Товариство) та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі також - ДП «Ліси України»), у якій просить суд:

- розірвати договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 7 від 29.08.2023, укладений між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» та ТОВ «Сатоші»;

- зобов`язати ТОВ «Сатоші» повернути лісову ділянку, що знаходиться у постійному користуванні філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», площею 5,2 га, яка розташована в Козинському лісництві (квартал 11 виділи 15, 17, 18, 19, 20) в адміністративних межах Козинської селищної територіальної громади Обухівського району Київської області, розпоряднику земельних ділянок - Київській обласній державній адміністрації.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що тимчасовим лісокористувачем ТОВ «Сатоші» допущено систематичне порушення істотних умов договору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.04.2026 у справі №911/3959/25 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Розірвано договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою № 7 від 29.08.2023, укладений між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сатоші». Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Сатоші» повернути лісову ділянку, що знаходяться у постійному користуванні Філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», площею 5,2 га, яка розташована в Козинському лісництві (квартал 11 виділи 15, 17, 18, 19, 20) в адміністративних межах Козинської селищної територіальної громади Обухівського району Київської області, розпоряднику земельних ділянок Київській обласній державній адміністрації. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатоші» на користь Київської обласної прокуратури 4 844,80 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 13, 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 ГПК України, статей 1, 16, 18, 20, 67, 72-74, 77 Лісового кодексу України, статей 14, 256, 257 Податкового кодексу України, статей 525, 526, 530, 599, 610, 626, 638, 651, 785 Цивільного кодексу України, статті 141 Земельного кодексу України та встановленими судом обставинами систематичного невиконання Товариством зобов`язань за договором, зокрема, в частині сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сатоші» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апелянт вважає, що під час розгляду справи судом були допущені істотні порушення процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення спору, а саме: відповідача не було належним чином повідомлено про відкриття провадження, дату, час і місце судових засідань, що позбавило його можливості реалізувати процесуальні права, передбачені Господарським процесуальним кодексом України; було порушено принципи рівності сторін, змагальності та право відповідача на справедливий судовий розгляд, гарантовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; суд не перевірив правильність визначення періоду виникнення заборгованості, хоча прокурор обґрунтовував позов відомостями щодо несплати рентної плати починаючи з 01.01.2023, тоді як договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою був укладений лише 29.08.2023, що свідчить про очевидну невідповідність вихідних даних, покладених в основу позову; суд не дослідив правову природу спірного платежу, не встановив зміст договірного обов`язку відповідача та не надав оцінки тому, що договір містить посилання на «збір за спеціальне використання лісових ресурсів», тоді як Податковий кодекс України передбачає інший вид загальнодержавного платежу - рентну плату за спеціальне використання лісових ресурсів; суд не перевірив, чи були відповідачу повідомлені реквізити для сплати відповідних платежів, чи направлялися рахунки, вимоги, акти або інші документи, необхідні для належного виконання договору, а також не надав оцінки бездіяльності ДП «Ліси України» щодо належної організації виконання договору; суд не дослідив питання істотності порушення та не встановив, чи могла сума, визначена як заборгованість у розмірі 4 536,19 грн, бути підставою для дострокового розірвання договору, укладеного строком на 49 років; після отримання 29.06.2026 інформації про ухвалене рішення ТОВ «САТОШІ» вже 30.06.2026 добровільно усунуло обставини, які стали підставою для пред`явлення позову, подавши податкові декларації та сплативши рентну плату за 2023- 2026 роки; суд не встановив наявності будь-якої шкоди державним інтересам, погіршення стану лісової ділянки чи інших наслідків, які б свідчили про істотне порушення умов договору; суд без належної перевірки погодився з доводами прокурора щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, не встановивши існування виключного випадку, передбаченого статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Наведені порушення свідчать про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам, а застосований спосіб захисту у вигляді дострокового розірвання договору є непропорційним та неспівмірним характеру встановленого порушення і таким, що не відповідає принципам справедливості, добросовісності й розумності.

Також, до апеляційної скарги додано клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме, платіжних документів, що підтверджують сплату рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів за 2023- 2026 роки; податкові декларації з рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів; документи, що підтверджують подання відповідної податкової звітності; документи, що підтверджують неналежне повідомлення ОВ «САТОШІ» про розгляд справи; медичні документи директора Товариства та членів його сім`ї; інші письмові докази, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи неможливість подання доказів до суду першої інстанції, апелянт вказує на те, що ці докази не існували на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Відповідно до послідовної та сталої практики Верховного Суду (постанови від 17.06.2026 у справі № 910/19919/21, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013 та ін.), докази, які не існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в порядку частини третьої статті 269 ГПК України незалежно від причин їх неподання, оскільки відсутність існування доказів на той момент виключає можливість їх прийняття апеляційним судом.

Єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від учасника справи, тягар доведення яких покладено на нього.

Враховуючи викладене, колегія суддів відмовляє Товариству у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів.

14.09.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, у якому Прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - без змін. Вважає, що доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні ним норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та неправильному розумінні норм процесуального права.

Прокурор спростовує доводи апелянта про те, що Прокурором визначено заборгованість з 01.01.2023, тобто до укладення договору між відповідачами, та зауважує, що розрахунок заборгованості надано саме з часу укладення спірного Договору, що вбачається з інформації Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» за № 25262/40.1.7-2025 від 28.11.2025.

Прокурор також наголошує, що всупереч вимогам чинного законодавства, відповідач протягом тривалого проміжку часу, а саме з 04.11.2023 (дата набрання чинності відповідними нормами ГПК України) по 29.12.2025 (дату подання позовної заяви до суду), не виконав процесуальний обов`язок щодо реєстрації свого Електронного кабінету, у зв`язку з чим і поніс певні негативні наслідки.

Навіть незважаючи на вказані обставини, Прокурором на адресу відповідача скеровано копію позовної заяви з додатками, що підтверджується наданим до суду рекомендованим листом з описом вкладення, у зв`язку з чим останній мав можливість дізнатися про заявлені до нього позовні вимоги. Оскільки за твердженням відповідача він постійно перебуває за зареєстрованим місцезнаходженням, причиною неотримання як копії позовної заяви, так і процесуальних документів, скерованих на цю адресу судом, слугувала лише власна бездіяльність відповідача.

Прокурор також зауважує, що під час судового розгляду було встановлено, що відповідач систематично не виконує істотні умови договору, а саме упродовж тривалого часу не сплачує плату за довгострокове користування лісами.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 у справі № 683/262/17 зазначено, що систематичність невиконання договірних зобов`язань - це два та більше випадки невиконання таких зобов`язань. Оскільки відповідачем більше ніж два роки не вчинялися дії, спрямовані на виконання зобов`язань, визначених у Договорі, то відповідач систематично не виконував обов`язки, покладені на нього законом та договором. Апеляційна скарга цих висновків суду першої інстанції не спростовує.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» не скористалось правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу у строк, встановлений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 (до 17.09.2026) не подало.

У судовому засіданні 01.10.2026 взяли участь Прокурор та представник Товариства. Представник ДП «Ліси України» у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Вирішуючи питання про можливість розгляду спору за відсутності представника ДП «Ліси України», колегія суддів керується таким.

За змістом ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Колегія суддів також зауважує на тому, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Отже, зі змісту наведених норм убачається, що відкладення розгляду спору є правом, а не обов`язком суду. А оскільки ДП «Ліси України» було належним чином повідомлене про дату час та місце проведення судового засідання, однак не повідомило суд про причини неявки, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду спору за відсутності представника ДП «Ліси України».

У судовому засіданні, яке відбулось 01.10.2026 Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги з огляду на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Натомість, представник ТОВ «Сатоші» підтримав вимоги і доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

У цьому ж судовому засіданні колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги ТОВ «Сатоші», відзиву Прокурора на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 276 від 06.04.2023 «Про виділення у довгострокове тимчасове користування лісової ділянки» ТОВ «Сатоші» надано у довгострокове тимчасове користування лісами строком на 49 років для культурно-оздоровчих, рекреаційних, туристичних та спортивних цілей лісову ділянку загальною площею 5,2 га, що знаходиться у постійному користуванні ДП «Ліси України» і розташована у кварталі 11 виділи 15, 17, 18, 19, 20 Козинського лісництва в адміністративних межах Козинської селищної територіальної громади Обухівського району Київської області.

На підставі вищевказаного розпорядження, 29.08.2023 між постійним лісокористувачем Державним підприємством «Ліси України» (сторона 1) та ТОВ «Сатоші» (сторона 2) укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами № 7 (далі- договір).

Відповідно до п. 1 та 2 договору, сторона 1 виділяє, а сторона 2 приймає у строкове платне тимчасове користування (далі - користування) лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, туристичних та спортивних цілей площею 5,2 га у кварталі 11 виділи 15, 17, 18, 19, 20 Козинського лісництва, розташованої на території Козинської селищної територіальної громади Обухівського району Київської області.

Згідно з п. 34, 36 договір укладено на 49 років. Він діє з 29.08.2023 до 29 серпня 2072 року включно.

Після закінчення строку дії договору сторона 2, в разі належного виконання умов договору, має переважне право поновлення його на новий строк.

Пунктами 18-19 договору визначено порядок та умови плати за користування лісовою ділянкою.

Так, пунктом 18 договору передбачено, що за користування лісовою ділянкою сторона 2 сплачує збір за спеціальне використання лісових ресурсів, розмір як якого встановлено відповідно до рішення Київської обласної ради від 14.12.2017 № 371-19-VIІ і становить 2592,11 грн на рік.

Пунктом 19 передбачено, що збір вноситься у строки та в порядку, визначені чинним законодавством незалежно від фактичного користування лісовою ділянкою.

Згідно з п. 23 договору сторона 2 зобов`язана, серед іншого, у 10-денний термін з дати приймання лісової ділянки стати на облік в органах податкової служби; своєчасно вносити плату за користування лісовою ділянкою.

Акт приймання-передачі ділянок згідно Договору було складено та підписано 29.08.2023 та оформлено, як Додаток № 1 до Договору № 7.

Дія договору припиняється у випадку систематичного невиконання стороною 2 обов`язків, що передбачені цим договором та законом (пункт 39 договору).

Згідно отриманої прокурором інформації ГУ ДПС у Київській області від 22.11.2024 №23426/5/10-36-19-03-07 та від 11.03.2025 № 4947/5/10-36-19-04-01 щодо сплати «Рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів (крім рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування) по тимчасовим землекористувачам» вбачається, що ТОВ «Сатоші» рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів за період з 2023 по 2024 роки не сплачувалась.

Аналогічно, згідно відповіді ГУ ДПС у Київській області від 17.11.2025 за № 22638/5/10-36-19-04-05, відомості щодо надходження «Рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів (крім рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування) за період з 01.01.2023 по 11.11.2025 від ТОВ «Сатоші» відсутні.

Відповідно до листа Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» № 5911/40.1.7- 2025 від 25.03.2025, отриманого на запит окружної прокуратури, плата за довгострокове тимчасове користування лісовими ділянками згідно договору від 29.08.2023 № 7, укладеного Державним підприємством «Ліси України» із ТОВ «Сатоші» визначена в розмірі 2 592,11 гривень в рік, про що також вказано в договорі.

За вказаним вище договором, на даний час, розмір заборгованості зі сплати рентної плати за довгострокове тимчасове користування лісами становить 4 536,19 грн, що підтверджується інформацією Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» за № 25262/40.1.7-2025 від 28.11.2025.

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога про розірвання договору та повернення земельної ділянки у зв`язку з тим, що Товариство упродовж тривалого часу не сплачує плату за довгострокове користування лісами.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Щодо підстав представництва прокурором держави у суді в інтересах КОДА.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, звертаючись до суду із позовом прокурор зазначив, що відповідач систематично не виконує договірні умови щодо плати за користування лісовою ділянкою, що свідчить про те, що постійний лісокористувач та Київська обласна державна адміністрація не отримували тих благ, на які розраховували при видачі розпорядження від 06.04.2023 №276 «Про виділення у довгострокове тимчасове користування лісової ділянки» та укладенні договору, тому в діях відповідача вбачається істотне порушення договірних зобов`язань.

Відтак, з огляду на положення пункту «д» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, відповідно до якого однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати, наявні підстави для розірвання договору в судовому порядку та повернення лісової ділянки Київській обласній державній адміністрації та у користування Філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Тому, як вказує прокурор, порушення відповідачем-1 умов договору є наслідком порушення інтересів держави, які полягають у не надходженні до бюджету коштів за користування лісами. Водночас, раціональне в економічному аспекті використання лісових ресурсів, як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільності економіки держави.

Отже, інтереси держави у даному спорі, за доводами прокурора, полягають у забезпеченні додержання законодавчо визначеного порядку використання лісових ресурсів та отриманні максимального доходу від використання, що забезпечує розвиток важливих соціальних сфер, а звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення державної, а також суспільної потреби у припиненні неналежного використання лісових ресурсів та повернення їх державі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура звернулась до КОДА з листом від 03.12.2025 № 56-10329 вих-25, в якому повідомлено про те, що прокуратурою встановлено, що ТОВ «Сатоші» порушило істотні умови договору в частині своєчасного та повного внесення плати за довгострокове тимчасове користування лісами. Тому прокуратура, з метою встановлення наявності підстав для застосування представницьких повноважень, у термін до 15.12.2025 просила надати відомості про вжиті заходи КОДА спрямовані на захист інтересів держави щодо розірвання договору та повернення лісової ділянки пред`явлення відповідної позовної заяви або чи буде вживати такі заходи в подальшому.

В той же час, станом на дату подання вказаної позовної заяви жодної інформації від Київської обласної державної адміністрації стосовно вжиття заходів до усунення викладених у листі порушень, допущених відповідачем, не отримано.

Повідомленням від 23.12.2025 № 56-10801вих-25 прокуратура повідомила КОДА про намір звернення до суду в інтересах держави в особі КОДА з позовом про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою та повернення лісової ділянки.

У свою чергу, жодного вивчення наявності підстав для захисту інтересів держави уповноважений орган самостійно не здійснив. Таким чином, з моменту повідомлення прокуратурою КОДА щодо порушення інтересів держави, останньою жодних дій з метою захисту інтересів держави не вжито.

Вказане свідчить про те, що з боку позивача має місце усвідомлена пасивна поведінка, результатом чого є нездійснення саме суб`єктами владних повноважень захисту інтересів держави, а тому у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надає право прокурору виконати субсидіарну роль та здійснювати представництво інтересів держави в суді з метою їх поновлення.

Надавши оцінку доводам прокурора щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі КОДА у суді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, Прокурор у цій справі обґрунтував неналежне здійснення КОДА інтересів держави у спірних правовідносинах та наявність підстав для їх представництва, виконання вимог статей 23 Закону України «Про прокуратуру», 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у суді у розглядуваних правовідносинах, адже визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, що стало обґрунтованою підставою для звернення прокурора з відповідним позовом.

Щодо розгляду спору по суті.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ч. 4 ст. 1 Лісового кодексу України лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Статтею 16 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до ст. 18 Лісового кодексу України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Частиною 2 статті 20 Лісового кодексу України передбачені обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, абз. 7 п. 23 договору довгострокового тимчасового користування лісами № 7 від 29.08.2023 передбачено обов`язок лісокористувача своєчасно вносити плату за користування лісовою ділянкою.

Підпунктом 14.1.217 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що рентна плата - це загальнодержавний податок, який справляється за спеціальне використання лісових ресурсів.

Підпунктом 256.2.5 пункту 256.2 статті 256 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів є використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до ст. 256 Податкового кодексу України визначено, що платниками рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Податкового кодексу України, ст. ст. 67, 72-74, 77 ЛК України, ставки рентної плати за заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів затверджуються рішеннями органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 257 Податкового кодексу України, рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів сплачується за місцезнаходженням лісової ділянки.

На платника рентної плати покладається відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання контролюючим органам відповідних податкових декларацій згідно із нормами цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Отже, однією з істотних умов договору на право довгострокового тимчасового користування лісами є визначення плати за таке користування, умов та порядку її внесення. Обов`язок вносити плату передбачено як умовами Договору, так і наведеними вище нормами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не було спростовано апелянтом, ним допущено порушення умов договору в частині обов`язку по сплаті за користування лісовою ділянкою, що призвело до факту наявності у Товариства заборгованості у розмірі 4 536,19 гривень за період 2023-2024 років.

Згідно із пунктом «д» статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Як встановлено судом першої інстанції, пунктом 39 договору передбачено, що дія договору припиняється у випадку систематичного невиконання стороною 2 обов`язків, що передбачені цим договором та законом.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

Підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 683/262/17 зазначено, що систематичність невиконання договірних зобов`язань - це два та більше випадки невиконання таких зобов`язань.

Аналіз положень статті 141 Земельного кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що вказані положення Закону, які регулюють спірні правовідносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати плати за користування лісовою ділянкою, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору, а також докази того, чого позивач був позбавлений у значній мірі із-за істотності допущеного порушення відповідачем.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство більше ніж протягом 2-х років зобов`язання за договором в частині плати за користування лісовою ділянкою не виконує належним чином, внаслідок чого у відповідача за договором утворилась заборгованість в загальному розмірі 4 536 гривень (станом на 2024 рік).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що систематична несплата Товариством плати за користування лісовою ділянкою, з огляду на п.39 Договору, є достатньою підставою для Прокурора вимагати дострокового розірвання договору в судовому порядку відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим законно та обґрунтовано задовольнив цю вимогу у повному обсязі.

Згідно з п. 14 договору після припинення дії договору сторона 2 передає лісову ділянку стороні 1 протягом 10 днів.

Відповідно до положень ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 по справі № 910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Враховуючи обставини припинення (розірвання) договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 29.08.2023 № 7 та оскільки вимога про зобов`язання ТОВ «Сатоші» повернути лісову ділянку є похідною від вимоги про розірвання договору, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатоші» повернути лісову ділянку розпоряднику земельних ділянок - Київській обласній державній адміністрації, також підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатоші», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Зокрема, за наслідками апеляційного провадження колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно його неналежного повідомлення судом та Прокурором про розгляд справи, а також відсутністю у зв`язку з цим можливості взяти участь у розгляді справи.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Сатоші» неодноразово повідомлялось про час та місце кожного судового засідання, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) за номерами R067085921140, R067103120125, R067118354491, які підтверджують, що ухвали суду були направлені на адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштові відправлення не було вручено адресату та повернуто підприємством зв`язку на адресу суду.

Згідно із частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали у порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно із пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Матеріалами справи також підтверджується, що Прокурором на адресу відповідача скеровано копію позовної заяви з додатками.

Оскільки за твердженням відповідача він постійно перебуває за зареєстрованим місцезнаходженням, причиною неотримання як копії позовної заяви, так і процесуальних документів, скерованих на цю адресу судом, слугувала лише власна бездіяльність відповідача.

Крім цього, як правильно наголошено Прокурором у відзиві, всупереч вимогам чинного законодавства, Товариство протягом тривалого проміжку часу, а саме з 04.11.2023 (дата набрання чинності відповідними нормами ГПК України) по 29.12.2025 (дату подання позовної заяви до суду), не виконало процесуальний обов`язок щодо реєстрації свого Електронного кабінету, у зв`язку з чим і понесло певні негативні наслідки, зокрема, не взяло участь у розгляді спору.

Безпідставними є доводи Товариства про те, що суд не перевірив правильність визначення періоду виникнення заборгованості, з урахуванням того, що Прокурор обґрунтовував позов відомостями щодо несплати рентної плати починаючи з 01.01.2023, тоді як договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою був укладений лише 29.08.2023, що свідчить про очевидну невідповідність вихідних даних, покладених в основу позову.

Так, відповідно до умов укладеного між сторонами договору, розмір плати за спеціальне користування лісами складає 2592,11 грн. Договір укладено 29.08.2023, а позовні вимоги заявлено за період з 2023 до 2024 роки. Прокурор зауважив, що розмір заборгованості складає 4 536,19 грн. Тобто, заборгованість розрахована не за повні два роки, а за період з дати укладення договору і до кінця 2024 року.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що предметом позову є не стягнення заборгованості за договором, а з`ясування обставин сплати Товариством платежів за договором. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що Товариство, станом на ухвалення судового рішення, не сплатило жодного платежу за укладеним ним Договором. Навпаки, доданими до апеляційної скарги доказами, Товариство підтвердило, що лише у червні 2026 року ним сплачено збір за спеціальне користування лісами за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки.

Безпідставними є доводи Товариства про те, що суд не дослідив правову природу спірного платежу, не встановив зміст договірного обов`язку відповідача та не надав оцінки тому, що договір містить посилання на «збір за спеціальне використання лісових ресурсів», тоді як Податковий кодекс України передбачає інший вид загальнодержавного платежу - рентну плату за спеціальне використання лісових ресурсів, як і не перевірив, чи були відповідачу повідомлені реквізити для сплати відповідних платежів, чи направлялися рахунки, вимоги, акти або інші документи, необхідні для належного виконання договору, а також не надав оцінки бездіяльності ДП «Ліси України» щодо належної організації виконання договору.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні відповідно до ст. 258 Податкового кодексу України саме на платника рентної плати покладається відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність її внесення до бюджету, а також за своєчасність подання контролюючим органам відповідних податкових декларацій згідно із нормами цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Пунктом 22 Договору до обов`язків Товариства віднесено своєчасне внесення плати за користування земельною ділянкою, визначеної відповідно до пунктів 18, 19 Договору, а також виконання інших обов`язків, передбачених законодавством.

Отже, саме Товариство несе відповідальність за дотримання строків та розмірів внесення платежів за договором. При цьому, виконання цього обов`язку не ставиться в залежність від виставлення рахунків, підписання актів чи здійснення контролю ДП «Ліси України» за виконанням Товариством цього обов`язку.

Безпідставними є посилання Товариства на те, що суд не дослідив питання істотності порушення та не встановив, чи могла сума, визначена як заборгованість у розмірі 4 536,19 грн, бути підставою для дострокового розірвання договору, укладеного строком на 49 років, оскільки вимога про розірвання договору базується на погодженій сторонами умові дострокового припинення дії договору у зв`язку із систематичним невиконанням стороною обов`язків, передбачених Договором чи законом (п. 39 Договору), а не у зв`язку із істотним порушенням стороною зобов`язань за договором.

Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу, у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за результатами апеляційного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сатоші».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатоші» на рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2026 у справі № 911/3959/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2026 у справі № 911/3959/25 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2026 у справі № 911/3959/25.

4. Матеріали справи № 911/3959/25 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська